ІСЛАМ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Лекція 9 присвячена характеристиці ісламу як монотеїс­тичної й світової релігії і своєрідного культурно-історич­ного феномену, розглядаються основні етапи виникнення й розвитку, становлення міфології, догматики й богослов­ської традиції. Пропонується такий план лекції:

9.1 Виникнення ісламу та його поширення

9.2 Основні особливості ісламу як релігійної системи

9.3 Коран — священна книга мусульман, пам'ятка, світової культури

9.4 Ісламу сучасному світі

Перш за все слід зауважити, що нині іслам являє собою одну з найпоширеніших релігій світу: його сповідують близько 900 міль­йонів чол. Іслам — державна релігія провідних країн Близького Схо­ду, чия роль у світовій політиці дуже вагома, хоч у різні історичні пе­ріоди виглядає вельми неоднозначною. Світ ісламу для нашої країни близький географічно, адже його прихильниками є майже все насе­лення Туреччини, частина мешканців балканських країн. В Україні мусульманами представляють відносно невелику частину громадян, але в суспільно-політичному й культурному житті нашої держави му­сульманські релігійно-культурні об'єднання відіграють вагому роль. В цілому ісламський світ вніс значний внесок у світову культуру і продовжує бути одним з найактивніших чинників світового культур­ного процесу. Тому вивчення теми «Іслам» у курсі «Релігієзнавство» щільно пов'язане з курсом «Світова та вітчизняна культура».

Іслам (у перекладі з арабської мови це означає «покора»), або магометанство (назва походить від імені пророка Магомета; втім, йо­го ім'я в різних ісламських країнах вимовляють по-різному: Мухам-мад, Мухаммед, Магомед), або мусульманство — наймолодша зі сві­тових релігій. Іслам виник у 7 ст. н. е. в західній частині Аравійсько­го півострова, де проповідував пророк Мухаммад (близько 570 -632рр.; очевидно, особа історична), але витоки ісламу сягають гли­бокої давнини. Ця релігія в процесі становлення увібрала в себе еле­менти міфології аравійських кочових племен, а також релігійні та мі­фологічні уявлення інших народів Близького Сходу. Остаточно ж іс­лам як релігія з розвиненою міфологією, канонічними текстами, ри­туалами та ін. сформувався вже за межами Аравії: в Ірані, Сирії, Єгипті — тобто в країнах, що мали до часів Середньовіччя багатю­щу культурну спадщину. Певний вплив справили на іслам вже на той час усталені релігійні уявлення іудаїзму та християнства. Мусульма­ни взагалі визнають існування інших релігій; власне Аллаха вони

вважають тим же богом, що йому моляться іудеї та християни (кот­рих мусульмани звуть «людьми писання»), але вважають, що ті хиб­но трактують як сам образ бога, так і його настанови.

Таким чином, іслам, як і решта світових релігій, не становить чогось абсолютно оригінального, позбавленого впливів та зв'язків із іншими релігійно-культурними системами. Адже, власне кажучи, й сам пророк Мухаммад вбачав свою місію в тому, щоб відродити ста­родавню істинну віру, що її колись приніс людям пророк Ібрахім (Авраам). На думку фахівців, ці погляди генетичне пов'язані зі вчен­ням так званих ханіфів, тобто древніх прихильників монотеїзму (на відміну від політеїзму, розповсюдженого серед місцевих кочівників). Ханіфи не вважали себе прихильниками жодної з тодішніх монотеїс­тичних релігій, але значною мірою сприйняли їх елементи. Отже, Мухаммад є не єдиним пророком, а лише останнім у ланцюгу носіїв істинної віри, в чиї вуста вкладено звернені до світу слова бога. Є підстави вбачати тут аналогію з християнством, де поява Ісуса Хрис-та завершує собою низку біблійних пророків, що^ про віщували появу того, чиїми вустами промовлятиме єдиний бог. Ймення Аллах похо­дить від арабського «ілах» — «божество» та артикля «аль». Так звав­ся ще язичницький бог могутнього місцевого племені курейшитів.

Серед ханіфів було чимало непересічних особистостей, котрі володіли засобами психологічного впливу на людей; дехто поєдну­вав їх з опануванням політичною та військовою владою.

Поява пророків у Аравії співпадає з періодом гострої соціальної нестабільності й, поза всяким сумнівом, породжена саме цією неста­більністю. Багатшала племінна верхівка, лихварі й жерці; поряд з ними з'являються люди, позбавлені будь-якої власності; в господар-, стві все більше використовуються вивезені з Африки раби-полонені. Військові сутички між кочовими й осілими, скотарськими й земле­робськими племенами, вторгнення чужинців з Іраку, Візантії та т. — на такому грунті виростає пророчий рух у Аравії. Пророки уособлю­вали нову ідейну течію, що, за умов свого часу, мала набути саме форми релігійного монотеїстичного вчення. Головним спільним мо­тивом пророцтв стає засудження військових сутичок та розбрату.

Таким чином, як і інші релігії світу, іслам виникає на конкрет­ному соціальному тлі й пов'язаний з певною психологічною атмос­ферою; він виявився відповідним тим чатуванням, що вже давно же­вріли в суспільстві.

Історія ісламу щільно пов'язана з особою пророка Мухаммада (ми вживаємо в тексті арабський варіант вимови).

Перекази дають достеменні свідоцтва про життя цієї людини. Рано лишившись сиротою, він спочатку пас чужі череди, потім су­проводив торгові каравани. Одружившись з багатою вдовою на ім'я Хадіджа, почав вести її торгові справи. Десь під сорок років Мухам­мад починає проповідувати від імені Аллаха.

Як і попередні пророки, Мухаммад є звичайною людиною, і це багаторазово підкреслено. У Корані, священній книзі мусуль­ман, наведено слова Аллаха, звернені до пророка: «Скажи: Адже я чоловік такий же, як ви, мені було сповіщено, що бог ваш — бог єдиний». Сповіщено було пророкові через архангела Джебраїла (див. нижче).

Проповідницька діяльність Мухаммада отримує прихильників: адже те, що його вустами промовляє Аллах, збігається з настроями багатьох аравійців. Закони, що їх послав людям Аллах через свого пророка, записано в аятах (розділах) Корану, де даються пояснення стосовно суспільного устрою, ставлення до особи пророка, розподі­лу майна й військової здобичі — власне, всіх сфер життя. Забороня­ється лихварство, вживання міцних напоїв і свинини; мусульманин має п'ять разів на день молитися, виголошуючи символ віри: «Нема бога окрім Аллаха, і Мухаммад пророк його».

Кожен із членів мусульманської спільноти зобов'язувався відда­вати частину прибутків на загальні потреби, підтримувати бідних. Величезне враження справило скасування відсотків з боргу. Тому не можна не погодитись із сучасним російським арабістом М. Піотров-ським, котрий характеризує перші дії пророка Мухаммада як «черго­ву з таких численних в історії людства спроб створити справедливе суспільство рівних».

У рідному місті пророк, як і його попередники ханіфи, широкої підтримки не здобув. Багата Мекка, центр торгівлі на Аравійському півострові, зацікавленості новим пророком не виявила. Навпаки, Мухаммад мусив терпіти образи й навіть наражатись на небезпеку. Становище дуже погіршало й стало нестерпним після смерті дружи­ни. До речі, звідси походить приповідка: «Немає пророка в своїй ба­тьківщині»; адже Мухаммад мусив разом зі своїми прихильниками покинути рідне місто й перебратись до іншого — Медіни). Це пере­селення дістало назву «хіджра» — власне «переселення». Хіджра відзначається й нині мусульманами всього світу як велике свято. З нього бере початок мусульманський місячний календар: літочислен­ня починається з 16 (точніше, з вечора 15) червня 622 р.

Саме в Медіні проповіді Мухаммада виявили силу, а точніше, за сучасною термінологією, виявилися актуальними — адже, на відмі­ну від більш-менш стабільної Мекки, Медіна на той час стала аре­ною постійних сутичок між різними угрупованнями населення, вель­ми строкатого за релігійними уподобаннями. Тут мешкали і язичники-араби, і племена, що сповідували іудаїзм — тож сутички точилися поміж усіма. Поступово Мухаммаду та його спільникам вдалося дій­ти згоди з усіма племенами та родами; в результаті було створене об'єднання на чолі з Мухаммадом. Цю спільність побудовано було не за родовими, племінними чи релігійними ознаками, а на ґрунті визнання рівних прав усіх членів, незалежно від віри. На доказ до­мовленості було вжито слова Аллаха: «У вірі нема примусу». У Ме­діні зводиться дім пророка, а поряд із ним — перша мечеть. Посту­пово складаються правила поведінки мусульман.

Але прикладу сумирного життя за настановами Аллаха вияви­лося недостатньо для перемоги нового вчення. Аллах мав сам довес­ти свою могутність, насамперед через покарання жителів Мекки, які скривдили пророка. У 624 р. сталася битва при колодязях Бадр. Му­сульмани перемогли, хоч їх на чолі з Мухаммадом було набагато мен­ше, ніж вояків із Мекки. «Не ви їх убивали, то Аллах їх убивав», — було сказано Мухаммадом (тобто Аллахом, що промовляв вустами

пророка). Ці події справили величезне враження, і мусульманська ві­ра починає буквально тріумфальну ходу, привертаючи до себе все більше прихильників по усьому Близькому Сходу, а згодом і за його межами. Та поширення ісламу не всюди й не завжди відбувалося без опору. Навіть у самій Медіні поступово сформувалися опозиційні сили. Вони складалися з тих, хто, прийнявши іслам, був невдоволе-ним автократією Мухаммада. Ще ворожіше поставилися до пророка прихильники іудаїзму, на підтримку котрих Мухаммад дуже споді­вався. Іудеї звинувачували пророка в неуцтві, виставляли його неві­гласом, знущалися з Мухаммадових пророцтв привселюдно.

Варто вказати, що сліди поступових змін у відносинах ісламу з іншими релігіями знаходимо в Корані, де все частіше наголошується, що послідовники Муси (так звуть у ісламі пророка Мойсея) викриви­ли його вчення, а іудейського праотця Ібрахіма (Авраама) взагалі на­звано не іудеєм і не християнином. Поступово все більший наголос робиться на самостійність ісламу, його відмінність від інших видів монотеїзму. Разом із тим іслам усвідомлює себе, так би мовити, гео­графічне. Наприклад, спочатку, перебуваючи в Медіні, мусульмани молилися, повернувшись обличчям до Єрусалиму. Починаючи з дру­гого року хіджри кіблою, тобто напрямом молитви, стає священний чорний камінь Кааби в Мецці. Він і донині є головною святинею ісла­му, паломництво до якої вважається святим обов'язком кожного пра­вовірного. Але згадаймо, що в часи Мухаммада Мекка була містом, де панувала язичницька віра — а отже, головним завданням прихильни­ків ісламу мало стати звільнення Мекки від невірних. За таких умов іслам неминуче стає воюючою релігією, чи не найвойовничішою на той час у світі. Доволі швидко він опановує увесь Аравійський півост­рів. Мухаммад мріяв про подальше розширення меж ісламського світу. Смерть пророка 8 червня 632 р. не зменшила войовничої енергії ісламу. Власне, релігійні процеси стали рушійною силою етнічної консолідації, і можна стверджувати, що в УП ст. іслам уже становить суперетнічне явище, якому високою мірою притаманна пасіонарність (користуємося термінологією видатного російського вченого Л М Гумільова).

Поиск по сайту: