Розділові знаки в безсполучникових складних реченнях

1. Якщо частини безсполучникового складного речення виражають одночасність, сумісність дій або їх послідовність і тісно зв’язані між собою за змістом, між ними ставиться кома:

Вночі несподівано задув північний вітер, небо скоро затяглося хмарами. (О. Г.)

2. Якщо частини безсполучникового речення зберігають певну свою самостійність за змістом, то між ними ставиться крапка з комою:

На порозі стоїть бабуся; навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише; десь-то вода гучить; а високо над усім грає-сіяє вишнє променисте сонечко... (М. В.)

3. Між частинами безсполучникового складного речення ставиться двокрапка. Це буває в таких випадках:

• якщо в безсполучниковому складному реченні наступне речення пояснює, розкриває смисл попереднього:

Погаслі вечірні вогні: усі спочивають у сні. (Л. Укр.)

• якщо в першій частині безсполучникового складного речення є слова так, такий, одно та ін., конкретний зміст яких розкривається в другій частині:

Здавна в Кавунівці так повелося: старі дома, а молодь здебільшого на марганцях. (О. Г.)

• між двома реченнями, якщо в першому з них є слова бачити, дивитись, чути, розуміти та ін., які разом з відповідною інтонацією попереджають, що далі, у наступному реченні, буде викладено якийсь факт:

Старий присувається до вікна, зазира в середину й бачить: у хаті, за столом, сидять гості — учитель та селяни. (Коцюб.)

Якщо в реченнях зазначеного типу немає характерної попереджувальної інтонації в кінці першого речення, то замість двокрапки ставиться кома або тире: Чула, тріснув тин. (Головко.)А де ж чує — щось по листі шелеснуло, холодним вітриком дихнуло. (Гл.)

4.Тире в безсполучникових складних реченнях ставиться в таких випадках:

• якщо зміст частини складного речення зіставляється або протиставляється: Не вони судили — він судив. (М. Р.)

• якщо в першій частині безсполучникового складного речення вказується час дії, про яку говориться у другій: Зійде сонце — утру сльози, ніхто й не побачить. (Шевч.)

• якщо в першій частині зазначається умова, при якій відбувається дія другої частини: Треба роздягнутись — роздягнеться, треба сьорбати гарячий чай — сьорбатиме. (О. Г.)

• якщо друга частина безсполучникового складного речення виражає наслідок або висновок із того, про що говориться в попередній частині. Звичайно в цих випадках між реченнями можна поставити через це, тому, тоді та ін.: Продержались з тиждень морози — земля закляла, як кістка. (Мирн.)

• якщо в другій частині безсполучникового складного речення міститься порівняння з тим, про говориться в першій частині: Гляне — холодною водою зіллє. (М. В.)

• якщо друга частина безсполучникового складного речення (приєднувальне речення) починається словами цей, такий і под.: Ще й разу не бачивши моря, я вже надумався стати неодмінно моряком — то був мій перший, дитячий ще, вибір професії.

Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою.

Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена. Називаються словами автора.

1. Пряма мова береться з обох боків у лапки. Причому в лапки беруться також знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка і кома виносяться за лапки.

2. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а якщо в середині або після неї, то виділяються комою й тире і пишуться з малої букви.

К.Д.Ушинський писав: „Якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя само знайде вас”.

„Три біди є у людини - смерть, старість і погані діти,” – говорить українська мудрість.

3. Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора замість коми ставиться крапка.

4. Коли пряму мову передають у формі діалогу, тоді кожну репліку починають з нового рядка, перед нею ставлять тире і не вживають лапок. Інші розділові знаки ставлять, як звичайно при прямій мові.

Коли чужу мову передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову – підрядним.

Діалог – це різновид прямої мови, одна з форм передачі чужої мови, мови двох чи більше осіб. речення, що промовляються учасниками діалогу, називаються репліками. Вони й є прямою мовою.

Цитата– різновид прямої мови, один із способів відтворення чужої мови.

Цитата – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками.

Цитування буває кількох видів.

1. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови із словами автора. Тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові.

„Лиш праця, - підкреслював І.Франко, - світ таким, як є, зробила”.

2. Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови. Цитата береться в лапки і починається з малої букви.

Слово для Лесі Українки – це „гострий, безжалісний „меч, то, що здійма вражі голови з плеч...”.

3. Віршована цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться.

4. Вказівку на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беремо в дужки і після другої дужки ставимо крапку.

5. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться.

Поиск по сайту: