Обґрунтування діагнозу

Виявлені діагностичним дослідженням симптоми, ступінь їхньої виразності відбивають сутність патологічного процесу. Кожному симптомові відповід­ають специфічні морфологічні і функціональні зміни в органі або системі органів. Проте, виявлення симптомів ще не свідчить про наявність визначеної нозологічної форми захворювання.

Симптоми захворювання виявляються і змінюються залежно від стадії хвороби, відображаючи особливості реакції організму. Розглядаючи етіологію хвороби, необхідно усвідомити, чому даний чинник послужив початком захворювання, врахувати специфіку розвитку конкретного варіанта і переглянути всю картину розвитку хвороби від початкового моменту до моменту обстеження. Отже, у завдання обґрунтування діагнозу входить не тільки визначення зв'язків між виявленими симптомами, але і врахування ступення їхньої виразності залежно від тяжкості перебігу хвороби, тобто з'ясування і правильне трактування цих нових сполучень, зв'язку даних симтомів і процесів у конкретного хворого.

На індуктивному шляху від знання симптомів, зіставлення цих симптомів із відомими клінічними захворюваннями може виникнути декілька робочих гіпотез, кожна з яких повинна бути старанно перевірена. Висуваючи і перевіряючи гіпотези, слід бути впевненими утому, що встановлені симптоми трактуються правильно, що вони визначені із застосуванням точних і сучасних методів. Тільки повне і точне виявлення в кожному конкретному ви-падку всієї симптоматики, морфологічних і функціональних змін органів зубощелепної системи, встановлення причини і патогенезу захворювання дозволить створити узагальнене уявлення про хворобу.

Щоб не припустити діагностики одного захворювання замість іншого, тоді хворий страждає на декілька захворювань, слід обов'язково проводити диференційну діагностику. Цей метод ґрунтується на пошуках розходжень між кожним конкретним випадком і всіма можливими випадками (хворобами), що мають дуже схожий клінічний перебіг.

Початковим моментом диференційної діагностики є визначення головного або декількох головних симптомів, властивих тільки даному захворюванню. Не можна тільки визначати наявність або відсутність у конкретному випадку цих специфічних симптомів. Обов'язково треба проаналізувати весь симтомокомплекс, диференціюючи можливі симптоми для даного захворювання, оскільки відсутність навіть одного симптому не дозволяє зробити правильний висновок про діагноз. Порівнюючи досліджуваний випадок з іншими захворюваннями, зазначають подібність як за кількістю схожих симптомів, так і за характером їхніх проявів. Необхідно проаналізувати розходження за відсутністю симптомів; урахувати також наявність симптомів мало властивих даному захворюванню. Отже, здійснюючи диференційну діагностику, потрібно дотримуватися правила: масштабна перевірка усіх відомих; можливих варіантів, визначення подібного в різному і розходжень у подібному. Методом зіставлення, виявлення збігів або розбіжності симпто­мів і виділення основних (провідних) симптомів захворювання встановлю­ють діагноз.

Оформляючи цю графу історії хвороби, важливо дати найбільш повиє обґрунтування діагнозу, підтвердженого не тільки наявністю специ­фічних симптомів, їхнім поєднанням і патогенетичним взаємозв'язком, але і результатами диференційної діагностики з подібною патологією.

Оформлення діагнозу

Сутність діагнозу в клініці ортопедичної стоматології полягає в тому, що необхідно виділити основне захворювання, ускладнення основного захво­рювання і супутні захворювання (стоматологічні і загальносоматичні).

Основним вважається те захворювання, із приводу якого хвориіі звер­нувся в клініку і яке підлягає ортопедичному лікуванню. Воно звичайно є наслідком інших захворювань (карієс, його ускладнення, травма і т.д.) і про­являється порушенням ({юрми, цілості зубів, зубних рядів або інших органів зубощелепної системи, а також їхньої функції.

До ускладнень основного захворювання варто віднести порушення, пато­генетично пов'язані з основним захворюванням.

До супутніх стоматологічних захворювань належать ті, які повинні ліку­вати стоматологи інших профілів - терапевти, хірурги. Із загальних супутніх захворювань у діагноз вносяться ті захворювання, які варто враховувати у процесі ортопедичного лікування.

У першій частині діагнозу обов'язково вказуються морфологічні, функці­ональні п естетичні порушення (нозологічна одиниця, стадія хвороби, ха­рактер патологічного процесу і його локалізація, ступінь і характер функці­ональних порушень), а також за можливості зазначається їхня етіологія.

Морфологічні порушення - це дефекти, деформації, аномалії елементів зубощелепної системи, дефекти зубів, дефекти і деформації зубних рядів або щелеп, аномалії прикусу, патологія пародонта, скронево-иижньощелепного суглоба, м'язів ротової і колоротової ділянки, язика, слизової оболон­ки й інших тканин порожнини рота.

Функціональні порушення - це порушення жування, ковтання, дихання і мовлення, а також тонусу та біоелектричної активності жувальної і мімічної .мускулатури.

До естетичних порушень належать ті, що негативно впливають на зов­нішній вигляд обличчя.

Оформляючи цю графу історії хвороби, необхідно:

· користуватися загальноприйнятою номенклатурою стоматологіч­них хвороб;

· вид дефекту коронки зуба визначати за класифікацією Блека;

· вид дефекту зубного ряду визначати за класифікацією Кеннеді;

• тип беззубих щелеп визначати за класифікаціями Шредера,
Келлера;

· стан слизової оболонки протезного ложа беззубих щелеп визначати
за класифікацією Суппле, Люнда;

· вказувати ступінь втрати жувальної ефективності за даними статичних або функціональних методів;

· вказувати наявність неповноцінних протезів, які підлягають заміні.

Поиск по сайту: