Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Фізико – хімічні чинники



Хімічні властивості елементів. Динаміку хімічних елементів у природних водах визначає поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників. До внутрішніх чинників належать такі характеристики елементів, як валентність, іонні радіуси, іонні потенціали; до зовнішніх – енергетика Землі, склад атмосфери, біогенні умови і клімат. Чим більша валентність для багатьох металів, тим менше розчинні сполуки вони утворюють, тим відповідно нижча їхня міграційна здатність. Рухливість гідратованих іонів тим більша, чим більші іонний радіус і валентність. Однак, залежно від характеру середовища рухливість іонів різко змінюється.

Окисно – відновні процеси мають суттєвий вплив на міграційну здатність елементів, їх розсіювання та концентрацію. Головним критерієм окисних процесів є наявність вільного кисню у водах. Показником його відсутності є трьохвалентне залізо. Важливими реагентами відновних реакцій у природних водах є мікроорганізми, що розкладають органічну речовину. А головними критеріями відновних процесів є наявність двохвалентного заліза і відсутність кисню. Здатність до окислення і відновлення характеризується окисно-відновним потенціалом (Eh) атомів та іонів, який вимірюється вольтами, відносно певної стандартної окисно-відновної реакції, потенціал якої дорівнює нулю. У природних водах Eh коливається від +700 до –500 мВ.

Гідроліз солей.Гідроліз – це хімічна взаємодія іонів розчинної солі з водою, що супроводжується зміною реакції середовища.

Катіонний обмін.Інтенсивність його залежить, головним чином, від ступеню дисперсності породи, природи катіонів, що обмінюються, середовища, концентрації електронів у розчині. Чим вища валентність, тим сильніше катіони поглинаються і утримуються породою за інших однакових умов. Коли катіони мають однакову валентність, поглинання збільшується із зростанням відносної атомної маси.

Надзвичайна роль у реакціях катіонного обміну належить водню. Його енергія обміну перевищує енергію обміну не тільки одновалентних, але й двохвалентних катіонів. Обмінна властивість ґрунту підвищується із збільшенням розчину, з яким грунт перебуває у рівновазі. Спостереження показують, що із збільшенням концентрації елементів обмінна властивість також зростає.

У природних водах відбувається, головним чином, катіонний, а не аніонний обмін.

Біологічні чинники

До цих чинників належать життєдіяльність рослин і тваринних організмів. Вони зумовлюють, з одного боку, біогенну метаморфізацію природних вод, а з іншого – збагачують у деяких випадках води мікрокомпонентами.

Рослини мають вибіркову здатність нагромаджувати хімічні елементи шляхом поглинання їх з розчину. Серед рослин виділено, так звану групу, фреатофітів, до якої належать: осоки, очерет, рогози, а також цілий ряд видів дерев’янистої рослинності і кущів. Усі види фреатофітів мають добре розвинуту кореневу систему, яка проникає на глибину до 20 – 30 м. До цієї групи належать соленакопичувальні види рослин – галофіти (нагромадження іонів NaCl), серед них найбільш відома – полин.

Рослинність впливає на характер ґрунтових реакцій. Хвойні ліси сприяють збільшенню кислотності через кислі властивості їх органічних решток. Трав’яниста рослинність, навпаки, сприяє нагромадженню лугів у ґрунтових розчинах. Водні рослини змінюють газовий і хімічний склад водойм. У ході фотосинтезу йде збагачення води киснем і зменшення концентрації вуглекислого газу, а також створюється органічна речовина.

Мікроорганізмивідіграють особливо важливу роль у процесах зміни хімічного складу природних вод. Існують аеробні та анаеробні бактерії. Перші живуть за рахунок вільного кисню, другі його беруть з кисневмісних сполук чи мінеральних солей. Перші характерні для поверхневих вод суходолу, річкових і озерних водойм, неглибоких морів. Другі – для застійних водних басейнів, боліт, лиманів, дна глибоких морів, ґрунтових водах нижче зони аерації.

Десульфатизуючі бактерії сприяють відновленню сульфатів та утворенню сірководню (належать до анаеробних).

Сіркобактерії відкладають сірку на своєму тілі і за сприятливих умов можуть утворювати промислові скупчення.

Амінофікатори – продукують аміак за рахунок розкладу органічних речовин, що містять у своєму складі білок.

Нітрофікатори окислюють аміак до нітритів і нітратів.

Денітрифікатори розкладають нітрити і нітрати з виділенням вільного азоту.

Залізобактерії здатні відкладати гідроксид заліза, а також манган. Вони найбільш активні у холодних водах (5–100C). Інколи утворюють великі скупчення.

Мікроорганізми впливають на газовий режим водойм і хімічний склад води. Під час дихання поглинають кисень і виділяють вуглекислий газ. У водоймах розкладають залишки відмерлих рослинних і тваринних організмів. Така діяльність має дуже серйозне значення для природного очищення вод.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.