Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Процедура аналітичного дослідження складових зовнішньоекономічної політики України



 

Формування й реалізація митно-тарифної політики країни – це складний і системний процес, у якому беруть участь не тільки суб'єкти функціонування всіх гілок державної влади – законодавчої, виконавчої і судової, але й безпосередні учасники міжнародних економічних відносин – підприємства. Від гармонійного поєднання реалізації економічних інтересів усіх суб'єктів функціонування залежить ефективність проведення митної політики.

Митно-тарифна політикв – це комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довгострокових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завданнями митно-тарифної політики є:

- створення оптимальних умов для конкуренції між національними й іноземними виробниками;

- забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території;

- участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту ринку України;

- стимулювання розвитку економіки: сприяння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших завдань економічної політики;

- забезпечення належного рівня надходжень до державного бюджету країни.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Існує два методи митного регулювання: тарифні і нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Митний тариф є систематизованим зведенням ставок митних зборів, вживаних до товарів при переміщенні через митний кордон. При цьому систематизація переліку товарів здійснюється за певними ознаками і проти кожного з товарів указується одна або декілька ставок митних зборів.

Основними видами митних зборів є конвенціональні і автономні. Конвенціональні мита застосовуються до речей, що походять з країн і їх союзів, що користуються в даній державі режимом найбільшого сприяння в торгівлі. Їх розміри встановлюються відповідно до міжнародних договорів і є мінімальними. Автономні митні збори, навпаки, застосовуються до речей, які походять з країн і їх союзів, що не користуються в країні режимом найбільшого сприяння. Вони є одним з основних інструментів захисту національної економіки від несприятливої дії зовнішніх економічних чинників і за розміром є максимальними.

Особливі митні збори можуть бути як конвенціональними, так і автономними. Спеціальні мита носять автономний характер, відрізняються підвищеними розмірами ставок і застосовуються як захисна міра для вітчизняних виробників від іноземних конкуруючих товарів або як у відповідь міра на дискримінаційні дії з боку інших країн. Преференційні митні збори відрізняються зниженим розміром ставок і застосовуються відносно речей, що походять з держав, що укладають договори про взаємне зниження розмірів митних зборів на певні товари, створюючи митний союз або зону вільної торгівлі, що звертаються в прикордонній торгівлі, що походять з держав, що розвиваються, преференцій, що користуються загальною системою, відповідно до норм Міжнародної торгівлі. За ініціативою конкуруючих з імпортом фірм у разі доказу факту демпінгу може бути встановлений антидемпінговий тариф.

В рамках варіювання тарифних ставок на готову продукцію, напівфабрикати і сировину багато держав проводять політику тарифної ескалації. Під політикою тарифної ескалації розуміють підвищення рівня митного обкладення товарів у міру зростання ступеня їх обробки.

Політика застосування тарифних квот здійснюється за допомогою використання змінних митних зборів, ставки яких залежать від об'єму імпорту товарів: при імпорті в межах певних кількостей він обкладається по базовій, внутрішньоквотовій ставці тарифу, при перевищенні певного об'єму імпорт обкладається по вищій, над квотній ставці тарифу.

Під нетарифними методами розуміється сукупність засобів зовнішньоторговельної політики, які не входять до групи митно-тарифних обмежень, а реалізуються в рамках адміністративного управління, виконуючи роль регуляторів зовнішньоторговельного обороту.

Застосування нетарифних методів державного регулювання міжнародної торгівлі обумовлене тим, що на національній території держава може встановлювати спеціальний порядок проникнення в країну іноземних виробників товарів і послуг, а так само створювати сприятливі передумови для ефективного розвитку експортних виробництв і проводити спеціальні заходи, направлені на захист вітчизняних виробників і споживачів. Найефективніше систему нетарифного регулювання застосовують в рамках зовнішньоторговельної політики розвинені країни.

Класифікація, розроблена Секретаріатом ГАТТ/ВТО, відповідно до якої нетарифні обмеження підрозділяються на п'ять основних груп:

- кількісні обмеження імпорту і експорту;

- митні і адміністративні імпортно експортні формальності;

- стандарти і вимоги до якості товарів;

- обмеження, закладені в механізмі платежів;

- участь держави в зовнішньоторговельних операціях.

Квотування є обмеженням державною владою експорту або імпорту товару в певній кількості, об'ємі або сумі на конкретний період часу. У міжнародній практиці використовуються в основному два види квот: глобальна квота і індивідуальна квота.

Ліцензування є процесом регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державою на експорт або імпорт товару у встановлених кількостях в перебігу певного проміжку часу. Ліцензування є найбільш поширеною формою нетарифних обмежень. Декларуванню підлягають товари і транспортні засоби, переміщувані через митний кордон, товари і транспортні засоби, митний режим яких змінюється, а також інші товари і транспортні засоби у випадках, визначуваних актами законодавства країни.

Нетарифні методи регулювання є ефективним елементом здійснення зовнішньоторговельної політики через наступні причини:

- по-перше, нетарифні методи регулювання, як правило, не зв'язані якими-небудь міжнародними зобов'язаннями. В зв'язку з цим об'єм і методика їх застосування повністю регулюється національними державними органами і визначається рамками господарського і технічного законодавства країни;

- по-друге, нетарифні методи зручніші в досягненні шуканого результату в зовнішньоекономічній політиці;

- по-третє, нетарифні методи дозволяють врахувати конкретну ситуацію, що складається в світовій економіці і застосувати адекватні заходи захисту національного ринку в рамках конкретно певного терміну;

- по-четверте, нетарифні методи не є додатковим податковим тягарем для населення.

Цілями митної політики є забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території, участь в реалізації торгово-політичних завдань по захисту ринку, стимулюванню розвитку національної економіки, сприянню проведенню структурної перебудови і інших завдань економічної політики країни.

На сучасному етапі розвитку економіки будь-якої країни проведення ефективної митної політики є одним із основних засобів регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності з огляду на важливість інтеграції у світовий торговельний прос­тір. У сучасних економічних системах розвинених держав мито застосовується не як засіб поповнення державної скарбниці, а як дієвий інструмент регулюван­ня економічної та політичної співпраці в системі міжнародної торгівлі.

Одним з найпоширеніших економічних заходів регулювання міжнародних економічних відносин є митний тариф, який містить деталізований перелік товарів, що оподатковуються імпортним, експортним і транзитним митом з наведенням способу нарахування, ставки мита, а також коефіцієнтів надбавок і знижок та переліку товарів, заборонених до ввезення, вивезення і транзиту відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

Захисний механізм митного тарифу реалізується через так званий ціновий ефект – спричинене ним подорожчання імпортних товарів дає змогу вітчизняному товаровиробнику скористатися ціновою перевагою. У результаті дії цього механізму встановлюється певне співвідношення між світовими цінами та цінами на внутрішньому ринку. Ефективність тарифного захисту обумовлюється тим, на скільки сформований є останній, а звідси, якими є характер конкуренції та імпортозаміщення на ньому, чинники розвитку тощо.

Незважаючи на те що мито за характером дії– економічна категорія, його застосування може мати як економічний, так і політичний характер. Введення мита може бути засобом економічного тиску на відповідні держави або створення режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів.

Економічна роль митного тарифу пов'язана насамперед з тим, що, впливаючи на ціну товару та відмежовуючи національний ринок від світового, підвищуючи рівень цін на товари, мито активно впливає на конкурентоспроможність товару, що, у свою чергу, позначається і на рівні накопичення капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях економіки, нівелюючи різницю, яка склалася в міжнародних і національних умовах виробництва.

Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі включають в себе: імпортні квоти, "добровільні" обмеження експорту, демпінг, торговельне ембарго і ін. З усіх видів нетарифних обмежень найбільше поширення отримали квоти на імпорт і експорт.

Тариф на імпорт не обмежує кількості імпортних товарів безпосередньо – імпортер може ввозити будь-який обсяг продукції за умови, що він платить мито. Навпаки, імпортна квота обмежує обсяг імпорту певною кількістю штук, тонн, пар взуття і т.д., а іноді обмежує і вартість імпорту, щорічно дозволеного до ввезення в країну. Держава видає обмежену кількість ліцензій, які дозволяють ввезення товарів, і забороняє не ліцензований імпорт.

Механізм дії квот подібний імпортного тарифу: внутрішні ціни піднімаються вище світових, пропозиція імпортних товарів обмежується. Однак, квоти мають дві важливі відмінності від тарифу:

1) квоти абсолютно нівелюють будь-який вплив іноземної конкуренції на внутрішні ціни. Якщо світові ціни знижуються, то при тарифі імпорт буде поступово зростати, а внутрішні ціни знижуватися услід за світовими. При наявності квоти імпорт не може бути збільшений. Тому розрив між внутрішніми та світовими цінами зростає, збільшуючи прибутку від імпорту (в тому числі і монопольні). Разом з тим, більш жорстке регулювання величини імпорту за допомогою квоти трохи полегшує процес короткострокового врегулювання платіжного балансу, а щодо еластичний імпорт при тарифі ускладнює цей процес;

2) квоти, кількісно обмежують імпорт, повністю ізолюють внутрішній ринок від проникнення нових іноземних товарів – якщо встановлена ​​квота вичерпана, то їх не можна навіть подарувати. У поєднанні з ізоляцією внутрішніх цін від світових це забезпечує абсолютний захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, що робить на економіку досить суперечливе вплив.

В даний час квоти використовуються дещо частіше, ніж тарифи, в основному з двох причин:

1) тарифні ставки регламентуються міжнародними торговими угодами. За рідкісним винятком, уряди не можуть самостійно підвищувати тарифи й змушені вдаватися до більш суворим імпортним квотам у цілях захисту конкуруючих з імпортом галузей економіки;

2) потребують захисту галузі також квоти на імпорт, так як домогтися спеціальних ліцензійних привілеїв легше, ніж введення тарифу, яка пов'язана зі зміною структури доходів державного бюджету.

Імпортні квоти найбільш привабливі в умовах вільної конкуренції, при якій наслідки квотування аналогічні тарифу на імпорт. Чисті втрати добробуту при квотування виявляться вищими, ніж при тарифі на імпорт, у двох випадках:

1) якщо квота провокує монопольну владу вітчизняного виробника або зарубіжної фірми імпортера продукції;

2) якщо імпортні ліцензії розміщуються неефективно.

Способи розміщення імпортних ліцензій:

1) відкритий аукціон: держава надає ліцензію компанії, яка запропонувала за неї найвищу ціну. За інших рівних умов, аукціон являє більш дешевим і ефективним механізмом, однак при корумпованості державної влади володарем імпортної ліцензії нерідко стає той, хто запропонував за неї найбільшу хабар, що тягне за собою значні соціальні витрати;

2) система явних переваг: без будь-яких попередніх заявок і переговорів уряд надає імпортні ліцензії найбільш авторитетним фірмам, причому в обсязі, відповідному їх частці у сумарній величині імпорту напередодні запровадження квот;

3) "витратний метод": видача ліцензій фірмам, які мають більшу кількість виробничих потужностей та інших ресурсів, що веде до їх неефективного використання у вигляді надлишкових інвестицій в не використовуване обладнання в розрахунку на отримання більшої кількості ліцензій.

Форми ліцензії:

1) разова ліцензія – письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввезення чи вивезення, що видається урядом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної угоди;

2) генеральна ліцензія – дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

3) глобальна ліцензія – дозвіл ввезти чи вивезти даний товар у будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;

4) автоматична ліцензія – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

Із приєднанням України до Світової організації торгівлі (СОТ) завершився важливий етап інтеграції країни в світову торговельну систему. Одним з основних здобутків, які отримала Україна від членства в СОТ, є лібералізація доступу українських товарів на світові ринки. Цей ефект реалізовуватиметься в двох основних формах, а саме:

1) зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів практично на всі найважливіші товарні ринки розвинених країн світу і, відповідно, збільшення валютних надходжень від експорту вітчизняної продукції;

2) одержання режиму найбільшого сприяння у торговельному просторі всіх країн-членів СОТ.

Частка промислової продукції України, що експортується, коливається на рівні 50% від загального обсягу промислового виробництва. Понад третину вартості загального експорту припадає на продукцію металургійної галузі, а частка в експорті продукції хімічної та нафтохімічної промисловості дорівнює 20%, машинобудівної – 17%. Така структура ВВП і його залежність від зовнішньоекономічної діяльності підтверджує важливість розвитку зовнішньої торгівлі, необхідність нарощування експорту, розширення доступу українських товарів на зовнішні ринки. Загальний аналіз експортних операцій з товарами після приєднання України до СОТ свідчить про позитивний вплив на просування української продукції на зовнішні ринки. Так, припинення квотування української металопродукції дозволило суттєво збільшити її експорт до окремих країн Європейського Союзу, зокрема до Болгарії – у понад три рази, Румунії – у 1,7 рази тощо.

Для запобігання недобросовісної конкуренції використовують торгові обмеження. Вигоди від торгових обмежень з лишком перекриваються їх витратами, які перекладаються на плечі споживачів. Торгові обмеження сприяють скороченню світового виробництва продукції, і скорочують обсяги міжнародної торгівлі. Авторитетні дослідники приходять до висновку, що вигоди, які отримують захищені галузі від введення торгових обмежень, досягаються ціною набагато більших втрат для економіки в цілому.

Але захищати національне виробництво слід, оскільки необхідно зберегти або знову створити основні структуроутворюючі підприємства і галузі, без яких неможливо мати ефективний господарський механізм, також це сприяє поліпшенню структури економіки, зосередженню економічних ресурсів на перспективних напрямках розвитку, здешевлення деяких важливих товарів, відповідного відкриття зарубіжних ринків для вітчизняних товарів.

У березні 2007 року Європейський союз та Україна розпочали переговори щодо укладання нової посиленої угоди, яка б замінила чинну Угоду про партнерство та співробітництво, пізніше цей документ було вирішено назвати Угодою про асоціацію (УА). Назва цілком відповідає амбітній меті: досягти у відносинах ЄС та України політичної асоціації та глибокої економічної інтеграції.

Угода про асоціацію – це документ обсягом понад 1000 сторінок. Вона складається з семи розділів та понад 40 додатків і протоколів. За своїм обсягом та тематичним охопленням угода є найбільшим міжнародно-правовим документом, який укладала в своїй історії Україна. Для Євросоюзу вона також є найглибшим міжнародним договором, що він мав будь-коли з країною, яка не є кандидатом на вступ до ЄС.

Унікальність УА полягає і в тому, що невід’ємною частиною її є положення про створення глибокої та всеосяжної Зони вільної торгівлі. Вона покликана забезпечити тісну економічну інтеграцію України та Євросоюзу. Адже передбачено не лише суттєву лібералізацію власне торгівлі, тобто усунення тарифів чи квот, а й гармонізацію законодавства і нормативно-регуляторної бази. У разі належної імплементації глибока та всеосяжна Зона вільної торгівлі повинна створити практично такі ж умови для торгівлі між Україною та ЄС, що мають місце у торгівлі всередині Союзу.

У документі немає згадки про можливості членства України в ЄС. Проте сама по собі успішна реалізація положень УА означала б належне запровадження норм, що діють в ЄС та готовність України перейти до глибших рівнів інтеграції з Євросоюзом. Водночас виконання передбачених Угодою про асоціацію реформ і перетворень мало б наслідком значне підвищення якості життя громадян України.

Угодою про асоціацію між ЄС та Україною передбачено широкі можливості для секторального співробітництва. Ось кілька прикладів важливих для громадян України сфер, імпульсу співпраці в яких може надати реалізація УА.

Візове питання знайшло своє відображення у третьому розділі Угоди про асоціацію – «Юстиція, свобода та безпека». Візовий діалог між Україною та ЄС триває з жовтня 2008 року. 22 листопада 2010 року Євросоюз надав Україні План дій з візової лібералізації: вичерпний перелік кроків, після здійснення яких безвізові поїздки громадян України до ЄС можуть стати реальністю. Станом на жовтень 2012 року Україна перебувала на стадії виконання першої частини плану, яка полягає в ухваленні необхідного законодавства. Після завершення її від України вимагатиметься продемонструвати ефективну імплементацію ухвалених законів. Євросоюз готовий співробітничати в цій сфері і допомагати Україні у підготовці до запровадження безвізового режиму. Тому в Угоді про асоціацію йдеться про співпрацю у сферах інституційної розбудови, незалежності правосуддя, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, адекватного захисту персональних даних, урегулювання легальної міграції та забезпечення прав осіб, які законно перебувають на територіях сторін, боротьби з нелегальної міграцією, забезпечення прав біженців тощо. Усе це безпосередньо стосується питання лібералізації візового режиму.

Водночас у результаті виконання Україною наданих Євросоюзом умов та активної допомоги з його боку українці отримають не лише свободу пересування, а й безпечнішу країну. При цьому рух до безвізового режиму є корисним обом сторонам: для Євросоюзу Україна стає передбачуванішим та надійнішим сусідом.

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом містить положення щодо енергетичного співробітництва. Ключовим елементом його буде поглиблення енергетичної безпеки та розвиток належної інфраструктури, посилення ринкової інтеграції. Україна підтверджує зобов’язання наближати своє енергетичне законодавство до стандартів ЄС у сфері енергетики, водночас сприяючи енергоефективності та використанню поновлюваних джерел енергії. Усе це передбачає і участь України у Європейському енергетичному співтоваристві (ЄЕС), членом якого вона стала 1 лютого 2011 року. Енергетична інтеграція з ЄС має на меті запровадження в Україні європейських правил гри на енергоринку. Україна зобов’язалася імплементувати до національного законодавства 13 директив, регламентів та рішень Єврокомісії у сферах газу, електроенергії, довкілля та поновлюваних джерел енергії. Поки що більшість із цих зобов’язань не виконано або виконано не повністю.

Водночас за належного виконання зобов’язань у рамках членства у ЄС Україна та її громадяни отримали б багато переваг. Зокрема:

- досягнення прозорості ринку газу та електроенергії, де б була реальна конкуренція між постачальниками. Це давало б споживачам менші ціни та кращий вибір;

- збільшення інвестицій у енергетичну галузь;

- скорочення споживання викопних енергоресурсів, що зменшить залежність української економіки від імпортних енергоносіїв та покращить довкілля;

- ефективне використання експортного потенціалу української енергетики;

- можливості для українських компаній виходити на внутрішній енергетичний ринок ЄС.

Іншим прикладом тісної секторальної інтеграції з Євросоюзом може стати транспортний сектор, відповідна співпраця також передбачена Угодою про асоціацію.

Одним із найважливіших напрямків є інтеграція України до спільного авіаційного простору ЄС (САП). Нині він об’єднує близько 40 країн: це члени Євросоюзу, держави Західних Балкан, Ісландія та Норвегія. Метою ЄС є долучити до нього й сусідів – наприклад, Угоду про приєднання до САП уже підписано з Молдовою. Україна і Євросоюз на сьогодні близькі до укладання такої угоди. Розпочато переговори було ще в грудні 2007 року. «Відкрите небо» з Євросоюзом несе громадянам та вітчизняному авіаринку значні вигоди.

Бути стороною угоди означає можливість компаніям країн-учасниць літати до інших країн-учасниць та обслуговувати їхні внутрішні рейси без обмежень щодо вибору маршрутів та частоти польотів. У результаті збільшення пропозицій та посилення конкуренції зменшаться ціни. На український ринок прийдуть так звані бюджетні авіалінії з Євросоюзу, чиї квитки цілком доступні навіть середньостатистичному українцю.

Отже, приєднання України до Спільного авіаційного простору ЄС призведе до низки позитивних змін. Це, зокрема:

- зниження ціни авіаперевезень;

- ефективніше використання аеропортів;

- вдосконалення методів управління авіакомпаніями;

- поліпшення якості послуг авіакомпаній;

- збільшення доходів провайдерів аеронавігаційних послуг;

- поліпшення іміджу країни та збільшення довіри до неї;

- поява нових ринків збуту для продукції української авіаційної промисловості;

- збільшення інвестицій в аеропорти та вищий рівень оплати праці працівників сфери.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.