Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі —

згідно зі ст. 58 Конституції України закони не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відпові­дальність особи. Це положення розвинуте у ст. 5 КК, яка зазначає, що закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримі­нальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюєть­ся на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності. Закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

Зґвалтування — злочин проти статевої свободи і статевої недо­торканності особи. Це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпо­радного стану потерпілої особи (ст. 152 КК).

Злочин — це діяння (дія або бездіяльність), що характеризується:

а) суспільною небезпечністю (об'єктивна властивість спричиняти шкоду суспільним інтересам); б) протиправністю (передбачення в Особливій частині КК); в) винністю (наявністю психічного ставлення особи до вчиненого у формі умислу або необережності); г) кара­ністю (передбачення покарання як міри державного примусу); д) вчиненням тільки суб'єктом злочину (тобто особою, здатною нести кри­мінальну відповідальність). Законодавче визначення злочину наведене у ч. 1 ст. 11 КК.

Злочинна організація — це стійке ієрархічне об'єднання декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за по­передньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочин­ної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК).

Кваліфікація злочину — кримінально-правова оцінка фактичних обставин діяння, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Класифікація злочинів — залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ст. 12 КК).

Конкуренція кримінально-правових норм — ситуація, коли одне й те саме діяння підпадає під чинність двох або більше кримінально-правових норм. При цьому одна норма, що охоплює більше коло діянь, є загальною щодо Другої, спеціальної, яка стосується тільки конкретного діяння або вужчої групи діянь. За наявності конкуренції норм кваліфікація здійснюється за спеціальною нормою. Приміром, п. 8 ч. 1 ст. 115 КК є загальною нормою щодо ст. 348 КК, яка є спе­ціальною і саме остання застосовується при посяганні на життя, ска­жімо, працівника міліції у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Контрабанда кримінально-правова — злочин у сфері господарсь­кої діяльності, це найнебезпечніші випадки переміщення товарів, пев­них цінностей та речовин, вилучених з цивільного обігу, через мит­ний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю (ст.ст. 201, 305 КК).

Крадіжка — злочин проти власності. Полягає у таємному викра­денні чужого майна (ст. 185 КК).

Крайня необхідність — обставина, що виключає суспільну небезпечність пеку діяння, яке хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинене для усунення небезпеки, що безпо­середньо загрожує охоронюваним законом правам конкретної особи чи інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути інши­ми засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39 КК).

Легалізація (відмивання) грошових коштів — це вчинення фінансо­вих операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначе­них коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Ук­раїні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом (ст. 209 КК).

Мета злочину — результат, якого прагне досягти особа, яка вчи­няє злочин з прямим умислом. Мета тісно пов'язана з мотивом зло­чину. Мотив — це внутрішнє спонукання, мета — бажаний кінцевий результат злочинного діяння.

Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину.

Множинністьзлочинів— випадки, коли однією особою вчиняєть­ся два і більше злочинів, що зумовлює особливості їх кваліфікації та призначення покарання.

Множинність злочинів може проявлятись як сукупність (розріз­няється сукупність ідеальна, коли одним діянням вчиняється два та більше злочинів, і реальна, коли між вчиненими діяннями є певний проміжок часу), повторність (розрізняють повторність ідентичних і однорідних злочинів) і рецидив (новий умисний злочин вчиняється особою, яка має судимість за умисний злочин).

Мотив злочину — зумовлені певними потребами, емоціями та інтересами внутрішні спонукання, які породжують у особи рішення вчинити злочин.

Мотив є факультативноюознакою суб'єктивної сторони складу злочину.

Незакінчений злочин — попередня злочинна діяльність, можлива у злочинах з прямим умислом. Закон називає такі її види: готування до злочину та замах на злочин. Разом із закінченим злочином вони становлять стадії злочину (ст. 13 КК).

Необережність — одна з двох форм вини (порядз умислом), перед­бачених у кримінальному законодавстві (ст. 25 КК).

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочин­ну недбалість. Особа вчиняє діяння із злочинною самовпевненістю, якщо вона передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Особа вчиняє діяння зі злочинною недбалістю, якщо вона не пе­редбачала настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або без­діяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Таким чином, зазначені два види необережності розрізняються насамперед інтелектуальною ознакою: при злочинній самовпевне­ності особа передбачає (абстрактно, на відміну від умислу, де перед­бачення має конкретний характер) можливість настання суспільне небезпечних наслідків як результат свого діяння, а при злочинній недбалості таке передбачення взагалі відсутнє.

Звідси-відмінність і між вольовими моментами: у першому випад­ку наявний легковажний розрахунок на відвернення суспільне небез­печних наслідків, що не виправдався; у другому випадку — обов'язок особи передбачити ці наслідки (об'єктивний критерій) і можливість їх передбачення (суб'єктивний критерій).

Необхідна оборона — дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небез­печного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, не­обхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущення пере­вищення меж необхідної оборони (ст. 36 КК).

Неосудність — підстава визнання особи, яка вчинила суспільне небезпечне протиправне діяння, такою, що не підлягає кримінальній відповідальності. Полягає у тому, що особа під час вчинення діяння не могла усвідомлювати своєї дії (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розла­ду психічної діяльності чи недоумства або іншого хворобливого ста­ну психіки (тобто була у стані неосудності). До такої особи за при­значенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру (ст.ст. 19,94 КК).

Об'єкт злочину — сторона (елемент) складу злочину. Це блага, інтереси, на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримі­нальним законом. Одночасно існує предмет злочину як річ (су­купність речей) зовнішнього світу, впливаючи на які, особа здійснює злочинне посягання на відповідний об'єкт (при крадіжці — об'єктом є відносини власності, предметом — викрадена річ).

Об'єктивна сторона (елемент) злочину складається з ознак, які ха­рактеризують його зовнішній прояв: а) суспільне небезпечне діяння;

б) суспільне небезпечні наслідки; в) причинний зв'язок між діянням і наслідками; г) об'єктивні обставини вчинення діяння (час, місце, спосіб, знаряддя і засоби, а також обстановка скоєння злочину).

Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання — пере­лічені в законі (ст.ст. 66, 67 КК) чинники, що стосуються особи зло­чинця або вчиненого нею злочину і які, за їх наявністю, дають підста­ви суду в межах санкції статті, за якою кваліфікується вчинене вин­ним діяння, призначати справедливе покарання з урахуванням усіх особливостей конкретного злочинного прояву.

Обмежена осудність — визнаний судом стан особи, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад, не була здат­на повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керу­вати ними.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при при­значенні покарання і може бути підставою для застосування приму­сових заходів медичного характеру (ст. 20 КК).

Організатор — один із видів співучасників у вчиненні злочину. Це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яке утворила організовану групу чи злочинну організацію або керу­вала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організову­вала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ч. З ст. 27 КК).

Організована (злочинна) група — це декілька (три і більше) осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення од­ного та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. З ст. 28 КК).

Підбурювач — один із видів співучасників у вчиненнізлочину. Цеособа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чи­ном схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК).

Покарання — це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудже­них, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або прини­зити людську гідність (ст. 50 КК).

Види покарання перелічені в ст. 51 КК і описані в ст.ст. 53-64КК.

Примусові заходи медичного характеру — це надання амбулатор­ної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспіль­не небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з мстою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею сус­пільне небезпечних діянь (ст. 92 КК).

Помилування — акт Президента України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Кон­ституції), що стосується індивідуально визначеної особи (групи осіб), яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. Цим актом особа (як прави­ло, вже засуджена) повністю або частково звільняється від відбуван­ня покарання або його невідбута частина замінюється м'якшим по­каранням (ст. 87 КК).

Пособник — один з видів співучасників у вчиненні злочину. Це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасни­ками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК).

Призначення покарання — згідно з вимогами ст.ст. 65-72 КК виз­начення судом в обвинувальному вироку відповідного виду покарання і його розміру стосовно особи, визнаної винною у вчиненні одно­го чи кількох злочинів.

Принципи кримінального права — основоположні засади, на яких базується кримінально-правове регулювання і якими керується сис

6. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА :

а) Основна література:

1. Ковальський В. С., Стрюк М. В., Шкелебей О. В. Кримінальне право України: Посібник. – К.: Прецедент, 2010.

2. Уголовное право Украины. Общая и особенная части: Учебник / Отв. Редактор заслуженный деятель науки и техники Украины, доктор юридических наук, професор Е. Л. Стрельцов. – Х.: ООО «Одиссей», 2010.

3. Кримінальне право України: Загальна та особлива частини: Навч. посіб. / В. О. Кузнєцов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гіжевський. – К.: Істина, 2009.

4. Бажанов М. І. Кримінальне право : Юрінком Інтер, 2008.

5. Хариенко В. Б. Уголовное право Украины : Скорпион, 2010

Поиск по сайту: