ЖИТТЯ НА УКРАЇНІ ЗА КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ

Життя на Україні було тоді зовсім не таке, як нині. Були зовсім інші порядки. Передусім скажемо, що не всі люди мали тоді однакові права. Одні мали їх і панували, а другі не мали жодних людських прав; їх просто вважали за рабів та невільників.

Правда, ще давніше, за княжих часів, селяни-господарі вважалися за вільних людей. Були тільки нечисленні невільники з полонених ворогів, або з тих, що заборгували і мусили борг відслугувати у бояр або й у господаря на селі. А коли після занепаду княжої держави прийшла на Україну литовська, а по ній польська влада, то і завелися на Україні такі самі порядки, які були тоді в Польщі і в цілій Європі.

А в Польщі було так: всі люди ділилися тоді на суспільні верстви. Були такі головні чотири верстви людей: шляхта, духовенство, міщани і селяни.

Найбільші права і привілеї мала шляхта. Шляхтичі ставали урядниками, мали землю і всім орудували. Мали свій окремий суд. Платили дуже малі податки, бо вони самі на сеймиках ті податки ухвалювали. Короля не боялися, бо король був залежний від сейму у Варшаві, а сейм складався з шляхти і духовенства. Польське духовенство мало також усякі права і привілеї, а податків не платило. Міщани мали свою управу в містах, де були купцями або ремісниками та гуртувалися в різних цехах. І хоча вони не мали тих гонорів, що шляхта, і платили великі податки, але були вільні і мали свій суд, який складався з бургомістра і з радних (війта і лавників).

Найгірше жили селяни, або, як їх тоді називали, хлопи. Не мали ніяких прав; не мали своєї землі, не мали суду, бо судив їх дідич; не мали свободи та й не сміли нікуди вийти зо свого села. Земля, на якій працювали, була власністю пана, дідича, шляхтича, а за те, що він відпускав селянам кусень землі на життя, мусили селяни відробляти панщину, спершу по кілька днів на тиждень, а потім і цілий тиждень, так, що не було часу і свого кусника поля управити. А за найменшу провину пан мав право підданого хлопа бити, і за це йому нічого не грозило.

Так робили польські шляхтичі-дідичі з своїми польськими селянами, а певно, що ще гірше поводилися вони з українськими селянами на Україні.

Та треба знати, що не тільки селянство на Україні так тоді бідувало за польських часів. І духовенство терпіло подібно. Жило в темноті і в нужді. Українські міщани також бідували. Їх притісняли з усіх боків і накладали величезні податки. Та й українській шляхті жилося гірко. Лише ті, що змінили свою батьківську віру і народність та перейшли на польське, ставали панами-магнатами, а такі, на жаль, траплялися. Хоча були й такі, хто і своєї віри твердо тримався та ще й народові помагали встояти.

Як же народ український оборонявся перед такою бідою? Оборонявся різними способами, щоб не згинути і не пропасти.

Передусім селяни й інші стани (верстви) почали вже в 15 столітті втікати від лютих панів за Дніпрові пороги і там заломили Січ. А як козаки-січовики жили і обороняли рідний народ і віру не тільки від татар і турків, але й від інших ворогів, ми вже знаємо.

Крім того, що козацтво боронило народ, народ сам почав горнутися до освіти і гуртуватися в церковні братства, а освіта й організація - це також важлива зброя в обороні.

Звідки пішли братства? Почали їх закладати українські міщани при своїх церквах, а робили це тому, що у гурті легше оборонити свою віру від усяких напастей і легше втримати церкву. При братствах закладали шпиталі, де лікували убогих, і закладали школи, де вчилися діти міщан і утверджувалися в своїй вірі. Такі братства були у Львові (найстарше), Вільні, Луцьку, Києві і в інших українських містах. Тим братствам помагали знатні українські шляхтичі, т. зв. «кармазини», нащадки князів, і гетьмани. З нащадків князів найбільше прислужився для освіти на Україні князь Костянтин-Василь Острозький. Він заклав у Острозі славну Острозьку Академію (наприкінці XVI століття), де вчилися діти шляхти, міщан і козаків. З тої школи вийшло дуже багато відомих людей, які потім дуже прислужилися свому народові. З цеї Академії вийшов і гетьман Петро Конашевич-Са-гайдачний, що заснував у Києві Богоявленське Братство і до нього вписався сам з усіма козаками. При братстві відкрив, разом з нововисвяченим митрополитом Йовом Борецьким, школу. В тім дуже йому помогла відома в тих часах українська шляхтянка, Гальшка Гулевичева.

Школа при Київськім братстві розвинулася згодом у вищу школу, найбільшу на Україні. Поширив її пізніший Київський митрополит (від 1632 року) Петро Могила, нащадок молдавського князя (господаря) Симеона, що його турки прогнали з Молдавії.

Поиск по сайту: