Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття та зміст політичного плюралізму



Плюралізм політичний (від лат. pluralіs множинний) - принцип пристрою й функціонування політичної системи, що припускає різноманіття й вільне змагання політичних ідей, поглядів, концепцій, партій і ін. інститутів, наявність у суспільстві легально діючої опозиції, різних політичних суб'єктів (акторів) і їхню конкурентну боротьбу за владу в рамках закону. Стимулюючи різноманіття політичного життя, плюралізм політичний покликаний сприяти задоволенню різноманітних потреб людей, наростанню багатства ідей і форм політичної організації, підвищенню ймовірності знаходження оптимальних політичних рішень, укладів життя й шляхів суспільного розвитку.

Соціальними основами політичного плюралізму є зацікавлені групи, у якості яких можуть виступати громадські організації, політичні партії й ін. Сенс існування груп інтересів полягає насамперед в артикуляції інтересів окремих громадян, щоб вони могли робити свій вплив на політичне волевиявлення. Процес артикуляції інтересів у групах можна розділити на кілька етапів:

1) визначення інтересів - перетворення в конкретні формули й вимоги союзу всіляких особистісних і емоційно пофарбованих думок. На цьому етапі виникає почуття спільності й поняття "ми", відмінне від поняття "вони", тобто інші. "Ми" - захисники пам'ятників, "ми" - філателісти, "ми" - спортсмени й т.д.;

2) узагальнення й формулювання основних інтересів - підсумовування різних інтересів усередині групи для одержання реальних шансів впливати на політику;

3) вибір інтересів - селекція інтересів, тобто їхня фільтрація по ступені важливості й першочерговості.

Плюралізм політичний служить недопущенню узурпації й монополізації влади яким-небудь одною особою, групою або партією, використання її в інтересах вузької групи осіб. Узаконюючи конфлікти, що дозволяються цивілізовано, і протиріччя, він охороняє політичне життя від застою, генерує її відновлення й розвиток. Найважливіша вимога плюралізму - створення в політику й суспільстві різного роду стримань і противаг, що зрівнюють вплив найбільш потужних політичних сил і що дозволяють контролювати влада. В області політичних інститутів ідея стримань і противаг проявляється насамперед у поділі законодавчої, виконавчої, судової й інформаційної влади в державі, у відкритому суперництві правлячої партії й опозиції й т.д.

Політичний плюралізм базується на наявності в переважної більшості громадян, що представляють їхніх партій і інших організацій консенсусу, згоди в області основних політичних цінностей - загальної зацікавленості в збереженні й зміцненні держави, визнанні демократичних правил гри, що включають чесне суперництво в боротьбі за владу, терпимість до опозиції, повага закону, рішень більшості, прав людини, а також автономії й права меншості на власну думку і його вільне відстоювання в рамках закону, відмова від антиконституційного використання сили для рішення спірних питань і т.д.

Політичний плюралізм - це визнання множинності соціальних інтересів і способів їхнього вираження в політику. Він обумовлений іншими проявами різноманіття в соціальних відносинах, має корінь насамперед в економіці - множинності видів власності, здатних взаємодіяти й конкурувати між собою; у соціальній структурі суспільства - у наявності рівноправності різних соціальних груп; розумінні значення різноманіття, його підтримки й збереження в соціальних відносинах; у культурі - у розвитку безлічі напрямків і форм прояву самобутності людей; у світогляді плюралізм виражається в повазі духовного вибору й переваги людей, відмові держави від здійснення світоглядної функції в суспільстві, деідеологізації його структури8.

Політичний плюралізм - показник і результат зрілості процесу становлення демократичної політичної системи, що виникає в ході засвоєння уроків важкого історичного досвіду, що говорить, що основою стабільної й здатної до зміни політичної системи служить не уніфікація, що придушує специфічні інтереси, потреби, орієнтації різних соціальних і політичних груп, а визнання природності їхнього розходження й значення підтримки умов для його збереження й відтворення. При цьому необхідно мати на увазі, що плюралізм - це не тільки множинність, але й сумісність інтересів, без чого блокується будь-який механізм здійснення влади в суспільстві політичними засобами. Це єдність різноманіття, і тому крім розходжень у рамках соціального й політичного плюралізму повинні бути певні загальні точки зору, єдині принципи, які б розділялися й приймалися всіма учасниками політичного процесу, саме звідси випливає можливість реалізації відомого принципу плюралістичної політики, зміст якого полягає в прагненні не до ліквідації розходжень, а до керування ними.

Політичний плюралізм спрямований на відшукання міри оптимального сполучення в політику й суспільстві різноманіття і єдності, децентралізації й централізму, автономії й об'єднання, волі й відповідальності, конкуренції й солідарності. Найважливіша умова його конструктивного використання - збереження політичної стабільності, контрольованість різноманіття, процесу дозволу конфліктів. Без цього й без наявності в суспільстві стійкого консенсусу політичний плюралізм може привести до дестабілізації й криміналізації, хаосу, анархії й навіть громадянській війні.

Головне призначення цивільного суспільства складається в досягненні консенсусу між різними соціальними силами й інтересами. Воно покликано визначити норми й границі, здатні блокувати руйнівні потенції боротьби різних сил направити її у творче русло9.

У цивільному суспільстві незалежно від держави є інститути, здатні змушувати всіх дотримувати загальноприйнятих норм (родина, церква, добровільні організації й т.д.). Плюралізм не можна представити у вигляді якоїсь хаотичної розмаїтості ізольованих початків, позбавленого внутрішньої єдності. Навпаки. Як підкреслював С.Л. Франк "цивільне суспільство є як би молекулярний суспільний зв'язок, що зсередини зчіплює окремі елементи у вільне й пластично загальне ціле".

Реалізація ідеї політичного плюралізму в нашім суспільстві припускає:

- подолання розриву між її теоретичною незабезпеченістю й масовим тлумаченням на емпіричному рівні;

- виявлення стійких, а не кон'юнктурних групових інтересів, їхній всебічний аналіз і облік у теоретичній і практичній діяльності політико-державних структур різних рівнів;

- створення необхідних правових гарантій для вираження цих інтересів не тільки в політичної, але й в економічній, соціальній і духовно-ідеологічній областях;

- зіставлення різних, у тому числі альтернативних, політичних програм і установок, їх докладну наукову експертизу й широке обговорення громадськістю;

- визначення загального курсу політико-державного розвитку країни на найближчу й віддалену перспективу, що відповідає інтересам переважної більшості суспільств;

- знаходження розумних шляхів досягнення консенсусу між різними суспільно-політичними групами, рухами й партіями;

- розробку ефективного політико-правового механізму цивілізованого дозволу конфліктів, що виникають між ними.

Найбільша роль у плюралізмі відводиться саме політичним партіям і всенародним виборам.

Однак, на думку деяких політологів плюралізм, як і демократія в цілому, погана своєю всеїдністю. На їх думку, це тягне безліч неминучих витрат, наприклад, багаторазове дублювання функцій, проробленню безлічі альтернатив і т.п. У результаті система по визначенню не може бути досить ефективної для того, скажемо, щоб "наздогнати і перегнати" чи "здійснити радикальну реформу", за пару років утиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного рішення таких задач саме і годить тоталітаризм. Він чи подібні "однозначні" системи, що претендують на максимальну ефективність, саме і піддаються, по думці Черчілля, перевірці. Вона звичайно підтверджує ефективність "однозначної" системи, але відразу показує руйнівність, а те і просто безглуздість поставлених цілей. З погляду Черчілля, краще не спокушати долю погонею за небувалими і зверхефективними формами правління, а задовільнятися "гіршим" - змішанням того, що працює і дозволяє нехай повільно, але вірно вирішувати практичні задачі.

Але на мою думку, відсутність політичного плюралізму, наявність одної партії – це тотальне відстоювання однієї ідеології, яка все інше сприймає як вороже, і звісно, не дає змогу для реалізації. Радянські часи – яскравий взірець такого недемократичного розвитку суспільства. Наслідки її очевидні – ідеологічні ігри, постійні прорахунки, тоталітаризм, політична, економічна та соціальна деградація. Тільки при наявності можливості у повний голос відстоювати різні, навіть протилежні думки у різних сферах, можливість різним політичним силам боротися за покращення суспільства – ось яскравий прояв демократичних процесів.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.