Розвиток ідей в античній натурфілософії

Тема семінарського заняття : Антична філософія.

План.

Самостійна робота.

Особливості, умови формування та етапи розвитку античної філософії.

При вивченні цього питання треба звернутись до деяких особливостей античної міфології, приділяючи увагу її характерній проблематиці ( в тому числі - її відмінності від міфологічної проблематики Стародавнього Сходу).

Виділіть найперші особливості нового – філософського – типу мислення; оцініть роль соціальних та пізнавальних чинників у появі філософії, її значення для життя суспільства, для розвитку особистості?

“Перша мудрість відкриває істину настільки чудову, що досягнути її можна лише через значні зусилля… Виносячи цю таємну істину на площу, мудрість робить її предметом обговорення, дослідження, не лишаючи її, проте, утаємниченості та містичності. Мудрість та філософія заміняють традиційні ритуали посвяти у соціальну повноцінність, що перешкоджали доступ до найперших одкровень… Відбулось піднесення слова, яке в своєму вільному застосуванні – у сперечанні, дискусії, діалозі – стає найпершою політичною зброєю. Воно приносить повну відкритість як у відношенні до проявів громадянського, так і духовного життя. Останнє у письмовій формі доводиться до відому усіх громадян і стає доступною для критики… за умов рівності громадян; відбувається відмова від традицій, які більше не вважаються нерухомими та вшанованими… Основна мудрість грецьких мислителів полягала у розмірковуваннях з приводу політики і моралі.” (Ж.-П.Вернан).

можна простежити розвиток людського мислення від простої єдності до диференційованої багатоманітності та свідомої деталізації. Ідеї античної філософії донині пронизують науку, філософію, духовне життя суспільства Етапи розвитку античної філософії: 1) натурфілософський (фізичний) або рання класика (УІІ-У ст. до Р.Х.); 2) висока класика (У-ІУ ст. до Р.Х.); 3) пізня класика або завершальний етап античної філософії з періодами: елліністична (ІУ-І ст. до Р.Х.), олександрійська (І ст. до Р.Х. –У-УІ ст.), римська (І-УІ ст.).

Ознайомтесь із тим, яким чином характеризував основні етапи розвитку античної філософії видатний німецький філософ Г.Гегель

Уважно перечитавши наведені міркування Г.Гегеля, визначте, що саме автор покладав в основу розвитку грецької філософії, зрушення в яких характеристиках філософського мислення вважав вирішальними для її еволюції. Наскільки таке розуміння прогресу мислення можна вважати виправданим? Наскільки воно дає нам повне уявлення про давню філософію?

„Перший період: від Фалеса до Арістотеля.

Цей період ми знову ділимо на три розділи:

1. Перший простягається від Фалеса до Анаксагора, від абстрактної думки, яка існує в безпосередній визначеності, до думки про саму себе визначаючу думку; тут починають з абсолютно простого, в якому далі виникають в якості спроб перші види визначення, далі доходять до Анаксагора, який визначає істину як рушійну думку, яка вже не існує в певній визначеності, а є думка, яка сама себе визначає.

2. В другий розділ входять софісти, Сократ і сократики; тут думка, яка сама себе визначає, розуміється як наявна, конкретна в мені; це - принцип суб’єктивності, хоча і не кінцевої, тому що мислення уявляється тут найближчим способом лише як абстрактний принцип, частиною же лише як випадкова суб’єктивність.

З. Третій розділ включає в себе Платона та Арістотеля, грецьку науку, в якій об’єктивна думка, ідея оформляється в ціле. Конкретна, визначаюча себе в самій собі думка являє собою у Платона ще абстрактну ідею, ідею лише в формі всезагальності, тим часом як Арістотель розуміє її як визначення самої себе, як ідею в визначенні дійсності або діяльності” (Г.-В.-Ф. Гегель).

Він вважав, що основою світу є духовна субстанція - абсолютна ідея, яка є єдністю свідомості та самосвідомості. Водночас це не лише субстанція, а й суб'єкт, тобто діючий розум. Це означає, що абсолютна ідея усе породжує, усе охоплює і все залучає у поле свого інтелектуального споглядання (рефлексії).

Абсолютна ідея (за Г.Гегелем): 1) Єдина всеохоплююча реальність, субстанція; 2) Єдиний універсальний чинник усіх форм буття; 3) світовий розум, єдине рефлексивне поле.

Якщо це так, то виходить, що абсолютна ідея вибудовує реальність сама із себе й водночас залучає усе це (реальність та її конструювання) у свій зміст. Тобто вона весь час збагачується, нарощує своє змістове наповнення, залишаючись єдиною та всеохоплюючою. Якщо абсолютна ідея всеохоплююча, то вона не має і не може мати ніяких зовнішніх чинників для своїх дій. Це означає, що такі чинники можуть бути лише внутрішніми. Постає проблема визначення внутрішніх джерел руху, активності абсолютної ідеї, а отже, і всього, що існує. Оскільки рух - це зміни, то він передбачає наявність внутрішніх відмінностей, граничним проявом яких постають протилежності. Саме протилежності є граничними межами можливої мінливості будь-яких предметів і явищу межах певної якості (протилежнішого за протилежне не існує).

Якщо ми розглядаємо речі через протилежності, тобто їх граничні прояви, то ми беремо їх загалом. Враховуючи те, що це є протилежності того ж самого предмета, які невіддільні одна від одної, вони постають разом як протиріччя - єдність та взаємовідштовхування (боротьба) протилежностей. Тобто річ, осмислена через суперечності (єдність та боротьбу протилежностей), постає водночас внутрішньо цілісною, проте варіативно, різноманітно виявленою. Звідси також випливає, що осмислення речі через її суперечливість дає нам змогу ніби затиснути її в її гранично можливі межі, тобто мати її в цілому, а не частково та не однобічно; тому Гегель і висунув в свій час на перший погляд зовсім парадоксальну тезу: "протиріччя є ознакою істини".

Протиріччяпостають "душею " всієї конструкції гегелівської філософії. Якщо протилежності дають нам цілісні окреслення предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою певне співвідношення, певну пропорцію поєднання протилежних якостей. Тобто предмет постає як суперечливий, мінливий, рухливий. У протилежних виявленнях та окресленнях він ніби сам відрізняється від себе, залишаючись єдиним, але різноманітно виявленим та суперечливим. Саме таке бачення засад світу називається діалектикою. Унаслідок того гегелівську філософію характеризують як діалектичну, а самого Гегеля - як видатного теоретика діалектики.

Бо він не лише стверджував, що світ рухливий та змінний через боротьбу протилежностей, а й уперше розкрив зміст та значення протилежних визначень реальності, створив вчення про протиріччя.

Розвиток ідей в античній натурфілософії

2.1. Спробуйте оцінити та продовжити наведену тут лінію оцінок та міркувань: поясніть, в чому саме полягали новації та сміливість Фалеса, чому його твердження мали важливе значення для розвитку пізнання.

“Тут (спостерігається) небувалий злет думки і фантазії, інтуїтивне зведення хаосу речей та предметів, подій та переживань в одну всеєдність…” (О.Ф.Лосев).

“Фалес уперше наважився відкинути повноту природного явлення та звести її до однієї простої субстанції як до того, що перебуває в усьому, не виникає та не знищується, між так як навіть боги різноманітні, мінливі та народжуються…” (С.Трубецькой).

“Беручи до уваги усю запамороченість тодішнього інтелектуального світу, ми повинні в усякому випадку визнати, що вимагалась велика розумова сміливість задля того, щоби відкинути усю повноту існування природного світу та звести її до простої субстанції… В твердженні, яке проголошує, що цією сутністю постає вода, заспокоєна дика, нескінченно строката давня фантазія, покладений край взаємній непов’язаності нескінченної кількості першопочатків…- Це є просте споглядання, в якому відсутні домішки фантазії…” (Г.Гегель).

2.2. Як ви вважаєте, Геракліт був прихильником осмислення космосу як природного процесу, чи як реалізації якогось задуму? Яку пізнавальну перспективу відкривало науці вчення Геракліта? Обгрунтуйте відповідь спираючись на зміст тексту.

“Деталі його (Геракліта) вчення такі. Вогонь - першоелемент і всі речі обмінний еквівалент вогню - виникають з нього шляхом розрідження і згущення… Все виникає через протилежності і все тече подібно річці. Всесвіт скінчений і космос єдиний. Народжується він з вогню і знову згоряє дотла через певні періоди часу, а відбувається це згідно з долею (логосом). Одна із протилежностей, яка призводить до виникнення (космосу) називається війною та незгодою, а інші, що приводять до згоряння - згодою і миром, зміна-шляхом вгору-вниз, на якому і виникає космос.

....Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами спалахує та мірами згасає” (Діоген Лаєртій).

Я вважаю, що Геракліт був прихильником осмислення космосу як реалізації якогось задуму, тому, що він говорив про його нескінченність, єдність, народження…спів ставляє протилежності та протиріччя його участі в нашому житті.

Поиск по сайту: