Експертиза здатності свідчити

оцінка повноти і правдивості свідчень очевидців - дуже відповідальне завдання. Практика свідчить про те, що навіть здоровий і сумлінний свідок може помилятися через вплив на правильність і точність сприйняття ряду причин. Так, наприклад, на це може впливати емоційний стан свідка чи потерпілого, особливе значення надається окремим психологічним функціям вищої нервової діяльності кожної окремо взятої людини: стану уваги, пам'яті, здатності до сприйняття та відтворення, до точного відображення дійсності в конкретній, юридично значимій ситуації. Серед зовнішніх факторів, які можуть спричиняти похибки свідчень -особливості самої ситуації, вплив громадської думки чи родичів, навіювання. З огляду на це, часто буває доцільним застосувати комплексну, психолого-психіатричну експертизу, із залученням обстеження судових чи медичних психологів. Завдання досудового слідства і суду полягає в дослідженні змісту викладених свідками і потерпілими повідомлень та у співставленні їх іншими даними, щоб правильно оцінити їхню правдивість чи хибність. Предметом дослідження при цьому є лише показання, а не особи, які їх дають. Однак свідками можуть бути психічно хворі чи особи, стосовно яких виникають сумніви щодо їхньої психічної повноцінності. Зокрема, це стосується неповнолітніх свідків і потерпілих.

При призначенні судово-психіатричної експертизи свідків і потерпілих судово-слідчим органам у таких випадках потрібно з'ясувати психічний стан цих осіб, їхню здатність вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, можливість цих осіб давати правдиві показання. При цьому об'єктом оцінки для психіатра-експерта, а також експерта психолога є психічний стан досліджуваного, а не особливості і зміст, а тим більше - недостовірність його показань, бо це відноситься до компетенції суду. На поставлені запитання експерт повинен відповідати аль­тернативно: або стверджується, що внаслідок наявності психічного захворювання ця особа не може давати правильні покази, або - що, не дивлячись на наявність психічних відхилень, бути свідком у справі вона в стані.

Експерту неприпустимо давати висновок про те, що показання психічно хворого свідка можуть прийматися до уваги, коли вони підтверджуються іншими матеріалами справи і не суперечать їм. Такий висновок є, по суті, аналізом показань, а не психічного стану підекспертного, що не дозволяється. Він автоматично робить можливим участь психічно хворого свідка в судовому процесі, що є небажаним і недоцільним, оскільки може спричинити погіршення психічного стану хворого, а коли показання такого свідка й підтверджуються іншими даними у справі, то вони вже не є необхідною ланкою в ланцюгу доказів. Головне в такому випадку полягає у тому, що в цих показаннях іноді містяться викривлені відомості внаслідок порушень пам'яті, інтелекту і підвищеної навіюваності особи. Показання психічно хворих свідків можуть бути також проявами обмовляння або самообмовляння внаслідок психічних порушень. З цієї ж причини в таких свідченнях можуть відображатися патологічні переживання хворого, маячна інтерпретація подій, що

Досвід і практика свідчать про те, що найчастіше судово-психіатричну ек­спертизу доводиться призначати стосовно таких свідків, які страждають на розумову недорозвиненість, олігофренію, органічні ураження головного мозку, перенесли черепно-мозкову травму, особливо при кримінальній ситуації, розвитку реактивних психічних порушень і, значно рідше, шизофренічних розладах. Експертний висновок відносно осіб із психічною патологією повинен відображати здатність особи здійснювати процесуальні функції на різних етапах юридичного процесу відповідно до характеру і динаміки психічного розладу. Медичний критерій визначається поняттям "душевна хвороба", яким охоплюються всі види психопатології. Юридичний критерій визначається неможливістю потерпілих і свідків правильно сприймати обставини справи і давати про них правдиві показання, розуміти характер і значення скоєних щодо потерпілих дій, а також неможливістю чинити опір. Судово-психіатричними експертами стосовно свідків, як правило, вирішується одне питання: чи може ця особа правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання.

При психопатії, органічних ураженнях головного мозку без ознак слабоумства, епілепсії, без значного зниження інтелекту здатність правильно сприймати і відтворювати перебіг подій зберігається. Навіть хворі на шизофренію, в стані стійкої ремісії, без виразного дефекту, визнаються спроможними давати свідчення і дієздатними. Хоча, разом з тим, участь таких хворих у судовому засіданні є неприпустимою через небезпеку погіршання їх психічного стану внаслідок обставин, які травмують психіку. Взагалі ж оцінка стану ремісії при шизофренії складна; при цьому треба враховувати її глибину та якість, наявність чи відсутність патологічних тлумачень - так званого резидуального маячення.

Хворі з інтелектуальною недорозвиненістю, обмеженим запасом знань, але без емоційно-вольових розладів, добре адаптовані у житті і можуть вірно сприймати обставини та події, давати про них правильні показання. Такі порушення психіки розумово недорозвинених осіб, як некритичність, некорегованість своєї поведінки, при високій навіюваності, схильності до наслідування чужої поведінки залежність вчинків і суджень від впливу оточення часто можуть спричиняти наявність суперечностей у показаннях, вони нерідко стають об'єктом насильства чи використання у злочинних діях зловмисниками.

У протилежних випадках, при олігофренії з глибокою дебільністю, що межує з імбецильністю, свідки не здатні сприймати обставини справи і давати про них показання через глибоке ураження інтелекту та вольової сфери.

У випадках із проміжними варіантами розладів хворі можуть повністю сприймати обставини подій і давати про це свідчення, але не розуміють значення вчиненого. Неглибока ступінь дебільності особи при збереженій здатності контролювати свої вчинки, як правило, не перешкоджає можливості давати правильні показання у справі. Разом з тим, іноді наявність виразних психопатоподібних розладів з брехливістю, розгальмованістю сексуального потягу, що бувають супутніми основному дефектові, утруднюють експертну оцінку. При цьому зниження в особи можливості керувати своїми вчинками заважає здатності адекватно реагувати на обставини, які склалися, і давати про неї правильні показання. В подібних випадках експерти часто роблять висновок, що до свідчень таких осіб потрібно ставитись як до показань психічно хворих, незважаючи на формально неглибокий інтелектуальний дефект.

У випадках експертної оцінки дебільності середнього ступеня вираження особливої уваги потребує підвищена навіюваність, тому великого значення для експерта набуває правильно побудований допит особи на досудовому слідстві. На характер висвітлення фактів впливає присутність під час допитів батьків, що звичайно практикується при допиті неповнолітніх. Відношення до справи батьків, їх зацікавленість в її позитивному вирішенні відображаються на поведінці та свідченнях потерпілого. Разом з тим, у переважній кількості випадків саме батькам або опікунам такі особи сповіщають про ситуації, коли стають об'єктом насильства зловмисників.

У практиці слідства часто буває важливо встановити час, з якого показання потерпілого починають носити патологічний характер. Щоби відповісти на таке запитання, потрібно ретельно зібрати для справи матеріали про поведінку особи, її стан у момент отримання травми та безпосередньо після неї. Звісно, що це не завжди можливо, й іноді експерти можуть відмовитися від подання категоричного висновку у такій справі.

Поиск по сайту: