Коран — священна книга мусульман, пам'ятка світової культури

Звертаючись до питання про культуру ісламу, слід зробити де­які попередні зауваження. Як відомо, до поняття «культура» нале­жить увесь комплекс явищ, притаманних людській спільноті. Місце й роль цих елементів (мистецтва, релігії^ моралі, політики та ін.) вельми відрізняється в різних культурах Для культури ісламу, вихо­дячи з терміну, визначальною є роль релігії. Саме вчення, викладене в Корані (це слово означає «Читання» того, що сповіщав своєму по­сланцю Мухаммаду на протязі двадцяти років Аллах), обумовило характерні риси мистецтва всього ісламського світу. Проте слід ма­ти на увазі, що, на відміну від, наприклад, християнства, мистецтво ісламу було з самого початку принципово некультовим. Найвиразні­шим із сакральних (тобто священних) мистецтв вважається в му­сульманстві мистецтво каліграфії й традиційний вигляд мечеті. Во­ни пов'язані з ідеєю втілення слова, адже каліграфічний напис є, так би мовити, графічною репродукцією слова Аллаха.

Тому на стінах мечеті мають бути написи з Корану. До речі, маємо спростувати розповсюджену помилку про нібито існуючу в ісламі заборону на зображення живих істот. Коран лише застерігає проти перетворення зображень на ідолів, але розуміння цього за­стереження відрізняється в різних гілках ісламу. У наукових та по­етичних творах ісламу присутні вишукані ілюстрації, так звані мі­ніатюри, де з великою художньою майстерністю зображено людей і тварин. Але головним у зображеннях лишається все ж таки алего­ричне значення.

Непересічною пам'яткою світової культури є Коран — Книга, що склалася понад тисячоліття тому. Коран у деяких країнах і сьо­годні зберігає значення не лише історичне та власне релігійне. Фе­номен Корану полягає в тому, що для багатьох держав він і нині є чимось набагато більшим, ніж релігійна й літературна пам'ятка. В

країнах, де іслам є державною релігією, із сур Корану взято багато юридичних норм, на ньому базується законодавство (шаріат). На Корані присягають, а порушення клятви, даної на Корані, карається як найтяжчий злочин. Вивчення Корану є обов'язковим у програмі вищих учбових закладів таких країн, як Іран, Ірак, Пакистан та ін.

Загальнокультурне значення Корану набагато ширше. Коран є текстом культури в найширшому науковому розумінні цього слова, джерело, з якого можна отримати велику інформацію про культуру. Не тільки коранічний текст є описом мусульманського світогляду, моральних норм та інших елементів самовизначення етнічно-релі­гійної спільноти. Історія формування тексту Корана дає унікальні ві­домості про історію культури народів Сходу. Крім того, вивчення Ко­рану мусульманськими теологами й мовознавцями стало початком цілої низки наукових дисциплін, починаючи з мовознавства й власне арабістики. Навіть поява «хибних» з погляду ортодоксального ісла­му поглядів на Коран віддзеркалює найрізноманітніші суспільно-по­літичні тенденції в історії ісламського світу.

Мухаммад передавав людям божественні одкровення кожного разу, коли їх чув. Форма коранічних текстів сприяла їхньому за­своєнню, бо це є короткі ритмізовані та римовані прозаїчні урив­ки. Коран пам'ятали та цитували напам'ять сам пророк та його послідовники.

Після доволі довгого періоду формування канонічного тексту Корану він на сьогодні, у відповідності з так званою «османівською» редакцією VII ст., містить 114 розділів, що звуться сурами. Сури складаються з аятів — ритмічно вивершених речень, що є основни­ми одиницями коранічного тексту. Оскільки існують різні варіанти поділу на аяти, їхня нумерація в межах однієї сури може різнитись, а самі сури розташовано в Корані за суто механічним принципом: най­довші попереду, найшротші в кінці. Відкриває Коран сура «аль-Фа-тіха» («та, що починає»). Тут викладено основні ідеї ісламу, далі йде найдовша сура — «аль-Бакара» («корова») Назва її пов'язана з істо­рією пророка Муси-Мойсея, від якого іудеї вимагали якнайточнішого

опису корови, придатної для офірування. Взагалі назви сур пов'язані з найбільш яскравими фразами та сюжетами. Завершується Коран сурою «ан-Нас» («люди»), що містить вимогу Аллаха через Мухам-мада усім людям звернутися до бога.

Напевно, Мухаммад сам не збирав аяти в сури, але його учні, спираючись на пам'ять та усну традицію, керувалися все ж від­чуттям внутрішнього зв'язку мотивів та сюжетів Тому Корану притаманна особлива стилістика, про яку мусульмани кажуть, що рівній їй за художньою досконалістю в літературі немає. Це про­повідь, у які сюжети переплетено, що разом із ритмічною органі­зацією тексту та римами створює вишукану ораторську прозу, схо­жу на заклинання.

За змістом у Корані можна виділити різноманітні уривки, не ли­ше власне релігійного, але й історичного та міфологічного характе­ру, серед яких заслуговують на особливу увагу паралелі з біблійними оповідями На цій підставі довгий час європейські вчені-кораністи вважали, що багато місць Корану можна вважати прямими запози­ченнями з іудаїзму та християнства. Проте останнім часом доведено, що прямих запозичень із Біблії й Талмуда в Корані немає, а є лише відгуки біблейських текстів, як канонічних, так і апокрифічних, та паралелі з різними іудейськими та християнськими сюжетами пізні­шого походження. Як зауважує М. Піотровський, все це — частини одного культурного світу, що його треба вивчати як ціле.

Поиск по сайту: