І. Поняття та види правових стимулів

Правове регулювання як засіб впливу на поведінку людей як правило має інформаційну форму. Правова інформація має управлінський характер, оскільки основним її призначенням є закріплення людської поведінки суб‘єктів, що відповідає вимогам. Однак управлінський характер правового регулювання завжди пов‘язаний з психологічним, оскільки право може регулювати суспільні відносини за умови якщо адресована суб‘єктам та закріплена правовою нормою інформація сприймається свідомістю суб‘єктів та трансформується у мотиви їх поведінки. Саме для цього існує система правових засобів, основним призначенням яких є інформування суб‘єктів щодо можливостей вибору варіантів поведінки в межах норм права та спричиняти певний вплив забезпечуючи їх правомірну поведінку.

Такими правовими засобами є не самі джерела права (нормативні акти, договори, прецеденти чи звичаї), а ті засоби психологічного впливу, які вміщені в правових документах. Основними серед них є: суб‘єктивні права та обов‘язки, стимули, обмеження, пільги та заохочення. Саме вони формують той варіант поведінки, що визначає модель та відповідає з одного боку інтересам суспільства, з іншого – інтересам особи. Враховуючи правові засоби, а також власні інтереси, суб‘єкт права формує відповідну програму дій, яка або відповідає або протирічить правовим приписам.

Призначенням правових засобів є стимулювання правомірної поведінки та засудження протиправної, як такої, що суперечить інтересам особи та суспільства в цілому.

Основне місце серед правових засобів належить правовим стимулам.

Правовий стимул – це формування у суб‘єкта необхідності законослухняної поведінки шляхом створення необхідних умов щодо задоволення певних інтересів суб‘єкта завдяки виконанню правових приписів.

Ознаки правових стимулів, як правової категорії:

· правові стимули пов‘язані з позитивними умовами здійснення інтересів, оскільки вони відображаються у наданні певних цінностей чи зменшенні міри позбавлення цих цінностей. Прикладом є можливе зменшення жорсткості покарання.

· надають можливість розширити обсяг прав і свобод, оскільки формами прояву правових стимулів є законні інтереси, права суб‘єктів та пільги, що їм надаються.

· забезпечують можливість формування позитивної правової мотивації шляхом уникнення суб‘єкта від можливостей вчинення правопорушення.

· передбачають підвищення позитивної активності суб‘єкта у сфері права.

· їх призначенням є упорядкування суспільних відносин та розвиток соціальних зв‘язків.

Правові стимули класифікують:

I. в залежності від елементу структури правової норми, в якій вміщено правові стимули:

· юридичний факт, що має стимулююче значення, що характеризується як умова, яка вміщена в гіпотезі та спричиняє певну поведінку суб‘єкта. Наприклад: встановлення трудового стажу як необхідної умови призначення пенсії є юридичним фактом, що стимулює певну поведінку суб‘єкта в сфері трудових відносин.

· суб‘єктивне право (законний інтерес чи пільга), що вміщено в диспозиції правової норми, при цьому необхідно наголосити на різному значенні вказаних факторів.

Суб‘єктивне право – це можливість певної діяльності, що пов‘язана із задоволенням суб‘єктивних інтересів, що характеризується як дозвіл, який забезпечено юридичною необхідністю.

Законні інтереси – це різновид дозволів, націлених на задоволення власних інтересів, це можливість задоволення переважно фактично щодо задволення діяльності, яка має диспозитивний характер, тобто з відсутністю вказівки діяти визначеним способом та вимагати відповідної поведінки від інших осіб.

Пільга – це надання певних переваг, або часткове звільнення від виконання обов‘язків (полегшення умов їх виконання), наприклад, пільгове оподаткування.

Заохочення – вміщена в санкції правової норми можливість стимулювання добровільного виконання обов‘язків, недотримання заборон.

II. за галузевою належністю розрізняють:

· конституційні;

· цивільні;

· трудові;

· інші.

III. за обсягом:

· основні правові стимули, що формують правомірну поведінку (суб‘єктивне право);

· часткові, що є додатковими засобами стимулювання правомірної поведінки (законний інтерес);

· додаткові, що можуть передбачатись в законодавстві, або бути відсутніми (пільги).

IV. за часом дії:

· постійні правові стимули, що забезпечують правомірну поведінку упродовж тривалого часу діяльності суб‘єкта (підвищення зар/плати);

· тимчасові, що забезпечують додаткові підстави для реалізації обов‘язку (премії).

V. за змістом:

· матеріально-правові, що передбачають відповідний матеріальний еквівалент;

· морально-правові, що не мають матеріального еквіваленту (подяка).

Таким чином, правові стимули характеризуються як реальна можливість впливу на поведінку суб‘єктів права з метою добровільного її приведення у відповідність до правових вимог. Основним призначенням цього правового засобу є створення умов щодо реалізації інтересів суб‘єкта в межах дотримання чи виконання правових приписів.

II. Правові обмеження

Правові обмеження – це закріплене в праві втримання від протиправного діяння, метою якого є створення необхідних умов для задоволення інтересів уповноваженого суб’єкта та суспільних інтересів в цілому.

Правові обмеження є самостійними засобами правового впливу, що характеризуються наступними ознаками:

1. пов‘язані зі створенням негативних умов для реалізації інтересів суб‘єкта, якому належить обов‘язок, та націлені одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони, а також інтересів суспільства;

2. основною метою є обмеження обсягу можливостей та свободи зобов‘язаної сторони;

3. визначає негативну правову мотивацію, оскільки застосовується до правопорушника;

4. основним призначенням є зменшення негативної активності суб‘єкта в сфері права;

5. націлена на захист суспільних інтересів, оскільки виконує функцію захисту суспільних відносин.

У відповідності до елементу структури правової норми виділяють такі правові обмеження:

Юридичні обов‘язки – це варіанти необхідної поведінки, що стримують зобов‘язальну сторону від задоволення власних інтересів та забезпечують можливість діяти в інтересах уповноваженої сторони. Юридичний обов‘язок дозволяє вчиняти передбачені законом дії, тим самим утримуючи суб‘єкта від можливості вчинення діянь, що протирічать суб‘єктивному праву іншої сторони та передбачають застосування покарання.

Заборони характеризуються як пасивний обов‘язок, змістом якого є необхідність утримання від заборонених правом дій. Його метою є створення перешкод щодо задоволення інтересів того суб‘єкта, у відношенні якого діє і забезпечує реалізацію інтересів протилежної сторони. Основним призначенням заборон є попередження під загрозою відповідальності можливості вчинення протиправних діянь.

Призупинення– це тимчасові заборони, що встановлюють можливості використання посадовими особами належних їм функціональних обов‘язків. Це не є видом юридичної відповідальності, оскільки не передбачає негативної оцінки діяння, а вміщує можливості подальшого вирішення питання щодо правомірності діяння. Як правило, призупинення тимчасово припиняють існуюче правопорушення, стримуючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків. (Призупинення виконання вироку у зв‘язку з внесенням протесту).

· покарання, як вид та форма правового осуду винної протиправної поведінки, в результаті якої особа отримує певні обмеження.

Правові стимули та правові обмеження, як правило, аналізуються одночасно, оскільки вони є парними юридичними категоріями, які в процесі правового регулювання є взаємопов‘язаними та взаємозабезпечують одне одну. Оскільки ці категорії визначаються як парні, то правомірним є висновок про наявність загальних та відмінних ознак стимулів та обмежень.

Загальні ознаки:

1. як стимули, так і обмеження є правомірними засобами впливу на інтереси суб‘єктів;

2. наявність нормативно закріплених процедур застосування засобів, що мають стимулюючий чи обмежуючий характер;

3. забезпечуються засобами державного захисту та гарантуються законом;

4. є факторами, що забезпечують реалізацію інших засобів правового впливу;

5. пов‘язані з певними правовими цінностями;

6. передбачають наявність певних суб‘єктів, що викликають певні дії, які складають зміст їх поведінки.

Відмінності:

Таким чином, правові стимули та правові обмеження є самостійними засобами правового впливу, що на практиці забезпечують правовий порядок лише за умови їх взаємодії та взаємозалежності. Вироблення найоптимальніших варіантів цієї взаємодії забезпечує можливість добровільної реалізації правових приписів всіма суб‘єктами права.

Поиск по сайту: