Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Витяжні башти з монолітною залізобетонною оболонкою



 

Широке застосування монолітного залізобетону в оболонках баштових градирень пояснюють відсутністю чутливих до агресивних дій зовнішнього середовища стикових з’єднань і швів, що позитивно впливає на довговічність споруди.

Переважну більшість побудованих і тих, що будуються залізобетонних градирень роблять із монолітною оболонкою гіперболічної форми. Тому детальніше зупинимося на баштах цього типу.

Серединна поверхня оболонки гіперболічних витяжних башт, включаючи ділянку башти, зайняту колонадою, має контур однопорожнинного гіперболоїда обертання. У нижній зоні башти поверхня однопорожнинного гіперболоїда обертання може бути без істотної похибки замінена конічною поверхнею; висота конічної частини гіперболічних градирень (рис. 3.2.3) приймається рівною приблизна від 0,2 до 0,22 Н, де Н – висота башти. Найвужчий поперечний переріз гіперболічної башти називають горловиною, верхній переріз – гирлом. Горловину розташовують вздовж, ближче до гирла башти. Відстань від підстави башти до горловини приймається рівною приблизно від 0,84 до 0,87 Н. Діаметри основи і горловини башти, висота башти, висота опорної колонади, відмітка розташування горловини призначаються на підставі технологічних розрахунків.

Баштові залізобетонні гіперболічні градирні з монолітною оболонкою будують у нашій країні висотою від 55 до 150 м.

До складу конструкції оболонки витяжної башти входять нижнє опорне кільце, власне оболонка (криволінійна стінка) і верхнє кільце жорсткості.

 

Рис. 3.2.3. Обрис оболонки гіперболічної градирні:

1 – гирло;

2 – горловина;

3 – гіперболічна ділянка поверхні;

4 – конічна ділянка поверхні

 

Монолітні гіперболічні оболонки витяжних башт виконують, як правило, гладкими зі змінною товщиною стінки. Максимальну товщину (250 – 600 мм) залежно від розмірів градирні стінка оболонки має у місці з’єднання з нижнім опорним кільцем. Від опорного кільця догори товщина оболонки поступово зменшується до деякого мінімального значення і далі залишається постійною безпосередньо до верхнього кільця жорсткості або до рівня, розташованого на 2 – 3 м нижче за верхнє кільце. У останньому випадку товщина стінки оболонки, починаючи з вказаного рівня, плавно зростає по мірі наближення до верхнього кільця жорсткості. Потовщення стінки оболонки в зоні примикання до верхнього кільця обумовлене прагненням зменшити деформації згину у верхній частині башти.

Мінімальна товщина стінок монолітних залізобетонних оболонок приймається 140 мм з умови забезпечення довговічності конструкції при подвійному армуванні і 100 мм при одинарному армуванні.

Верхнє кільце додає жорсткості всій оболонці. Воно монолітно з’єднується зі стінкою оболонки (рис. 3.2.4). Найчастіше поперечний переріз верхнього кільця виконують по типу, зображеному на першій схемі рис. 3.2.4. Висоту і ширину верхнього кільця приймають близько 1 – 1,3 м; товщину вертикальних і горизонтальних плит кільця – 150 – 200 мм. Кільце може бути використано як світлофорний майданчик.

Рис. 3.2.4. Різновидності форм перерізів верхнього кільця жорсткості:

1 – кільце жорсткості; 2 – стінка оболонки градирні (розміри в мм)

 

Опорне кільце в багатьох випадках утворюється нижньою потовщеною частиною стінки гіперболічної монолітної оболонки і служить для передачі зусиль із оболонки на стійки опорної колонади. У нижній частині перерізу опорного кільця з внутрішньої сторони башти по всьому його периметру в деяких рішеннях влаштовується консольний виступ, на який опираються крайні ригелі або балки каркаса зрошувального устаткування (рис. 3.2.5, б, д). Ширину перерізу опорного кільця на рівні сполучення з колонадою приймають у більшості випадків на 100–1500 мм більшою, ніж розмір перетину стійок колонади в радіальному напрямі (рис. 3.2.5, а, в).

Стінку монолітної гіперболічної оболонки і опорне кільце армують подвійною меридіональною і кільцевою арматурою. Ближче до поверхонь, твірних оболонки, розміщують кільцеву арматуру із захисним шаром бетону не менше 25 мм. Крок кільцевої арматури по висоті оболонки і число меридіональних стержнів у різних рівнях, за можливістю зберігають постійними. Враховуючи особливості температурновологісних дій, у деяких зонах оболонки встановлюють різну (за площею) кількість кільцевої і меридіональної арматури біля зовнішньої і внутрішньої поверхонь стінки. Необхідна зміна площі поперечного перетину арматури досягається зміною діаметрів стержнів. У нижній зоні оболонки арматурні стержні мають більший діаметр.

 

Рис. 3.2.5. Різновидності форм перерізів опорного кільця оболонки баштової градирні: 1 – опорне кільце; 2 – стійка опорної колонади

 

Оболонки армують окремими стержнями або сітками, які кріпляться до “маякових” просторових каркасів (з чотирьох повздовжніх стержнів, з’єднаних поперечними стержнями), заздалегідь встановлених на певній відстані вздовж периметру горизонтальних перерізів оболонки. Довжину стержнів кільцевої арматури приймають 6 – 12 м, довжину меридіональних стержнів (окремих і в “маякових” каркасах) - 3,75 м. Стержні кільцевої і меридіональної арматури при мм можна з’єднувати в накладку з перепусканням не менше 40 d без зварювання з обв’язуванням стика в’язальним дротом. Для стиків стержнів діаметром більше 14 мм бажано застосовувати електрозварювання. Стики арматурних стержнів необхідно розташовувати в роздріб. У будь-якому вертикальному або горизонтальному розрізі оболонки допускається з’єднувати не більше 20% усіх стержнів, що потрапили в розріз. Верхнє кільце жорсткості також армується подвійної арматурою. Схеми армування окремих вузлів монолітної гіперболічної оболонки показано на рис. 3.2.6.

Бетонування монолітної оболонки башти виконується у переставній опалубці з дотриманням відповідних вказівок.

Внутрішню поверхню оболонки і дві кільцеві смуги шириною 1 м у верхній і нижній частинах її зовнішньої поверхні після відповідної обробки покривають спеціальними захисними фарбами.

Пристрій опорної колонади створює в нижній частині витяжної башти отвори для входу зовнішнього повітря всередину градирні. Стійки колонади виконуються збірними, вони сприймають навантаження від оболонки і передають їх на фундамент.

У гіперболічних витяжних баштах стійки колонади встановлюють похило в радіальному (по відношенню до плану башти) і в кільцевому напрямах (рис.3.2.7). Нахил стійок у радіальному напрямі усуває або в усякому разі значно знижує меридіональні моменти в оболонці в місці з’єднання її з колонадою. Нахил стійок у кільцевому напрямі забезпечує незмінність (жорсткість) форми гіперболічної оболонки (виключає можливість втрати стійкості). При висоті опорної колонади до 10 – 12 м її проектують із окремих лінійних стійок, V–подібних або Л–подібних елементів (рис. 3.2.7, а - в). При висоті більше 10 – 12 м колонада може бути зведена з Х–подібних збірних елементів (рис. 3.2.7, г). Стійки опорної колонади жорстко зв’язують із опорним кільцем оболонки і з фундаментами, для чого в збірних стійках по кінцях передбачається пристрій випусків арматури (рис. 3.2.8). Форму поперечного перетину стійок колонади бажано приймати круглою або прямокутною, витягнутою в напрямі радіусу основи башти. Це дещо покращує аеродинаміку повітрявхідних отворів витяжної башти.

Рис. 3.2.6. Армування оболонки градирні:

а – армування стінки і опорного кільця; б – стик “маякових” каркасів; в – схема армування верхнього кільця жорсткості; 1 – кільцева арматура; 2 – “маякові” каркаси; 3 – низ опорного кільця; 4 – стійки опорної колонади; 5 – випуски арматури із похилих стійок опорної колонади; 6 – шпилька; 7 – верх ярусу бетонування

 

Рис. 3.2.7. Різновидності опорних колонад

1 – оболонка башти; 2 – стійка опорної колонади; 3 – фундамент

 

 

Збірні стійки колонади виготовляють із бетону класу не нижче В40 і армують арматурою класу А-400 (рис. 3.2.8). Для кращого з’єднання стійок у опорному кільці і фундаменті до випусків арматури стійок, що мають відносно невелику довжину, приварюють ванною зваркою спеціальні стержні (рис. 3.2.8, б, в).

Відкриті поверхні стійок після зведення башти покривають спеціальною ізоляцією [11].

Фундаменти витяжних башт зазвичай роблять стрічковими кільцевими (рис. 3.2.9). Іноді їх виконують такими, що окремо стоять на пальовій основі. Пальова основа при необхідності може бути влаштованою і під стрічковий кільцевий фундамент. Деформаційні шви роблять водонепроникними. Кільцевий фундамент башти складається з плити і стінки, яка в більшості випадків одночасно є стінкою водозбірного басейну (рис. 3.2.9, а - г). Фундамент по всьому периметру відокремлюють від днища басейну деформаційним швом із гумовою прокладкою (рис. 3.2.9, а, б, г). У процесі зведення фундамент по довжині розділяють будівельними швами (без розрізання кільцевої арматури) на окремі блоки-захватки завдовжки приблизно 8—10 м. Товщина будівельних швів складає 500—600 мм; після бетонування всіх блоків шви ретельно заповнюють дрібнозернистим бетоном.

 

 

Рис. 3.2.8. Збірна стійка опорної колонади:

а – стійка; б – вузол з’єднання стійок опорної колонади з опорним кільцем оболонки; в – вузол з’єднання стійок опорної колонади з фундаментом; 1 – повздовжня арматура; 2 – поперечна арматура; 3, 4 – арматурні стержні, що приварюються ванною зваркою до випусків арматури стійок; 5 – опорне кільце оболонки; 6 – стійки; 7 – фундамент; 8 – пілястри фундаменту; 9 – випуски арматури зі стійок

 

 

 

Рис. 3.2.9. Різновидності фундаментів витяжної башти:

1 – стійка опорної колонади; 2 – стінка басейну; 3 – деформаційні шви; 4 – днище басейну; 5 – фундамент; 6 – бетонний масив; 7 – петлеві випуски арматури зі стійок колонади; 8 – випуски арматури із фундаменту; 9 – шпунтова стінка

 

За похилих у радіальному напрямі опорних колонадах, кільцеві фундаменти башти виконуються з похилою або вертикальною стінкою (рис. 3.2.9). Друге рішення технологічніше, хоча поступається першому за витратою матеріалів. У фундаментах із вертикальною стінкою в місцях опирання на них стійок колонади можуть бути передбачені пілястри (контрфорси) (див. рис. 3.2.8, в), що дозволяє зменшити товщину стінки фундаменту на ділянці між точками опирання колон. Товщину вертикальної стінки фундаменту приймають 400 мм. У верхній частині стінки по всьому периметру фундаменту із зовнішньої сторони іноді влаштовують похилу залізобетонну консольну плиту, шириною 1000—1500 мм, яка забезпечує повернення в басейн води, що захоплюється вітром з градирні.

Плиту і стінку кільцевого фундаменту башти армують зварними сітками і каркасами. Поверхні елементів фундаменту башти, повернені убік басейну покривають гідроізоляцією у вигляді холодної асфальтової мастики.

На рис. 3.2.9, д наведено приклад окремо стоячого фундаменту під стійки колонади. Прямокутний в плані фундамент, підошва якого має зубчатий контур, спирається на бетонний цоколь. Цоколь є масивом бетону, укладеного між чотирма шпунтовими стінками. Фундамент у верхній частині має стакан, на дні якого зроблена спеціальна “набетонка” опирання на нього двох похилих стійок опорної колонади. Петлеві випуски арматури зі стійок і фундаменту з’єднані по типу стика системи Передерія. Після монтажу стійок стакан фундаменту заповнюють бетоном.

У практиці будівництва градирень зустрічаються башти з монолітними циліндричними, конічними і біконічними оболонками. Загальні принципи їх конструювання, армування і зведення не відрізняються від розглянутих.

 

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.