Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Операції кольороподілу



Розглянено один із найважливіших етапів виготовлення кольорової друкар-ської продукції — кольороподіл. За допомогою комп’ютерів не тільки набирають і редагують текст, вводять та обробляють графіку, створюють оригінал-макет, а й здійснюють кольороподіл і керують друком кінцевої продукції.

Суть останнього полягає в тому, щоб зображення, здобуте після сканування в кольороаддитивній системі RGB, перевести в кольоросубстрактивну систему

CMYK з мінірисьними втратами інформації про кольори. Крім того, мають бути передбачені такі варіанти, коли кольорове зображення, крім чотирьох основних поліграфічних фарб (блакитної, пурпурної, жовтої та чорної), має бути надруко-ване довільною кількістю додаткових фарб для виведення плашок (наприклад, золотою та яскраво-червоною).Усі ці проблеми вирішуються так: окремо готується кольороподіл піксельної графіки (фотографії чи скановані ілюстрації), а результат записується у файл, який містить всю інформацію про кольороподіл (наприклад, TIFF-файл); окремо створюються ілюстрації з використанням плашкових кольорів та їх градієнтів (тобто об’єктивної графіки). Такі ілюстрації записуються у файл, який містить інформацію про плашкові кольори (це може бути файл формату ЕРS). Потім підготовлена графічна інформація, а також попередньо набраний текст імпортуються програму створення кінцевого оригіналу-макета та його виведення на фотонабірний автомат або лазерний принтер.

Амплітудна та частотна модуляція

Одна точка на екрані монітора може приймати 256 відтінків кольору, а при друці на принтері ця ж точка буде пофарбована або ні. Тут постає питання цифрової обробки напівтонів або растрування зображення. Мета процесу растрування – зробити себе невидимим. Якщо його правильно виконати, то буде створена ілюзія неперервного тону. Це робиться за допомогою амплітудного та частотного растрування. Амплітудна модуляція растру полягає в розташуванні рівновіддалених точок різних розмірів в регулярній матриці. Області зображення, які складаються із точок більшого діаметрусприймаються темнішими, а з рисих точок — світлішими.Растрова форма описується трьома параметрами:

● просторовою частотою;

● формою точки;

● кутом нахилу.

(Рис.150. Амплітудна модуляція)

Частотна модуляція є альтернативною, більш новою технологією цифрової обробкинапівтонів. Тут використовують точки фіксованого розміру (а в деяких методах – змінного), які розташовані на змінних інтервалах. Цей квазівипадковий метод розміщення точок, яке насправді здійснюється за допомогою математичного алгоритму, дозволяє усунути розпізнавання оком структури растру та муар.

Частотне та стохастичне растрування

За останні роки поліграфія збагатилася принципово іншою технікою растрування, що грунтується на методі стохастичного, або частотно-модульованого растрування. Цей метод відомий з середини 70-х років і запатентований у 1982р. проф. Шойтером та д-ром Фішером. Для растрування кольороподіленого зображення формату А5 на початку 80-х років за цим методом потрібен був час ЕОМ впродовж всієї ночі. Із середини 1993 р. в цьому напрямі веде розробки ціла низка фірм-виробників: «Agfa», «Heidelberg» («Linotype-Hell), «Scitex» та ін. На ринку з’явилися «Brilliant Screens», «CristalRaster», «DiamondScreening», «Monet Screens», «Lazel Screening» тощо.

У процесі амплітудної модуляції растр має регулярну структуру, яку утворюють умовні лінії, проведені через центри растрових цяток, тобто центри останніх рівновіддалені один від одного, і змінюється розмір самих точок. У процесі частотної модуляції (ЧМ) розмір растрової цятки (чи амплітуда) незмінний, а змінюються відстані між центрами растрових цяток, тобто частота просування точок.

Друга істотна відмінність стає очевидною під час розгляду самої растрової цятки чи структури зображення: при частотно-модульованому растрі неможливо виміряти його лініатуру.

Якщо в ході традиційного растрування для передачі градацій сірого растрова цятка монтується в межах однієї матриці з численних дрібних точок, то в ході частотно-модульованого растрування градація сірого створюється множиною дрібних цяток, розташованих всередині матриці.

У разі ЧМ-растра дрібні цятки (від 10 до 20 мкм) нерегулярно розташовуються на всій площі. При цьому чим менший розмір цятки, тим більш вибірним є тон і колір репродукції. Такий спосіб растрування потребує надзвичайно ефективного алгоритму та великих обчислюваних ресурсів.

Нині добре відомо такі переваги ЧМ-растрування:

● висока чіткість і насиченість барв;

● відсутність розетки та муару;

● поліпшена передача градацій півтонів на ділянці (до 48... 50 %);

● висока якість друку на низькосортному папері.

Друкарні, які вирішили на своєму виробництві використати ЧМ-растрування, мають стандартизувати всі технологічні параметри, починаючи з виготовлення фото- і друкарських форм. ЧМ-растрування потребує застосування спеціальних фотоплівок підвищеної чіткості та високоякісних друкарських пластин. Під час копіювання фотоформи на друкарську пластину необхідно точно виконувати всі рекомендації виробника друкарських пластин стосовно джерела світла, часу експонування та подальшого оброблення пластин тощо. Особливо пильну увагу треба звернути на використання спеціальних шкал, що мають складові контролю цяток не менш як 10 мкм.

(Рис.151.Частотна модуляція)

Технології кольороподілу UCR та GCR

Кольороподіл піксельної графіки найчастіше здійснюють у популярній програмі «PhotoShop» фірми «Adobe». Крім величезних можливостей при ретушуванні та художньому обробленні графіки, вона забезпечує переведення зображення, яке зберігається в комп’ютері в системі RGB чи Lab, в систему

CMYK (тобто здійснює його кольороподіл). При цьому його можна робити як одним із двох стандартних способів (GCR, UCR), так і з використанням власних таблиць кольороподілу чи навіть для конкретних кольорових друкарських пристроїв або поліграфічних фарб. Кожен із цих способів застосовується відповідно до конкретних вимог.

Наприклад, проведення кольороподілу за системою UCR (under-color remo - val) корисне тоді, коли потрібно додати глибину образу в тінях або в нейтральних кольорах. Система GCR забезпечує більший розподіл чорної фарби в ширшому діапазоні кольорів. У цій системі можна вказати такий режим кольороподілу, при якому утворення кольорового відтінку здійснюватиметься з максирисьним виділенням чорної фарби.

При використанні таблиць кольороподілу для конкретного друкарського пристрою можна здійснити поділ кольорів з урахуванням особливостей кольоровідтворення цього пристрою та домогтися максирисьно можливої якості кінцевого друку. Це може бути потрібним тоді, коли потрібна кольоропроба (еталонний зразок) на високоякісному друкарському пристрої, що друкуватиме тираж.

При визначенні кольору вказується спосіб його кінцевого друку: окремою фарбою чи такий, має бути включений в кольороподіл у системі CMYK. Якщо колір має бути виведений окремою фарбою, то програма надає користувачеві можливість вибрати цю фарбу з готового каталога різних виробників фарб (наприклад, «Pantone», «Focoltone» та ін.), вказуючи при цьому навіть тип паперу,для якого ця фарба призначена (крейдований чи ні). Це забезпечує повну відповідність фарби на екрані монітора тому, який буде при майбутньому друці. Після підготовки такої графіки її записують у файл формату EPS, що містить інформацію про вибрані плашкові кольори, їх кількість і спосіб друку.

Якщо ж, крім основних кольорів друк має містити плашкові кольори, то вони виводяться на додаткових плівках, по одній на кожен колір. Після освітлення фототехнічні плівки проявляють, а потім з їх допомогою виготовляють офсетні пластини, з яких, власне, і здійснюється друк.

Існують також інші способи кольороподілу з застосуванням комп’ютера. Один із них полягає в тому, що кольороподіл проводиться безпосередньо під час сканування зображення, тобто в комп’ютер вводиться готовий CMYK-файл.

Це забезпечує максирисьно вірогідну кольоропередачу від оригінального образу до його поліграфічного друку. За таким принципом, наприклад, працюють професійні сканери фірм «Grosfield», «Howtek» та ін.

4.1.1. Основні поняття та визначення технології растрування

Растрування. Для передачі відтінків півтонового оригіналу при його відтворенні поліграфічними засобами зображення дискретизується (розбивається на багато елементів — растрових точок). Змінюючи розмір або насиченість цих елементів, можна добитися різної якості напівтонового зображення.

Тому роздільна здатність вивідного, пристрою має бути в 16 разів більшою, ніж максирисьна лініатура растра, з яким працюють, оскільки матриця керувальних елементів растрової точки може передати 256 (16x16) відтінків яскравостей зображення. Це гарантовано забезпечить високу якість відтворення поліграфічними способами півтонового оригіналу.

При потребі виконання розрахунку кількості відтінків, які відтворює пристрій виведення, виходять з того, що кількість відтінків, яка гарантовано забезпечує якість, має бути не меншою від 150. 3 цією метою вибирають типові півтонові зображення, з якими мають справу, і проводять вимірювання коефіцієнтів пропускання або відбиття найсвітліших та найтемніших елементів зображення оригіналу.

На жаль, більшість тих, хто користується комп’ютерами, мають справу з обладнанням не професійним, а широкого користування. Тому вкрай важливо зрозуміти і знати техніку та технологію введення і виведення графічних зображень, що, безперечно, допоможе дістати максирисьно добрий результат для пристроїв, які доступні користувачеві.

(Рис.152. Щільність сітки напівтонового растру)

Просторова частота (щільність) растру визначає щільність сітки напівтонового растру і, відповідно, рівень детальності зображення. Просторова частота вимірюється в лініях на дюйм (lines per inch – lpi). Характеристики друкарського станка та використаного паперу обмежують максирисьну просторову частоту растру, яку можна реалізувати на практиці. Це слід враховувати при обробці зображення.

(Рис.153 Моделювання точок растру)

Цифрові пристрої обробки напівтонів можуть створювати точки (плями) тільки фіксованого розміру. Для моделювання точок растру змінного розміру

ці пристрої групують плями фіксованого розміру в матрицю, яку називають клітиною растру або напівтоновою клітиною. Окрема напівтонова клітина відтворює тільки один відтінок сірого або кольору друкарської фарби. Густина цього відтінку залежить від кількості фіксованих плям, які розміщуються в растровій клітині. Форма точки растру повинна підкреслювати зміст зображення, не відволікаючи від нього уваги. Пакети редагування зображень дозволяють вибрати форму растрової точки — круглу, квадратну, еліптичну, ромбоподібну, лінійну, хрестоподібну і т.д.

(Рис.154.Елементарні точки растру)

Важливим питанням растрування є кут нахилу растру. Саме кут нахилу визначає, чи буде ілюзія неперервності, чи рисюнок буде різати око. При друку оцифрованих напівтонових зображень растрову структуру завжди нахиляють на певний кут. Для кольорових зображень чотири друкарські форми системи CMYK нахиляють під різними кутами – зі традицією на 105 градусів для блакитної друкарської форми, 75 – для пурпурової, 90 – для жовтої, і 45 — для чорної. При друці друкарські форми зміщуються, чотири кольори зводяться разом і точки формують кластери – розетки.

(Рис.155.Кути нахилу растру)

Новітні технології створення растрових зображень

Початок було покладено невеликою і рисо кому відомою на початку 80-х років фірмою «Adobe Systems». Ядро розробників новоствореної фірми складали колишні співробітники компанії «Xeros», яка зайрисася в той час універсальною мовою опису сторінок Interpress. Називають і точну дату — березень 1984 р. Поява шрифтів PostScript як головна подія залишилась непоміченою основним контингентом поліграфістів, які працювали на High-End-системах електронного репродукціювання, де проблеми растрування півтонових зображень були давно з успіхом вирішені. А чорно-білий текст у друкарнях також готували окремо від рисюнків (зображень для полоси) на іншому типі додрукарського обладнання — аналогових і цифроаналогових фотоскладальних системах. Це були громіздкі, багатоелементні машини з окремим клавіатурно-клавішним пультом для складання рядків в одній частині конструкції і колесом-шрифтоносієм — в іншій. Під час натиснення певних літер або символів на клавіатурі виникав сигнал, що подавався на поворотне колесо-шрифтоносій, крізь яке відповідний символ експонувавсяна фотохімічний плівковий матеріал променем галогенної чи ксенонової лампи. Розробленням і продажем цих систем зайрисися такі фірми-виробники, як «Berthold», «LetraSet», «Linotype», «Scangraphic», «Monotype» та інші.

Розвитку та поширенню чорно-білих фотоскладальних систем перешкоджало багато факторів. По-перше, зростаюча складність видань і вимоги видавців, зацікавлених у гарних, яскравих виданнях, надрукованих у чотири, п’ять та більше фарб. На такі видання завжди був значний і стійкий попит. Надзвичайнепоширення риси друкована реклама, рекламні шпальти у виданнях, буклети та проспекти, які рідко друкували в чорно-білому вигляді. Навіть у ті часи рекламні шпальти хотіли обробляти за допомогою High-End-репродукційних систем, а не чорно-білих фотоскладальних. По-друге, процес створення чорно-білої шпальти, зробленої на фотоскладальній машині і змонтованої у фотокопіювальному процесі до плівок кольорових ілюстрацій, виготовлених електронними кольороко-ректорами, — досить трудомістка та довга процедура. Вартість цього процесу є високою. По-третє, механічні фотоскладальні машини не давали змоги легко змінювати шрифтогарнітури і швидко переходити до інших зображень для оформлення шпальти. Заміна фізичного шрифтоносія зупиняла весь фотоскладальний процес мінімум на півгодини. Шрифтоносії доводилось особливо ретельно оберігати від пошкоджень і пилу, подряпин та сколів, оскільки навіть найменша подряпина переходила при засвічуванні на плівку. В описуваних фотоскладальних процесах колесо-шрифтоносій доповнялося матеріалом, який застосовувася під час створення фотоплівки (як контактні растри в старих фоторепродукційнихпроцесах), і дуже багатьом друкарням доводилось рахуватися з цим.

Усе це відбилось найближчим часом на виробництві чорно-білих фотоскладальних систем. Фірми-виробники або пішли з молотка, були перепрофільовані та розкомплектовані, або перейшли на випуск якоїсь іншої продукції. Фірма «Linotype» повністю перейшла на комп’ютерне складання з використанням видавничих систем і завдяки ранньому старту ще довго утримувала лідерство у виробництві та збуті систем експонування. Однак плани «Linotype» полягали в об’єднанні з фірмою «Hell» для забезпечення стратегічних можливостей виходу на додрукарський ринок кольорових систем якісного репродукціювання. Фірма «Scangraphic», наприклад, повністю злилася з фірмою «Mannesmann». Зовсім інша доля спіткала фірми «Monotype» і «Berthold», які довгий час чинили опір проникненню комп’ютерного складання та видавничим системам. Ось чому винятково з цих позицій фірма «Adobe» вирішила вести стратегічний наступ на додрукарський ринок чорно-білих фотоскладальних систем і просувати свій перспективний продукт — мову PostScript, яка за ідеєю фірми риса замінити

процеси в застарілих TypeSetting-системах.Використаний вище термін «фотоскладальна система» коректний лише

чорно-білих систем, де в єдиній конструкції дійсно відбувалися процеси скла-дання тексту і засвічування його послідовністю символів крізь шрифтоносій на фотоматеріал. В єдиній конструкції апарату відбувалися також процес складання і фотопроцес. Однак застосування названого терміну до сучасних додрукарськихприладів, що іменуються в іноземній літературі як «Image Setter» чи «Image

Plotter», дещо некоректне, оскільки на них ось уже багато років не виконуєтьсяжодний складальний процес.

Спочатку процесів растрування тонових зображень у структурі PostScriptне було. Середовище PostScript могло перетворити на растр або раструвати не тільки «оутлайн»-шрифти (тобто плашки), та й то не всі, а тільки власної розробки фірми «Adobe». Середовище PostScript було засобом кодування текстів, засобом «набивання тексту в колонки». Не дуже скоро transfer-алгоритм перетворення точок растра став невід’ємною частиною мови PostScript. Найбільші фірми-виробники шрифтів («Monotype» та «ITC») почали займатися створенням шрифтогарнітур в електронному форматі PostScript.

Уже до 1987 р. цей формат непогано зарекомендував себе при раструванні півтонових зображень, забезпечуючи перетворення і поворот кожного колір-ного шару відносно попереднього на певну закладену кількість градусів. Мо-ву PostScript стало можливим застосувати для будь-якого газетного виробництва.

Приблизно до цього самого року відносять початок використання PostScript у чорно-білих фотоскладальних системах для кольорового та газетного виробництва. Фірма «Linotype» в 1986 р. випустила PostScript-версію свого раніше поширеного фотоскладального пристрою «Linotronic 300», в раструвальний модуль якого було вбудовано спеціальну інтегральну мікросхему фірми «Adobe». Цей модуль перетворював чорно-білий рисунок шпальти на точки растра набагато ефективніше, ніж власна лінотайпівська спрощена багатокомандна мова Cora.

Інша фірма — «Scitex» у 1989 р. почала активно продавати систему лазерного експонування «DOLEV», що забезпечувала можливість виведення шпальт з мови PostScript.Щоб зрозуміти це, слід підкреслити, що завдяки PostScript стало можли-вим вести експонування шрифтів з урахуванням роздільної здатності системилазерного експонування, а не так, як це робили старі фотоскладальні системи. Систему «Apple Mac» було перетворено фактично на універсальну складальну систему, яка замінила старий фотоскладальний процес. Спочатку видавничі програми, що виконувалися системою «Apple Mac», не були пристосованими

для текстового набору. Але з появою програми «QuarkXPress» стало можливим вести практично будь-які складання та верстку. Фотоскладальні машини також було замінено на побутовий дешевий комп’ютер «Apple Mac» і окрему системулазерного експонування.

З появою і широким проникненням на додрукарський ринок пер-ших PostScript-систем лазерного експонування виявилось, що новий напрям розвитку додрукарських систем на основі електронного растрування в RIP-процесорах багато в чому не ідеальний, має чирисий перелік недоліків, що погіршують репродукціювання, більшість з яких взагалі неможливо виправити, потребує великої підготовки персоналу (додаткових інвестицій у кваліфікацію кадрів). Однак найстрашніше — більшість навіть сучасних експонувальних систем на основі PostScript не забезпечують вимоги друкарського процесу, наприклад ні по рядок накладання фарб, ні оптичну густину самих фарб. Тому ні фірма «Adobe», ні багато інших виробників сумісних з PostScript застосувань не перестаютьшукати більш сучасних, продуманих, інтегрованих рішень для створення систем лазерного експонування та технологій растрування в них.Фірма «Adobe» почала застосовувати PostScript-алгоритми растрування у вивідних пристроях інших фірм-виробників через ліцензійний продаж власних Emerald-чіпів. Стороння фірма-виробник вмонтувала Emerald-чІп у власний вивідний пристрій, а фірма «Adobe» гарантувала сумісність процесу їх роботи.

Розпочалось широке використання мови PostScript як такої, а процеси растрування фірми виробники почали поступово переводити в PostScript-середовише. У мови фірми «Adobe» були цілком непогані перспективи як в описі шпальт, так і в можливих процесах растрування. Для пояснення цього наведемо лише один, але дуже характерний приклад фірми «Hyphen», заснованої в 1978 р. для виробництва додрукарських систем (у цьому ж році було засновано також фірму «Adobe»).

Однак «Hyphen» не змогла створити свою власну систему растрування окремо від продукту фірми «Adobe» і раніше її розробок. Перший RIP фірми «Hyphen», про який так багато сьогодні говорять на сторінках преси, з’явився на підставі описів мови PostScript через 10 років після заснування фірми — тільки в 1988 р.

Народження нової версії мови PostScript Level 2

Наприкінці 1989 р. фірма «Adobe» врешті відзначила, що за допомогою мо-ви PostScript неможливо високоякісно обробляти кольороподілені зображення.

Не можна також враховувати урахування параметрів друкарського процесу. Традиційними недоліками растрування є помітні «жорсткі» розетки, муар і колірний зсув, які відбуваються у структурі мови PostScript, що не дає змоги застосовувати її для кольорового репродукціювання. Однак з’явилася довгоочікувана версія «Level 2» мови PostScript. Серед переваг PostScript спеціалісти називають такі важливі функції, як трансформування колірних просторів, компресія і декомпресія, отримання кольороподілених зображень, можливість урахування накладених шарів. Стабільність виведення щодо колірності — одна з найважливіших переваг PostScript Level 2.

Тепер про недоліки, з якими все значно складніше. Це, в першу чергу, про-блеми сумісності. У растровий пристрій з версією «Level 2» мови PostScript виявилося майже неможливим виводити шпальти, записані у форматі «PostScript Level 1». По-друге, як і раніше, нова версія мови PostScript є винятково покривною моделлю, і нема жодної змоги використовувати прозорість та напівпрозорість (наприклад, для маскування). По-третє, за командами і функціями мови не можна збирати та відправляти у RIP кілька шпальт. По-четверте, відсутність придатного для редагування формату PostScript, як і раніше, залишає його за-критим для більшості застосувань і програм.

4.1.2. Сучасні растрові процесори

Сучасний растровий процесор (RІР) — це завершальна ланка в гнучкому

технологічному ланцюжку підготовки видань. Додрукарську підготовку видання можна поділити на етапи: верстка, виготовлення кольоропроби, треппінг і спуск полос.

Функції сучасних RIP уже не обмежуються простим нанесенням точок на поверхню плівки або друкарської форми.

У 90-х роках на зміну монолітним растровим процесорам прийшли про-

цесори RІР нового покоління, побудова і функції яких відповідають модульним принципам. Прогрес у галузі багатопроцесорних систем дав змогу використо-вувати RIP у сполученні з комп’ютерами загального призначення: потрібно мати лише спеціальну мікросхему або плату. Це істотно спростило і зробило дешевшою модернізацію растрових процесорів. До того ж з’явилися гнучкі та доступні програмні реалізації RIP, призначені для роботи в стандартних операційних середовищах.

Растеризація файлів PostScript відбувається в кілька етапів. Спочатку RIP інтерпретує потік PostScript-даних і складає для кожної сторінки перелік об’єктів з описом їхніх властивостей і координат. Об’єкти, як правило, утворюють кілька прошарків, а їхні деталі взаємно перекриваються. Скажімо, текст може розташовуватися поверх штрихового зображення, що, у свою чергу, накладається на растровий фон. У результаті більшість ділянок окремих об’єктів можуть бути не помітні, проте RІР все одно має їх обраховувати.

Відповідно до списку об’єктів усі елементи сторінки подаються у вигляді

растрових зображень, потім визначаються форма і положення кожної растрової точки, і нарешті, всі ці точки виводяться на папір, плівку або друкарську фор-

Структура сторінок постійно ускладнюється, а спускові монтажі склада-ються з восьми і більше полос. Внаслідок цього PostScript-файли зростають до неймовірних розмірів, а їх оброблення відбувається дуже повільно. До того ж для отримання цифрових кольоропроб і друку тиражу має використовуватися той самий RIP. При цьому бажано забезпечити можливість оброблення окремих файлів, не проводячи заново інтерпретацію й обрахування всього документа. І нарешті, не варто забувати про постійне скорочення термінів випуску видань: клієнт завжди хоче, щоб замовлення було виконане вже вчора.

Можливості, спочатку закладені в мову PostScript, уже не відповідають сучасним вимогам до продуктивності систем підготовки високоякісних видань. Тому більшість постачальників RIP намагаються перебороти. це обмеження, розбиваючи процес оброблення документа на простіші стадії та підвищуючи продуктивність на кожній окремій стадії. Це досягається за допомогою растрових процесорів нового покоління.

Ось уже кілька років багато фірм працюють над створенням проміжного

формату файлів, які отримуються після первинної інтерпретації PostScript-документа. Такий формат дав би змогу редагувати документ під час його растеризації в RIP. Ідея не нова, проте останнім часом вона набула особливої популярності. У системі «Script Work 4. 0 RIP Management System» фірми «Harlequin» використовуєгься технологія «Harlequin Display List Technology» (HDLT), що дає змогу редагувати списки PostScript-об’єктів, забезпечуючи широкі можливості настроювання.

Комплекс «Rampage» дає можливість здійснювати монтаж полос після їх інтерпретації. При растеризації файлів автоматично створюються контрольні зображення з низькою роздільністю. Далі за допомогою стандартної програми типу «ScenicSoft Preps» можна здійснити монтаж, використовуючи ці зображення, а вихідні файли з високою роздільністю підставляти вже на етапі растрування та виведення підготовленого монтажу. Цей спосіб особливо ефективний в системах із безпосереднім виведенням полос на матеріал друкарської форми, тому що технологія фірми «Rampage» дає змогу досилати на оброблення окремі полоси, підготовлені пізніше інших, а також файли у форматах, які відрізняються від PostScript, скажімо, документи, виготовлені за технологією «Color Electronic Publishing System».

Фірма «Scitex» називає свій новий растровий процесор «Brisque RIP» циф-ровим інтерфейсом» і позиціонує його як засіб, що переводить додрукарську підготовку видань у повністю автоматизований процес. Система «Brisque» пра-цює в середовищі «Unix» на комп’ютерах із процесором «PowerPC». Вона дає змогу створювати папки з описами типових технологічних параметрів (скажімо, лініатури растру, кривих розтискування тощо), а також визначати процедури для автоматичного оброблення файлів і способи оперативного втручання при появі збоїв. Вихідні файли в ході растеризації перетворюються на формати СТ (Continuous Tone) та LW (Line Work — штрихові зображення). Дані в цих форматах обробляються за допомогою інших модулів системи «Brisque». Так, програма «Scitex Full Auto Frame» виконує треппінг в автоматичному або інтерактивному режимі, програма «Scitex Apr» здійснює заміну файлів відповідно до технології OPI, а утиліта «Scitex Apr» призначена для редагування штрихових ілюстрацій (півтонові зображення можна редагувати програмою PhotoShop).Монтаж полос відбувається за допомогою пакета «ScinicSoft Preps». Після визначення геометричного положення всіх полос система «Brisque» одержує дані про кожну полосу, які можуть зберігатися в будь-якому комп’ютері мережі, і швидко здійснює їх. Файли можна виводити на струминні принтери «Iris», ФСА «Scitex Dolev» або пристрій «DoPlate», в якому є спеціальний контролер для растрування ілюстрацій.

«Delta Technology», запропонована фірмою «Linotype-Hell» (з 1997 р. фірма є частиною найбільшої і всесвітньовідомої фірми-виробника поліграфічного обладнання «Heidelberg») — приклад найсучаснішої технології растрування.

В основу цієї технології покладено концепцію поділу процесів інтерпретації та растрування. Основна мета тут — забезпечити цілісність даних і гнучкість незалежно від вивідного пристрою.

Виведення здійснюється за допомогою модуля «Delta Tower», що виконує функції RIP і керує фотоскладанням. Delta-технологія забезпечує кілька технологій растрування, які визнано одними з кращих. Це технології: HQS (High Qualite Screening),IS (Irrational Screening), Diamond Screening (стохастичне растрування), Mega Dot, GravureDot.

«Delta Workstation» є також OPI-сервером, в якому зберігаються ілюстрації з високою роздільністю, що вставляються в PostScript-документи після їх інтерпретації. Таким чином, громіздкі файли з зображенням передаються мережею лише одноразово — при скануванні, а під час підготовки видання вся робота ведеться з файлами низької роздільності, які будуть автоматично замінені високороздільними на етапі виведення.

Фірма «Heidelberg» («Linotype-Hell») зробила свій формат відкритим для незалежних розробників і включила в комплекс «Delta» такі важливі для про-цесу додрукарської підготовки функції, як монтаж і спуск полос, автоматичний та інтерактивний треппінг. Крім того, є можливість редагування та зберігання файлів формату «Deltalist». Delta-технологія підтримує також новий інтерпретатор «PostScript Level 3».

Фірма «Adobe Systems», що, до речі, й розробила мову PostScript1, оголосила

про реалізацію можливості треппінгу всередині RIP (клієнти вже давно цього вимагали), а також третьої версії мови PostScript, використання якої прискорить оброблення файлів, поліпшить якість вихідного зображення і дасть змогу автоматизувати процес додрукарської підготовки видань. Однак особливі надії фірма покладає на систему «Supra». Це новий високопродуктивний комплекс із гнучкою архітектурою. «Supra» виконує ті самі функції, шо й RIP, але в цю систему можна вбудувати різноманітні засоби для додрукарського оброблення.

Технологія, що використовується в системі «Supra», грунтується на форматі програми «Adobe Acrobat» — форматі Portable Document Format (PDF), який є різновидом PostScript. У PDF-файлах застосовується та сама схема опису полос, що й у документах PostScript, але з простішою структурою. Вихідні PostScript-дані перетворюються на формат PDF на етапі норрисізації, після чого готові до виведення. PDF-сторінки зберігаються на диску, їх можна растеризувати у довільному порядку, причому в цьому процесі може брати участь будь-яка кількість процесорів, що дає змогу істотно підвищити швидкодію. Один RІР, який послідовно виконує всі операції, витрачає занадто багато часу, а розпаралелювання процесу дає величезний виграш. У технології «Supra» є й інші переваги. Зокрема, вона дає змогу позбутися дуже поширених помилок PostScript, пов’язаних із відсутніми шрифтами й ілюстраціями. Крім того, формат PDF не залежить від пристроїв виведення і значень роздільності, а інтерпретовану інформацію можна подавати практично на будь-які вивідні пристрої. Цей формат забезпечує гнучкий обмін даними, містить усю необхідну інформацію, і нарешті, — це той самий PostScript. Нижче описано досвід, набутий під час власних експериментів О. Кушнаренком. Експерименти здійснювалися насамперед для того, щоб мати мож-ливість аргументувати свої позиції в переговорах із клієнтами не голослівно, а на основі конкретних фактів. Дослідження провадилися на такій техніці: копіювальна рама «LastraJunior70», процесор для проявлення монометалевих пластин «Lastra SM 65», однофарбова машина «Ryobi 520», освітлювач «SelektSet Avantra 25».

Було випробувано одразу кілька видів растрування, а саме: «Agfa Balanced Screening», «Agfa CristalRaster» (стохастичне растрування) і звичайний «Standart PostScript Screening», причому останній хотілося побачити з круг-лою та еліптичною точками. Для круглої точки в програмі «PhotoShop» було задано різні умови виведення (різну кількість чорного при кольороподілі, різний ступінь розтискування, виведення з використанням шкал UCR і GCR). Був вибраний сюжет на вже відомий «Seybold» — тест «Tree musicins», який виводиться без втручання в колірну гаму зображення. Оскільки різні умови виведення стосовно круглої точки значних видимих змін не дали, далі на них не зупинятимемося.

Перш за все за допомогою шкали UGRA, записаної мовою PostScript, було протестовано вивідний пристрій «SelektSet Avantra 25» на заявлені товщина яких лежала в граничній ділянці роздільної здатності (вона давалася при виведенні). І, як наслідок, було одержано прямолінійну градаційну характеристику. Все це було досягнуто при оптичній густині D=3,9, яка є достатньою для фотоформ при стандартному растрі.

Для стохастичного растрування «СristalRaster потрібна трохи більша оптич-на густина. Фірма «Agfa» для роботи з фотоплівками «Alliance» рекомендує оптичну густину D=4,4. Тому, змінюючи тільки потужність лазерного пучка, без погіршення прямолінійності градаційної характеристики було знайдено значення, яке треба встановлювати у вивідному пристрої при роботі з цим видом растрування для роздільності 2400 точок/дюйм (мікроточка 21 мкм, за допомогою якої відтворюється зображення) та 3600 точок/дюйм (мікроточка 14 мкм). Як відомо, при ФМ-раструванні все зображення передається мікроточками одного розміру, а всі півтони — відповідно різним скупченням цих мікроточок на тій чи іншій ділянці.

Для того щоб визначити максирисьні оптичні густини для друкарського процесу, треба бути впевненим, що друкарські форми виготовлені правильно. За допомогою шкал UGRA контролю формного процесу було вибрано час експонування як для традиційного растра, так і для «CristalRaster».

Після одержання з вивідного пристрою шкал UGRA оперативного контролю друкарського процесу, які постачаються в оцифрованому вигляді мовою PostScript, було виготовлено друкарські форми і надруковано ці шкали. В результаті було визначено максирисьні оптичні густини для кожної фарби з непоганим ступенем розтискування — 10...13% залежно від виду паперу (глянцевий чи матовий) і контрастом (в середньому 43%). Також було визна-чено градаційну криву друкарського процесу для друкарської машини.

Як уже зазначалося, було виготовлено відбитки як з різними видами ра-стрування, так і з різними умовами виведення. При оцінюванні якості були

одержані незадовільні результати друку за технологією «CristalRaster» — «за-валено» глибокі півтони. Тут знову довелось звернутися до рекомендацій фірми

«Agfa». В них йшлося про те, що для кожної мікроточкн, за допомогою якої відтворюється ілюстрація, слід визначити ступінь компенсації для конкретної

друкарської машини. Для цього потрібно вивести тестову фотоформу та надрукувати її. Всі порівняння мають здійснюватися стосовно системи растрування «Agfa Balanced Screening», причому стохастичному раструванню з роздільною здатністю 2400 точок/дюйм (точка 21 мкм) відповідає лініатура 150 ліній/дюйм, а з роздільною здатністю 3600 точок/дюйм (точка 14 мкм) — лініатура 175 ліній/дюйм.

Цікаво те, що дробові значення растрових полів знаходять не через змен-шення чи збільшення растрової точки, а завдяки зменшенню або збільшенню кількості мікроточок на одиницю площі.

А чому, власне, не можна зменшувати чи збільшувати растрову точку? Для цього треба ніби під мікроскопом розглянути точку при стохастичному раструванні. Стосовно сучасного (електронного) методу растрування растрову точку можна розглядати як суперкомірку, що складається (залежно від розміру растрової точки) з різної кількості точок, розмір яких дорівнює діаметру записувальної точки лазера.

Зменшувати або збільшувати растрову точку теоретично можна двома спосо-

бами: зменшенням чи збільшенням записувальної точки лазера або зменшенням кроку запису, тобто записом із накладанням. У свою чергу, зменшувати (збільшувати) записувальну точку також можна двома способами: або плавною зміною діаметра променя лазера, або за допомогою діафрагми потрібного діаметра. Вивідний пристрій «SelectSet Avantra 25» не змінює крок запису і діаметр точки лазера. Він може змінювати діаметр записувальної точки тільки за допомогою діафрагми, причому розмір точки лазера фіксований. Змінювати крок запису немає необхідності, оскільки це неминуче призведе до переекспонування фотоплівки в місцях накладання однієї точки на іншу, що, в свою чергу, збільшить розмір растрової точки.

Про процес друкування зі стандартним растром особливо сказати нема чого. Тому тут треба тільки дивитись і шукати відмінності. Як завжди, присутній розетковий муар. Головне тут — витримувати ті оптичні густини для кожної фарби, які раніше були встановлені для друкарської машини. І все ж, ілюстрації з еліпсною растровою точкою мають плавніші переходи півтонів від світлих ділянок до темних. М’якший перехід від темних ділянок до світлих, точна обробка всього спектра півтонів, і найголовніше, — відсутність муару — це те, заради чого варто трохи більше попрацювати. Технологія «Agfa Balanced Screening» була створена для того, щоб поліпшити якість кольорового друку і, як мінімум, уникнути розеткового муару. Створена вона була в ті часи, коли ще не було такого методу растрування, як «CristalRaster».

Для технології «CristalRaster» була вибрана точка розміром 21 мкм з тієї причини, що вона є порівняною з растром 60 ліній/см, оскільки при лініатурі растра 60 ліній/см двопроцентна точка має діаметр 27 мкм. Крім того, цю лініатуру застосовують практично всі для друкування кольорових півтонових ілюстрацій.

У формному процесі з кольороподіленими фотоформами, здобутими за технологією «CristalRaster», жодних проблем не було. Єдине — необхідно підбирати час експонування. При цьому треба пам’ятати, що в жодному випадку не можна використовувати дифузійне експонування і, як наслідок, не повинно бути місць склеювання. Та все ж, якщо місця склеювання є, то їх можна усунути двома способами: або зробити два експонування, одне з яких — з викриванням ілюстрації, а друге — стандартне; або ж активно і, найголовніше, дуже акуратно зробити правку олівцем. Ми здійснювали експонування з викриванням і зовсім рисо користувалися коригувальними олівцями. Найголовніша вимога у формному процесі за технологією «CristalRaster» — це елементарна чистота, якої треба дотримуватися при будь-якій технології растрування.

Що стосується друкарського процесу, то більш невибагливого процесу друкування в сенсі суміщення ми ще не бачили. Слабкіші вимоги до суміщення, ніж при стандартному раструванні, без втрати якості та чіткості зображення є чудовими передумовами для використання цієї технології в наших друкарнях, де, м’яко кажучи, випускається продукція не дуже високої якості. Завдяки тому, що растр створюється засобами частотної модуляції, забезпечуються дуже висока чіткість і пророблення всіх без винятку деталей зображення. Єдиний недолік — це те, що при надмірній подачі фарби чи при надмірному збільшенні ступеня розтискування відбуваються втрати в глибоких тонах.

Про цей вид растрування можна говорити як про досить економічніший у сенсі витрати фарби та відходу непридатної продукції в макулатуру. Виникає питання: «А на підставі чого, власне, робляться такі висновки, коли тираж був рисеньким і витрати фарби врахувати неможливо?» Річ у тому, що технологія друкування була такою: спочатку, наприклад, друкування блакитною фарбою здійснювалося з лицьового боку, а потім, коли відбитки підсушувалися, — зі зворотного. Так ось, кожен раз, коли після друкування будь-якою фарбою стандартним растром ми переходили до технологій «Agfa Balanced Screening» і «CristalRaster», необхідно було зменшувати подачу фарби саме в ділянці друку за технологією «CristalRaster». І навпаки, після того, як друк здійснювався за технологією «CristalRaster», треба було збільшувати подачу фарби в зоні, яка раніше друкувалася за технологією «CristalRaster».Градаційна характеристика друкарського процесу за технологією «CristalRa-ster» лежить між градаційною кривою за технологією «Agfa Balanced Screening» та ідеальною градаційного кривою, яка має нахил під кутом 45.

Оскільки друкарський процес контролювався за шкалами оперативного контролю друку фірми «UGRA», збільшення подачі фарби в зоні друку «CristalRaster» призвело б до збільшення ступеня розтискування і, як наслідок, зникнення глибоких півтонів. Про погіршення чіткості говорити не доводиться.

Вище вже зазначалося, що «CristalRaster»—це частотне модулювання растрової точки, тому зниження чіткості не буде. Відмінне пророблення найдрібніших деталей зображення свідчить про те, що ця технологія дає змогу відтворювати найскладніші оригінали.

Градаційні характеристики друкарського процесу за технологіями «Agfa.

Balanced технологією «CristalRaster» встановлюється дуже швидко і менше піддається коливанням подачі зволожувального розчину, потребуючи меншу його кількість. Цей висновок можна зробити хоча б тому, що в той час, коли на ілюстрації за технологією «Agfa Balanced Screening» з’являвся «підсал» («забивався» растр), на ілюстрації за технологією «CristalRaster», як і раніше, все було в нормі.

Випуск друкарської продукції за технологію «Agfa Balanced Screening» дуже примхливий. Невелике несуміщення чи збільшення ступеня розтискування на одній фарбі призводить до кольороспотворення. Того ж можна очікувати, якщо погано підрізано папір. І все ж чудова якість друкарської продукції — це те, заради чого варто попрацювати. Багаторазове застосування технології «CristalRaster» дає Змогу зробити такі висновки:

· не варто боятися формних процесів, треба лише дотримуватися елементарної чистоти;

· досягається економія витратних матеріалів;

· менш строгими є вимоги до допусків на суміщення;

· слід підходити до цієї технології індивідуально;

· можна з одного й того самого друкарського боку розміщувати фотоформи, виготовлені за різними технологіями.

З урахуванням зростання кількості та складності кольорових видань з’явилася потреба в спеціальних КВС для якісної підготовки цих видань.

До складу таких КВС входять більш складні та дорожчі кольорові сканери і кольорові растрові принтери-плотери, а також прикладні програми для оброблення кольорових зображень. З’явились і нові проблеми. Од-нією з них є розбіжність кольорових відтінків на екрані дисплея та в копії, яку дістають на кольоровому принтері-плотері. Така розбіжність спричинена використанням у цих пристроях різних кольорових моделей через неідеальність каналів кольоропередачі. На користь кольорових принтерів-плотерів слід віднести те, що вони дають відтінки більш близькі до тих, які здобувають при друкуванні на поліграфічному обладнанні, оскільки в них використовується одна й та сама кольорова модель CMYK.

У програмному забезпеченні KBC для кольорових видань застосовують спеціальну версію мови PostScript Level 2 для виведення копій оригінал-макетів на кольорові растрові принтери-плотери і видачі кольороподілених файлів у ФСА.

Немає сумніву, що КВС та їхня важлива складова — растрові принтери-плотери і далі будуть постійно вдосконалюватися та вносити вагомий вклад у розвиток видавничої справи.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.