Зміст ефективності інновацій

Тема 8

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Зміст ефективності інновацій

Види ефектів інноваційної діяльності

Показники оцінки ефективності інноваційних проектів

Зміст ефективності інновацій

В умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцін­ки ефективності інновацій, яка надавала б можливість розглянути таку ефективність з п'яти взаємопов'язаних точок зору:

• Задоволення потреб зацікавлених сторін (хто є основними уча­
сниками інноваційного процесу, на що вони сподіваються і в
чому мають потребу).

• Вклад зацікавлених сторін (чого саме підприємство-інноватор ба­
жає і потребує від зацікавлених сторін на взаємовигідній основі).

• Інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно роз­
робити для того, щоб задовольнити побажання й потреби заці­
кавлених сторін, враховуючи при цьому власні інтереси).

• Процеси (які процеси необхідно налагодити, аби реалізувати ін­
новаційні стратегії).

• Можливості (які саме можливості потрібні, аби керувати інно­
ваційними процесами).

Базовим інструментом управління змінами в економіці і в діяльності суб'єктів господарювання в умовах ринкових відносин стають програми й проекти. Концепція управління проектами розглядає проект як керовану зміну початкового стану будь-якої системи, пов'язану з витратою часу і коштів. В економічно розвинених країнах усі проекти здійснюються у рам­ках методології управління проектами (Project Management), яка дає змогу:

• здійснити аналіз інвестиційного ринку і сформувати інвестицій­
ний портфель компанії з його оцінкою за критеріями доходнос-
ті, ризикованості та ліквідності;

• оцінити ефективність інвестицій з урахуванням факторів ризи­
ку та невизначеності;

• розробити стратегію формування інвестиційних ресурсів компанії;

• провести відбір і оцінку інвестиційної привабливості конкрет­
них проектів;

• здійснити планування й оперативне управління реалізацією конк­
ретних проектів і програм;

• забезпечити ефективне здійснення інвестиційного процесу тощо.

Інноваційні проекти спрямовані на досягнення певної мети: розробку нових продуктів (продуктові інновації), нових технологіч­них процесів (процесові інновації), освоєння випуску нової продук­ції, зміну продуктового портфеля, впровадження нових технологій, технічне переозброєння, маркетингові дослідження, рекламні акції, виведення товару на ринок, впровадження управлінського обліку тощо.

Крім внутрішніх зацікавлених сторін, учасниками інноваційно­го процесу виступають зовнішні:

• замовники (майбутні власники і користувачі результатів про­
екту);

• інвестори (сторони, що вкладають кошти в проект);

• проектувальники (організації, що розробляють проектно-конст­
рукторську документацію);

• постачальники (особи, що відповідають за матеріально-технічне
забезпечення проекту);

• фінансові установи (юридичні особи, що забезпечують фінансу­
вання проекту) тощо.

Пошук перспективних напрямів інноваційної діяльності має здійснюватися за допомогою розробки інноваційних стратегій:

• застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу
й управління;

• переходу до нових організаційних структур;

• застосування нових видів ресурсів тощо.

Особливого значення в сучасній теорії менеджменту набуває поняття бізнес-процесів. Під ними розуміють сукупність взаємопов'я­заних дій і процедур, що має вхід і вихід та інформаційні зв'язки.

Стосовно управління інноваційними проектами основними бізнес-процесами будуть процеси ініціації, планування, реалізації, конт­ролю й завершення проекту.

Принципи оцінки довготермінових інноваційних проектів мають ґрунтуватися на принципах оцінки інвестиційних проектів з урахуванням специфіки етапів і результатів інноваційного процесу. До числа найважливіших принципів можна віднести:

1. Розгляд і аналіз інноваційного проекту протягом усього його життє­
вого циклу (розрахункового періоду) — від моменту виникнення
нової ідеї до моменту комерціалізації й практичного застосування.
Життєвий цикл інноваційного проекту має свої специфічні етапи:
дослідження та розробки (НДДКР, які охоплюють фундаментальні,
прикладні дослідження та дослідно-конструкторські розробки); зас­
тосування; експлуатацію; удосконалення та модифікацію інновацій.

2. Моделювання потоків продукції, ресурсів, грошових коштів на
всіх етапах реалізації інноваційного проекту.

3. Узгодження умов порівняння різних варіантів інноваційного
проекту.

4. Принцип урахування фактора часу при оцінці параметрів інно­
ваційного проекту та його зовнішнього економічного оточення.

5. Принцип альтернативності, який передбачає врахування різно­
манітних можливостей використання ресурсів, шляхів досяг­
нення мети інноваційного проекту, вибору найкращих варіантів
проектних рішень.

Оцінка ефективності інноваційного проекту має здійснюватися
шляхом порівняння ситуацій «без проекту» та «з проектом», а
не ситуацій «до проекту» і «після нього».

Врахування усіх найбільш істотних наслідків інноваційного проекту: економічних, екологічних, соціальних. Багатоетапність оцінки на стадіях обґрунтування розміру інно­ваційних витрат, техніко-економічних обґрунтувань, вибору схеми фінансування, моніторингу і т. ін. На кожному етапі вар­тість проекту уточнюється.

Ефективність інноваційного проекту — це категорія, яка відображає відповідність проекту цілям і інтересам його учасників. Ось чому необхідно оці­нювати ефективність проекту в цілому, а також ефективність участі проектів кожного з його учасників.

Ефективність інноваційного проекту в цілому оцінюється зара­ди визначення потенційної привабливості проекту для можливих йо­го учасників і обґрунтування джерел фінансування.

При оцінці ефективності інноваційних проектів аналізують декіль­ка видів ефективності, залежно від призначення проекту.

Ефективність участі в інноваційному проекті визначається для пе­ревірки значущості проекту й зацікавленості в ньому його учасників. Вона охоплює розрахунок ефективності участі підприємств і організа­цій в інноваційному проекті; ефективності інвестування коштів в акції підприємства; ефективності участі в проекті структур більш високого рівня (регіональну, народногосподарську, галузеву ефективність).

Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити наступні етапи:

• експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту
для народногосподарських і глобальних проектів. Для локаль­
них проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність,
тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для
його безпосередніх учасників;

• розрахунок показників ефективності інноваційного проекту в
цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;

• оцінку ефективності після обґрунтування схеми фінансування. На цьому етапі уточнюється склад учасників і оцінюється ефек­тивність участі в інноваційному проекті кожного з них. Для врахування фінансових наслідків інноваційного проекту на рів­ні регіону, галузі, бюджетів різних рівнів, окремих підприємств і акціонерів розраховується відповідно регіональна, галузева, бюджетна й комерційна ефективність.

Методологічний підхід до визначення ефективності іннова­цій залишається загальновідомим: результати інноваційної діяль­ності порівнюються з інноваційними витратами, що забезпечили цей результат.

До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються необхід­ні для цього одноразові капітальні й поточні витрати всіх учасників здійснення проекту.

Загальна сума витрат на інновації складається з поточних і капітальних витрат. Поточні включають заробітну плату працівни­ків, які зайняті розробкою і впровадженням технологічних іннова­цій, відрахування на соціальні потреби, а також витрати на прид­бання сировини, матеріалів, необхідних для забезпечення інновацій­ної діяльності, що здійснюється підприємством протягом року. Капітальні вкладення (довготермінові інвестиції), необхідні для використання в інноваційній діяльності, складаються із витрат на придбання машин, обладнання, інших основних засобів, споруд, земельних ділянок та об’єктів природокористування.

Ефективність — це відносна величина, яка може вимірюватися такими показниками: індекс рентабельності інновацій; облікова нор­ма рентабельності; внутрішня норма рентабельності; ефективність використання власного і запозиченого капіталу; бюджетна ефектив­ність тощо.

Науково-технічна ефективність результатів прикладних науко­во-дослідних робіт визначається в комплексі з оцінкою їхньої еконо­мічної та соціальної ефективності за допомогою показників науково-технічного рівня. Науково-технічний рівень результатів наукових досліджень визначають за ознаками, які порівнюють, зокрема, й з вітчизняними аналогами, що надає змогу виявити, наскільки ці резуль­тати, перевищують кращі світові аналоги; відповідають світовому рівню; є нижчими за кращі світові аналоги.

Для оцінки науково-технічного рівня результатів НДДКР відби­рають декілька найістотніших технічних параметрів, у яких най­більш зацікавлені майбутні користувачі технології, продукції, послуг, способів виконання робіт. Зокрема, це можуть бути продуктивність, надійність в експлуатації, енерго- та матеріаломісткість, показники ергономічності та екологічності тощо. Інші параметри (особливо технічні) мають перебувати в межах певних стандартів чи загально­визнаного рівня й використовуватися в оцінці як обмеження.

У зарубіжній та вітчизняній практиці існують два методичні підходи до визначення доцільності інвестиційних проектів:

• показники, що не враховують вартість грошей у часі (період
окупності, індекс рентабельності, економічна додана вартість);

• коефіцієнти дисконтування грошових потоків (чистий поточний
ефект, внутрішня й модифікована норма рентабельності, дискон­
тований термін окупності).

З теоретичної точки зору більш обгрунтованими є методи дис­контування грошових потоків, оскільки вони враховують грошові витрати, які не відображаються у прибутку. Розбіжність між величи­ною грошового потоку і прибутком фірми зумовлена об'єктивно іс­нуючими факторами:

• величиною амортизаційних відрахувань (негрошові витрати);

• змістом облікової політики (можливість використання різно­
манітних методів нарахування амортизації основних засобів,
обліку матеріальних витрат, формування резервів сумнівних
боргів тощо;

• відстроченими платежами за розрахунками з постачальниками,
працівниками тощо;

• змінами у чистому оборотному капіталі (оборотних активах і
поточних зобов'язаннях).

Методологія визначення грошових потоків інвестиційного проек­ту має певні відмінності. З точки зору управління проектами грошо­вий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх витратами, що виникають внаслідок реалізації проекту. Виникає поняття релевантний рух грошових коштів: це різниця між прогнозованим рухом готівки, пов'язаним з реалізацією проекту, і за умов відсутності проекту. При цьому обов'язковим є врахування т. зв. «альтернативних витрат». Якщо активи підприємства можуть бути продані, то пов'язані з ними альтернативні витрати дорів­нюють ринковій ціні.

Методологічно порівняння показників «з» і «без» проекту є більш виваженим, ніж «до» і «після» впровадження проекту. На прак­тиці розрахувати майбутні грошові потоки підприємства з проекта­ми чи без них досить важко. Тому доцільно зосереджуватися лише на додаткових грошових потоках, що є результатом проекту. Такий підхід має назву «принцип незалежності». Застосування його дає змогу відокремити додаткові грошові потоки за проектом та визна­чені за ним майбутні доходи і витрати, власні активи і власні грошо­ві потоки. За цієї умови проектний грошовий потік розраховується як операційний грошовий потік, за вирахуванням проектних чистих ка­пітальних витрат та проектного приросту чистого робочого капіталу.

Поиск по сайту: