Як використовують ГМО в Україні?

Україна в цьому плані, мені здається, вразила багатьох іноземних фахівців. Першою з пострадянських країн, не без колізій, завезла ГМ-рослини (картопля «Новий Лист»), і тим самим відкрила «еру» нелегітимного (простіше говорячи – краденого) використання таких технологій у своїй країні. Пізніше, через нашу інертність, через хаос, що діється в країні, в Україну завезли велику кількість нелегітимної ГМ-сої і, відповідно до різних неофіційних оцінок, відсоток трансгенної сої в Україні становить 70-80%. Здавалося б, що отут страшного, але якщо перевести це в тисячі гектарів, те це найбільші площі в Європі.
У той же час, в Україні протягом усього цього часу (десять років) начисто була відсутня система регулювання й контролю за такими технологіями, які, як не крути, є чиєюсь власністю, і за них рано або пізно доведеться платити: і чим пізніше – тим дорожче. Я говорю про нашу економіку.

В Україні не було жодного розуміння трансгенних технологій, ухвалення законодавчих актів і, відповідно, у зв'язку із цим складається таке байдужне відношення до питання ГМО. А в результаті такої недбалості наших державних мужів і громадських організацій, які не порушували це питання досить активно й головне – конструктивно, а не для їхнього власного розкручування й реклами, у в нас використовуються під нелегітимними ГМ-рослинами найбільші площі, значно більше, ніж у Росії, де, до речі, встановлено досить суворий контроль за ГМ. Зараз ми, напевно, найбільш дика країна в Європі щодо незаконного й неконтрольованого використанню трансгенних технологій.

Я думаю, що Україна й у майбутньому не зможе відмовитися від ГМ-сої, оскільки коли будь-який фермер спробує вирощувати цю сою, він уже на звичайну сою не перейде, якщо його спеціально не зацікавити. Причина проста – витрати на вирощування ГМ-сої нижчі, ніж для звичайної сої. Незважаючи на те, що вже протягом декількох років переважна частина сої в Україні – трансгенна, ціна на неї не знизилася. Таким чином, виробник одержує надприбуток. У нас в країні існує великий прошарок, який зацікавлений у використанні ГМ. Чим більше ми даємо цьому хаосу продовжуватися, тим більше він стає нерегульованим.
У цьому плані Україна взагалі перебуває в особливому положенні: якщо Росія давно ввела регулювання, яке б воно не було недосконалим, тим не менше, російські товари й продукти, що містять більше 0,9% ГМО у своєму складі, – повинні маркуватися. Заборонено вирощувати ГМ-рослини, окрім випробувальних ділянок, хоча і дозволено використання продуктів із ГМ-компонентами, але з обов'язковим маркуванням, тобто встановлені більш-менш цивілізовані правила.

Усе, що завозять до України, ми не маркіруємо, ми їмо, не знаємо що. Завозять насіння – ми не знаємо, що вирощують у нас.
Закон, що ухвалений для регулювання трансгенних технологій, насправді нічого не регулює. Це як електричний стовп посеред поля: без проводів, без зв'язку. У цьому законі не враховані головні пункти, які в нашому законодавстві вже ратифіковані раніше: наприклад, у нас був ратифікований Картахенський протокол. У цьому протоколі чітко прописано, що всі ГМО повинні маркуватися. Повинні проводитися оцінки ризику й моніторинг трансгенних організмів. Хоча, по суті, цей Картахенський протокол більше стосувався питань трансграничного переносу, тобто провозу, але в деяких частинах протоколу говориться про використання ГМО у країні. Картахенський протокол вважається мінімальною законодавчою базою для країн, де відсутнє регулювання питання ГМО. Але Україна, хоча й ратифікувала цей договір, не дотримується його. Цей новий закон викреслив всі головні пункти, які стояли в законі про ратифікацію Картахенського протоколу. Швидше за все, цей закон готовили люди, які дуже активно лобіюють інтереси біотехнологічних компаній, зовсім не думаючи про інтереси України. Я вже не говорю про те, як цей закон ухвалювали: з повним порушенням існуючих регламентів і правил.
Ще в 2002 році Інститут споживача, як офіційна особа, що займалася цим питанням, з моєю експертною участю домігся внесення двох виправлень у два закони про необхідність маркування продуктів, що містять ГМ-компоненти. Після того більше нічого не було ухвалено. І от 30 травня 2007 року у Верховну Раду був внесений дуже серйозний Закон «Про систему біобезпеки» і 31 травня він без будь-якого розгляду й обговорення був ухвалений. Цей закон зовсім не відстоює інтереси України та її громадян, тому я його кваліфікую як антинародний. Якщо застосувати образну оцінку, то нормальний закон можна порівняти із зображенням живого й зеленого дерева, то цей закон я б порівняв з голим обрубком деревного стовбура.
Якщо ми йдемо в Європу, то в нас повинні бути закони прямої дії.

Чи звернули увагу на це питання громадські організації?

Те, що ми на сьогодні маємо в Україні, є результатом повного нерозуміння серйозності проблеми нашими законодавчими й виконавчими органами. Законодавство сформовано на неправильному уявленні про проблему деякою частиною наукової громадськості, тому що багато вчених прямо або побічно пов'язані з компаніями, що лобіюють виробництво трансгенних рослин. Тому природно, що вони не будуть виступати проти цих компаній, тим більше багато хто з них не розуміють, або не хочуть зрозуміти, всіх аспектів цієї проблеми. Наука створила абсолютно неправильне уявлення даної проблеми перед нашими виконавчими й законодавчими органами. Я вважаю, що наукова громадськість винна в цьому.

Другою причиною цієї проблеми є безладдя в нашій країні. Чесно кажучи, навіть при Кучмі було більше стабільності щодо цього питання – він просто не пропускав ці технології. Звичайно, це теж неправильно. Вони просто ігнорували цю проблему, і в результаті в Україну полився потік нелегітимної продуктів, що містять ГМ-компоненти, а треба було не ігнорувати, а послухати фахівців, тих, хто реально розбирається в даній проблемі, а не слухати тільки тих, хто заявляє «повний одобрямс» або, навпаки, малює страшні й моторошні картини від використання таких технологій.

Найбільше в цій проблемі винуваті такі виконавчі органи, як Мінагрополітики, Мінеколоії і Держмитниця, тому що вони не поставили перешкоди на шляху нелегітимного проникнення ГМ-рослин в Україну. У Мінагрополітики знають прекрасно або, принаймні, зобов'язані знати, що той матеріал, що завозився під виглядом використання для тварин, є одночасно насінням, що здатне до відтворення в Україні.
На превеликий жаль, у нашій країні не знайшлося жодної громадської організації, яка б постійно й принципово відстоювала інтереси громадян і країни в цілому у питанні безпеки використання нових технологій, активно беручи участь у проведенні конструктивних і дієвих кроків у цьому питанні.

Поиск по сайту: