Карнавальне дійство в культурі Європи

Карнавал у світі переживає сьогодні справжній ренесанс: карнавали з'являються навіть в таких «не карнавальних» країнах, як наприклад, Японія чи Фінляндія. Сучасні карнавали розвиваються по двох історично сформованим напрямках – європейська (традиції найдавніших карнавалів Європи) і карибський (карнавали, що виникли на основі європейських під впливом негро-африканської культури).

Прототипом сучасних карнавалів вважаються давньоримські сатурналії. У дні, присвячені богу врожаю і родючості Сатурну, римляни влаштовували свята, як би воскресили золотий вік загальної рівності та процвітання. Різниця між рабом і паном на час стиралася – раби бенкетували за одним столом нарівні з вільними громадянами, а пани підносили їм вино. На дні свята обирали псевдо-короля, який наприкінці сатурналій або повинен був покінчити життя самогубством, або гинув від ножа, вогню або петлі [20, c.87].

З приходом християнства сатурналії, як і багато інші язичницькі обряди, були заборонені, але сама ідея свята перевтілення, яка урівнює всіх його учасників, відродилася в європейських карнавалах, батьківщиною яких стала Венеція. У більшості католицьких країн карнавал припадає на час, що передує Великому посту, про що свідчить визначення карнавалу в «Словнику Брокгауза і Ефрона»: «Карнавал – в католицьких країнах час від Водохреща (6 січня) до середовища на першому тижні Великого посту, але звичайно карнавалом називають лише останні 7-10 днів, що супроводжуються в романських країнах народними святами, процесіями, маскарадами тощо» [20, c.90].

Власне європейський карнавал виник з злиття римських і німецьких звичаїв. Поступово карнавал «забував» свої корені і перетворювався на традиційне свято радості від зустрічі весни. Карнавал всюди в Європі став передувати головному річному посту-періоду покаяння і голодування. І перш, ніж наступала ця довга смуга поневірянь, народ користувався нагодою, щоб влаштувати бенкет і вдосталь повеселитися.

У період середньовіччя під тиском духу аскетизму карнавальні традиції отримали найбільш яскравий розвиток і вираження в народній культурі. Пізніше європейці, розселившись по світу, привезли карнавал практично на всі континенти планети, і місцеві жителі із задоволенням цю традицію перейняли [1, c.42].

Європейський карнавал зародився в Італії. Багато століть карнавал, народне свято під відкритим небом, що супроводжується численними маскарадами, театралізованими іграми, урочистими вуличними ходами, є кращою традицією італійського народу. Здавна, як зауважує мистецтвознавець Павло Павлович Муратов (1881-1950), «залою його була сама вулиця, і бальним костюмом була спільна для всіх батута. Що ще важливіше, будь-хто міг насолоджуватися, бо вмів насолоджуватися». Іноземців, які відвідували Італію, захоплювала «ця світла невдавана веселість, якої тепер немає в інших народів». (Н. В. Гоголь, "Рим").

Карнавал був основною обрядово-видовищною формою народної культури Середньовіччя. Саме в процесі зародження і розвитку карнавалів були сформовані основні види і форми анімаційної діяльності [17].

Приблизно до XV ст. в Європі створилася цілісна структура карнавалу, сформувалися його зміст і засоби виразності.

Основними характеристиками середньовічного карнавалу були такі:

- відміна ієрархічних відносин на час святкування;

- амбівалентність карнавальних дійств (одно часове заперечення і ствердження, смерть і народження, висміювання і возвеличення);

- розподіл людського тіла на дві його складові (все, що вище шлунку – то від бога, що нижче – від чорта);

- спрямованість карнавалу у майбутнє (одним з найпопулярніших його героїв був хлопчик, що грає, на ім'я Геракліт) [6].

Найбільшими карнавалами Європи були Венеціанський, Римський, Валенсійський, Авіньйонський, Ліонський, карнавали Кьольна і Нюрнберга.

Відомості про існування українські карнавалів відсутні, але традиційні дохристиянські й релігійні святковості – Різдво, Масляна, Великдень, Купала – мали багато спільних з карнавалом рис. Це і перевтілення у тварин, духів, інших людей; і орієнтація на майбутнє, на весну, на нове життя; і нестримні веселощі просто неба з іграми, танцями, піснями.

В Російську імперію європейські карнавали були "завезені" Петром І [11, c.403].

Багато чисельні костюмовані ходи по вулицях столиць, першотравневі карнавали і вибори блазневого Папи, весілля ліліпутів і велетнів – всі ці елементи європейського карнавалу були присутні і в програмах російських карнавалів. Сам Петро І складав реєстри, писав сценарії, слідкував за підготовкою до заходу. Але карнавал для Петра був швидше одним із засобів досягнення політичних цілей. У цей період він активно впроваджував серед підлеглих йому слов'ян європейську культуру, натомість гноблячи свою автентичну, в тому числі і культурно-дозвіллєву традицію. Цар розумів, що розлучатися зі старим краще весело, під сміх і жарти. Пізніше і Катерина ІІ услід за Петром любила повторювати: «Народ, що співає й танцює, зла не думає».

Перший російський карнавал для простолюдинів Петро влаштував у 1721 р. на честь перемоги в Північній війні. Головною вулицею Петербургу рухалась грандіозна карнавальна процесія, очолювана самим Петром, одягненим у форму морського барабанщика. Його дружина вбралася в костюм голландської селянки, а придворні – у німф і арапів, пастушок і сатирів, середньовічних рицарів і давньоримських легіонерів... Продовжувалося це свято вже в Москві.

Поступово сформувалась ціла бюрократична структура «карнавального виробництва» і вже у другій половині XVIII ст. карнавальні святковості у Російській імперії досягли величезних масштабів і пишноти. Наприклад, у 1781 р. відбувався один з найбільших карнавалів в імперії, присвячений перемозі Росії над Туреччиною. За ідеєю Катерини, архітектор Баженов створив на великому полі вакаційну зону – об'ємну "карту", на якій були розташовані макети Азова, Керчі і Кривого Рогу з вежами, бійницями, мінаретами і мечетями, а на штучному морі стояли на рейді кораблі. Протягом декількох днів для сотень тисяч глядачів розігрувалися театралізовані вистави – реконструкції військових баталій [11, c.354].

Оскільки європеїзовані російські карнавали фінансувалися виключно верховною владою і носили дещо штучний характер, перспектива їх подальшого розвитку була примарною. Європейські, американські, східно-азіатські карнавали орієнтувалися на традиційні форми святкової культури народів і тому живуть і досі.

У російських карнавалах народна культура не була представлена. Саме тому карнавальна традиція у Російській імперії не склалася у більш-менш закінчені форми.

Європейська культурно-дозвіллєва традиція стала відправною точкою формування сучасного карнавального руху у світі.

Як з'ясувалося, з плином часу бажання поринути у світ карнавалу у людини не зменшилося, а в деяких народів навіть збільшилося.

Багато людей готові витрачати великі кошти, свій вільний час на те, щоб добре розважатись. Їх вже не задовольняють повсякденні, одноманітні розваги у "компанії" з телевізором, комп'ютером чи з пляшкою вина. Люди, що багато й напружено працюють, постійно відчуваючи на собі психологічний, технологічний тиск міста, тяжіють до таких форм відпочинку, які б за короткий термін часу з максимальною ефективністю знімали втому і відновлювали психофізичні функції організму [9, c.145].

Сучасний мешканець цивілізованої країни має розгалужені духовно-рекреаційні потреби. Хтось задовольняє їх у процесі спілкування з природою, хтось – з творами мистецтва. Переважна більшість людей задовольняє глибинні рекреаційні потреби через неформальне спілкування у постійних чи ситуативних комунікативних спільностях.

Найефективнішу ситуативну спільність створює ситуація карнавалу. Крім основної потреби у неформальному спілкуванні тут задовольняються візуально-естетичні потреби (радісні люди, красиві костюми, феєрверки, шоу), духовно-мистецькі (танець, музика, фольклор, театр), потреба у творчій самореалізації (участь у карнавальних дійствах), потреба у грі (участь у конкурсно-ігрових заходах), гедоністичні потреби (постійне відчуття радості і насолоди від життя) [5, c.235].

Задоволення цих та інших потреб, що відбувається під час участі у карнавалах, призводить до прискорення відновлюючих процесів в організмі людини і досягнення нею рекреаційного ефекту. Звідси і популярність карнавалу.

Здатність карнавалів збирати величезну аудиторію призвела до того, що тепер вони стали не лише культурними, але й комерційними заходами [9, c.57].

Поиск по сайту: