Соціально-психологічний аспекти стигми психічних розладів.

Стигматизація - негативне виділення суспільством особистості чи соціальної групи по якісь ознаці, з послідуючою сукупністю соціальних реакцій на дану особистість чи представників соціальної групи. Джерела цих реакцій формуються на цілком реальній основі. Психічне захворювання дійсно несе в собі принципову небезпеку для суспільства, а спілкування з психічно хворими обтяжує і може призвести до неприємних несподіванок для його оточення. Контакт чи проживання з хворим, призводить до значного емоційного навантаження, яке за принципом зворотнього зв'язку негативно відбивається на самому пацієнті. Тому питання адаптації мікросоціального середовища до хворого настільки ж актуальні, як і питання психологічної адаптації хворого до реакцій соціуму.

Виділяють 3 основні поняття, що розкривають суть стигматизації в психіатрії: стигму, предв'зятість та дискримінацію. Стигматизацію психічно хворих можна прослідкувати по відношенню суспільства до особистості, що страждає на психічний розлад, по відношенню медичного персоналу до хворих, сім'ї, та в самостигматизації самих хворих.

Потрібно відмітити, що суспільство намагається зберігати дистанцію по відношенню до психічно хворих. Стигма, що пов'язана з психічною хворобою, спостерігається також у родичів хворих, їх сім'ях. Хоча члени сім'ї заперечують стигму, але приховування хвороби і позиція «віддалення», через відчуття сорому, призводять до соціальної ізоляції. Вважають, що стигматизації сім'ї сприяє і література. Сором і винуватість «охоплює» батьків, в яких діти страждають на психічну хворобу. Стигматизація суспільством сім'ї хворого пом'якшується тією обставиною, що факт психічного захворювання члена сім'ї практично дезадаптує її. Це обумовлено: а)ситуацією хронічного стресу у членів сім'ї, що пов'язана із спільним проживанням з хворим; б)почуттям провини по відношенню до хворого; в)тенденцією таких сімей до захисту від зовнішнього оточення і поступового соціального ізолювання. Такі стигматизовані сім'ї орієнтуються на медикаментозну терапію і стають її «пасивними користувачами».

Важливо підкреслити, що сам хворий, як член суспільства вважає подібні реакції оточуючих на психічний розлад цілком зрозумілими, і неадекватними лише по відношенню до нього. Вихід з даної ситуації - невизнання хворим душевного розладу, з послідуючими відмовами від лікування. У разі визнання у себе хвороби - потреба в особливому, бережливому до себе відношенню (по механізму «вторинної користі» від хвороби). Зрозуміло, що обидва варіанти є перешкодою для проведення медикаментозного лікування, психотерапії, та реабілітації в цілому. Аналогічний процес, який називають «самостигматизацією», виникає в сім'ї пацієнта. Виділяють 3 етапи сімейної самостигматизації. На першому етапі сім'я намагається приховати факт захворювання родича, що відбувається за рахунок зменшення соціальних контактів. Другий етап наступає, коли неможливо приховати даний факт, в 'зв'язку з помітною для соціуму дезадаптацією хворого, або незвичною формою його поведінки. Саме даний етап є критичним для цих сімей і на ньому відбувається знаходження шляхів адаптації до проживання з хворим. На третьому етапі сімейна адаптація завершується або остаточною ізоляцією сім'ї, прийняттям ролі «вигнанців», або знаходить адекватні шляхи пристосування, виробляє нейтральне відношення до наявності в сім'ї хворого. В даному випадку здорові члени сім'ї мають можливість для нормалізації повсякденної активності, відпочинку та відновленню попередніх соціальних зв'язків.

З перших днів перебування в стаціонарі проводиться психоосвітня робота з хворим та його родичами, яка направлена на формування адекватного уявлення про психічне захворювання.

Змінюється відношення членів сім'ї до психічного захворювання у родича. Коректуються відповідні деформації та настороженість членів сімей хворих. Підкреслюється добровільність госпіталізації, ознайомлення з законодавством, пов'язаним з психіатричною допомогою. При проведенні психоосвітньої програми направляються зусилля на звільнення членів сім'ї хворого від відчуття вини, страху перед спадковою природою захворювання, важливості збереження попереднього стереотипу життя сім'ї, відпочинку, організації активності, особливо - збереження зовнішніх соціальних контактів.

Ефективним способом в боротьбі з стигматизованістю сімей , які не змогли адаптуватися до захворювання родича, є залучення їх до роботи в суспільній організації родичів хворих. Тут з'являється можливість обмінюватися досвідом «супротиву» хворобі в інших сім'ях, отримання емоційної підтримки, а основне - розширення або знаходження соціальної підтримки, що в цілому сприяє підвищенню якості життя.

Боротьба зі стигмою, що пов'язана з психічними захворюваннями, являється однією з найважливіших завдань психіатрів, психологів, спеціалістів соціального профілю, громадських організацій. Важливо, щоб сама психіатрія відігравала основну роль в дестигматизації.

Поиск по сайту: