Плюралізм політичний (від лат. pluralіs множинний) - принцип пристрою й функціонування політичної системи, що припускає різноманіття й вільне змагання політичних ідей, поглядів, концепцій, партій і ін. інститутів, наявність у суспільстві легально діючої опозиції, різних політичних суб'єктів (акторів) і їхню конкурентну боротьбу за владу в рамках закону. Стимулюючи різноманіття політичного життя, плюралізм політичний покликаний сприяти задоволенню різноманітних потреб людей, наростанню багатства ідей і форм політичної організації, підвищенню ймовірності знаходження оптимальних політичних рішень, укладів життя й шляхів суспільного розвитку.
Соціальними основами політичного плюралізму є зацікавлені групи, у якості яких можуть виступати громадські організації, політичні партії й ін. Сенс існування груп інтересів полягає насамперед в артикуляції інтересів окремих громадян, щоб вони могли робити свій вплив на політичне волевиявлення. Процес артикуляції інтересів у групах можна розділити на кілька етапів:
1) визначення інтересів - перетворення в конкретні формули й вимоги союзу всіляких особистісних і емоційно пофарбованих думок. На цьому етапі виникає почуття спільності й поняття "ми", відмінне від поняття "вони", тобто інші. "Ми" - захисники пам'ятників, "ми" - філателісти, "ми" - спортсмени й т.д.;
2) узагальнення й формулювання основних інтересів - підсумовування різних інтересів усередині групи для одержання реальних шансів впливати на політику;
3) вибір інтересів - селекція інтересів, тобто їхня фільтрація по ступені важливості й першочерговості.
Плюралізм політичний служить недопущенню узурпації й монополізації влади яким-небудь одною особою, групою або партією, використання її в інтересах вузької групи осіб. Узаконюючи конфлікти, що дозволяються цивілізовано, і протиріччя, він охороняє політичне життя від застою, генерує її відновлення й розвиток. Найважливіша вимога плюралізму - створення в політику й суспільстві різного роду стримань і противаг, що зрівнюють вплив найбільш потужних політичних сил і що дозволяють контролювати влада. В області політичних інститутів ідея стримань і противаг проявляється насамперед у поділі законодавчої, виконавчої, судової й інформаційної влади в державі, у відкритому суперництві правлячої партії й опозиції й т.д.
Політичний плюралізм базується на наявності в переважної більшості громадян, що представляють їхніх партій і інших організацій консенсусу, згоди в області основних політичних цінностей - загальної зацікавленості в збереженні й зміцненні держави, визнанні демократичних правил гри, що включають чесне суперництво в боротьбі за владу, терпимість до опозиції, повага закону, рішень більшості, прав людини, а також автономії й права меншості на власну думку і його вільне відстоювання в рамках закону, відмова від антиконституційного використання сили для рішення спірних питань і т.д.
Політичний плюралізм - це визнання множинності соціальних інтересів і способів їхнього вираження в політику. Він обумовлений іншими проявами різноманіття в соціальних відносинах, має корінь насамперед в економіці - множинності видів власності, здатних взаємодіяти й конкурувати між собою; у соціальній структурі суспільства - у наявності рівноправності різних соціальних груп; розумінні значення різноманіття, його підтримки й збереження в соціальних відносинах; у культурі - у розвитку безлічі напрямків і форм прояву самобутності людей; у світогляді плюралізм виражається в повазі духовного вибору й переваги людей, відмові держави від здійснення світоглядної функції в суспільстві, деідеологізації його структури8.
Політичний плюралізм - показник і результат зрілості процесу становлення демократичної політичної системи, що виникає в ході засвоєння уроків важкого історичного досвіду, що говорить, що основою стабільної й здатної до зміни політичної системи служить не уніфікація, що придушує специфічні інтереси, потреби, орієнтації різних соціальних і політичних груп, а визнання природності їхнього розходження й значення підтримки умов для його збереження й відтворення. При цьому необхідно мати на увазі, що плюралізм - це не тільки множинність, але й сумісність інтересів, без чого блокується будь-який механізм здійснення влади в суспільстві політичними засобами. Це єдність різноманіття, і тому крім розходжень у рамках соціального й політичного плюралізму повинні бути певні загальні точки зору, єдині принципи, які б розділялися й приймалися всіма учасниками політичного процесу, саме звідси випливає можливість реалізації відомого принципу плюралістичної політики, зміст якого полягає в прагненні не до ліквідації розходжень, а до керування ними.
Політичний плюралізм спрямований на відшукання міри оптимального сполучення в політику й суспільстві різноманіття і єдності, децентралізації й централізму, автономії й об'єднання, волі й відповідальності, конкуренції й солідарності. Найважливіша умова його конструктивного використання - збереження політичної стабільності, контрольованість різноманіття, процесу дозволу конфліктів. Без цього й без наявності в суспільстві стійкого консенсусу політичний плюралізм може привести до дестабілізації й криміналізації, хаосу, анархії й навіть громадянській війні.
Головне призначення цивільного суспільства складається в досягненні консенсусу між різними соціальними силами й інтересами. Воно покликано визначити норми й границі, здатні блокувати руйнівні потенції боротьби різних сил направити її у творче русло9.
У цивільному суспільстві незалежно від держави є інститути, здатні змушувати всіх дотримувати загальноприйнятих норм (родина, церква, добровільні організації й т.д.). Плюралізм не можна представити у вигляді якоїсь хаотичної розмаїтості ізольованих початків, позбавленого внутрішньої єдності. Навпаки. Як підкреслював С.Л. Франк "цивільне суспільство є як би молекулярний суспільний зв'язок, що зсередини зчіплює окремі елементи у вільне й пластично загальне ціле".
Реалізація ідеї політичного плюралізму в нашім суспільстві припускає:
- подолання розриву між її теоретичною незабезпеченістю й масовим тлумаченням на емпіричному рівні;
- виявлення стійких, а не кон'юнктурних групових інтересів, їхній всебічний аналіз і облік у теоретичній і практичній діяльності політико-державних структур різних рівнів;
- створення необхідних правових гарантій для вираження цих інтересів не тільки в політичної, але й в економічній, соціальній і духовно-ідеологічній областях;
- зіставлення різних, у тому числі альтернативних, політичних програм і установок, їх докладну наукову експертизу й широке обговорення громадськістю;
- визначення загального курсу політико-державного розвитку країни на найближчу й віддалену перспективу, що відповідає інтересам переважної більшості суспільств;
- знаходження розумних шляхів досягнення консенсусу між різними суспільно-політичними групами, рухами й партіями;
- розробку ефективного політико-правового механізму цивілізованого дозволу конфліктів, що виникають між ними.
Найбільша роль у плюралізмі відводиться саме політичним партіям і всенародним виборам.
Однак, на думку деяких політологів плюралізм, як і демократія в цілому, погана своєю всеїдністю. На їх думку, це тягне безліч неминучих витрат, наприклад, багаторазове дублювання функцій, проробленню безлічі альтернатив і т.п. У результаті система по визначенню не може бути досить ефективної для того, скажемо, щоб "наздогнати і перегнати" чи "здійснити радикальну реформу", за пару років утиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного рішення таких задач саме і годить тоталітаризм. Він чи подібні "однозначні" системи, що претендують на максимальну ефективність, саме і піддаються, по думці Черчілля, перевірці. Вона звичайно підтверджує ефективність "однозначної" системи, але відразу показує руйнівність, а те і просто безглуздість поставлених цілей. З погляду Черчілля, краще не спокушати долю погонею за небувалими і зверхефективними формами правління, а задовільнятися "гіршим" - змішанням того, що працює і дозволяє нехай повільно, але вірно вирішувати практичні задачі.
Але на мою думку, відсутність політичного плюралізму, наявність одної партії – це тотальне відстоювання однієї ідеології, яка все інше сприймає як вороже, і звісно, не дає змогу для реалізації. Радянські часи – яскравий взірець такого недемократичного розвитку суспільства. Наслідки її очевидні – ідеологічні ігри, постійні прорахунки, тоталітаризм, політична, економічна та соціальна деградація. Тільки при наявності можливості у повний голос відстоювати різні, навіть протилежні думки у різних сферах, можливість різним політичним силам боротися за покращення суспільства – ось яскравий прояв демократичних процесів.