ЗНАЧЕННЯ ОЗЕР ТА ВОДОСХОВИЩ У НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Водойми із сповільненим водообміном — озера та водосховища — мають велике значення в народному господарстві. Великі озера (Байкал, Балхаш, Каспійське море, Ладозьке, Онезьке) та водосховища, створені на Волзі, Дніпрі, Дону, використовуються як транспортні магістралі. Мінеральні озера (Кара - Богаз - Гол, Ельтон, Баскунчак, озера Криму) використовуються для добування цінної хімічної сировини (мірабіліту, кухонної солі, соди тощо). З озер, розміщених у зоні тундри і тайги, видобувають сапропель, сапропеліти, торф, які використовуються в хімічній (добування бензину, газу, різних мастил тощо) та паливній промисловості.

Значну роль відіграють озера та водосховища в розведенні водоплавної птиці, риборозведенні та рибальстві. Залежно від кількості риби, яка виловлюється з 1 га площі, озера поділяються на:

а) малопродуктивні, якщо з 1га виловлюється менше 30 кг на рік;

б) середньопродуктивні при вилові 30 — 60 кг/га на рік;

в) високопродуктивні при вилові більше 60 кг/га за рік.

З розвитком водогосподарського будівництві в народному господарстві роль штучних водойм весь час збільшується. В Україні створено багато водосховищ, які накопичують воду і віддають її для водопостачання, зрошування, гідроенергетики. У посушливих степових і лісостепових районах величезне значення мають малі штучні водойми — ставки. Ці водогосподарські споруди створюються для водопостачання, зрошування, риборозведення. Вони наповнюються за рахунок місцевого стоку під час весняної повені.

Таблиця 8.2 - Найбільші водосховища СНД

Лекція № 9Болота

Походження боліт

Болотом називається ділянка земної поверхні, яка постійно перебуває в стані застійного або слабопроточного зволоження і характеризується наявністю процесу торфоутворення і розвитком певної вологолюбної рослинності. До цієї категорії природних утворень належать заболочені землі і заболочені водойми.

Болота можуть виникати або шляхом заростання водойм або заболочування суші.

Заболочування суші є наслідком певного поєднання фізико-географічних умов, які сприяють сповільненому стоку вод і акумуляції їх на поверхні і в ґрунтах, завдяки чому в їх верхніх шарах утворюється надмірність вологи.

Останнє призводить до погіршення кисневого і мінерального живлення рослин, порушує процеси розкладу відмерлих частин рослин. Напіврозкладені рештки рослин консервуються гуміновими кислотами, які утворюються в процесі розпаду рослин. Подрібнені частки органічного матеріалу спочатку заповнюють пори мінерального ґрунту, різко погіршуючи його водопроникність, а потім вкривають і поверхню ґрунту.

Поступово ущільнюючись, маса рослинного матеріалу перетворюється на специфічну органічну породу - торф. Торф має високу водопроникність і малу водопроникність. Поява торфу перетворює поверхню суші на заболочену територію, а при подальшому збільшенні потужності торфового шару на болото.

Процеси заболочування суші залежать від співвідношення елементів водного балансу, рельєфу місцевості, складу ґрунту і гідрогеологічної будови місцевості. У зоні надмірного зволоження опади перевищують випаровування, частина вологи залишається в ґрунті і призводить до перезволоження верхніх шарів ґрунту. При рівнинному рельєфі з малими похилами зайва волога з поверхневих шарів ґрунту виводиться дуже повільно. Утворюються значні площі, перезволожені застійними водами. Тому в районах з рівнинним рельєфом і відносно рідкою річковою мережею болота і заболочені землі займають більшу частину території (наприклад, Західний Сибір, Полісся).

Ось чому в зоні надмірного зволоження болота є основним елементом ландшафту, а процес болотоутворення характерною зональною ознакою. Так середня заболоченість тундри становить близько 70 %, а лісової зони - 30%.

У зоні нестійкого зволоження (лісостеп) боліт значно менше. Вони приурочені до від’ємних форм рельєфу - ярів, балок, западин, подів, блюдець тощо. Надлишки вологи тут створюються лише з рахунок припливу поверхневих вод, виходу на поверхню підземних вод. У зоні недостатнього зволоження (степ) болота зустрічаються як виняток. Вони розташовані в основному в заплавах річок, а також там, де виходять на поверхню підземні води.

Велике значення в процесі розвитку боліт має висота рівня ґрунтових вод у торфовому покладі і прилеглій суші. Наростання торфового покладу і підвищення рівня ґрунтових вод у болоті, яке займає пониження рельєфу, призводить до сповільнення потоку ґрунтових вод, спрямованого до болота, та до підвищення їх рівня на навколишній місцевості.

Болото може з’явитися в найрізноманітніших умовах. Часто воно утворюється в ялиновому лісі, де внаслідок вилуговування ґрунтів з’являється мохова рослинність, яка призводить до відмирання лісу і народження типової болотної рослинності. Утворення болота може початися на лісових вирубках і на лісових згарищах. На цих площах рослинний покров утворює щільну дернину, яка погіршує умови інфільтрації. Виникає надмірність вологи, яка сприяє появі вологолюбної рослинності. Болото також може утворитися на місці луків. Лучна рослинність, внаслідок збільшення вологості, замінюється осоками і мохом, починається процес торфоутворення, в результаті чого виникає трав’яне болото.

Отже, для розвитку процесів заболочування і торфонакопичення необхідні сприятливі поєднання водного і теплового режимів. Поряд з різними причинами болотоутворення головну роль відіграють кліматичні і гідрологічні особливості території, які створюють сприятливі для заболочування співвідношення тепла і вологи.

З морфологічного боку болота характеризуються формою своєї поверхні, розмірами масивів, похилами поверхні і потужністю торфового шару.

Болота можуть мати плоску, ввігнуту або опуклу поверхню. Для болотних масивів характерна наявність внутріболотних водних об’єктів: струмків, річок, oзер, мікроозер і трясовин. З болотних озер і трясовин часто беруть початок струмки і річки. Глибина русла болотних річок звичайно не перевищує 1,5-2 м, ширина русла звичайно не більше 10 м, іноді струмки течуть під моховим покровом і лише в окремих місцях виходять на денну поверхню.

ТИПИ БОЛІТ

За характером водного і мінерального живлення, формою поверхні і складом рослинності болота прийнято ділити на три основні типи: низинні, перехідні і верхові.

Низинні болота розташовуються у понижених частинах рельєфу, на місці колишніх озер або в заплавах річок. Поверхня цих боліт ввігнута або плоска. Живлення їх відбувається за рахунок атмосферних опадів, стоку поверхневих вод з оточуючої суші, річкових вод під час повеней і паводків, а також ґрунтових вод. Річкові та ґрунтові води відносно багаті на мінеральні солі, тому на болотах цього типу росте багата євтрофна рослинність (чорна вільха, береза, зелений мох, осока, очерет, хвощ тощо). Торф, відкладений у цих болотах, багатий на мінеральні солі (зольність його 6-7%) і може використовуватися як добриво. Найбільш відомі низинні болота знаходяться в Поліссі, в Західному Сибіру, в заплавах Кубані, Дону, Волги, Дніпра.

Верхові болота зустрічаються лише у вологому кліматі і розташовуються на плоских вододілах. Живлення їх відбувається за рахунок атмосферних опадів, тому ці болота бідні на мінеральні солі. Рослинність, що росте на цих болотах, називається оліготрофною. Вона невибаглива до умов життя, представлена такими видами: сфагнові білі мохи, пригнічена сосна, журавлина та ін. Наростання моху та накопичення торфу йде в центральній частині болота швидше, ніж на краях. Тому ці болота мають опуклу форму. Іноді центр болота вищий від окраїн на 7-8 м. Зольність торфу цих боліт менша, близько 4 %, торф використовується як паливо і в хімічній промисловості.

Перехідні болота за характером рослинності і ступенем мінералізації вод, які їх живлять, є проміжними між низинними і верховими. Рослинність, що росте на цих болотах, називається мезотрофною.

Стадії розвитку боліт найкраще простежити на прикладі заболоченої водойми, яка після заростання перетворюється на болото.

Поиск по сайту: