Феодальна роздробленість КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Утворення і розвиток ранньофеодальної держави Київська Русь.

Галицько-Волинське князівство.

План

1. Передумови утворення і теорії походження держави Київська Русь

2. Основні етапи становлення і розвитку Давньоруської держави і їх періодизація.

3. Причини роздрібненості Русі. Утворення самостійних феодальних князівств та занепад Київської Русі-України.

4. Формування української народності.

5. Боротьба з монголо-татарською навалою.

6. Роль Галицько-Волинської держави в економічному, політичному та культурному житті України.

Утворення держави Київська Русь літописна традиція пов’язує з іменем князя Олега. Відомості про Олега у більшості є легендарними, а не історично достовірними. Залишається незрозумілим, чи належав він до династії Рюриковичів. З літописів відомо, що у 882 р.Олег силою підкорив Київ, вбивши київських князів Аскольда та Діра. Тим самим він об’єднав два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ. Ці міста були головними на торгівельному шляху з "варягів у греки". Заволодівши Києвом він намагався поширити свою владу на сусідні племена: сіверян, древлян, уличів, тиверців, кривичів, радимичів, словен. Поширивши владу на ці території (тобто право на збір данини), він увійшов у конфлікт з хозарами.,які не бажали мати сильного противника на своїх кордонах і втрачати джерело надходження невільників, прибутків від транзитної торгівлі. Війна Олега з хозарами скінчилась тим, що він погромив їхні порти на Каспії. З метою закріпитись у Києві і домогтись міжнародного визнання, він здійснив походи на Константинополь(907, 911) і уклав вигідні торговельні угоди.

З процесом становлення державності у слов’ян середнього Подніпров’я тісно пов’язаний термін "Русь". У давньоруських писемних пам’ятках має чотири значення: етнічне - народ, плем’я, соціальне – суспільний прошарок або стан; географічне – як територія, земля; "Русь" скандинавська – від місцевості зі схожою назвою, племен, наддніпрянська (від назв річок із коренем "рос" у басейні Дніпра), фінська (від слова "ruotsi", яким фіни називали варягів) та ін. Достеменно відомо, що "Руссю" називали спочатку скандинавів, що складали дружини новгородських і київських князів. Поступово дружини князів з роду Рюрика розбавлялися слов’янами і втрачали своє скандинавське походження, а назва продовжувала залишатись Згодом назва "Русь" поширилась на слов’ян, далі на народ, зокрема, полян, а згодом на державу, що була створена східними слов’янами – Київську Русь.

Про походження назви "Україна"існує кілька припущень. Згідно з одним, її виводять від слова край ("кінець") зі значенням "погранична територія". Деякі дослідники пов’язують походження назви"Україна" зі словом край – країна у значенні "рідний край, країна, земля". За іншою гіпотезою, вона походить від дієслова "украяти" – "відрізати", а первісне її значення "шматок землі, відрізаний (украяний, краяний) від цілого".

Назва "Україна"щодо українських земель зустрічається в Київському літописі від 1187 р. Того року в битві з половцями загинув переяславський князь Володимир Глібович ("І плакали по ньому всі переяславці, За ним же Україна багато потужила"). За тих часів назва Україна поширилась на Київщину, Переяславщину, Чернігівщину. У 1189 р. у тому ж літописі вжито назву "Україна Галицька" стосовно Галицького князівства.

Після смерті Олега київський престол перейшов до сина Рюрика Ігоря (912-945 рр.), який народився у 875 році. У 903 р. Ігор одружується на псковитянці Ользі. Як і його попередники, він стверджував свою владу, здійснюючи походи на сусідні племена, Візантію, проти хозар. Але його успіхи були мінімальними. Ствердивши свою владу в сусідніх племенах, він після двох невдалих походів проти Візантії (941, 944), змушений був укласти з нею невигідну торгівельну угоду. Пограбувавши багаті волзькі міста хозар, він при збиранні данини з підвладних племен (древлян) потрапив у засідку і загинув. Древляни, що повстали проти Ігоря, були невдоволені прагненням князя зібрати подвійну данину.

Вдова Ігоря Ольга (945-964),що стала на чолі держави до повноліття свого сина Святослава, жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їх місто Іскоростень. Будучи людиною розумною, вона усвідомлювала: щоб уникнути таких конфліктів у майбутньому, треба упорядкувати систему збирання данини і її розміри. Ольга започаткувала формування чіткої системи управління державою і створення державного апарату.Створювались спеціальні укріплені пункти (становища), на яких представники княгині приймали данину за визначеними розмірами – "уроками". У ключових містах держави влаштовувались спеціальні опорні пункти, де зосереджувалась адміністративна і судова влада.

На відміну від своїх попередників, княгиня Ольга зовнішньополітичні проблеми намагалась вирішувати мирними засобами. Так, у 957 р. уперше в історії Київської Русі відбувся офіційний візит глави держави – княгині Ольги до столиці Візантійської імперії Константинополя.

Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у творі "Про церемонії" дав опис цього візиту. У Царгороді (Константинополь") Ольга прийняла хрещення, ймовірно, вдруге. Ця подія мала не тільки церковну вагу, а й політичну. Давньоукраїнський літопис захоплено розповідає про хід переговорів, зазначаючи, що Ольга вела розмову з імператором сидячи, що було надзвичайним привілеєм, яким до того іноземне посольство не користувалося. Предметом обговорення стали питання взаємних відносин, зокрема торговельних, а також християнізація Русі. Княгиня Ольга зав’язала відносини з західноєвропейськими державами, зокрема, з Німеччиною.

У 964 р. на чолі держави став Святослав,який насамперед був князем-воїном.Майже все своє коротке правління він провів у постійних походах і війнах, Головне своє завдання Святослав вбачав у знищенні Хозарського каганату,який здійснював набіги на слов’янські племена і контролював важливі торговельні шляхи по Волзі, Дону, на Кавказі. У 964 р. Святослав розпочав свій похід на Схід, в результаті якого ним було підкорено в’ятичів, волзьких булгар, розгромлено Хозарський каганаті знищено його столицю Ітіль. Після цього він продовжив свій похід з метою підкорення Північного Кавказу. Цей похід мав далекосяжні наслідки для Київської Русі: з одного боку, був відкритий шлях для подальшого освоєння слов’янами північно-східних земель, а з іншого, знищивши каганат, він відкрив шлях у причорноморські степи кочовим народам з глибини Азії. Першими були печеніги.

Починаючи з 968 р., Святослав основну увагу зосередив на Балканах,де велась гостра Боротьба між Візантією і могутнім Болгарським царством. У цій війні він виступив на боці Візантії. Його похід у Болгарію був успішним. Святославу вдалося заволодіти багатими придунайськими землями. Зрозумівши їх вигідне розташування, він прагнув перенести туди центр своєї держави. Загроза печенігів змусила його тимчасово повернутися до Києва, але відвернувши її, він знову повернувся до Болгарії. Поява нового агресивного сусіда на своїх кордонах не влаштовувала Візантію, Імператор Цимісхій розпочав війну з Святославом і примусив його відмовитися від своїх планів влаштуватись на Дунаї. При повернення з важкого походу на Святослава біля дніпровських порогів напали печеніги і вбили його. Сталося це у 972 р.

Висновки. У період князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава відбувається становлення нової могутньої держави у Східній Європі, яка стає вагомим чинником міжнародних відносин, відбувається закріплення Київської Русі на важливих торгівельних шляхах.

Після смерті Святослава між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром кілька років точилися міжусобиці за великокняжий престол. У цій боротьбі переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославича та Ярослава Мудрого історики виділяють в другий період історії Київської Русі (978-1054).

За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднавдо Києва східнослов’янські племінні князівства й союзи племен: білих хорватів і дулібів (981 р.), в’ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор В. здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, створив пантеон богів з 6 богів: Стрибог, Даждьбог, Мокош, Хорс і Симарл. Але ця реформа не мала позитивних наслідків: не сприяли державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, тощо Тому В. схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії, яка б сприяла централізації влади і її укріпленню І Володимир у 988 р.запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.

Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія ІІ. Імператор попросив допомоги у київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій ІІ не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов’язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу (Корсунь) сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення. Повернувшись в Київ у 988 р. В. наказав знищити ідоли і охрестити весь народ. Киян хрестили наступного дня в р. Почайні, притоці Дніпра.

Процес християнізація в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру.

Значення запровадження християнства:

- це зміцнювало центральну владу великого київського князя і давало єдиний культ для всіх східнослов’янських земель;

- Київська Русь відтепер на рівних входила в коло наймогутніших європейських християнських країн, що дало змогу активізувати політичні, економічні, воєнні та культурні зв’язки з ними;

- Розпочався бурхливий розвиток торгівлі, будівництва з каменю, започатковано карбування власної золотої монети;

- Християнська віра принесла з собою нову мораль і культуру:

- змінювалися звичаї, бо в центрі Християнства стояла людина, її особистість; воно виступало проти невільництва, навчало милосердю, пошани до ближнього, жінки;

- християнство зв’язало Русь з надбанням європейської і світової культури, відкрилися школи, поширювалися знання і писемність, з’являються ченці (заснування відомої Києво-Печерської лаври, починається будівництво найбільшої за часів Володимира церкви – Десятинної), переписуються різні книги, візантійські митці збагатили слов’янських майстрів засобами архітектури та малярського мистецтва.

Близько 988 р. Володимир провів адміністративну реформу,позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінив їх великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний,що є однією з найважливіших ознаксправжньої держави.Було запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, - "закон земляний". Володимир піклувався про охорону державних рубежів: побудував земляні вали для захисту населення міст і найближчих сел. від ворога, дав відсіч балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам.

Головне місце в міжнародних стосунках Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. В останні роки Х ст. Володимир зосередив зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами, що загрожували Русі з півдня. Літопис умовчує про останні 15 років життя князя. Але з іноземних джерел відомо, що Анна померла в 1011 р. і князь одружився з германською принцесою. Наприкінці життя проти Володимира повстали сини. Під час лаштування походу на Новгород проти Ярослава Володимир раптово помер 15 липня 1015 р. Князя поховано у зведеній за його велінням Десятинній церкві.

Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи.

Київська Русь за часівЯрослава Мудрого.

По смерті князя Володимира Великого між його синами почалася кривава війна за владу. У ній загинули Борис і Гліб. У1919 р. у битві на р. Альті Ярослав переміг свого головного суперника – пасинка Володимира Святополка, прозваного за вбивство братів Окаянним. З братом Мстиславом Ярослав у 1026 р. уклав угоду, за якою вони розділили по Дніпру Південну Русь. Ярослав отримав Правобережжя з Києвом, Мстислав – Лівобережжя з Черніговом. По смерті Мстислава (1036 р.)Ярослав зробився за словами "Повісті временних літ", "самовладцем Руської землі".

Ярослав Мудрий князював 35 років (1019-1054), у Києві (1036-1054).Він ще послідовніше, глибше продовжив державотворчу політику свого батька. Головну увагу Ярослав приділяв внутрішнім проблемам, а також відбудові країни та захисту її кордонів. 1036 р. він розбив і відкинув назавжди від Києва печенігів,на початку 1030 рр. відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость, здійснив успішні походи проти ятвягів і литви. Для захисту західних кордонів держави заснував над р. Сян місто Ярослав, підкорив племена чуді, на березі Чудського озера заклав місто Юріїв (християнське ім’я Ярослава – Юрій, Георгій). З розгромом печенігів південні кордони Київської Русі на Правобережжі відсунулися від р. Стугни до Росі приблизно на 100 км. На Росі було збудовано Юріїв (сучасна біла Церква) та інші міста-фортеці. Київська Русь стала найбільшою державою в Європі, її кордони сягали від Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря.

Могутність Київської держави була визнана всією Європою, і правлячі династії почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини. Самого Ярослава Мудрого звали "тестем Європи". Його дружиною була дочка шведського короля Інгігерда (Ірина). Сестра князя Добронега була дружиною польського князя Казимира. Одна його дочка Анна стала французькою королевою, друга – Єлизавета – норвезькою, третя – Анастасія – угорською; син Ярослава Всеволод одружився з дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха – Марією (від цього шлюбу народився майбутній київський князь Володимир Мономах.

Ярослав розбудував Київ, головною окрасою якого стали Золоті ворота та Софіївський собор (закладено у 1037 р.) У 1051 р. на схилах Дніпра був заснований Печерський монастир – майбутній центр утвердження християнства й культури на Русі. Загалом у Києві в той час нараховувалось 40 церков. У 1051 р. Я. призначив київським митрополитом видатного письменника русина Іларіона, чим була послаблена залежність Русі від візантійського імператора.

З ім’ям Я. пов’язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань, створення першого писаного зводу законів "Руської правди"(1037-1039 рр.). Об’єднання звичаєвих правових норм у збірник законів вважається однією з найбільших заслуг Ярослава Мудрого.

Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Більшість дослідників поділяють їх на три редакції: коротку, поширену і скорочену. Складається "Руська правда" з "Правди Ярослава", або "Найдавнішої правди" (її датують 1016 р., коли вона була дана Ярославом новгородцям), "Правди Ярославичів" (датують 1072 р.) і окремих законодавчих постанов. "Правда Ярослава" дороблялася й остаточно під назвою "Суд Ярослава Володимировича" упроваджена 1036-1037 рр. Разом з "Уставом Володимира Всеволодовича" (Мономаха) вона складає Поширену редакцію" "Руської правди". Скорочена редакція розглядається здебільшого як найпізніша, створена шляхом вилучення застарілих норм із Поширеної редакції у ХІУ-ХУ ст. Кожна з редакцій "Руської правди" відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин, що в цілому дає змогу характеризувати цю збірку як пам’ятку феодального права. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обмежуючи феодальну сваволю, "Руська правда" загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення феодально залежного населення. Коли за вбивство селянина платилося :, то за князівського дружинника – 80 гривень. Однак, законодавець певною мірою дбав і про права "низів", зокрема захищав від господарської сваволі закупів, не допускав протиправного обернення їх на холопів тощо. Основним об’єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість людини, хоч і різні за її фінансовою оцінкою. На відміну від багатьох аналогічних європейських юридичних пам’яток (так званих "варварських правд"), "Руська правда" не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи інших аналогічних покарань. В кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, вже його синами була категорично заборонена. Замість неї вводилася грошова компенсація. "Руська правда" відіграла важливу роль у соціально-економічному розвиткові суспільства, поступі державності і складанні державного управління.

За Ярослава Мудрого Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, стала в ряд з головними країнами середньовічного світу Візантією, та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.

Велике значення для історії Русі мало правління онука Ярослава Мудрого, сина Всеволода Ярославича і Марії-Анастасії, дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха – Володимира Мономаха (1113-1125) (прозваного так зародовим ім’ям матері. Існує легенда, що Костянтин Мономах прислав йому символ царської влади – так звану шапку Мономаха). Все його життя пройшло в безперервних війнах (він понад 80 разів виступав походами проти половців, після чого останні були остаточно розгромлені і перестали бути ворогами).

Коли київський князь Святополк у 1113 р. помер і київський простолюд почав

грабувати двори лихварів, київське боярство запросило до Києва "на стіл отчий і дідній" В.Мономаха. Оскільки князь коливався, до Переяслава приїхало друге посольство, яке малювало небезпеку, що загрожувала у випадку продовження народних хвилювань: могли постраждати двори удови-княгині та бояр, монастирі.

Князь погодився. В Києві Володимир скликав нараду за участю київських бояр і послів чернігівського князя. Було розроблено "Статут Володимира Мономаха", який став доповненням до "Руської правди2. Нові статті обмежили безконтрольну діяльність лихварів і землевласників.

Володимир Мономах під час київського правління (1113-1125 ) в останнє об’єднав під своєю владою більшу частину Русі – землі Київську, Переяславську, Смоленську. Волинську, Турово-Пінську, Мінську, Новгородську, Ростово-Суздальську. Було припинено князівські усобиці. Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські та галицькі князі. Після його смерті Київська Русь остаточно розпадається.

Успіхи політики Володимира Мономаха позитивно вплинули на внутрішній розвиток Русі. Пожвавилися існуючі та виникли нові господарські зв’язки. Величними будовами прикрасилися міста. В.М. написав видатний літературний твір "Поучення дітям".

Соціально-економічний розвиток Київської держави в ІХ-ХП ст.

Питання соціально-економічного розвитку Київської Русі є дискусійним в історичній науці. Суть питання полягає в тому, чи є Київська Русь феодальною державою, як інші держави Західної Європи.

Значна частка вчених стверджує, Що Київська Русь була феодальним суспільством. Інші вчені вказують на те, що

- У Київській Русі не було чіткої системи васалітету (основної ознаки феодалізму);

- значна роль торгівлі і міст;

- знать і сам Великий князь перевагу віддавали торгівлі, а не організації праці залежних селян;

- наявність переважної маси вільного селянства, яке мало більше прав ніж західноєвропейські селяни;

- праця значної маси ремісників не на замовлення, а на ринок.

Всі ці та інші особливості дають їм право робити висновок, що К.Р. була унікальною і самобутньою системою, скоріше це ще було патріархальне суспільство, але яке еволюціонувало у бік європейського феодалізму.

Суспільство було поділено на класи і стани. Основними верствами суспільства Київської Русі були:

- "мужі" – знать, бояри на чолі з Великим князем (княжі воїни, старші й молодші дружинники, племінна (місцева) знать);

- "люди" – міська знать (купці, пов’язані з міжнародною торгівлею);

- "молодші люди" – мешканці міст (дрібні торгівці, крамарі, ремісники);

- "чернь" найбідніші прошарки міста (вантажники, підмайстер¢я тощо);

- селяни (основна маса населення.

Селяни поділялись групи в залежності від ступеня залежності від знаті:

- смерди – працювали в князівських господарствах;

- закупи – працювали на феодалів "закупу";

- холопи – не мали свого господарства, знаходились в повній особистій залежності від господаря. Це були раби і були вони одним з основних товарів, що продавали київські купці. В рабство потрапляли полонені, злочинці, боржники.

З прийняттям християнства з¢являється ще один значний прошарок суспільства – духовенство, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких богів, культів.

Великий князь стояв на чолі держави, видавав закони, правив державою, військом, правив суди. Тому, вважаємо, що влада була монархічною. Держава була класово-становою, ранньофеодальною.

У Київській Русі 13-15 % населення мешкало у містах і селищах, яких нараховувалось близько 240. Але тільки 74 міста мали населення близько 4-5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, у якому мешкало 35-40 тис. чол. На той час це було одне з найбільших міст Європи. Міста в Київській Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними. Міста мали оборонні мури і рови перед ними з брамами і вежами. Планування міста було "радіальне" – вузькі вулиці вели від досить просторих площ, на яких стояли церкви та палаци. Міста ділилися на "кінці". В містах жили ремісники, купці, які мали свої садиби, а також були двори бояр і князів.

Близько міст і сіл знаходилися могильники, де ховали померлих. В дохристиянський час це були великі кургани, після прийняття християнства – ґрунтові могильники замінюють кургани.

Торгівля розвивалась завдяки наявності таких важливих торговельних шляхів як "із варяг у греки" (з Балтійського у Чорне море), по Волзі до узбережжя Каспійського моря (Середня Азія). Вивозити шкіри, хутра, мед, віск, збіжжя, сіль. Привозили різні предмети розкошу: тканини, металеві і скляні вироби, а перш за все – зброю. Завозилися також рідкісні фрукти та овочі, східне коріння, вино та інше.

Культура Київської Русі. До наших часів дійшла незначна частина культурних надбань періоду розквіту Київської Русі. Ті, що дійшли, свідчать про високий рівень розвитку як матеріальних, так і духовної культури.

Значного впливу на розвиток культури Київської Русі справило впровадження християнства: посилилися культурні зв’язки з Візантією та іншими слов’янськими народами, що сприяло поширенню письменства, а відтак розвитку різних наук, але в межах релігійних догматів. З’являється літописання, іконопис, кам’яне будівництво тощо.

У наших предків багатою була усна народна творчість. Населення Київської Русі створювало усні, оповіді про богатирів захисників рідної землі (билини), казки, легенди.

В період існування Київської Русі розвивалися наука і освіта. Центрами їх розвитку були церкви та монастирі. В роки правління Володимира у Києві, Новгороді та інших містах засновано перші школи для навчання дітей бояр та священиків. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Високого рівня розвитку досягли природничі науки: математика, астрономія, географія, ботаніка, медицина.

Розвивалися літописання і література. Найбільш визначним літописним пам’ятником цієї доби стала "Повість минулих літ" (Нестор). Взагалі літописання у Київській Русі було одним з феноменів історії середньовіччя. Літописи відрізнялися від європейських хронік тим, що крім хронології подій вони містили роздуми автора, перекази легенд, міфів, а окремі частини були справжніми літературними творами.

Літературними пам’ятками Русі, що дійшли до нас, є "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Слово о полку Ігоревім" невідомого автора, "Повчання дітям" Володимира Мономаха. У своєму знаменитому "Слові про закон і благодать", прочитаному в 1052 р. у присутності Ярослава Мудрого Іларіон майстерно протиставляє християнство язичництву й описує хрещення Русі. Незважаючи на постійну зайнятість політичними справами, написав своє сповнене роздумів "Повчання2 князь Володимир Мономах. "Слово о полку Ігоревім", Ймовірно, автором якого був Володимир – син Ярослава Осьмомисла. Є оповіддю про невдалий похід на половців руського князя, пройнятого пристрасним закликом до ворогуючих руських князів об’єднатися задля спільного блага.

Одне з провідних місць у мистецтві Київської Русі належить архітектурі. До визначних пам’яток церковного будівництва належать Десятинна церква (989-996), Спаський собор у Чернігові (1036). Софійський собор у Києві (1037), Новгороді (1045). Полоцьку (середина ХІ ст.). У ХІІ ст. сформувалися оригінальні київський, галицький, новгородський, суздальський будівельні стилі. У церковному будівництві широко використовували фрески і мозаїку. Київські майстри оволоділи багатьма видами ювелірного мистецтва (чернь, зернь, перегородчаста емаль). Своїми виробами відзначались і київські ремісники (Гончарі, зброярі та ін.) У Київській Русі нараховувалось близько 100 ремісничих спеціальностей. Важливу роль у Київській Русі набуло мистецтво скоморохів і співців.

Культура Київської Русі заклала основи для наступного розвитку культури українського народу, мала значний вплив на культурні процеси інших слов’янських народів.

Історичне значення Київської Русі

Феодальна роздробленість КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Кінець ХІ- середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад Давньоруської держави. Вже в ХІІ ст. на теренах Русі з`являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Мінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі.Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХП ст. утворилось 12 князівств (земель), то їх кількість на початку ХІІІ ст. досягла 50,а у ХІУ ст. – 250.

Причини феодальної роздрібненості:

Поиск по сайту: