Виробництво основних видів продукції чорної металургії в Україні

Зміст

Вступ. 2

1. Структура галузі 3

2. Сучасний стан галузі 5

3. Розміщення підприємств галузі 8

4. Приклад підприємства, що нині працює. 13

5. Головні напрямки розвитку галузі 16

ВИСНОВКИ.. 21

Список використаної літератури. 23

Вступ

Металургійне виробництво становить провідну галузь України, яка дає поштовх розвиткові інших галузей.

Між тим ситуація у металургійній галузі складна і неоднозначна. Разом з деяким покращенням у сфері виробництва та випуску металів, збільшенням продукції металургійного циклу, існують певні перешкоди та складнощі на шляху розвитку цієї галузі. Великі підприємства знаходяться у процесі банкрутства, хоча їхній виробничий цикл діє потужно. Так стає через вади законодавства, підвищені ціни на ресурси, великий ПДВ та інші аспекти. Дуже впливає на стан металургійної галузі світовий ринок та його кон’юнктура, що останніми роками не є сприятливою. Через те, що український ринок не є металомістким, металургійні підприємства працюють на експорт своєї продукції і залежать від цього.

Дана робота присвячена проблемам та становищу металургії в Україні. Актуальність цієї теми обумовлена важливим місцем, що посідає металургійний комплекс, складною ситуацією в цій сфері та необхідністю її вирішення на користь галузі, а також суперечливістю пропозицій, що висуваються спеціалістами з приводу шляхів вирішення проблеми і ситуації в самій галузі. Деякою мірою становище справ у провідній галузі знаходиться у прихованому стані, за тіньовими кулісами. Це пов’язане і з неправомірною приватизацією підприємств, і з незаконними махінаціями з привласнення державного майна, і з розкраданням обладнання та сировини, і з перекочуванням коштів за кордон чи в інші сфери. Гірничо-металургійний комплекс (ГМК) є свого роду “державою у державі” і користається привілейованим положенням у системі управління. Що реально відбувається в цьому закритій від сторонніх "державі", знають тільки його реальні хазяїни - донецька і дніпропетровська фінансово-політичні групи. Закритість інформації провокує різного роду припущення. Зокрема, деякі політики затверджують, що насправді ситуація в українському ГМК не настільки погана, як кажуть металурги, а існуючі на меткомбінатах змішані моделі власності зручні для приховання системи розподілу доходів підприємств. За такими "мрячними" схемами відбувається "вимивання" грошей з галузі, припускають деякі експерти.

Об'єкт дослідження – металургійна галузь України.

Предмет дослідження – її стан, показники та напрями розвитку.

Мета дослідження - аналіз фінансово-економічної ситуації у металургійній галузі та пропозиції з її покращення.

Структура галузі

Україна повністю забезпечує себе власним залізняком, коксом, марганцем та іншими допоміжними матеріалами. Загальні запаси залізняку в Україні за категоріями А + В + С1^[1] складають 27,4 млрд. т і складаються з багатих залізистих кварцитів (1,9 млрд. т), бідних (24,1 млрд. т) і бурих залізняків (1,4 млрд. т).

Металургійний комплекс складний і включає: видобуток руд і палива, допоміжних матеріалів (вогнетривів, кисню), збагачення і агломерацію залізних, марганцевих і хромових руд, виробництво чавуну, сталі і прокату, феросплавів, повторне використовування металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів і допоміжних матеріалів для них (флюсів известняков і т.д.). Провідна роль в цьому комплексі належить металургійній переробці (чавун – сталь – прокат). Решта виробництв забезпечує основний технологічний процес, проте деякі з них набувають тепер самостійного значення.

Чорній металургії властива велика матеріаломісткість, яка у ряді країн останнім часом знижується (у Франції питомі витрати залізняку на тонну виплавленого чавуну скоротилися з 1922 до 1721 кг, а коксу – збільшилися з 500 до 600 кг). Галузі властива і висока концентрація виробництва. Україна, Росія і Японія по рівню концентрації виробництва чорних металів випередили низку інших країн. Понад 75% чавуну і 60% сталі в цих країнах випускаються підприємствами з щорічною продуктивністю понад 3 млн. т кожне. Для галузі характерне виробниче комбінування.

Чорна металургія України при сучасній технології і відсталому відпрацьованому устаткуванні – дуже матеріаломістка галузь, яка споживає близько 30% палива, майже 20% електроенергії і води, що використовується в господарстві країни. Тільки на одному металургійному заводі працюють від 20 до 40 тис. робочих. Тому основним чинником розміщення підприємств галузі є сировинний, тобто максимальне наближення до джерел сировини.

Для чорної металургії характерним є високий рівень концентрації виробництва: 98% чавуну і 97% сталі проводиться на підприємствах з річною виплавкою понад 1 млн. т. По рівню концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць в світі.

Найпоширенішою формою організації виробництва в чорній металургії є комбінати. Особливо ефективно тут комбінування металургійної переробки з коксуванням вугілля. Переважну кількість коксу випускають комбінати повного циклу. Сучасні металургійні комбінати по характеру внутрішніх технологічних зв'язків відносять до підприємств металурго-енерго-хімічного профілю [8].

З роботою великих комбінатів чорної металургії пов'язані і значні проблеми. Перш за все вони найкрупніші забруднювачі навколишнього середовища. Їх складно забезпечити сировиною, паливом, водою, трудовими ресурсами. Для їх реконструкції необхідні значні капіталовкладення і тривалий час. Тому в даний час більше уваги приділяється розвитку міні-заводів, що працюють на металоломі. Якість металу тут значно вище, вартість нижче, а негативний вплив на природу менше, ніж заводів-гігантів. Такі міні-заводи є в Києві, Харкові, Одесі і т.д. Без традиційних доменних печей працюють електрометалургійні комбінати в броварах (Київська область), Запоріжжі (електрометалургійний завод «Днепрспецсталь») тощо [3].

В чорній металургії, окрім підприємств повного циклу, є й ті, що спеціалізуються на виплавці чавуну і сталі, або тільки сталі і прокату. Підприємства, що не мають чавунного виробництва, належать до переробної промисловості. Особливе місце займають підприємства, що виготовляють феросплави. Окремо виділяється «мала металургія», організована на великих машинобудівних підприємствах, що спеціалізується на виплавці сталі і прокату.

Металургія повного циклу, переробна промисловість і “мала металургія” в розміщенні значно відрізняються між собою. Чорна металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим районно-створюючим чинником. Її супроводжують ряд галузей промисловості, що використовують відходи, утворювані при виплавці чавуну і коксуванні вугілля. Найтиповішими її супутниками є теплова енергетика і металомістке машинобудування, хімічна промисловість. Потреба раціонального використовування праці жінок в металургійних районах України обумовлює розвиток легкої і харчової промисловості.

Чорна металургія впливає на формування таких могутніх промислових районів, як Донбас, Придніпров'я, Криворіжжя.

Що стосується перспектив щодо організаційних форм чорної промисловості, то час працює на користь централізації виробництва [9]. Тільки така організація може забезпечити належний взаємозв'язок всіх виробництв металургії з іншими галузями і злагоджену роботу всіх ланок гірничо-металургійного комплексу. Приватизація окремих комплексів не дає позитивних результатів роботи.

Сучасний стан галузі

Розвинута чорна металургія в Україні спирається на могутню залізорудну базу. На території знаходиться багато родовищ чорних металів, при цьому провідне місце належить Криворізькому басейну з його високоякісною рудою. По покладах залізняку виділяються Кременчуцький і Білозерський (70% вміст заліза) басейни. Промислове значення мають залізняки Керченського півострова, які – попри невеликий вміст заліза (30-40%) – використовуються завдяки присутності легуючих металів – марганцю і ванадію. Україна має великі поклади марганцевих руд: Великий Токмак, Никополь, Орджонікідзе. По запасах марганцю вона посідає друге місце в світі після ЮАР. На території республіки сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд (у тому числі майже 50% багатих руд) і понад 5% запасів залізняку. Найбільші їх басейни і родовища приурочені до південної частини Українського кристалічного щита – 27 млрд. т. [6]

Об'єми металургійного виробництва з 1990 р. до 2000 р. падали (табл. 1), лише останніми роками помічена деяка стабілізація і зростання виробництва по деяких видах продукції і в окремих металургійних гігантів (наприклад, Криворіжсталь).

Таблиця 1.

Виробництво основних видів продукції чорної металургії в Україні

Згідно прийнятому Верховною Радою 14 липня 1999 р. закону "Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України" [5], було вибране півсотні заводів, їм була реструктуризована заборгованість і надані пільги по сплаті податків і зборів. Передбачалося, що за час експерименту одна з основних галузей України накопичить кошти для модернізації устаткування і збільшення потужностей, а потім, оновлена і сильна, вийде на світові ринки, поповнюючи українську скарбницю відчутними валютними надходженнями. В 2000 р. експорт продукції металургів забезпечив майже 45% всіх валютних надходжень до держбюджету.

У 2000 р. порівняно з 1999-му виробництво залізняка в Україні зросло на 12-17%, марганцевої руди на 38,1%, прокату на 16%, труб на 48,1%, коксу на 12%, феросплавів на 36,9%, окатишів – на 28,3%. Частка бартерних операцій в розрахунках скоротилася до 7,3%, в 2,1 рази зросли платежі до бюджету. Підприємства чорної металургії, частина яких в 2000 р. складала 64,7% загальної виручки від реалізації, забезпечили підвищення даного показника на 52%. Об'єм прямого експорту на підприємствах – учасниках експерименту збільшився в 1,9 раз, а частка експорту в об'ємі реалізації продукції виросла з 37,5 до 45,7% [4, c.21].

Проте дані з інших джерел примушують засумніватися в ефективності експерименту. З 60 експериментальних підприємств гірничо-металургійного комплексу країни рентабельно, хоча і з незначним прибутком, працювали всього два лідери: Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча і "Криворіжсталь".

Темпи зростання в 2001 р. в українській металургії склали всього 9,4%, а об'єми експорту продукції - 3,4%. При цьому виручка від реалізації продукції зменшилася з 1100,5 до 580,2 млн. грн., або на 47,3%. Інвестиції в основний капітал за підсумками трьох кварталів 2001 р. склали 811 млн. грн. - приблизно в півтора рази менше ніж в 2000 році. Швидшало зростання кредиторської заборгованості в чорній металургії, одночасно знизилися темпи наростання заборгованості дебіторської [18].

Серед причин називались: недостатність для модернізації галузі зниження податкових ставок (так, сума отриманих підприємствами податкових пільг в 2001 р. склала 621,6 млн. грн. (в 2,7 рази менше ніж в 2000 р.). "Експериментальна система" оподаткування забезпечувала випереджаючий приріст виплат до бюджету щодо темпів приросту виробництва на підприємствах української металургії. Власне, цих грошей вистачало тільки на підтримку платіжного балансу і вихід на мінімальний рівень рентабельності". Експеримент, упроваджений в гірничо-металургійному комплексі, не дав потрібного успіху, а підприємства прогнозованих результатів від нього не отримали [9].

Несприятливо для українських металовиробників складалась і світова кон'юнктура. Попит на профільну продукцію скоротився, оскільки в 2000 р. виробництво сталі в світі досягло рівня в 843 млн. тонн, що граничить з кризою перевиробництва. Тому з кінця 2000 р. на світовому ринку чорних металів почався спад ділової активності.

У 2002 році так звані торгові війни з подачі США торкнулися кожної з країн-учасниць міжнародного ринку сталі. Санкції, обмежуючі поставки металопрокату до Північної Америки, введені Штатами, спровокували такі ж кроки інших країн - провідних виробників металу: співдружність країн ЄС, Китаю, Японії, й ін.

Крім того, боротьба США проти українських виробників компакт-дисків також призвела до значних втрат прибутків в металургійній галузі країни.

До цього слід додати значне скорочення закордонних ринків сталі через подію 11 вересня 2001 року і відповідних антитерористичних дій Штатів [19].

Поиск по сайту: