Предмет, метод і принципи цивільного права

Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові правовідносини.

Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність. Це означає, що учасники відповідних правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов'язків, а також вони не перебувають між собою у будь-якій юридичній залежності (владно-субординаційному підпорядкуванні);

2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин — сторони можуть діяти ініціативно, вільно, на свій розсуд, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

3) судове вирішення спорів — будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вони в змозі вирішити в судовому порядку;

4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника. Це означає, що на учасника правовідносин, який не виконує своїх обов'язків, порушує права інших учасників цивільних правовідносин або створює перешкоди щодо їх нормальної реалізації, гарантується застосування обтяжливих, не вигідних у майновому плані для порушника заходів захисту, які мають переважно майновий характер, що спрямований на відновлення порушеного права, охоронюваного законом інтересу чи блага потерпілого учасника.

Метод є визначальною категорією, тобто навіть якщо відносини за своїм змістом є майновими, проте засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, наприклад, фінансові, податкові, бюджетні тощо, то вони не належать до предмета цивільно-правового регулювання.

У ст. 3 ЦК України закріплено такі цивільно-правові принципи:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, тобто ніхто не має права втручатися в особисте та сімейне життя фізичної особи без її згоди, окрім випадків, які прямо передбачено Конституцією України. Цей принцип закріплює передумови для захисту приватності особи від неправомірного втручання ззовні, задля забезпечення її внутрішніх (духовних) інтересів;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом, тобто право власності в Україні є непорушним. Цей принцип забезпечує особі гарантію її економічної незалежності та майнової відокремленості від інших учасників цивільних правовідносин. Однак в окремих випадках він може зазнавати певних обмежень, якщо це прямо випливає з Конституції та закону України, наприклад, позбавлення особи майна внаслідок конфіскації, чи примусового відчуження об'єктів приватної власності з мотивів суспільної необхідності;

3) свобода договору, тобто учасники цивільних правовідносин вільні у можливості вступу в договірні відносини, а також у виборі виду договорів (причому як поіменованих, так і непоіменованих), контрагентів та умов договору тощо. В окремих, передбачених законом випадках, цей принцип підлягає відповідному обмеженню, наприклад, укладення попередніх чи публічних договорів тощо. Принцип свободи договору забезпечує особі можливість на власний розсуд ініціативно вступати в договірні відносини, керуючись при цьому власним інтересом;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом — особи вільні у виборі підприємницької діяльності. Проте, в окремих випадках, що прямо передбачені законом, особа може бути обмежена у свободі підприємницької діяльності, наприклад, за суб'єктним складом (депутати, посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування), або ж характером підприємницької діяльності (встановлення монополії) тощо;

5) судовий захист цивільного права та інтересу, тобто у разі порушення цивільного права чи інтересу, а також у разі створення перешкод щодо їх здійснення особа має гарантовану можливість захистити їх у судовому порядку. При цьому особа має право захищати цивільні права та інтереси як у судах загальної юрисдикції, так і в спеціалізованих та третейських судах;

6) справедливість, добросовісність та розумність. Цей принцип означає, що регулювання та охорона цивільних правовідносин мають відбуватись справедливо, добросовісно та розумно. Він спрямований на ствердження в українській правовій системі принципу верховенства права, однак, на нашу думку, а у разі неправильного тлумачення унеможливить застосування цивільно-правової норми внаслідок її "несправедливості", "недобросовісності" чи "нерозумності". А це, з огляду на певну оціночність вказаних категорій, може призвести до суб'єктивізму у правозастосовчій діяльності.

Поиск по сайту: