Ґрунтова зональність Австралії визначається перш за все її положенням в системі кліматичних поясів Землі. Південний тропік перетинає континент практично посередині, тому більша частина території Австралії розташована в області тропічного максимуму тиску, чим визначається господарювання на континенті ландшафтів тропічних піщаних і кам’янистих пустель і напівпустель, що зайняті склерофільними чагарниковими саванами і пустельними чагарниками (малга скреб) в поєднанні з галофітною чагарниковою рослинністю різного ступеня вилугуваності, карбонатності й засолення.
Лише найпівнічніша частина Австралії, захоплюється смугою екваторіальних мусонів і характеризується ландшафтами тропічних перемінно-вологих лісів, заліснених саван і рідколісь на червоних фералітних і альферитних, місцями латеритизованих ґрунтах. Крайні південні окраїни континенту лежать в субтропічній зоні. Сухе літо і зимові опади надають цим територіям ознак “середземноморського” субтропічного клімату ландшафтів сухих лісів і чагарників на коричневих, червонувато-коричневих і сіро-коричневих ґрунтах.
Ґрунтові зони в східній Австралії меридіонального напрямку, у зв’язку з характером зволоження. Ґрунтові зони ж західної та центральної Австралії простягаються у широтному напрямку.
Ґрунти Нової Зеландії і Тасманії.
Нова Зеландія належить до Південно-Притихоокеанського лісового сектору і виділяється в особливу Новозеландську ґрунтову область. Східно-Австралійський сектор включає Австралійсько-Тасманську ґрунтову область. Австралійський Савано-ксерофітно-чагарниковий сектор – є найбільшим, підрозділяється на чотири області.
В зоні ферралітних і альферрітних, місцями латеритизованих ґрунтах. Крайні південні краї континенту: його південно-західна і південно-східна частини, а також о. Тасманія лежать в субтропічній зоні, що знаходиться в зимовий період південної півкулі в смузі західного циклонального переносу повітряних мас. Сухе літо і зимові опади надають цим територіям риси «Середземноморського» субтропічного клімату і визначають появу відповідних цьому клімату ландшафтів сухих лісів і чагарників на коричневих, червонясто-коричневих і сіро-коричневих ґрунтах.
Австралійсько-тасманський ґрунтовий сектор представлений також буроземами, жовтоземами, червоноземами. Присутні і підзолисті ґрунти. На континенті область охоплює східні добре зволожені схили Австралійських Кордильєр, в субтропічній дещо розширюється і включає цілком Австралійські Альпи і о. Тасманію. Умовно, за подібністю ґрунтового покриву, до цієї області віднесена крайня південно-західна частина.
Слаборозвинуті і дернові ґрунти, їх географія, властивості і особливості використання.
Поширені на переважаючій площі сіножатей і пасовищ. Вони займають значні площі (близько 12%) громадських орних земель області (здебільшого осушених). Найбільш поширені дернові грунти в поліських районах, зокрема на Малому Поліссі та на Верхньо-Дністровській алювіальній рівнині Передкарпаття. Коренева система розгалужена, основна її маса знаходиться у верхніх шарах грунту. При відмиранні трав переважна маса органічних залишків попадає безпосередньо в грунт, де тісно контактує з мінеральними речовинами, що сприяє гуміфікації та закріпленню в грунті утворених гумусових речовин;
- значний вміст кальцію в рослинному опаді сприяє створенню реакції середовища, близької до нейтральної, стимулює розпад свіжих рослинних залишків, їх гуміфікацію та закріплення у вигляді органо-мінеральних сполук. Наявність Са – фактор створення агрономічно цінної структури.
Даний тип грунту має високу потенційну родючість, але потребує поліпшення водно-повітряного режиму (достатньо агромеліоративних заходів), після чого він стає придатним для вирощування технічних, овочевих і кормових культур.