Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття та елементи цивільних правовідносин. Класифікація юридичних фактів в цивільному праві



Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу матеріальних і нематеріальних благ, які становлять інтерес для учасників цивільно-правових відносин, які мають суб'єктивні права та обов'язки. Виділяються такі особливості цивільно-правових відносин: а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Елементи: суб'єкти, об'єкти, і суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.

Суб'єкти цивільних правовідносин. Суб'єктами цивільних правовідносин виступають його учасники, які також називаються особами. Суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить право, називається суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, спільні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації).

Елементами правосуб'єктності є: правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права та обов'язки. ЦК України містить визначення правоздатності фізичних (ст.25) та юридичних осіб (ст.91).

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

Об'єкти цивільних правовідносин. Громадяни та організації укладають угоди і, отже, вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Об'єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та організацій. Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії, у тому числі послуги, результати духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага.

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. У юридичній літературі і на практиці суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів: а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії; б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії;в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб.

Отже, суб'єктивне цивільне право — це можливості відповідного суб'єкта.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єктивному розумінні. Так, ст. 665 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єктивного права.

Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Разом із тим, у теорії цивільного права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами.

1. Залежно від характеру наслідків, вони можуть бути поділені на:

1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане виникнення правовідносин;

2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують;

3) такі, що припиняють або призупиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення або призупинення правовідносин, що вже існують;

4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій;

5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне поновлення цивільних прав, що існували раніше. Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасовує відповідне рішення, і фізична особа може зажадати від інших осіб повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК). У цьому випадку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами: 1) появою особи, оголошеної померлою; 2) скасування судом рішення про оголошення особи померлою.

2. Залежно від наявності та характеру вольового елемента (слід зазначити, що саме ця класифікація є найбільш популярною у цивіліс- тиці) розрізняють, насамперед, дві великі групи юридичних фактів:

1) дії — обставини, що залежать від волі людини;

2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і не підконтрольні їй. Вони мають юридичне значення у випадках, коли вказані у актах цивільного законодавства або договорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. До подій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тошо) характеру.

У свою чергу, дії поділяються на:

а) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дозволені або прямо не заборонені нормами права (різноманітні право- чини, юридичні вчинки тощо);

6) неправомірні (правопорушення, делікти). Зокрема, деліктами є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Такі дії тягнуть виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди, змістом яких право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її (глава 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках — такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини або такими, що поновлюють права і обов'язки.

Правомірні дії можуть бути поділені на:

• юридичні акти;

• юридичні вчинки.

Юридичні акти — характеризуються здійсненням дій, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Юридичні вчинки — це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, але породжують їх внаслідок припису закону.

Характеризуючи юридичні вчинки, необхідно мати на увазі, що вони можуть бути диференційовані залежно від наявності в них вольового елемента.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.