Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права



Норми цивільного процесуального права – це встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права мають такі ознаки:

· встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм у цивільному процесуальному законодавстві немає;

· є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, суду, учасників цивільного процесу – осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участь у справі. Вони визначають обов'язкові правила розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;

· мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на типовий варіант поведінки – є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;

· забезпечуються виконанням різними правовими засобами, у тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності;

· спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на:

· Регулятивні, що встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, сторін, третіх осіб, інших учасників процесу. Такими є норми статей 27, 31, 34, 46 ЦПК.

· Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять: ст. 57 ЦПК України – доказів, ст. 67 ЦПК України - процесуальних строків, статті 28, 29 ЦПК України – процесуальної правоздатності і дієздатності. У дефінітивних нормах визначаються також загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам. Так, відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України докази, що їх вимагає суд від підприємств, установ, організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду. Або ст. 5 ЦПК України встановлюється, що правосуддя у цивільних справах здійснюється судом на засадах поваги до честі і гідності та рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стішу, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру, місця проживання та інших обставин. Дефінітивними є норми статей 3, 6, 7, 10, 11, 14 та ін. ЦПК України.

За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на:

· Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені у ЦПК України в основному у розділі І «Загальні положення» і встановлені щодо основних засад цивільного судочинства (статті 1-14); складу суду і його відводу (статті 18-25); підвідомчості цивільних справ (статті 15, 16); доказів (статті 57-66); учасників цивільного процесу (статті 26-66); судових витрат (статті 79-89); процесуальних строків, судових викликів і повідомлень (статті 67-78). До них належать норми, що визначають правила підготовки цивільних справ до судового розгляду, передбачені статтями 130-156 ЦПК. Вони діють з урахуванням особливостей при підготовці справ, що виникають з окремого провадження.

· Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише у певній стадії розвитку цивільного судочинства – у стадії розгляду справи по суті чи у стадії апеляційного касаційного оскарження або у розгляді певної категорії справ – визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною.

· Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм та встановлюють з них винятки. За ч. 4 ст. 152 ЦПК позов забезпечується: забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.

За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів,

норми цивільного процесуального права поділяються на:

· Імперативні, що встановлюють обов'язки (ч. 3 ст. 27, ст. 145 ЦПК), заборонення (ч. 1 ст. 137, ст. 145 ЦПК), примушування (ч. 2 ст. 1-16 ЦПК).

· Диспозитивні, що встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами (ст. .3. 27, 31,ч.1 ст. 199 ЦПК).

 

Правова норма складається а певних частин:

· гіпотеза – визначає умови, при настанні яких тика норма підлягає застосуванню;

· диспозиція – встановлює правила поведінки;

· санкція – наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми.

На думку окремих авторів, норма цивільного процесуального права є двочленною і складається лише з гіпотези і диспозиції. Аналіз норм ЦПК підтверджує, що вони мають як двочленну, так і тричленну структуру. Тричленну структуру має норма, встановлена статтями 50, 94 ЦПК: гіпотеза – свідком може бути кожна особа; диспозиція – свідок має з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція – якщо викликаний свідок не з'явиться у судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ч. 1 ст. 94 ЦПК). Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 6 ст. 53 ЦПК: гіпотеза – експерт через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів; диспозиція – невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.