Духовно-моральне виховання

Мета духовно-морального виховання — формуван­ня певної свідомості, світогляду людини відповідно до ієрархії її потреб. Найвище місце в системі ду­ховно-моральних особистісних потреб займає потре­ба в любові: до Бога, до ближнього і до себе. Те, що задовольняє ці потреби, називається цінностя­ми. Наприклад, стосовно потреби в любові до свого ближнього цінностями можна вважати: жертовність, доброзичливість, чесність, відкритість, делікатність тощо.

Під час духовно-морального виховання особли­вого значення набуває особистий приклад, образ ви­хователя або іншої людини, яку прагне наслідувати вихованець.

У релігійному вихованні поняття духовно-мораль­ного і релігійного збігаються. У світському вихованні в це поняття входить моральність, мораль і етика, що мають суспільний характер.

Емоційне виховання

Емоції (від лат. emoveo — вражаю, хвилюю) — це переживання людини її ставлення до навколишньо­го світу та самої себе, відображення рівня задово­леності особистісних потреб, вияв цих потреб. Вод­ночас емоції можуть впливати на потреби і визнача­ти можливість їх задоволення. Наприклад, негативні емоції, які виникають через незадоволення певної потреби, можуть знизити значення цієї потреби.

Отже, виховуючи погреби, так само необхідно ви­ховувати емоції з допомогою вольового впливу. До­лаючи біль, страждання, дискомфорт, людина в змозі досягти віддалених особистісно значимих цілей. Емоції, пов'язані із задоволенням, почуттям насоло­ди, комфорту, які перешкоджають досягненню зна­чимих потреб, так само потрібно долати з допомо­гою волі.

У цілому, емоції мають стати керованими і підпо­рядковуватися свідомості людини. Ще давньоримсь­кий філософ Сенека попереджав: «Якщо людина не в змозі керувати пристрастями, то пристрасті керу­ватимуть людиною».

Фізичне виховання

Фізичне виховання — це процес передачі способів фізичного самовдосконалення, необхідних для роз­витку фізичних якостей і здібностей, формування ру­хових навичок і умінь, зміцнення здоров'я.

Основними завданнями фізичного виховання ма­ють бути:

• зміцнення здоров'я (що нині є умовою повноці­нного розвитку особистісного потенціалу);

• виховання волі (сприяє розвитку регулюючих, во­льових процесів людини, які активізують її адаптивні сили);

• пропаганда здорового способу життя.

Статеве виховання

Статеве виховання — це комплекс виховних і ознайомлювальних заходів і впливів, спрямованих на залучення дитини і молодої людини до прийнятої в суспільстві системи статевих ролей і взаємосто­сунків. Статеве виховання є частиною статевої со­ціалізації.

Набір зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок називаються гендерною роллю. У психології гендер тлумачиться як соціально-біологічна характери­стика, за допомогою якої дається визначення понят­тям «чоловік» і «жінка». У різних суспільних угрупо­ваннях існують відмінності в тлумаченні певних по­нять. Ці відмінності закріплюються, актуалізують­ся в:

§ релігійному віровченні;

§ юридичних актах;

§ суспільній думці;

§ народно-побутових уявленнях;

§ субкультурних установках (до субкульнурних, зокрема, належать установки підліткової субкультури).

Завданнями статевого виховання є:

§ допомога молодим людям в усвідомленні свого особистісного призначення як чоловіка та жінки;

§ морально-психологічна підготовка молодих лю­дей до сімейного життя;

§ сексуальне просвітництво (сексуальність і її роз­виток, хоча і є частиною статевої соціалізації, вод­ночас підпорядковані поняттям «морально-психологічна готовність до статево-рольової поведінки» і «го­товність до сімейного життя»).

Одна із сучасних виховних проблем — відсутність у молодих людей можливості усвідомити свою ста­теву індивідуальність. Неповні сім'ї, переважно «жіно­че» шкільне виховання, мода на «унісекс» у підлітковій субкультурі — усі ці чинники заважають усвідомлен­ню молодими людьми статевих ролей у всій їхній повноті.

Особлива роль у статевій індивідуалізації нале­жить ієрархії статевої поведінки, підпорядкованій ду­ховно-моральним уявленням.

У Скаутингу, зокрема в програмах прогресивно­го розвитку, необхідно враховувати потребу моло­дих людей в особистісній, зокрема статевій індиві­дуалізації. Це завдання вирішується кількома шля­хами:

• організацією специфічних видів предметно-практичної діяльності для хлопчиків і дівчаток;

• відповідністю статі вихователів і вихованців, що допомагає проводити статеву ідентифікацію (ототож­нення);

• сполученням організаційних форм — гетероген­них (хлопчики і дівчатка) і гомогенних (лише дівчат­ка або лише хлопчики).

Вихователь

Цілеспрямований процес виховання має особистісний характер. На особистість вихованця здебіль­шого впливає особистість вихователя. Якими б доско­налими не були педагогічні технології, в кінцевому рахунку основна роль у процесі виховання належить вихователеві.

Поиск по сайту: