Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПРАВИЛА ПОБУДОВИ, ВИКЛАДАННЯ, ОФОРМЛЕННЯ ТА ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ



4.1.1 Стандарт звичайно (таблиці 1 і 2) ділять на такі структурні елементи (за найвищим рівнем підпорядкованості):

1) елементи передньої частини:

— титульний аркуш;

— передмова;

— зміст;

— вступ;

2) елементи основної частини:

— назва;

— сфера застосування:

— нормативні посилання;

— терміни та визначення понять;

— познаки та скорочення;

— вимоги до об'єкта стандартизації;

— додатки;

— бібліографічні дані.

4.1.2 Національні стандарти обов'язково повинні мати структурні елементи: «Титульний аркуш», «Передмову», «Назву», «Сферу застосування», «Вимоги до об'єкта стандартизації», «Бібліографічні дані». Наявність решти структурних елементів зумовлює специфіка об'єкта стандартизації.

4.1.3 Структурні елементи «Терміни та визначення понять» і «Познаки та скорочення» можна об'єднувати під загальною назвою «Терміни, визначення понять, познаки та скорочення» тоді, коли обсяг кожного з цих структурних елементів не перевищує десяти позицій.

4.1.4 Назва структурного елемента «Вимоги до об'єкта стандартизації» — умовна. Залежно від виду стандарту (див. розділ 8) його ділять на конкретні структурні елементи (розділи, підрозділи тощо).

4.1.5 Залежно від специфіки об'єкта стандартизації, сфери застосування стандарту та виду стан­дарту він може мати інші схеми поділу на структурні елементи.

 

Назва елемента українською мовою Назва елемента англійською мовою Приклад нумерації елемента
Частина Part XXXXX-1.XXXXX-2...
Розділ Clause
Підрозділ Subclause 1.1
Пункт Subclause 1.1.1
Підпункт Subclause 1.1.1.1
Підпункт Subclause 1.1.1.1.1...
Абзац Paragraph Без номера
Додаток Annex А, Б, В...

Таблиця 1— Назви структурних елементів стандарту за рівнем підпорядкованості

 

 

 

 

 

 

 

 

Тип структурного елемента Назва елемента за його підпорядкованістю Вміст елемента
Передній структурний елемент (preliminary element) Титульний аркуш (Title page) Назва і позначення
Передмова (Foreword)   Текст Примітки Виноски
Зміст (Table of contents! Номери та назви елементів згідно з 4.4
Вступ (Introcuction) Текст Рисунки Таблиці Примітки Виноски
Загальний нормативний структур­ний елемент (general element) Назва (Title) Текст
Сфера застосування (Scope) Текст Рисунки Таблиці Примітки Виноски
Нормативні посилання (Normative reference(s)) Перелік НД Виноски
Технічний нормативний структур­ний елемент (normative technical element) Терміни та визначення понять (Terms and definitions) Познаки та скорочення (Symbols and abbreviated terms) Вимоги до об'єкта стандартизації (Requirements) Обов'язкові додатки (Normative annexes) Текст Рисунки Таблиці Примітки Виноски
Довідковий чи додатковий струк­турний елемент (informative supplementary element) Довідкові додатки (Informative annexes) Текст Рисунки Таблиці Примітки Виноски
Довідковий додаток "Бібліогра­фія" (Bibliography) Перелік документів Виноски
Код класифікаційного угрупо­вання, ключові слова (Indexes) Згідно з 4.13
Примітка. Напівгрубим прямим шрифтом подано обов'язкові елементи, світлим прямим — технічні елементи, похилим світлим — довідкові елементи, напівгрубим похилим — довідкові обов'язкові елементи.

Таблиця 2— Приклад типової побудови стандарту

4.2 «Титульний аркуш»

4.2.1 На титульному аркуші стандарту має бути:

— зображення Державного Герба України;

— назва стандарту;

— повне позначення стандарту;

— назва установи, що видала стандарт, рік і місце опублікування;

— для стандарту, опублікованого у кількох томах (згідно із 7.3), — відомості про кількість томів і номер тому.

4.2.2 Форми титульного аркуша національного стандарту подано в додатку А.

4.2.3 За зразками, поданими в додатку А, можна оформлювати титульний аркуш стандартів інших видів і рівнів прийняття.

4.3 «Передмова»

4.3.1 Структурний елемент «Передмову» розміщують після титульного аркуша стандарту.

4.3.2 У цьому структурному елементі наводять повідкові відомості про стандарт. У разі перегля­ду стандарту наводять відомості про останню публікацію стандарту. Ці відомості нумерують арабсь­кими цифрами і подають у такій послідовності;

1) відомості про організацію-розробника. охоплюючи всі організації-співрозробники:

РОЗРОБЛЕНО:______________________________________________________________________

назва організації-розробника (організацій-розробників) у називному відмінку та відомості про розробників;

РОЗРОБНИКИ:__________________________________________________________________

Імена та прізвища розробників або, якщо стандарт — упровадження міжнародного чи регіонального стандарту:

ПЕРЕКЛАД І НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ РЕДАГУВАННЯ:___________________________________

імена та прізвища виконавців

Рекомендовано прізвища розробників (виконавців) подавати за абеткою, зазначаючи перед прізви­щем першу літеру імені, а після прізвища, за наявності, науковий ступінь. Керівника розробки чи керівника науково-технічного редагування зазначають текстом «науковий керівник» у круглих дужках після прізвища та його наукового ступеня (за наявності). Якщо стандарт розробляли кілька організацій, текст «науковий керівник» можна зазначати для кожної організації.

 

2) відомості про документи органу виконавчої влади, який ухвалив стандарт:

ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ:_____________________________________

дата і номер документа органу виконавчої впади

 

3) відомості про міжнародний, регіональний чи національний стандарт іншої країни, упроваджуваний в Україні як національний стандарт. Ці відомості подають згідно з ДСТУ 1.7.

 

4) відомості про введення стандарту:

— якщо стандарт уведено вперше, то зазначають:

УВЕДЕНО ВПЕРШЕ:

— якщо стандарт уводять уперше і одночасно скасовують в Україні міждержавний стандарт, заз­начають:

УВЕДЕНО ВПЕРШЕ (зі скасуванням в Україні_______________________________________ );

позначення міждержавного стандарту

— якщо стандарт уведено на заміну чинному, зазначають:

НА ЗАМІНУ__________________________________________________________________________

позначення нормативного документа або (якщо документ скасовують не повністю):

НА ЗАМІНУ_________________________________________________________________________

позначення нормативного документа

у частині___________________________________________________________________________

 

5) відомості про перевидання стандарту:

ПЕРЕВИДАННЯ__________________або

рік, місяць

ПЕРЕВИДАННЯ____________________

рік, місяць

зі змінами (і (або) поправками)________________________________________________

номери змін, поправок, наказів про їх ухвалення

4.3.3 За потреби до «Передмови» можна долучати інші довідкові відомості про стандарт.

4.3.4 Згідно з наведеними у цьому розділі положеннями можна оформлювати «Передмову» стандартів Інших видів і рівнів прийняття.

4.4 «Зміст»

4.4.1 Структурний елемент «Зміст» розташовують після «Передмови», починаючи з нової сторінки.

4.4.2 Залежно від обсягу та вмісту конкретного стандарту «Зміст» може містити відомості про структурні елементи такого рівня підпорядкованості:

— розділи;

— підрозділи;

— структурні елементи нижчого рівня підпорядкованості, що мають заголовки;

— додатки.

За потреби до «Змісту» можна вносити відомості про наявні у стандарті таблиці та рисунки.

4.4.3 Відомості про структурні елементи стандарту подають у такому вигляді:

— порядкові номери структурних елементів;

— назви структурних елементів:

— номери сторінок, на яких розпочинаються структурні елементи.

4.5 «Вступ»

4.5.1 Структурний елемент «Вступ» (за наявності) розташовують після «Змісту», починаючи з нової сторінки.

4.5.2 У «Вступі» не викладають вимоги до об'єкта стандартизації.

4.5.3 «Вступ» може містити лише відомості про стандарт, які викладають у довільній формі:

— обґрунтовання потреби розробити стандарт;

— загальну характеристику структури стандарту, перелік частин, додатків, їхній статус;

— характеристику взаємопов'язаних нормативних документів, на які є посилання, і ступінь їхньої відповідності.

4.5.4 За потреби у «Вступі» можна подати іншу довідкову інформацію про стандарт.

4.5.5 Якщо національний стандарт — це впровадження міжнародного чи регіонального стандарту, то у «Вступі» можна подати відомості про його впровадження. Ці відомості подають згідно з ДСТУ 1.7.

4.5.6 «Вступ» дозволено розташовувати в основній частині стандарту і нумерувати цифрою «0».

4.6 Назва стандарту

4.6.1 Назву стандарту як структурний елемент розміщують на новій сторінці, яку нумерують арабською цифрою «1».

4.6.2 Назва стандарту має бути стисла і точно характеризувати об'єкт стандартизації, забезпечуючи правильну класифікацію стандарту в системі класифікування нормативних документів.

4.6.3 У назві стандарту не рекомендовано вживати будь-які скорочення та математичні знаки, якщо ці скорочення та знаки не належать до літерної познаки продукції.

4.6.4 Назву складають з окремих складників, починаючи із загального і закінчуючи конкретним. Кожен складник повинен мати одне речення, зрідка — два речення. У назві можна використовувати не більше ніж три складники:

— груповий складник, що визначає сферу, до якої належить стандарт (групова назва);

— основний складник, який формулює тему, що її розглядають у межах означеної сфери (власне назва стандарту);

— додатковий складник, який вказує на особливі аспекти теми або наводить такі деталі, за якими можна відрізнити цей стандарт від інших стандартів або частин того самого стандарту (вид стандарту або назва частини багаточастинного стандарту).

Залежно від змісту стандарту його назва може мати одну з таких структур:

— груповий, основний та додатковий складники;

— основний та додатковий складники;

— груповий та додатковий складники;

— основний складник.

Приклади

1 Системи оброблення інформації.

ПОДАВАННЯ ДАНИХ.

Терміни та визначення понять

2 ВОДИ МІНЕРАЛЬНІ ПИТНІ.

Технічні умови

3 Системи енергетичні.

Основні терміни та визначення понять

4 КОДИ НАЗВ КРАЇН СВІТУ

Правила складання назви стандарту докладно подано в додатку Б.

4.6.5 Складники назви стандарту відокремлюють один від одного знаком «крапка».

4.6.6 Назву зазначають (див. додаток В):

1) на титульному аркуші українською мовою;

2) на першій сторінці стандарту:

— для національного стандарту — українською, російською та англійською мовами;

— для стандартів інших рівнів прийняття — згідно з нормативними документами відповідних органів влади чи організацій.

4.7 «Сфера застосування»

4.7.1 Структурний елемент «Сфера застосування» розміщують після «Назви» стандарту.

Цей розділ має однозначно окреслювати об'єкт стандартизації, сферу застосування стандарту і за потреби може уточнювати, на які саме об'єкти він поширюється. Його положення формулюють так:

— «Цей стандарт установлює...»;

— «Цей стандарт застосовний ...»;

— «Цей стандарт застосовують...»;

— «Цей стандарт поширюється на ...».

Для чіткішого окреслення сфери застосування стандарту використовують формулювання: «Стандарт не поширюється на ....» чи «Стандарт не застосовний ...».

4.7.2 У стандартах на продукцію, процеси та послуги, що мають вимоги, спрямовані на безпеку життя, здоров'я та майна громадян, охорону довкілля та вимоги до методів випробовування цих показників, треба зазначати: «Вимоги щодо безпечності продукції (роботи, процесу, послуг) викладено в _______________________________ ».

познаки розділів, підрозділів, пунктів

4.7.3 У «Сфері застосування» стандартів на продукцію, вилучену з виробництва, треба зазначати, що стандарт поширюється тільки на виготовлення запасних частин до виробленої продукції, що перебуває в експлуатації.

4.8 «Нормативні посилання»

4.8.1 Цей розділ подають, якщо в тексті стандарту є посилання на інші чинні в Україні нормативні документи, положення яких разом з положеннями стандарту становлять сукупність його положень та вимог.

4.8.2 Список нормативних документів починають словами: «У цьому стандарті є посилання на такі нормативні документи:».

Потрібно зазначати конкретний вид нормативного документа: «У цьому стандарті...». «У цьому кодексі...», «У цій настанові», «У цьому класифікаторі...» тощо.

4.8.3 Список нормативних документів повинен містити повні позначення документів, їхні назви мовою оригіналу та переклад назви українською мовою у круглих дужках. Документи у списку не нумерують і розташовують за зростанням їхніх реєстраційних номерів.

4.8.4 Стандарти та інші нормативні документи подають у такому порядку:

— нормативно-правові акти центральних органів державної влади (у разі обґрунтованої потреби);

— національні стандарти України;

— інші нормативні документи загальнодержавного значення;

— міждержавні стандарти;

— міжнародні і (або) регіональні стандарти.

4.8.5 Якщо до списку внесено всі частини багаточастинного стандарту, дозволено після його реєстраційного номера у круглих дужках записати «усі частини», а як назву навести спільні для всіх частин складники назви.

4.8.6 Якщо до списку внесено ще не опублікований стандарт, його відмічають знаком виноски, а наприкінці сторінки у тексті виноски зазначають: «На розгляді».

4.8.7 Перед позначенням нормативного документа i після його назви ніяких розділових знаків не ставлять.

4.9 «Терміни та визначення понять»

4.9.1 У цьому розділі наводять науково-технічні терміни, не встановлені іншими стандартами, а за потреби — загальновідомі слова чи вислови (далі — терміни), які можуть мати кілька значень, що може призвести до неоднозначного розуміння вимог і положень стандарту.

Примітка. У разі потреби дозволено наводити терміни, установлені іншими стандартами, обов’язково посилаючися на них.

4.9.2 Наведені у цьому розділі терміни та визначення понять повинні відповідати вимогам ДСТУ 3966 до термінів та визначень понять.

4.9.3 Список термінів починають словами: «Нижче подано терміни, вжиті в цьому стандарті, та визначення позначених ними понять».

4.9.4 Кожен термін як складник стандартизованої терміносистеми нумерують згідно з 4.15.2.

4.9.5 У разі наведення синонімів, серед яких є терміни національного та іншомовного походження, на першому місці має бути термін національного походження. Між синонімами ставлять «;».

4.9.6 Якщо термін запозичено з іншого стандарту, треба зазначити стандарт-першоджерело. Визначення позначеного ним поняття можна не наводити, якщо стандарт-першоджерело опубліковано українською мовою.

Якщо у стандарті використано кілька термінів, установлених в іншому стандарті, можна подати окремим пунктом перелік цих термінів без визначень.

4.9.7 До встановлюваних у стандарті термінів можна подавати іншомовні відповідники.

Якщо стандарт — упровадження міжнародного (регіонального, національного іншої держави) стандарту, іншомовний відповідник подають обов'язково. Його подають після українського терміна мовою, якою опубліковано міжнародний стандарт похилим світлим шрифтом у круглих дужках.

4.9.8 Якщо до термінів подано іншомовні відповідники, треба зазначати код мови згідно з ДСТУ ISO 639. Якщо всі іншомовні відповідники подано однією мовою, на початку розділу «Терміни та визначення понять» зазначають тільки назву цієї мови.

4.9.9 Для кожного поняття треба подавати такі відомості:

— термін як назву поняття;

— коротку форму, ініціальне скорочення (за наявності);

— терміни-синоніми (за наявності);

— іншомовний відповідник, код мови та посилання на термінологічне джерело (за наявності);

— визначення (тлумачення) поняття, позначеного терміном;

— позначення стандарту, з якого запозичено застандартизований термін (за наявності).

4.9.10 У цьому розділі не повинно бути вимог.

4.10 «Познаки та скорочення»

4.10.1 Цей структурний елемент містить список познак та скорочень, використаних у стандарті й потрібних для розуміння його тексту.

4.10.2 Познаки та скорочення подають з потрібним розкриттям і поясненнями.

4.10.3 Познаки та скорочення подають у такій послідовності:

— за українською абеткою;

— за латинською абеткою;

— за грецькою абеткою;

— за іншими абетками;

— познаки та скорочення, які починаються числами — у послідовності зростання цих чисел. 4.10.4 Якщо стандарт — упровадження міжнародного (регіонального, національного іншої держави) стандарту, використані в ньому познаки треба подавати згідно з ДСТУ 1.7.

4.11 «Вимоги до об'єкта стандартизації»

Структурний елемент «Вимоги до об'єкта стандартизації» — визначальний у стандарті. У ньому викладають сутнісну частину стандарту (правила, положення, вимоги, методи тощо). Зміст цього структурного елемента відповідно до конкретних видів стандартів, установлених ДСТУ 1.0. викладають згідно з розділом 8 цього стандарту.

4.12 «Додатки»

4.12.1 Матеріал, що доповнює або унаочнює положення стандарту, дозволено розміщувати в додатках. Наприклад, у додатках можна розміщувати рисунки, таблиці великого формату, розрахун­ки, опис апаратури та приладів, опис алгоритмів i програм задач, які розв'язують на обчислювачах (комп'ютерах) тощо.

4.12.2 Додатки можуть мати такий статус:

— обов'язковий;

— довідковий.

В обов'язковому додатку подають детальний виклад окремих положень стандарту, щоб уникнути переобтяження основного тексту.

У довідковому додатку наводять відомості, які унаочнюють положення стандарту або які містять довідкові відомості про стандарт чи об'єкт стандартизації.

4.12.3 Додатки позначають великими літерами української абетки, починаючи з А, за винятком Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, «ДОДАТОК В».

Дозволено позначати додатки літерами латинської абетки, за винятком літер І та О. У разі повного використання літер української і (або) латинської абеток дозволено позначати до­датки арабськими цифрами.

Якщо в стандарті один додаток, його позначають «ДОДАТОК А».

4.12.4 Кожен додаток повинен мати назву.

4.12.5 Познаку, статус та назву додатка друкують з абзацу світлим шрифтом.

4.12.6 Текст кожного додатка за потреби можна поділити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.

4.12.7 У додатках розділи, підрозділи, пункти, підпункти, рисунки, таблиці та формули нумерують у межах кожного додатка аналогічно нумерації, наведеній у таблиці 1. Перед номерами ставлять літерну познаку цього додатка. Сторінки, на яких розміщено додатки, мають наскрізну для усього стандарту нумерацію сторінок.

4.12.8 У тексті стандарту на всі додатки повинні бути посилання. Статус додатка у посиланні та в «Змісті» не зазначають. Додатки розташовують у порядку посилання на них у тексті стандарту, за винятком довідкового додатка «Бібліографія».

4.12.9 Довідковий додаток «Бібліографія» розміщують останнім з додатків.

Цей додаток містить список бібліографічних описів документів, на які можуть бути посилання в тексті стандарту, а також інші документи, використані під час розроблення стандарту, а саме;

— нормативні документи, які не мають статусу загальнодержавної застосовності (стандарти, технічні умови, настанови тощо інших рівнів прийняття);

— національні стандарти інших країн, не чинні в Україні;

— документи, на які дають лише довідкові посилання;

— інші документи, які під час розроблення стандарту слугували довідковим матеріалом. Документи у списку рекомендовано розташовувати в порядку посилання на них у тексті стан­дарту. В кінці списку подають документи, на які не посилаються.

Назви документів подають мовою оригіналу і в перекладі українською мовою в круглих дужках.

4.13 «Бібліографічні дані»

4.13.1 Цей структурний елемент не має заголовка.

4.13.2 Бібліографічні дані розміщують на останній сторінці стандарту.

4.13.3 Як бібліографічні дані подають (див. В.З):

— умовну познаку згідно з ДК 004 — Код УКНД;

— код(и) класифікаційного(-их) угруповання(-нь) згідно з ДК 004, до якого(-их) віднесено стандарт:

— ключові слова.

4.13.4 Рекомендовано подавати не менше п'яти ключових слів, їх подають із прямим порядком слів, розташовують за абеткою і записують через роздільник «кома». Якщо символ «кома» використано в багатослівних ключових словах, тоді як роздільник використовують символ «крапка з комою».

4.13.5 Серед ключових слів нормативного документа має бути ключове слово назви класифікаційного угруповання, до якого віднесено конкретний нормативний документ

4.14 Поділ стандарту

4.14.1 Поділ стандарту на частини

4.14.1.1 Кожну частину багаточастинного стандарту оформлюють як окремий стандарт і її можна публікувати і застосовувати як окремий документ.

4.14.1.2 Позначання частин стандарту — згідно з 9.1.3.

4.14.1.3 Назви всіх частин стандарту повинні мати однакові груповий (за наявності) і основний складники, а додатковий складник у назві кожної частини є власне назвою цієї частини. У повній назві стандарту додатковому складникові передує «Частина» із зазначенням її номера, відокремлена від назви частини знаком «крапка» (див. додаток Б).

4.14.1.4 У «Вступі» кожної частини стандарту можна подавати назви всіх частин стандарту.

4.14.2 Поділ основної частини стандарту на структурні елементи

4.14.2.1 Залежно від об'єкта стандартизації та обсягу конкретного стандарту його основну частину звичайно ділять на структурні елементи чотирьох рівнів підпорядкованості:

— розділи;

— підрозділи;

— пункти;

— підпункти.

Дозволено ділити підпункти на елементи нижчого рівня підпорядкованості (вторинні підпункти).

Якщо обсяг основної частини стандарту не перевищує п'яти сторінок, дозволено ділити її тільки на пункти або пункти і підпункти, заголовки яким не дають.

Побудову кожного окремого стандарту вибирають залежно від його специфіки та специфіки об'єкта стандартизації.

4.14.2.2 Кожне закінчене положення чи вимогу стандарту треба оформлювати як окремий структурний елемент, щоб дати змогу посилатися на нього.

4.14.2.3 За потреби текст положень та вимог можна ділити на абзаци, не нумеруючи їх.

4.15 Заголовки та нумерування структурних елементів

4.15.1 Заголовки

4.15.1.1 Для розділів і підрозділів наявність заголовків обов'язкова. Для структурних елементів рівнів підпорядкованості, нижчих за розділи і підрозділи, заголовки не обов'язкові. У межах одного структурного елемента не рекомендовано наявність заголовків одних структурних елементів нижчого рівня підпорядкованості і відсутність їх в інших елементах того самого рівня підпорядкованості.

4.15.1.2 Заголовок треба формулювати так, щоб у ньому було відображено зміст структурного елемента.

4.15.1.3 Заголовки розділів треба друкувати з абзацу великими літерами - напівгрубим шрифтом, а підрозділів та інших структурних елементів нижчого рівня підпорядкованості треба друкувати з абзацу з першої великої літери.

Дозволено заголовки структурних елементів передньої частини стандарту та додатків розташо­вувати посередині рядка.

4.15.1.4 У кінці заголовка крапку не ставлять. Якщо заголовок складається з кількох речень, їх відокремлюють крапкою. Розривати слова знаком переносу в заголовках заборонено.

4.15.2 Нумерування структурних елементів

4.15.2.1 Розділи стандарту нумерують арабськими цифрами, починаючи з цифри «1», якою нумерують «Сферу застосування». Нумерувати треба всі розділи до додатків і не поширювати на них.

4.15.2.2 Підрозділи як складові частини розділу нумерують у межах кожного розділу окремо. Номер підрозділу складають з номера відповідного розділу та порядкового номера підрозділу, які сполучать крапкою.

4.15.2.3 Пункти нумерують арабськими цифрами, починаючи з цифри «1» у межах структурного елемента (розділу чи підрозділу).

4.15.2.4 Підпункти нумерують арабськими цифрами. Номер підпункту містить номер структурного елемента вищого рівня підпорядкованості (розділу, підрозділу чи пункту) та порядковий номер підпункту в межах пункту, сполучені крапкою.

4.15.2.5 Після останньої цифри у номері будь-якого структурного елемента крапку не ставлять.

4.15.2.6 Первинний підпункт можна ділити на понумеровані вторинні підпункти; за потреби підпункти можна ділити й далі, долучаючи номер відповідного підпункту до номера підпункту вищого рівня підпорядкованості. Однак надмірного поділу треба уникати.

4.15.2.7 Якщо структурний елемент стандарту має лише один елемент нижчого рівня підпорядкованості, то цей елемент не нумерують.

4.15.2.8 Якщо елемент вищого рівня підпорядкованості має відомості, що стосуються всіх елементів нижчого рівня, то ці відомості розміщують одразу після заголовка структурного елемента вищого рівня і їх не нумерують.

4.15.2.9 Приклад поділу стандарту на структурні елементи та їх нумерування наведено в додатку Г

 

§ 2. Основні реквізити документа, їхня характеристика

Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. Однак існують встановлені єдині моделі побудови однотипних документів - формуляр-зразок, що відповідає вимогам чинних державних стандартів.

Формуляр-зразок встановлює такий склад реквізитів4:

1. Державний герб України.

2. Емблема організації чи підприємства.

3. Зображення державних нагород.

4. Код установи, організації чи підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

5. Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД).

6. Назва міністерства або відомства.

7. Повна назва організації, установи чи підприємства.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку, електронна адреса.

10. Назва виду документа.

11. Дата.

12. Індекс (вихідний номер документа).

13. Посилання на індекс і дату вхідного документа.

14. Місце укладання або видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

Набір реквізитів відповідає видові організаційно-розпорядчих документів.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Відмітка про контроль.

21. Текст.

22. Відмітка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Гриф погодження.

25. Віза.

26. Печатка.

27. Відмітка про засвідчення копії.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.

30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

31. Відмітка про надходження документа.

 

5. Текст юридичного документа має бути логічно послідовним, зв’язним, точним, зрозумілим, інформаційно повним, аргументованим, переконливим. Аргументація та висновки мають бути об’єктивними. Офіційний документ покликаний спонукати до будь-яких дій, переконати (що досягається аргументованістю і логічністю фактів, доказів, які наводяться); в юридичному відношенні його формулювання мають бути бездоганними. Мові юридичних документів властива послідовність і логічність викладу: мотивованість висновків, однозначність змісту. Побутова тексту документів характеризується чіткою логічною єдністю та послідовністю, які реалізуються за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у межах одного речення чи в повному тексті; зв’язком окремих частин тексту, оскільки кожна наступна думка (вислів) виходить з попередньої; підкресленням наступності або черговості подій чи явищ 48.

47 Красницька А.В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування: Посібник. – 2-е вид., допов. і переробл. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – С. 99 - 100

48 Там же – с. 110

Особливістю юридичних документів є неупередженість укладача, відсутність будь-якої оригінальності чи різко вираженої стильової індивідуальності викладу матеріалу. Неупередженість офіційно-ділового стилю не викликає додаткових асоціацій, непотрібних емоцій. Почуття, переживання укладача документа до життєвих явищ, що відображаються в ньому, залишаються поза текстом юридичного документа. Не допускається вживання в юридичних документах помпезних слів, пишномовних фраз, лозунгів, запитань, знаків оклику і питання.

Зміст юридичних документів повинен викладатися грамотно. Писемна мова вимагає чітких синтаксичних конструкцій, суворого дотримання стилістичних норм і правил граматики. Власне мовна грамотність означає дотримання норм орфографії, пунктуації та граматики. Фактично є вимога грамотності набагато ширша: крім власне мовного, існує професійно- мовний і комунікативний рівень грамотності. Всі терміни, спеціальні поняття, конструкції, що сформувалися під впливом особливостей професійного мислення, повинні відповідати сучасному рівню правових знань, вживатися лише тоді, коли вони справді необхідні. Комунікативно грамотний текст повинен унеможливлювати різне осмислення одного й того самого тексту.

Текст документа повинен бути зрозумілим. Зрозумілість письмового тексту також залежить від виразності шрифту (розбірливості почерку, розмірів абзацних відступів, кількості різних графічних виділень). Текст важко читається, якщо в ньому багато помилок, помарок, підкреслень, неоднакових інтервалів між словами, різних шрифтів.

При складанні юридичних документів необхідно постійно пам’ятати, що неправильне написання слів, словосполучень, неузгодженість відмінників речень і відмінкових закінчень, відсутність необхідних розділових знаків чи їх неправильне застосування, орфографічні, синтаксичні, пунктуаційні помилки ускладнюють зрозумілість тексту юридичного документу, створюють погане враження.

Мова офіційного документа абстрагується від індивідуальних мовних особливостей людей, що вимагає певної формальності мови, застосування стандартних термінів, усталених мовних конструкцій із суворо встановленими правилами їх тлумачення. У правовій сфері спілкування необхідно вживати юридичні кліше, які обумовлюють точність найменування понять, і уникати штампів, які порушують такі вимоги юридичної техніки як точність, чіткість, стислість, стандартність. Ясності, точності, стислості, грамотності зрозумілості й нейтральності юридичного тексту сприяє правильне використання слів і термінів, терміносполук, раціональна побудова словосполучень. Єдністю мови і думки є точність. А однією з умов, що забезпечують точність юридичних документів, є єдність термінології, яка в них вживається 49.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.