Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Синкретизм фольклору і літератури на художньому рівні. Формальний і змістовий рівні фольклоризму



Синкрети́зм (грец. συνκρητισμός — з'єднання, лат. syncretismus — поєднання) — поєднання або злиття несумісних і непорівнюваних образів мислення та поглядів. Синкретизм — різновид еклектизму.

Розрізняють синкретизм релігійний, культурний, синкретизм у мовознавстві, мистецтві, філософії та ін.

Кожному жанрові народної творчості властива своєрідна форма виконання: думи — виконуються речитативом під музику, пісні — співаються однією особою чи хором, веснянки — у формі хороводу, де спів супроводжується певними рухами, потішки чи ігри вимагають від виконавців певних дій. Є ряд обрядів, для здійснення яких необхідні ще й різні предмети (свічки, дзеркала, вода, зерно, тощо). У таких випадках текст, музика, танцювальні рухи, дії та допоміжні предмети становлять з текстом єдине ціле, і народний твір не може розглядатися тільки у словесній формі, відірвано від допоміжних елементів. У своєрідній розмитості жанрів, а також поєднанні у них елементів інших видів мистецтв (музики, драми і т. д.) виявляється синкретизм фольклору. Синкретизм — (гр. synkretismos — об´єднання) — у первісному мистецтві — поєднання різнорідних елементів (танцю, співу, музики, слова, жестів і т. д.) у єдиному вираженні. Так, наприклад, загальновідома гаївка «Подоляночка» може сприйматись і як драматична сценка, і як гра, і як пісня, що супроводжується рухами.

Літературні жанри виразно окреслені, між ними існує відносне розмежування. Тут також немає такої різноманітності щодо форм виконання. Літературні твори, як правило, сприймаються у процесі читання або слухання, під час декламування, яке часом супроводжується музикою, але це не обов´язково (крім того вибір мелодії носить суб´єктивний характер і в більшості випадків літературний твір не пов´язується з конкретним музичним варіантом — за винятком поезій, покладених на музику). До того ж літературні твори не виконують побутових функцій і, як правило, не стосуються конкретних випадків чи ситуацій, до яких би вони були приурочені.

Засадничою відмінністю між усною народною творчістю та літературою є їхнє відношення до дійсності. Якщо у художніх творах авторів відображаються їхні естетичні концепції — так звана друга дійсність, тобто дійсність, пропущена крізь індивідуальну свідомість, то в народних творах — дійсність зображена крізь призму сприйняття народу, і вона, як правило, зміщена — опоетизована, героїзована, звеличена з метою її наближення до народного ідеалу.

Звідси — особливості образів головних персонажів. У літературному мистецтві вони можуть бути настільки різноманітні, наскільки це виявляється у житті — з позитивними та негативними прикметами характеру, різними зовнішніми ознаками, тощо. Головний персонаж народного епосу — це завжди позитивний герой, що втілює в собі все найкраще з народної уяви. Він зображений монументально, його постать ідеалізована, героїзована, звеличена. Незалежно від того, чи це герой казкового чи неказкового епосу, історичної пісні чи думи, це завжди тип, який водночас є уособленням сили, відваги, добра. І хоч в тексті рідко подається його розгорнута портретна характеристика (якщо вона є, то окреслюється окремими штрихами), він постає в народній уяві абсолютним втіленням фізичної і духовної краси. У відповідь на суперечки про те, чи головний герой фольклору є «трудовим ідеалом краси» (Чернишевський) чи «сексуальним ідеалом краси» (Пропп), можна сказати, що народ не висуває на перший план якусь одну з позитивних характеристик за рахунок применшення іншої. Головний персонаж — ідеальний цілковито.

На основі аналізу способів переосмислення фольклорних явищ і ступеня їх формально-змістових перетворень у літературі визначено такі види фольклоризму: 1) імітативний, або стилізаційний, для якого характерна незначна зміна сутності фольклорного елемента; 2) інтерпретаційний, якому властиві глибші процеси значеннєвої (філософської, емоційно-психологічної, етико-естетичної) переорієнтації уснопоетичних образів, мотивів, сюжетів; 3) концептуально-інноваційний, або трансформаційний, що виражається у глибинному переосмисленні фольклорної поетики, ідейно-конструктивній зміні жанрово-композиційної побудови твору.

Відповідно до організації художнього тексту фольклоризм має переважно такі формально-змістові рівні: 1) жанрово-композиційний, 2) фабульно-сюжетний, 3) рівень мотиву, 4) образно-персонажний, 5) архетипно-знаковий (символічний), 6) мовностилістичний. Співдія усної й писемної творчості на всіх зазначених рівнях була характерною для української словесності початку ХХ ст.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.