ПОЛІТИЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ В УКРАЇНІ: Сучасний стан і перспективи розвитку

ЕВОЛЮЦІЯ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Розглядається проблема еволюції партійної системи України після здобуття незалежності і до сьогодення. Аналізуються системи атомізованого, поляризованого, поміркованого плюралізму, що змінювали одна одну протягом історичного розвитку партійної системи України. Досліджується вплив змін виборчого законодавства на формування партійної системи. Зроблена спроба прогнозування розвитку партійної системи України на найближче майбутнє.

Ключові слова: партійна система, виборча система, багатопартійність, парламентські вибори, еволюція партійної системи, двопартійна система.

Постановка проблеми. Багатопартійність є однією з ознак демократичного

суспільного устрою. Природно, що рух до демократії в Україні, започаткований ще до

проголошення її незалежності, ознаменувався саме становленням політичних партій, які

виникали переважно на основі громадських рухів та організацій. За цей час політичні партії пройшли складний шлях розвитку від окремих структур до складових партійної системи.

Одночасно формувалася соціальна база політичних партій, налагоджувалися відносини між ними, партії набували досвіду як політичного представництва інтересів суспільних груп, так і політичної боротьби. Напередодні парламентських виборів 2012 року, які відбудуться 28 жовтня, спостерігається пожвавлення політичної боротьби. Це призводить до активізації політичних партій, які вступають у діалог між собою задля об’єднання в єдину політичну силу, що може представити себе на політичній арені з метою здобуття найбільшої кількості представницьких мандатів в Верховній Раді України. Саме тому доцільно аналізувати еволюцію партійної системи і здійснити спробу прогнозування її подальшого розвитку.

Поняття партійної системи вживається в двох значеннях. Відповідно до першого

визначення партійна система – це система відносин суперництва та співробітництва між

існуючими у конкретному суспільстві легальними політичними партіями. В іншому значенні під поняттям партійної системи розуміється частина (підсистема) політичної системи, яка є певною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв’язків політичних інститутів між собою та з зовнішнім середовищем політичної системи), а у вузькому, суто інституційному розумінні – систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади [1, с. 233].

Еволюція партійної системи незалежної України відбувалася в три етапи:

– Партійна система атомізованого плюралізму (1991–1997);

– Партійна система поляризованого плюралізму (1998–2005);

– Партійна система поміркованого плюралізму (2006–…).

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових

і нечисленних партій. Така система діє, переважно, в суспільствах, що здійснюють перехід до демократії. Уряд, як правило, формується на пропорційній основі [2, с. 132]. Фундаментом для формування партійної системи України став Народний Рух України, якому вдалося об’єднати людей найрізноманітніших політичних поглядів – від комуністів-реформаторів до членів Української Гельсінської Спілки. Разом із тим, з початку створення Руху в ньому існували різні політичні напрями, об’єднані ідеєю національного відродження та антикомунізму, що закладало підвалини для створення нових партій на базі Руху. Після досягнення незалежності як основної мети існування Народного Руху, з нього почали виділятися нові політичні сили, які не мали помітної соціальної бази для ведення політичної діяльності, такі як: Демократична Партія України (лідер: Юрій Бадзьо) та Українська Республіканська Партія (лідер: Левко Лук’яненко), з якої в свою чергу виділилась Українська консервативна республіканська партія. Сприяли формуванню системи атомізованого плюралізму парламентські вибори 1994 року, коли жодна з обраних до парламенту політичних партій не отримала значної кількості місць в зв’язку з чим не було досягнуто політичної стабільності. Також слід зазначити, що станом на 1997 рік в Україні офіційно існувало вже 46 політичних партій.

Партійна система поляризованого плюралізму характеризується: політичною

боротьбою за владу між шістьма і більше партіями, які утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборчої кампанії, а також наявністю антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, станом перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильним ідеологічним розмежуванням між ними [3]. Перехід до поляризованої партійної системи в Україні відбувся внаслідок парламентських виборів 1998 року. Причинами консолідації політичних сил були: встановлення 4 % бар’єру для пропорційної виборчої системи та збільшення розміру одномандатних округів і запровадження голосування за партійними списками для мажоритарної.

Представниками лівої опозиції були Комуністична Партія України, Соціалістична

Партія України і Селянська партія частково. Права опозиція була представлена великою

кількістю дрібних націоналістичних партій (Українська Національна Асамблея, УРП, УКРП, Партія захисників вітчизни, Соціал-Національна Партія України), які не виявляли спроб об’єднатися в єдиний блок. Ядром поляризованої системи був інертний центр представлений провладною номенклатурою партій НДП, Аграрною Партією України і партією “Громада” на чолі з Павлом Лазаренком, які зосередили виконавчу владу в своїх руках.

А вже напередодні парламентських виборів 2002 року в Україні , які проводились за

змішаною пропорційно-мажоритарною системою нараховувалось більше 150 офіційно

зареєстрованих політичних партій. Реалії парламентських виборів 2002 року

характеризувалися значною консолідацією політичних сил і утворенням низки блоків, до

складу яких входило від 4 до 10 партій. Головними блоками у боротьбі за владу в 2002 році були: виборчий блок “Наша Україна”, виборчий блок “За Єдину Україну!”, виборчий блок “Блок Юлії Тимошенко”, виборчий блок “Єдність”, виборчий блок “Команда Озимого Покоління”. За результатами виборів сформувалася міцна опозиція, представлена блоком “Наша Україна”, яка здобула найбільшу кількість голосів за виборчими списками, але в цілому більшість місць отримав провладний блок “За Єдину Україну!”, який отримав велику кількість мандатів за мажоритарною системою. Як наслідок основні суб’єкти політичної боротьби істотно зміцнилися і отримали твердий електорат, що призвело до поляризації відносин між двома політичними угрупованнями. 2002 рік можна вважати піком розвитку партійної системи поляризованого плюралізму.

Партійна система поміркованого плюралізму. Партійна система поміркованого

плюралізму характеризується існуванням трьох-п’яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборених мандатів. Ця система характеризується відсутністю антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованістю на участь в уряді, в коаліційних кабінетах та незначною ідеологічною різницею між партіями [3].

Внаслідок проведення парламентських виборів 2006 року, до влади прийшли п’ять

політичних блоків та партій: Партія Регіонів України, Блок Юлії Тимошенко, Народний союз “Наша Україна”, Соціалістична Партія України, Комуністична Партія України. Через

недосягнення компромісу в питанні формування уряду, а також через низку інших причин

Верховна Рада була достроково розпущена Президентом В. А. Ющенко. 30 вересня 2007

року були проведені позачергові парламентські вибори. В результаті цих виборів остаточно

сформувалася п’ятірка політичних лідерів, у вигляді ПР, БЮТ, НСНУ, КПУ і Блоку Литвина, чим завершилось формування партійної системи поміркованого плюралізму. Жодна з партій

та блоків, що отримали мандати, не змогли самостійно утворити більшість в парламенті.

Поляризована опозиція зразка 1998 року була відсутня. Характеризуючи ідеології сучасних політичних сил, представлених в парламенті, слід відмітити, що жодна з них не відрізняється кардинально від іншої.

Перспективи розвитку партійної системи України на найближче майбутнє.

На нашу думку наступним етапом розвитку партійної системи України буде перехід

до двоблоковості, з подальшою трансформацією в двопартійність.

Двопартійна система характеризується визначальною роллю у політичному житті

двох основних партії, що чергуються при владі. При цьому кількість діючих у країні партій може бути різною, проте жодна з них, крім двох найвпливовіших, не має реальних шансів стати правлячою. Для двопартійної системи характерні відносна рівновага двох партій, які змагаються у боротьбі за владу, і значне відставання інших партій, а також наявність сильної опозиції з боку тієї партії, що зазнала поразки на виборах. Це одна з найбільш стабільних та ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи [1, с. 236].

Враховуючи динаміку сучасних політичних процесів, результати президентських

виборів 2010 року і місцевих виборів 2011 року, появу на політичній арені нових гравців, а також проведення низки кримінальних процесів проти членів колишнього Кабінету

Міністрів, можна зробити висновки про можливість консолідації опозиційних сил. Так,

“Фронт Змін” і “БЮТ-Батьківщина” прийняли рішення про формування єдиного списку

кандидатів у депутати як на мажоритарних округах, так і за партійними списками.

Аналогічні процеси відбуваються в провладному блоці, де навколо Партії Регіонів

об’єднуються партії “Сильна Україна” і “Блок Литвина”. Дані процеси можуть призвести до формування двоблокової системи, яка в майбутньому може трансформуватись в двопартійну.

Відповідно до сучасного виборчого законодавства України встановлена змішана виборча

система, за якою 225 депутатів парламенту обираються за пропорційною системою за

єдиним загальнодержавним виборчим округом, а ще 225 за мажоритарною системою

відносної більшості в одномандатних округах.

На результати майбутніх виборів, на нашу думку, впливатимуть формування

виборчих округів та регіональні особливості. За даними досліджень Центра Разумкова на

березень 2012 року Партія Регіонів, Сильна Україна і Блок Литвина мають переважну

більшість голосів виборців в східних та південних регіонах України, де вони отримує

близько 36 % голосів у сукупності. А об’єднана опозиція в складі партії Батьківщина і

Фронту Змін мають найбільшу підтримку в центральних та західних областях і в сумі

можуть розраховувати приблизно на 40 % голосів виборців [4]. Як бачимо, в Україні

складаються умови для формування двоблокової системи, з чітким розподіленням опозиції і влади, яка в майбутньому має перспективи перетворення в двопартійну систему.

На користь такого варіанту розвитку подій свідчить наступне. По-перше, умовою для

формування двопартійної системи є підвищення прохідного бар’єру до 5 %, що

унеможливлює прохід до парламенту низки дрібних політичних сил. По-друге, за першим

законом М. Дюверже, вибори, що проходять за мажоритарною системою відносної більшості в один тур можуть спровокувати появу двопартійності [5, с. 85]. І, по-третє, запровадження змішаної виборчої системи зменшує партійну фрагментарність, що підвереджує нашу тезу

щодо поступового формування двопартійної системи в Україні.

Висновки. Аналізуючи розвиток партійної системи України, можна стверджувати, що

вона пройшла три етапи: партійна система атомізованого плюралізму (1991–1997), партійна система поляризованого плюралізму (1998–2005), партійна система поміркованого

плюралізму (2006–…). Парламентські вибори 2012 року можуть призвести до нового етапу еволюції партійної системи України, а саме до двоблокової системи.

Поиск по сайту: