Ознайомившись з наведеним текстом, з точки зору Платона, тіні, які в’язні бачать на стіні печери, є предметами чуттєвого спостережуваного світу чи їх ідеями?

“Парменід: Скажи ось що: як випливає з твоїх слів, ти вважаєш, що існують певні ідеї, назви яких отримують інші речі, які до них прилучаються; наприклад ті, що прилучаються до подібності, стають подібними, до великості - великими, до краси - красивими, до справедливості - справедливими?

- Саме так, - відповів Сократ.

Сократ: Мені здається, Парменіде, що справа швидше іде так: ідеї перебувають у природі так, ніби у вигляді зразків, інші ж речі подібні до них і є суттю їх подібності, сама ж причетність речей ідеям полягає ні в чому іншому, як лише в уподібненні ним” (Платон).

“Сократ: Ти можеш уподібнити нашу людську природу у відношенні освіченості та неосвіченості ось якому становищу подивись-но: адже люди ніби знаходяться у підземному помешканні, подібному до печери, де упродовж всієї її довжини тягнеться широкий отвір. З малих літ у них там на ногах і на шиї кайдани, так що їм не зрушити з місця, і бачать вони лише те, що в них прямо перед очима, бо повернути голову не можуть через ті кайдани. Люди повернуті спиною до світла, що йде від вогню, який горить далеко у височині, а між вогнем та в’язнями проходить верхня дорога, огороджена - поглянь-но - невисокою стіною на зразок тієї завіси, за якою фокусники ставлять своїх помічників, коли поверх завіси показують ляльок... Уяви ж собі і те, що за цією стіною люди несуть всяке начиння, тримаючи його так, що його видно над стіною; проносять вони і статуї, і всілякі зображення живих істот, зроблені з каменю та дерева. При цьому, як буває, деякі з них розмовляють інші ж мовчать.

Главкон: Дивний ти малюєш образ і дивних в’язнів!

Сократ: Подібних до нас. Перш за все, хіба ти вважаєш, що, знаходячись у такому становищі, люди що-небудь бачать, чи то своє, чи чуже, крім тіней, що відкидаються вогнем на стіну печери, що розташована поперед них? …Такі в’язні цілком і повністю приймали б за істину тіні тих предметів, що проносять повз них” (Платон).

Тіні, які бачать в*язні на стінах печери, на думку Платона, є лише ідеями…відображенням уяви нашого мозку…

Як трактує Арістотель предмет філософії? Як ви розумієте знання загального? Чи може науковець погодитись із таким визначенням справжнього знання?

Арістотель в своїй філософії іде шляхом врахування матеріальних і духовних початків буття. Кожна річ і Космос в цілому - нерозривна єдність форми і матерії. Вчення про нерозривність форми і матерії зумовлює і особливості філософських побудов Арістотеля.

“…За загальною думкою, мудрість займається першими причинами та началами. Тому людина, що має досвід, вважається мудрішою, ніж та, що послуговується лише чуттєвим сприйняттям, та людина, що володіє певним мистецтвом, - мудрішою за досвідчену, наставник – мудрішим за митця, а науки про розумоосяжне – вищими від вміння творити. Таким чином, мудрість є наукою про певні причини та начала… Але із позначеного тут знання про все із необхідністю має той, хто найбільшою мірою володіє знанням загального, бо він буде знати все, що підпадає під це загальне… Правильно також і те, що філософія називається знанням про істину” (Арістотель).

Знайдіть у даному уривку ті місця, які спрямовані проти поглядів Платона. Чому Арістотель стверджує, що матерія як така не пізнається (врахуйте, що “матерія як така” – це те, що залишиться в бутті після відкидання будь-якої форми)?

Ознайомтесь із вихідними твердженнями Арістотеля щодо складових усякого реально існуючого буття:

“…Отже, є очевидним, що те, що позначається як форма (або сутність) не виникає, а виникає складне поєднання, яке від форми отримує своє іменування. Також в усьому, що виникає, є матерія, так що одне в ньому є матерія, а інше – форма… Тому постає очевидним, що “форма як причина” не має ніякого значення, якщо існує сама по собі… Адже, говорячи про якусь річ, слід розуміти форму або річ, але ніколи не слід розуміти річ як дещо суто матеріальне, яким воно є саме по собі,… бо ж форма є сутність буття певного тіла… Матерія ж сама по собі не пізнається… Отже, із наших міркувань випливає, що мають місце… сутність буття та субстрат” (Арістотель).

Поиск по сайту: