Офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту.

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен стиль має:

— сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів; стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації.

3) Особливості судової комунікації

Комунікація – цілеспрямований процес обміну інформацією у процесі спілкування.

Юридична комунікація як цілеспрямований процес обміну інформацією, який може призводити до юридичних наслідків.

Юридична комунікація може бути:

за складом: дво- або багатосторонньої.

за засобами: вербальною, невербальною, комбінованою

за формою: усна (безпосередня чи опосередкована технічними засобами) і письмова (листи)

за сутністю: бесіда, консультація, судові дебати, публічний виступ, полеміка, репліка

Така комунікація складається з декількох етапів:

1. Підготовка до спілкування

2. Початок спілкування

3. Обговорення питання

5. Вихід з контакту

4. Прийняття рішення

Щодо конкретної судової комунікації, то кожен протокол засідання має типову чотирьохрівневу структуру.

1. Ідентифікація справи. Протоколи судових засідань разом з вироками суду є джерелом цитувань і посилань у різних юридичних комунікативних ситуаціях, вони повинні починатися із зазначення найменування конкретної судової справи за таким шаблоном. Спочатку вказано конфліктуючі сторони, далі зазначається назва суду, місце та рік засідання.

2. Мовне представлення фактів справи. Запис ходу засідання розглядається як засіб розвитку техніки правового обґрунтування й аргументації.

3. Обговорення справи -найскладніша і найважливіша частина судового розгляду, складається з кількох рівнів залежно від типу справи та її тривалості:

а) представлення ходу справи або юридична кваліфікація злочину;

б) презентація аргументів або аналіз доказів;

в) встановлення підстави рішення.

Обговорення справи починається із зазначення імені судді, який проводить судове засідання, і може містити:

1) історію (хід) справи у різних судах;

2) рішення, що виносилися попередніми суддями (це насамперед стосується апеляційних судових справ);

3) аргументи суддів;

4) свідчення і докази, які використовувалися для прийняття рішення.

Судові тексти містять перелік рішень прийнятих у подібних справах, якими суддя послуговується при винесенні вироку. Загалом у цій частині СТ, як правило, функціонують дві форми презентації висловлювань:

1) дотримання послідовності при наведенні деталей справи (опис, розповідь);

2) наведення аргументів (заперечення, доказ).

Для цієї частини СТ типовим є широке вживання мовних кліше, плідно використовують цитати з Комерційного та Договірного кодексів.

4. Виголошення вироку суду. Судова справа не може бути завершеною без прийняття й оголошення рішення суду. Це стисле формулювання, стандартизоване за характером і мовною репрезентацією.

3 варіант

1) Підстилі офіційно-ділового стилю

В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:

1. Законодавчий— використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2. Дипломатичний — використовується в сфері між державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3. Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.

4. Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його підстилі мають власну сферу застосування, межі якої визначаються метою й умовами ділового спілкування. Вони виступають засобом функціонування взаємозв’язаних між собою систем документації — цілісних утворень із певними специфічними рисами (система управлінських, адміністративних документів та спеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо)

2) Етапи спілкування

Будь-який акт спілкування, як правило, складається з кількох етапів:

Перший етап — підготовка до спілкування. Якщо спілкування відбувається з ініціативи правника чи за попередньою домовленістю, то до нього слід добре підготуватися, бо це може мати значні наслідки для професійної діяльності співрозмовників.

Процес підготовки до спілкування у будь-якій формі складається із збирання матеріалів з предмета спілкування, їх відбору та систематизації; уявлення типів співрозмовників, їх особливостей; складання робочого плану майбутнього акту спілкування.

Другий етап — орієнтація в ситуації і встановлення контакту. Це початок спілкування. Якщо проігнорувати цей етап, зустріч може закінчитися і не розпочавшись (через образу, брак часу тощо). На початку спілкування важливо уникати:

• вибачень (це прояв невпевненості); • критики (це змусить співрозмовника захищатися); • зверхності та оцінювання (це спричинить у співрозмовника обурення).

Третій етап — обговорення проблеми. Цей етап передбачає аргументацію своєї позиції та контраргументацію позиції співрозмовника.

Як свідчить досвід правників, обговорюючи проблему, доцільно дотримуватися деяких правил, які полегшують розуміння співрозмовника і допоможуть отримати повну інформацію:

• уважно слухати співрозмовника і намагатись адекватно сприйняти те, про що він говорить, тобто чути його;

• намагатися використовувати діалог, а не монолог;

• давати співрозмовникові можливість спокійно викласти свою думку;

• чітко, коротко й послідовно викладати свою інформацію;

• добирати способи аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо);

• викладати докази в коректній формі та ін.

Найбільший вплив на співрозмовника має аргументація. Це спосіб переконання за допомогою значущих логічних доказів. Для того щоб аргументування своєї позиції було переконливим, спеціалісти рекомендують використовувати такі методи:

• наведення фактів, цифрової інформації, порівнянь тощо;

• виявлення суперечностей у викладі співрозмовника;

• використання протиставлення "так..., але...";

• уточнення, якщо доказ звучить не досить переконливо.

3) Юридична аргументація

Юридична аргументація – це повне або часткове обгрунтування твердження шляхом використання інших тверджень як доводів.

Юридичний аргумент будується на інших засадах, ніж фактологічний чи науковий. В його основі не зіставлення тези із реальним життям чи науковими істинами, а із законом, діючими правовими нормами.

Правова аргументація особливо відповідальна, бо має справу з узаконеними нормами життя: державного, групового, управлінського, політичного, родинного, адміністративного, економічного, пов’язаного з різними формами власності.

Пишучи про політику, економіку, стосунки між людьми й особливо про права та обов’зки громадянина, про злочини і покарання, журналіст, не будучи фахівцем з питань права, не може обминути часто складних правових колізій, у яких іноді важко розібратися навіть дипломованим у цій галузі спеціалістам. Як і в інших питаннях, журналіст повинен мати певний багаж знань, бути особливо обережним у власних судженнях, коли заходить мова про людської долі, розуміти можливості та межі втручання у діяльність правоохоронних органів. Юристи часто, іноді небезпідставно, нарікають на правову некомпетентність журналістів. Але без певної гласності і контролю з боку громади не може обійтися і третя влада, яка, як, до речі і так звана четверта, працює під тиском перших двох і відповідного криміналітету. Мас-медіа не раз ставали на захист цієї гілки влади.

Різновиди правових аргументів залежать від тих законів, на які посилається автор. З прийняттям конституції, в обговоренні якої ЗМІ брали найактивнішу участь, одним із різновидів аргументів є посилання на основний закон.

Поиск по сайту: