Еволюція концепції і структури СППР

Концепція систем підтримки прийняття рішень виникла в кінці 60-х років ХХ століття разом з ідеєю розподіленого комп’ютерного обчислення. Першою метою створення таких систем було надання кінцевим користувачам можливості взаємодіяти безпосередньо з комп’ютером без посередництва інфор­маційних спеціалістів. Терміна СППР (DSS) не було до 1971 року. Як уже зазначалося, термін DSSзапропонувалиГоррі (G. Anthony Gerry) і Мортон (Michael S. Scott Morton) — професори Мессачусетського технологічного інституту. Вони відчували потребу в створенні відповідних комп’ютерних додатків для розроблення управлінських рішень і розробили класифікаційну таблицю, що називається сіткою Горрі і Мортона, яка показана на рис. 4.1. Сітка базується як на принципах Саймона щодо програмованих і непрограмованих рішень, так і на принципах рівнів управління теоретика з управління Антоні (Roberi N. Anthony).

Горрі і Мортон описали типи рішень стосовно структурованих, слабоструктурованих та неструктурованих проблем, а також у розрізі функцій управління: стратегічного планування, адміністративного управління і операційного контролю, які відповідають верхнім, середнім та нижчим рівням управління. Вони ввели типи бізнесових проблем у свою сітку. Наприклад, ведення рахунків дебіторів може бути виконане менеджерами операційно-контрольного рівня і належить до структурованих проблем. Планування R&D (досліджень і експериментальних розробок) виконується менеджерами стратегічного планування і належить до неструктурованих завдань.

Горизонтальна пунктирна лінія посередині сітки на рис. 4.1 суттєва. Вона розділяє проблеми, які можна було на той час успішно розв’язувати з комп’ютерною допомогою (вище пунктирної лінії), і проблеми, для яких ще не була готова повна комп’ю­терна підтримка. Верхню частину назвали «структуровані системи рішень» (Structured decision systems — SDS), анижню частину — «системи підтримки прийняття рішень» (Decision support systems — DSS).

Рис. 1. Сітка Горрі і Мортона

Як бачимо, Горрі і Мортон спочатку використовували термін DSS тільки для позначення комп’ютеризованих додатків. Згодом він прижився і застосовувався до всіх комп’ютерних додатків, які призначені для підтримки прийняття рішень, як наявних, так і майбутніх.

Як уже зазначалося, не існує загальноприйнятого визначення СППР. Відштовхуючись саме від початкової концепції Горрі і Мортона, можна дати ґрунтовніше визначення СППР.

Система підтримки прийняття рішень є інтерактивною системою, яка забезпечує користувачеві легкий доступ до моделей і даних для того, щоб підтримати процес прийняття рішень стосовно слабоструктурованих і неструктурованих завдань.

Проте слід зауважити, що розмаїття пропонованих означень систем підтримки прийняття рішень відбиває широкий діа-
пазон різних форм, розмірів та типів СППР. Але практично всі види цих комп’ютерних систем характеризуються чіткою структурою, яка містить три головні компоненти: підсисте-
му інтерфейсу користувача; підсистему керування базою даних і підсистему керування базою моделей (рис. 2). Ці три підсистеми утворюють основу класичної структури СППР, завдя-
ки якій останні відрізняються від інших типів інформаційних систем. Останнім часом з розвитком глобальної мережі Інтернет, корпоративних (Інтранет) та міжорганізаційних (Ентернет) мереж до СППР додають нову підсистему — систему керування повідомленнями (комунікаціями або зв’язком) — СКП (рис. 3). Окремі компоненти цих підсистем зображені на рис. 4.

Рис. 2. Класична структура СППР:
СКБД — система керування базою даних;

СКБМ — система керування базою моделей

Рис. 3. Сучасна структура системи
підтримки прийняття рішень

Рис. 4. Компоненти підсистем СППР

Специфічні особливості та основи побудови компонентів СППР розглядатимуться далі. Тут слід лише зазначити, що вони забезпечують у СППР реалізацію таких важливих властивостей за побудови інформаційних систем, як інтерактивність, інтегрованість, потужність, доступність, гнучкість, надійність, робастість, керованість.

Iнтерактивність СППР означає, що система відгукується на різного виду дії, якими людина має намір вплинути на обчислювальний процес, зокрема, у діалоговому режимі. Людина та система обмінюються інформацією в темпі, який порівнянний зі швидкістю оброблення інформації людиною. Проте практика свідчить, що дуже мало керівників бажають і вміють вести прямий діалог з комп’ютером. Багато з них надають перевагу взаємодії із системою через посередника або в режимі непрямого доступу, коли можливе пакетне оброблення інформації. Водночас властивість інтерактивності необхідна для дослідження нових проблем і ситуацій, під час адаптивного проектування прикладних СППР.

Iнтегрованість СППР — це сумісність складових системи щодо керування даними і засобами спілкування з користувачами в процесі підтримки прийняття рішень.

Потужність СППР означає здатність системи відповідати на найістотніші запитання.

Доступність СППР — це здатність забезпечувати видачу відповідей на запити користувача в потрібній формі і в необхідний час.

Гнучкість СППР характеризує можливість системи адаптуватися до змін потреб і ситуацій.

Надійність СППР означає здатність системи виконувати потрібні функції протягом заданого тривалого періоду.

Робастість (robustness) СППР — це здатність системи відновлюватися в разі виникнення помилкових ситуацій як зовнішнього, так і внутрішнього походження. Наприклад, у робастій системі допускаються помилки у вхідній інформації або несправності апаратних засобів. Хоча між надійністю та робастістю існує певний зв’язок, ці дві характеристики системи різні: система, яка ніколи не поновлюватиметься в разі настання помилкових ситуацій, може бути надійною, не будучи робастою; система з високим рівнем робастості, яка може відновлюватися й продов­жувати роботу в багатьох помилкових ситуаціях, може бути
водночас віднесена до ненадійних, оскільки вона може бути нездатною заздалегідь, до пошкодження виконати необхідні службові процедури.

Керованість СППР означає, що користувач може контролювати дії системи, втручаючись у хід розв’язування задачі.

Поиск по сайту: