Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення



За часів Володимира Русь сягала на 800 тис. кв. км., що залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь в цей час не володів достатньо міцним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутих засобів зв`язку (дороги, транспорт, телефони тощо) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла етнічна неоднорідність Київської русі. Поруч зі слов`янами тут проживало понад 20 народів: на півночі і північному сході: чудь, весь, меря, мурома, мордва; на півдні – печеніги, половці, турки, каракалпаки; на північному заході – литва і ятвяги. Варто підкреслити, що процес механічного приєднання та завоювання нових земель у К.Р. помітно випереджав такі процеси як формування та зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їх своєрідне `переважання` і органічне включення у структуру Давньоруської держави, що врешті-решт і створювало грунт для зростання відцентрових тенденцій.

1. Зростання великого феодального землеволодіння

Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресуючого процесу економічної самостійності, політичної відокремленості давньоруських земель.

Велике феодальне землеволодіння утворювалось різними шляхами: земель сільської общини, освоєнням нових земель та їх купівлею. Наприкінці ХІ- у ХП ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю. За підрахунками фахівців, вотчинних володінь усіх рангів у К.Р. було понад 3 тис. Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, адже кожен з місцевих землевласників, стверджуючись у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Але цілком опанувавши підвладні землі, створивши свій аппарат управління, дружину, місцева феодальна верхівка починає тягтися до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.

2. Відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади.

(чи від батька до сина чи від брата до брата)

Спочатку на Русі домінував `горизонтальний принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління – від сина старшого брата до сина наступного за віком.). Помітне збільшення нащадків Володимира Святославича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці ХІ ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали виступати за `отчинний`, або `вертикальний принцип (від батька до сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, власне, були однією з причин феодальної роздрібненості і досить суттєво розхитували Давньоруську державу.

В 1097 р. було зібрано з`їзд усіх князів у Любечі (такі ж з`їзди ще збиралися в 1100 і 1103 р. у Витечеві та на Долобському озері) Князі домовились не вести боротьби між собою, а кожен мав володіти своєю землею (вотчиною), яка мала тепер переходити до їх синів. Ці нові порядки закріпили поділ держави на князівства. Спільною справою для всіх руських князів відтепер залишалася боротьба з половцями; князі присягалися бути єдиними. Проте, ворожнеча між князями-братами тривала.

В центрі міжусобного протистояння, як правило, знаходився Київ, який в той час був не тільки символом, а й засобом влади. Лише за одне століття (1146-1246 рр.) київський стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, 35 князів перебували при владі не більше одного року. Боротьба за престол складала основний зміст міжусобних війн, де племінник воював проти дядька, брат проти брата. За-для власної перемоги вони закликали на допомоги ворогів Київської Русі (половців, тощо), які перетворювали на пустелю завойовані землі.

Після політичного розпаду на землі (князівства) склався новий тип управління: спільне правління князів-родичів Володимирового дому з одного боку, та їх суверенів з другого, що призвело до утворення конфедерації руських князівств.

Нова політична форма правління називається `колективним` позеренітетом.

3. Зміна основних торгових шляхів і занепад торгівлі.

У цей час половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по транзитній торгівлі Київськох Русі було нанесено двома подіями світового значенгня: по-перше, слабіюча Візантія у 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеціх торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схіж, безпосередньо зв`язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами, що, певною мірою, зумовило занепад Києва. З`являються нові центри торгівлі: Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. А торгівля, яка була основним джерелом фінансових доходів, була опорою політичного впливу.

Постійні напади кочівників (печенігів, половців, татар).

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.