Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Відкриття провадження у справах за участю іноземних осіб



Захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іноземних фізичних і юридичних осіб здійснюється різними юрисдикційними органами (судами загальної юрисдикції, третейським судом, нотаріатом та ін.).

Кожний з юрисдикційних органів може розглядати і вирішувати тільки ті цивільні справи та правові питання, що віднесені до його компетенції. Правові питання визначення міжнародної підсудності виникають у зв'язку із судовим розглядом справ, вирішення яких проводиться із застосуванням норм міжнародного приватного права при дотриманні норм процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 410 ЦПК іноземні особи мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. У зв'язку з цим виникає проблема підсудності цивільних справ з іноземним елементом.

Перше процесуальне питання, що постає перед судом України у зв'язку з відкриттям провадження у справі з іноземним елементом, — це з'ясування питання про те, чи поширюється його територіальна компетенція на розгляд даної справи. Отже, перш за все необхідно з'ясувати, на території якої саме держави повинна бути розглянута конкретна цивільна справа або вчинені певні процесуальні дії, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи. Тому, інакше кажучи, мова йде про визначення міжнародної підсудності (юрисдикції).

У суто практичному аспекті під визначенням міжнародної підсудності цивільної справи з іноземним елементом розуміють установлення таких її властивостей і ознак, за якими вона може бути віднесена до компетенції судових органів тієї чи іншої країни. Таким чином, про міжнародну підсудність можна говорити лише тоді, коли ставиться питання про визначення компетенції суду тієї чи іншої країни щодо вирішення певної категорії цивільної справи. Втім аналогічне питання може виникнути і щодо компетенції інших юрис- дикційних органів: нотаріату, органів реєстрації актів цивільного стану, третейських судів. У цьому контексті в міжнародному приватному праві звичайно вживаються терміни «юрисдикція» чи «компетенція». А у внутрішньодержавному праві (наприклад, у господарському процесуальному законодавстві) застосовується термін «підвідомчість», що вживають для Протиставлення компетенції державних судів і інших органів цивільної юрисдикції.

При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд іноземної держави повинен встановити межі власної компетенції та не зачіпати питання про те, чи компетентний вирішувати дану справу будь-який інший іноземний суд або інший юрисдикційний орган.

Важливо підкреслити, що правила визначення міжнародної підсудності в основному збігаються з «внутрішньою» підсудністю, тому що в цьому питанні діє «закон суду» {Іех/огі). Згідно зі ст. 414 ЦПК України «підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Таким чином, міжнародна підсудність — це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій цивільних справ з іноземним елементом і здійснення окремих процесуальних дій стосовно іноземного елемента.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України повинні керуватися, як відзначалося раніше, не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й тими колізійними нормами, що містяться в міжнародних договорах про правову допомогу. Загальні правила підсудності цивільних справ судам України стосовно іноземців, осіб без громадянства визначаються так само, як і щодо громадян України. Як вже зазначалося, відповідно до ст. 414 ЦПК підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Таке загальне правило про визначення підсудності свідчить про те, що підсудність визначається насамперед Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про міжнародне приватне право» а за деякими категоріями цивільних справ — Сімейним і Цивільним кодексами України, іншими законами України, що регулюють певні матеріальні правовідносини, а також чинними міжнародними договорами, які є згідно зі ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України.

Однак ст. 414 ЦПК досить невизначена, тому що не містить чітких указівок з питань міжнародної підсудності, унаслідок чого викликає труднощі на практиці, а суди змушені застосовувати аналогію закону, тобто правила внутрішньої територіальної підсудності. Але аналогія права чи закону, на думку більшості вчених-процесуалістів, невластива цивільному процесу, за винятком застосування матеріально-правової аналогії, проти існування якої ніхто не заперечує (ч. 8 ст. 8 ЦПК) . Крім того, поширення тотожних правил внутрішньої підсудності на міжнародну підсудність може створити щирий «конфлікт юрисдикцій», зокрема, позбавити заінтересовану особу права на звертання до державного органу за захистом порушеного права.

Отже, при вирішенні питання про міжнародну підсудність в Україні також у цілому діє «закон суду»

Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається, як правило, на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Цей закон установлює певні підстави визначення підсудності справ судам України, а саме: місце проживання або місцезнаходження відповідача або його рухомого чи нерухомого майна, місце проживання позивача, громадянство України, місце заподіяння шкоди, угода між сторонами про вибір суду та ін. Зокрема, суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа-відповідач — місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (ст. 76 Закону).

Отже, ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає договірну, загальну та альтернативну підсудність. Договірна підсудність, передбачена п. 1 ст. 76 Закону, найчастіше використовується у господарських правовідносинах, оскільки сторони заздалегідь можуть домовитися про порядок вирішення спорів та обрати суд 1054

визначеної держави, в якому будуть розглядатися можливі спори. Угоди сторін, в яких обирається установа, яка буде компетентна розглядати можливі спори всупереч діючим правилам щодо підсудності, називаються пророгаційними та дерогаційними. Угода, на підставі якої спір непідсудний за загальними диспозитивними нормами про підсудність стає підсудним, називають пророгаційною (від лат. рго го§а(іо — продовження). Угода, в силу якої спір, що підлягає розгляду певною установою на підставі загальних диспозитивних норм, вилучається із сфери її юрисдикції та передається іншій судовій установі, називається дерогаційною. Слід зазначити, що пророгаційні та дерогдційні угоди не можна ототожнювати з арбітражними угодами чи застереженнями, оскільки вони мають відношення лише до цивільного або господарського судочинства, яке здійснюється державними судами загальної юрисдикції.

Стаття 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає виключну підсудність справ судам України. Зокрема, підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав у ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Таким чином, якщо сторони не передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, якщо на території України відповідач у справі не має місця проживання або місце

знаходження, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони не мають місця проживання в Україні, то за загальним правилом такі справи не належать до компетенції судів України.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 111 ЦПК підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України.

Так само визначається підсудність деяких категорій цивільних справ окремого провадження, якщо заінтересовані особи проживають за межами України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 236 ЦПК у редакції 21.01.2010р. підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України. Згідно із ч. 2 ст. 242 ЦПК у редакції 21.01.2010 р. підсудність справ про надання неповнолітній особі — громадянину України, який проживає за її межами, у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, повної цивільної дієздатності, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України. Аналогічно визначається підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме ухвалою судді Верховного Суду України за клопотанням заявника (ч. 2 ст. 257 ЦПК).

Правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо міжнародним договором не встановлено інші. Слід зазначити, що правила підсудності, які передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Правила про розмежування підсудності містяться насамперед у двосторонніх договорах про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а також у багатосторонніх договорах, наприклад, у Конвенції про правову допомогу та правові від-носини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеній державами — членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22.01.1993 р. (далі — Конвенція держав — членів СНД від 22.01.1993 p.), Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчиненої 19 жовтня 1996 р. у м. Гаазі, та ін.

Міжнародні договори України містять як загальні правила розмежування підсудності, так і спеціальні стосовно підсудності окремих категорій цивільних і сімейних справ. Договори встановлюють, на території і в органах (судах, нотаріаті, РАЦС) якої саме країни належить здійснювати ті або інші юридичні дії.

Більшість договорів про правову допомогу передбачають загальне правило розмежування підсудності — пред'явлення позовів за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідачів (принцип доміцилію). Так, у ст. 21 договорів України з Литовською Республікою, Республікою Грузія, Естонською Республікою про правову допомогу зазначено: якщо ці договори не встановлюють іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні та сімейні справи, коли відповідач має на її території місце проживання; позови до юридичних осіб їм підсудні, якщо на території цієї Сторони знаходиться орган управління, представництво або філія юридичної особи.

Крім загального правила, у договорах рівною мірою застосовується розмежування підсудності шляхом віднесення справи до відання судів обох держав (альтернативна підсудність), до відання судів тільки конкретної держави (виключна підсудність), шляхом укладення письмової угоди сторін (договірна підсудність). Зокрема, у ч. 2 ст. 21 вказаних договорів, а також у ч. 2 ст. 20 Договору між Україною та Республікою В'єтнам зазначено, що суди держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої угоди суд за місцем проживання відповідача припиняє провадження у справі за його заявою, якщо цю заяву зроблено до подання заперечень по суті позову. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

Отже, місцеві загальні суди України вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземною особою (угода про до-говірну підсудність).

Обираючи як орган вирішення спорів місцевий загальний суд України, сторони пророгаційної угоди повинні дотримуватись вимог міжнародного договору та ст. 114 ЦПК щодо виключної компетенції загальних судів України. Отже, у разі якщо цивільна справа у спорі за участю іноземної особи не належить до юрисдикції судів України, відповідний суд має відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. З цієї ж підстави відповідний суд України повинен відмовити у відкритті провадження у справі, якщо, наприклад, у пророгаційній угоді сторонами неправильно викладено назву суду або зазначено суд, існування якого не передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» .

В окремих міжнародних договорах про правову допомогу містяться універсальні критерії та умови, за наявності яких справа належить до юрисдикції договірних сторін. Наприклад, в Угоді між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах зазна-чено: «Для цілей цієї Угоди суд Договірної Сторони, який виносить рішення, вважається таким, що має юрисдикцію у справі, якщо виконується одна з таких умов:

a) відповідач постійно проживав на території Договірної Сторони на час, коли було розпочато провадження у справі; або

b) провадження стосується спору у зв'язку з підприємницькою діяльністю в цій Договірній Стороні і на час, коли було розпочато провадження у справі, відповідач мав на території цієї Договірної Сторони зареєстроване представництво; або

c) відповідач прямо висловився про прийнятність юрисдикції суду цієї Договірної Сторони; або

a) у справах по спорах, що виникають із договірних зобов'язань, договір було укладено на території цієї Договірної Сторони або він був чи буде виконаний на її території, або там розташований об'єкт судового розгляду; або

е) у справах по спорах, що виникають із недоговірних відносин, неправомірна дія або її наслідки мають місце на території цієї Договірної Сторони;або

і) у справах, "пов'язаних з особистим статусом, позивач постійно проживає на території цієї Договірної Сторони; або

§) у справах, пов'язаних з аліментними зобов'язаннями, боржник постійно проживає на території цієї Договірної Сторони; або

b) у справах про успадкування особа, яка померла, постійно проживала або мала основну частину майна на території цієї Договірної Сторони на час своєї смерті; або

і) нерухоме майно, яке є предметом провадження, розташоване на території цієї Договірної Сторони (ст. 17).

Конвенція держав — членів СНД від 22.01.1993 р. містить і правила визначення виключної підсудності. Зокрема, із позовами про право власності та про інші речові права на нерухоме майно можна звертатися тільки до компетентних судів за місцезнаходженням майна. Позови до перевізників, що випливають із договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу, подаються за місцезнаходженням управління транспортної організації, до якої в установленому порядку була пред'явлена претензія (ч. З ст. 20 Конвенції). Виключна компетенція судів також не може бути змінена угодою сторін (ч. 1 ст. 21 Конвенції).

Деякі міжнародні договори про правову допомогу містять спеціальні норми про підсудність окремих категорій справ, як правило, пов'язаних з особистим статусом громадян. Мова йде перш за все про справи окремого провадження — про обмеження дієздатності, визнання осіб безвісно відсутніми або проголошення померлими і про встановлення факту смерті; про сімейні справи — про розірвання шлюбу і про визнання шлюбу недійсним; про справи, які виникають із особистих і майнових відносин подружжя, з правовідносин між батьками і дітьми; а також про деякі категорії цивільних справ у вузькому сенсі — про власність, зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; у спадкових справах. При цьому передбачається комбінування таких критеріїв, як громадянство, місце проживання сторін, місце знаходження майна. Найчастіше критерієм виступає громадянство або місцезнаходження відповідача або його рухомого чи нерухомого майна, місце проживання позивача, громадянство України, місце заподіяння шкоди, угода між сторонами про вибір суду та ін. Зокрема, суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа-відповідач — місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (ст. 76 Закону).

Отже, ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає договірну, загальну та альтернативну підсудність. Договірна підсудність, передбачена п. 1 ст. 76 Закону, найчастіше використовується у господарських правовідносинах, оскільки сторони заздалегідь можуть домовитися про порядок вирішення спорів та обрати суд визначеної держави, в якому будуть розглядатися можливі спори. Угоди сторін, в яких обирається установа, яка буде компетентна розглядати можливі спори всупереч діючим правилам щодо підсудності, називаються пророгаційними та дерогаційними. Угода, на підставі якої спір непідсудний за загальними диспозитивними нормами про підсудність стає підсудним, називають пророгаційною (від лат. рго го§а(іо — продовження). Угода, в силу якої спір, що підлягає розгляду певною установою на підставі загальних диспозитивних норм, вилучається із сфери її юрисдикції та передається іншій судовій установі, називається дерогаційною. Слід зазначити, що пророгаційні та деро- гдційні угоди не можна ототожнювати з арбітражними угодами чи застереженнями, оскільки вони мають відношення лише до цивільного або господарського судочинства, яке здійснюється державними судами загальної юрисдикції.

Стаття 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає виключну підсудність справ судам України. Зокрема, підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав у ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Таким чином, якщо сторони не передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, якщо на території України відповідач у справі не має місця проживання або місце знаходження, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони не мають місця проживання в Україні, то за загальним правилом такі справи не належать до компетенції судів України.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 111 ЦПК підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України.

Так само визначається підсудність деяких категорій цивільних справ окремого провадження, якщо заінтересовані особи проживають за межами України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 236 ЦПК у редакції

21.01.2010р. підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України. Згідно із ч. 2 ст. 242 ЦПК у редакції 21.01.2010 р. підсудність справ про надання неповнолітній особі — громадянину України, який проживає за її межами, у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, повної цивільної дієздатності, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України. Аналогічно визначається підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме ухвалою судді Верховного Суду України за клопотанням заявника (ч. 2 ст. 257 ЦПК).

Правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо міжнародним договором не встановлено інші. Слід зазначити, що правила підсудності, які передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Правила про розмежування підсудності містяться насамперед у двосторонніх договорах про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а також у багатосторонніх договорах, наприклад, у Конвенції про правову допомогу та правові від-носини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеній державами — членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22.01.1993 р. (далі — Конвенція держав — членів СНД від

22.01.1993 p.), Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчиненої 19 жовтня 1996 р. у м. Гаазі, та ін.

Міжнародні договори України містять як загальні правила розмежування підсудності, так і спеціальні стосовно підсудності окремих категорій цивільних і сімейних справ. Договори встановлюють, на території і в органах (судах, нотаріаті, РАЦС) якої саме країни належить здійснювати ті або інші юридичні дії.

Більшість договорів про правову допомогу передбачають загальне правило розмежування підсудності — пред'явлення позовів за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідачів (принцип доміцилію). Так, у ст. 21 договорів України з Литовською Республікою, Республікою Грузія, Естонською Республікою про правову допомогу зазначено: якщо ці договори не встановлюють іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні та сімейні справи, коли відповідач має на її території місце проживання; позови до юридичних осіб їм підсудні, якщо на території цієї Сторони знаходиться орган управління, представництво або філія юридичної особи.

Крім загального правила, у договорах рівною мірою застосовується розмежування підсудності шляхом віднесення справи до відання судів обох держав (альтернативна підсудність), до відання судів тільки конкретної держави (виключна підсудність), шляхом укладення письмової угоди сторін (договірна підсудність). Зокрема, у ч. 2 ст. 21 вказаних договорів, а також у ч. 2 ст. 20 Договору між Україною та Республікою В'єтнам зазначено, що суди держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої угоди суд за місцем проживання відповідача припиняє провадження у справі за його заявою, якщо цю заяву зроблено до подання заперечень по суті позову. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

Отже, місцеві загальні суди України вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземною особою (угода про до-говірну підсудність).

Обираючи як орган вирішення спорів місцевий загальний суд України, сторони пророгаційної угоди повинні дотримуватись вимог міжнародного договору та ст. 114 ЦПК щодо виключної компетенції загальних судів України. Отже, у разі якщо цивільна справа у спорі за участю іноземної особи не належить до юрисдикції судів України, відповідний суд має відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. З цієї ж підстави відповідний суд України повинен відмовити у відкритті провадження у справі, якщо, наприклад, у пророгаційній угоді сторонами неправильно викладено назву суду або зазначено суд, існування якого не передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» .

В окремих міжнародних договорах про правову допомогу містяться універсальні критерії та умови, за наявності яких справа належить до юрисдикції договірних сторін. Наприклад, в Угоді між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах зазна-чено: «Для цілей цієї Угоди суд Договірної Сторони, який виносить рішення, вважається таким, що має юрисдикцію у справі, якщо виконується одна з таких умов:

a) відповідач постійно проживав на території Договірної Сторони на час, коли було розпочато провадження у справі; або

b) провадження стосується спору у зв'язку з підприємницькою діяльністю в цій Договірній Стороні і на час, коли було розпочато провадження у справі, відповідач мав на території цієї Договірної Сторони зареєстроване представництво; або

c) відповідач прямо висловився про прийнятність юрисдикції суду цієї Договірної Сторони; або

a) у справах по спорах, що виникають із договірних зобов'язань, договір було укладено на території цієї Договірної Сторони або він був чи буде виконаний на її території, або там розташований об'єкт судового розгляду; або

е) у справах по спорах, що виникають із недоговірних відносин, неправомірна дія або її наслідки мають місце на території цієї Договірної Сторони;або

і) у справах, "пов'язаних з особистим статусом, позивач постійно проживає на території цієї Договірної Сторони; або

§) у справах, пов'язаних з аліментними зобов'язаннями, боржник постійно проживає на території цієї Договірної Сторони; або

b) у справах про успадкування особа, яка померла, постійно проживала або мала основну частину майна на території цієї Договірної Сторони на час своєї смерті; або

і) нерухоме майно, яке є предметом провадження, розташоване на території цієї Договірної Сторони (ст. 17).

Конвенція держав — членів СНД від 22.01.1993 р. містить і правила визначення виключної підсудності. Зокрема, із позовами про право

Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств

і організацій [Текст] : Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. // Вісн. господ, судочинства. -2002. -№ 3.

власності та про інші речові права на нерухоме майно можна звертатися тільки до компетентних судів за місцезнаходженням майна. Позови до перевізників, що випливають із договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу, подаються за місцезнаходженням управління транспортної організації, до якої в установленому порядку була пред'явлена пре-тензія (ч. З ст. 20 Конвенції). Виключна компетенція судів також не може бути змінена угодою сторін (ч. 1 ст. 21 Конвенції).

Відповідно до ст. 24 Конвенції між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу у цивільних справах, підписаної 25.01.1979 p., яка зберігає силу для України, суд Договірної Сторони вважається компетентним, якщо має місце одна з таких умов:

a) надень пред'явлення позову відповідач мав постійне місце проживання чи місцеперебування на території запитуючої Договірної Сторони;

b) спір стосується діяльності підприємства (філії) торгового, промислового чи іншого характеру, що відповідач має на території запитуючої Договірної Сторони;

c) зобов'язання з договору, що є предметом спору, було чи повинно бути виконане на території запитуючої Договірної Сторони;

а) факт, що з'явився підставою для деліктної відповідальності, мав місце на території запитуючої Договірної Сторони;

е) у справі про стягнення аліментів позивач на день пред'явлення позову мав постійне місце проживання чи місцеперебування на території запитуючої Договірної Сторони.

Разом із тим ця Конвенція передбачає й виключну підсудність у таких випадках:

a) по справах, що стосується речових прав на нерухоме майно, вважається винятково компетентним суд Договірної Сторони, на чиїй території знаходиться майно;

b) по справах, що стосується особистого статусу особи, вважається винятково компетентним суд Договірної Сторони, громадянином якої на день пред'явлення позову була ця особа.

Деякі міжнародні договори про правову допомогу містять спеціальні норми про підсудність окремих категорій справ, як правило, пов'язаних з особистим статусом громадян. Мова йде перш за все про справи окремого провадження — про обмеження дієздатності, визнання осіб безвісно відсутніми або проголошення померлими і про встановлення факту смерті; про сімейні справи — про розірвання шлюбу і про визнання шлюбу недійсним; про справи, які виникають із особистих і майнових відносин подружжя, з правовідносин між батьками і дітьми; а також про деякі категорії цивільних справ у вузькому сенсі — про власність, зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; у спадкових справах. При цьому передбачається комбінування таких критеріїв, як громадянство, місце проживання сторін, місце знаходження майна. Найчастіше критерієм виступає громадянство.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.