Зміст та взаємозв’язок ключових категорій навчальної дисципліни: “мотив”, “інтерес”, “стимул”, “стимулювання”

Мотивація як основна складова управління персоналу

Проблема спонукування людей до продуктивної праці не нова. Протягом багатьох століть вона хвилювала найвидатніші уми людства, і це не випадково: працею створюється матеріальна і духовна культура суспільства.

У загальному розумінні мотивація - це сукупність рушійних сил, які спонукають людину до виконання певних дій. Ці сили можуть мати як зовнішнє, так і внутрішнє походження і змушу­вати людину свідомо чи несвідомо робити ті чи інші вчинки.

У міру розвитку суспільного виробництва, переходу до постіндустріальних засад, його функціонування дедалі очевиднішим стає фундаментальне значення людських ресурсів у розвитку ци­вілізації. Економічною наукою доведено (і підтверджено практи­кою), що за сучасних умов господарювання прогрес забезпечує людина і її мотивація.

А отже, в центрі мотивації персоналу стоять потреби людини, а людина являється об’єктом і суб’єктом управління персоналом.

Потреби як основна ланка мотивації трудової діяльності

Вивчення складних теоретичних і прикладних проблем мотивації розпочинається з розгляду категорії «потреби». Потреби - це відчуття фізіологічного, соціального або психологічного дискомфорту через брак чогось, це необхідність у чомусь, що потрібне для створення і підтримування нормальних умов життя і функціонування людини. Цілком правомірним буде трактування потреб як стану нерівноваги, дефіциту, на усунення яких спрямовані дії людини.

Люди по-різному позбавляються своїх потреб: задово­льняють їх, придушують або й зовсім не реагують на них.

Характер походження потреб досить складний, але в основу покладаються дві визначальні причини. Перша має фізіологічний характер, бо людина, як і кожна жива істота, потребує певних умов і засобів існування. Друга є наслідком суспільних умов.

Загальні властивості потреб:

- більшість потреб є предметними; - притаманна різноманітність і здатність до розвитку; ­­- більшість потреб циклічні; - більшість потреб задовольняються за допомогою предметів або послуг.

3. Класифікація потреб людини:

а) за природою - первинні (фізіологічні і, як правило, природжені) і вторинні (психологічні, які усвідомлюються з досвідом):

б) за суб'єктами вияву (особисті/індивідуальні, групові/колективні, суспільні);

в) за кількісною визначеністю і можливостями задоволення (абсолютні, дійсні, платоспроможні, задоволені);

г) за характером, причиною виникнення (матеріальні, трудові, статусні)

д) за ступенем усвідомленості (усвідомлені, неусвідомлені).

Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для виживання(потреба в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби).

До сусп..потреб належать: виробничі, державного управління, оборони, охорони довкілля, забезпечення конституційних гарантій членам суспіль­ства тощо.

Особисті потреби виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Абсолютні потреби полягають у самому тільки бажанні володіти товарами та користуватися послугами і мають абстрактний характер.

Дійсні потреби формуються в рамках досягнутого рівня виробництва. Вони не пов'язані з платоспроможністю споживачів і є конкретними, тобто спрямованими на певний предмет чи послугу, які справді виробляються і пропонуються споживачеві.

Платоспроможні потреби визначаються відповідними можливостями споживачів. З цими потребами споживач виходить па ринок, і вони набирають форми платоспроможного попиту.

До задоволених потреб відносять ті, що фактично задоволь­няються наявними благами та послугами. Платоспроможні потреби перетворюються на задоволені тоді, коли на ринку є достатня кількість товарів та послуг, які за свої­ми споживчими якостями відповідають вимогам покупців.

Зміст та взаємозв’язок ключових категорій навчальної дисципліни: “мотив”, “інтерес”, “стимул”, “стимулювання”.

Коли людина усвідомлює зміст потреби і можливість її задоволення за допомогою певних благ, у неї виникає інтерес до цих благ і до способів їх отримання. У такому випадку потреби набувають форми інтересів. Інтерес — форма прояву пізнавальної потреби особистості, спрямована на певний предмет (благо). Інтереси зумовлюють появу спонукальних дій, мотивів. Мотив є переважно усвідомленим внутрішнім спонуканням людини до діяльності, пов’язаним із задоволенням певних потреб.

Під стимулом розуміють спонукання до дії, яке походить із-зовні й має цільову спрямованість. І мотив, і стимул є спонуканням до дій. В основі стимулу лежать зовнішні чинники: матеріальні і нематеріальні винагороди, накази, розпорядження та інші адміністративні методи. Мотив також є спонуканням до дії, але в основі нього може бути як стимул так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, прагнення самовираження, докори сумління тощо). Стимул перетворюється на мотив лише в тому разі, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею.

Стимулювання — процес зовнішнього впливу на людину для спонукання її до конкретних дій. Стимулювання є одним із засобів мотивації. За допом. стимулювання, створ. сприятливі умови для задоволення потреб працівника, забезпечується трудова поведінка.

Поиск по сайту: