Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Правове регулювання міжнародного цивільного процесу



Головним внутрішнім джерелом МЦП є Конституція України. Згідно із ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Стаття 26 Конституції гарантує іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, ті ж самі права і свободи та покладає на них такі самі обов’язки, як і на громадян України, за деякими винятками. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції кожний, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, мають гарантоване державою право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. вміщує спеціальні розділи: УШ – про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні та Х, присвячений провадженню у справах за участю іноземних осіб. Крім названих розділів ст. 9 ЦПК регулює порядок застосування норм права інших держав.

Цивільні процесуальні норми вміщуються і в Законах України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», від 21 червня 2001 р. «Про біженців», від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат».

Враховуючи, що іноземна держава, її дипломатичні представники і деякі інші особи користуються судовим імунітетом, до джерел МЦП слід віднести затверджений Указом Президента України від 25 червня 2002 р. Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах, Консульський Статут від 2 квітня 1994 р., Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р., а також Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

Друга група джерел МЦП — міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Важливим актом є Віденська конвенція від 23 серпня 1978 р. «Про правонаступництво держав відносно договорів». Стосовно міжнародних договорів, в яких Україна самостійно не брала участі, діють загальні положення конвенції, викладені в ч. IV «Об’єд­нання та відокремлення держав», і зокрема ст. 34 «Правонаступництво держав в разі відокремлення частин держави». Згідно з цією статтею, якщо частини території держави відокремлюються і утворюють нові держави, будь-який договір, що діє на момент правонаступництва держав, продовжує діяти по відношенню до кожної утвореної таким чином держави-наступника. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і у Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., яка встановила умови та межі дії міжнародних угод.

Бажаючи полегшити передачу та виконання судових доручень, а також створити відповідні засоби для того, щоб судові або несудові документи, які підлягають врученню за кордоном були доведені до відома їх одержувачів у належний строк, Україна приєдналась до двох конвенцій: Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладеної 18 березня 1970 року, та Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 року в м. Гаага. Ці конвенції замінюють положення статей з 1 по 16 Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 року.

Після приєднання України до Статуту Ради Європи 31 жовтня 1995 р. з’являються нові джерела МЦП. Передусім слід від­значити Конвенцію про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, які були ратифіковані Україною 17 липня 1997 р.

До джерел міжнародного цивільного процесу належать також норми Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, в яких брав участь СРСР, і які є чинними для України.

Цивільні процесуальні норми вміщуються також в укладених Україною Консульських конвенціях та договорах.

Вирішуючи питання про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів, суди України повинні з’ясовувати наявність міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, від якої надійшло відповідне клопотання. На цей час є чинними, зокрема, такі міжнародні договори з цього питання, які Україна уклала або до яких вона приєдналася:

а) Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена державами — членами Співдружності Неза­леж­них Держав у м. Мінську 22.01.1993 р.;

б) Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20.03.1992 р.;

в) Конвенція про визнання й виконання іно­зем­них арбітражних рішень, укладена у м. Нью-Йорку в 1958 р.;

г) Європейська конвенція про зовнішньо­торго­вель­ний арбітраж, підписана в м. Женеві 21.04.1961 р.;

д) двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах: з Республікою Грузія (підписано 09.01.1995 р.), з Естонською Республікою (підписано 15.02.1995 р.), з Республікою Молдова (підписано 13.12.1993 р.), з Республікою Польща (підписано 24.05.1993 р.), з Китай­ською Народною Республікою (підписано 31.10.1992 р.), з Литовською Республікою (підписано 07.07.1993 р.), із Латвійською Республікою (підписано 23.05.1995 р.), із Монголією (підписано 27.06.1995 р.), з Республікою Узбекистан (підписано 19.02.1998 р.), із Соціалістичною республікою В’єтнам (підписано 06.04.2000 р.); з Респуб­лікою Македонія (підписано 10.04.2000 р.); з Турецькою Республікою (підписано 23.11.2000 р.); з Угорською Республікою (підписано 02.08.2001 р.); з Чеською Республікою (підписано 28.05.2001 р.); Республікою Куба (підписано 27.03.2003 р.);

е) двосторонні договори про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР та є чинними для України: з Народною Республікою Албанія, з Алжирською Народною Демократичною Республікою, з Народною Республікою Болгарія, із Грецькою Рес­публікою, із Іракською Республікою, з Народною Демо­кратичною Республікою Йємен, з Республікою Кіпр, з Корейською Народною Демократичною Республікою, з Румунською Народною Респуб­лікою, з Туніською Республікою, з Фінляндською Рес­пуб­лікою, а також Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.