Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи; доходний, витратний і порівняльний.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання (таблиця 8.1).

Таблиця 8.1. Пріоритети застосування підходів до оцінки нематеріальних активів і ОІВ[ 103 ]

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, то одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку, створюваного безпосередньо даними активами. їх варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріальних активів.

Класифікація методів доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів наведена на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Методи доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів

Використання математичного апарату в межах того чи іншого методу передбачає виконання такої послідовності операцій:

· виділення грошового потоку, що генерується нема­теріальним активом;

· детальне або з припущеннями, що спрощують поведінку грошових потоків, прогнозування майбутніх змін грошових потоків з урахуванням тривалості їх надходження;

· визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіта­лізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;

· розрахунок вартості об'єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків (8.1) або капіталізації (8.2);

, (8.1)

де В_на - вартість нематеріального активу;

Ді - економічний ефект від використання нематеріаль­ного активу, що оцінюється, за і-й період;

Д - економічний ефект від використання нематеріального активу, що оцінюється, за найбільш характерний (типовий) період.

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

В першу чергу доцільно визначити реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематері­ального активу. Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути;

· надлишковий прибуток, ідо створюється завдяки нематеріальним активам, які не відображені у фінансовій звітності, але використання яких забезпечує доходність на активи і па власний капітал вище за середньоринковий рівень;

· реальні ліцензійні платежі, що надходять правовласнику за ліцензійними угодами на дозвіл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак;

· перевага в ціні одиниці продукції, що випускається та реалізується з використанням об'єкта оцінки;

· виграш в собівартості продукції за рахунок економії па умовно-змінних або умовно-постійних витратах;

· перевага в обсязі реалізації продукції.

Метод надлишкового прибуткузастосовується для оцінки гудволу і передбачає виконання операцій у такій послідовності [11, 14,21,32,45,57]:

1. Визначення ринкової вартості всіх активів (або власного капіталу) підприємства.

2. Розрахунок скоректованого на нетипові доходи та витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за рахунок сумарних історичних інвестиційних витрат на при­дбання (створення) всіх активів (або використання власного капіталу).

3. Визначення середньоринкової доходності на активи або власний капітал.

4. Розрахунок нормалізованого (очікуваного) прибутку підприємства за умов середньоринкової доходності активів (власного капіталу).

5. Розрахунок надлишкового прибутку як різниці скорек­тованого фактичного та нормалізованого прибутку.

6. Розрахунок вартості гудволу за формулою:

, (8.3)

де Г - вартість гудволу;

П - скоректований фактичний чистий прибуток під­приємства;

Р - середньоринкова доходність на активи або власний капітал;

А - ринкова вартість активів (власного капіталу).

Приклад. Ринкова вартість усіх активів підприємства оцінюється в 400 тис. грн., а зобов'язань - 300 тис. грн. Фактичний прибуток до оподатковування - 23 тис. грн., ставка податку на прибуток - 25 %. Середньогалузева рентабельність власного капіталу - 15%. Ставка капіталізації - 18%. Оцінити вартість гудволу.

Розв'язок.

Розрахуємо вартість гудволу методом надлишкових прибутків. Для цього розрахуємо фактичний та очікуваний чистий прибуток підприємства.

Фактичний чистий прибуток дорівнює:

23 * 0,75 = 17, 3 (тис. грн.)

Очікуваний чистий прибуток за умов середньогалузевої рентабельності власного капіталу становитиме:

(400 - 300) * 0,15 = 15 (тис. грн.)

Вартість гудволу за формулою 8.3 становить:

(тис. грн.)

Реальний економічний ефект, що утвориться від вико­ристання нематеріального активу, виділяється за допомогою процедури порівняння параметрів господарської діяльності підприємства з використанням і без використання об'єкта оцінки. Так, наприклад, економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок збільшення ціни продукції може бути розрахований за формулою:

, (8.4)

де Д - економічний ефект під використання немате­ріального активу;

К - обсяг продукції, виробленої (реалізованої) з вико­ристанням нематеріального активу;

Ц, Ц_вик - ціна одиниці продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно.

Приклад. Оцінити вартість товарного знаку «Джерело», власником якого є ЗАТ «Кристал», якщо маркетингове дослідження показало, що за станом на дату оцінки відпускна ціна пакета (1л) ординарного натурального соку ЗАТ «Кри­стал» на 0,55 грн. перевищує відпускну ціну пакета соку підвищеної якості одного з рядових конкурентів (ЗАТ «Вро­жай»), якому він відповідає за своїми споживчими влас­тивостями. Ставка ПДВ - 20 %, ставка податку на прибуток -25 %. Фізичний обсяг продажів продукції ЗАТ «Кристал» під товарним знаком «Джерело» за рік, що передує даті оцінки, склав 154725 л. Коефіцієнт капіталізації - 30 %.

Розв'язок. Чистий економічний ефект від реалізації одного пакета (Д_пак) натурального соку «Джерело» дорівнює перевазі у відпускній ціні пакета за винятком ПДВ і податку на прибуток:

Д_пак = 0,55 * (1 - 0,2) * (1 - 0,25) = 0,33 (грн).

Річний економічний ефект від реалізації продукції з товарним знаком «Джерело» з урахуванням цінової переваги за формулою (8.4) складає:

Д = 154725 * 0,33 = 51059,2 (грн).

Пряма капіталізація таких надходжень з урахуванням коефіцієнта капіталізації 30 % дозволяє визначити вартість товарного знаку та здійснюється за формулою (8.2):

(грн).

Економічний ефект за рахунок зниження сукупних витрат завдяки використанню нематеріального активу розрахову­ється за формулою:

Д = К * (Взм_6/вик - Взм) + ДВпост, (8.5)

де Взм, Взм_6/вик - змінні витрати на одиницю продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно;

ДВпост - різниця в постійних витратах без використання і з використанням нематеріального активу.

Саме цей економічний ефект лежить в основі методу виграшу в собівартості, що знаходить широке застосування в сфері оцінки ноу-хау, але не застосується у випадках оцінки нових видів продукції - товарів, що раніше не вироблялися і не вводилися в обіг. При цьому в калькуляціях використовуються дані за наступними статтями витрат: сировина та матеріали, комплектуючі виробів, обслуговування та ремонт виробничого обладнання, амортизація, паливо й інші види енергії, заробітна плата, адміністративно-управлінські витрати.

Приклад. Підприємство володіє ноу-хау виробництва масляної фарби. Витрати на виробництво фарби без вико­ристання ноу-хау складають 1,5 гри. на 1 кг. При цьому 35 % собівартості складають витрати праці. Обсяг продажів під­приємства дорівнює 300 т фарби на рік. Ноу-хау дає можливість заощаджувати на кожному кілограмі фарби 0,3 грн. за рахунок використовуваних матеріалів і 15 % трудових витрат. За прогнозами, ця перевага зберігатиметься протягом 4 років. Необхідно оцінити вартість ноу-хау при ставці дисконту 12 %.

Розв'язок. Виграш у собівартості в даному випадку отри­мується за рахунок економії на матеріалах для виробництва фарби та на витратах праці. Економія матеріалів за рахунок використання ноу-хау складає:

300 * 0,3 = 90 (тис. грн).

Економія витрат праці за рахунок використання ноу-хау складає:

1,5 * 0,15 * 300 = 67,5 (тис. грн)

Разом виграні у собівартості за рік дорівнює:

90 + 67,5 = 157,5 (тис. грн)

Вартість ноу-хау з урахуванням тривалості виграшу в собівартості (4 роки) і ставки дисконту (12 %) за формулою (8.1) складає:

(тис. грн.).

Економічний ефект за рахунок зростання обсягу реалізації продукції в результаті використання нематеріального активу може бути отриманий за формулою:

Д = Ц * (К - К_б/вик), (8.6)

де К_б/вик - обсяг виробленої (реалізованої) продукції без використання нематеріального активу.

Приклад. Підприємство «Альфа» розробило нову техно­логію виробництва запасних частин для автомобілів, що сприяє підвищенню ефективності використання обладнання під­приємства, і отримало патент на неї. Якщо раніше протягом року на виробничих потужностях підприємства можливо було виробляти 5 тис. одиниць продукції, то після освоєння нової технології продуктивність збільшилась до 6,5 тис. одиниць продукції. Ціна одиниці продукції без ПДВ становить 1500 грн. Собівартість продукції становить 70 % від обсягу її вироб­ництва, податок на прибуток - 25 %: Визначити вартість технології, якщо ставка дисконту дорівнює 22 %, а тривалість прогнозного періоду - 6 років.

Рішення. Річний економічний ефект від використання технології за формулою (8.6) становить:

1500 * (6,5 - 5) = 2250 (тис. грн).

Чистий економічний ефект (за винятком собівартості та податку на прибуток) становить:

2250 * (1 - 0,7) * (1 - 0,25) = 506 (тис. грн).

Вартість технології з урахуванням тривалості прогнозного періоду та ставки дисконту за формулою (8.1) дорівнює:

(тис. грн).

Процедури синтетичного виділення економічного ефекту (метод «звільнення від роялті» і метод виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата) використовуються для оцінки вартості патентів і ліцензій і ґрунтуються на загальному вихідному припущенні про те, що було б, якби оцінюваний нематеріальний актив не належав його сьогоднішньому власнику, який за таких умов був би зобов'язаний здійснювати регулярні ліцензійні платежі на користь іншого особи - власника прав. Однак, насправді такі платежі не здійснюються, оскільки права належать сучасному власнику нематеріального активу, і він звільнений від цього обов'язку. Економія, що утворюється в результаті такого звільнення, є додатковим прибутком, який генерується нематеріальним активом. А вартість об'єкта оцінки в даному випадку визначається як поточна вартість потоків додаткових прибутків за винятком усіх витрат, пов'язаних із забезпеченням патенту або ліцензії, протягом економічного строку служби патенту або ліцензії.

Метод «звільнення від роялті» передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів - (роялті) розраховується у відповідності зі сформованою практикою ліцензійних угод і являє собою процент винагороди за надання права використання об'єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається з застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів), на середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих ставок роялті знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,15 [АА, 57|.

У методі виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіатарозмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної з застосуванням немате­ріального активу, на середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться в діапазоні від 0,1 до 0,5. Розмір частки визна­чається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю патентної охорони та розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається «правило двадцяти п'яти процентів», коли ця частка дорівнює 0,25 [32].

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими право-власниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення й ін.).

Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати на створення об'єкта оцінки, може бути надана правовласником, використовуються такі основні методи:

· вихідних витрат або відновлювальної вартості (якщо в замовника є документально зафіксований кошторис витрат);

· вартості заміщення (якщо кошторис відсутній).

Метод вихідних витрат(історичної вартості) будується на використанні реальних ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелектуальної діяльності. Його особливістю є обов'язковість індексації виявлених витрат з метою їхнього приведення до рівня цін на товари та послуги, що відповідає даті оцінки. Така індексація повинна здійснюватися з застосуванням індексу споживчих цін, які розраховуються Держкомстатом. Можливе також застосування галузевих індексів у випадку наявності інформації про них. Метод вихідних витрат застосовується під час оцінки унікальних нематеріальних активів, спрямованих на космічну, військову та інші сфери.

Ринкова вартість нематеріального активу за даним методом визначається в такій послідовності:

· досліджується бухгалтерська звітність підприємства за той період, протягом якого виконувалася робота зі створення нематеріального активу та доведення його до готовності використання в запланованих цілях. При цьому виявляються всі фактичні витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням (придбанням) нематеріального активу (витрати на пошукові роботи та розробку теми, на створення експериментальних зразків, на сплату патентного мита, на створення конструк­торсько-технічної, технологічної, проектної документації й ін.);

· будується календарний графік фактичного витрачання коштів;

· здійснюється приведення виявлених фактичних витрат до дати оцінки за допомогою індексів, що враховують зміну цін за час, що пройшов з моменту здійснення витрат до часу проведення оцінки;

· скоректовані витрати підсумовуються й отримана сума збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

· визначається в грошовому вираженні величина зни­ження вартості об'єкта оцінки, обумовленого застаріванням нематеріального активу з моменту створення до дати оцінки.

Метод відновлювальної вартостіпередбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Ці витрати повинні бути розраховані на основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і по­в'язаних з ними об'єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорону здоров'я, освіту і т. ін.)

Ринкова вартість нематеріального актину за і цім методом визначається в такій послідовності:

· виявляються фактичні витрати всіх ресурсів, пов'язаних зі створенням і введенням у дію нематеріального активу, у їхньому фізичному вимірі;

· на базі фактичних витрат ресурсів і діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки розраховується загальна вартість витрат;

· отримана сума витрат збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

· визначається в грошовому вираженні величина зниження вартості, обумовленого застаріванням за час, що пройшов з моменту створення нематеріального активу до дати його оцінки.

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов'язкова повна ідентичність структури об'єкта та природи утворюючих його частий, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об'єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об'єкта власності. Нематеріальні активи вважаються несхильними до фізичного зносу [44].

Під функціональним застаріванням розуміють невід­повідність функціональних можливостей об'єкта оцінки сучасним ринковим уявленням про характеристики власності такого тину. Зниження вартості, обумовлене цим фактором, визначається шляхом розрахунку вартості необхідних доробок так само, як це робиться при визначенні вартості заміщення.

Економічне застарівання (зовнішній знос) викликається зміною загальної економічної ситуації в країні, регіоні або галузі, перебудовою інфраструктури в місці розташування підприємства й іншими факторами, що підходять під визначення «зовнішні умови». Величина економічного застарівання розраховується шляхом прямої капіталізації зміни грошового потоку під впливом безпосередньо оцінюваного нематеріального активу.

При використати порівняльного (ринкового) підходу оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з ана­логічними об'єктами або інтересами в цих об'єктах, що були продані на інтелектуальному або товарному ринках. Основним методом даного підходу є метод порівняння продажів,послідовність дій при використанні якого докладно описана щодо оцінки об'єктів нерухомості, машин і устаткування (теми 6, 7). Основними умовами застосування методу є:

· фіксація на ринку фактів продажу об'єктів аналогічного призначення та порівнянної корисності;

· наявність і доступність інформації про ціни продажу та дійсні умови здійснення цих угод;

· наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних рис і характеристик таких об'єктів па їх вартість.

До відмінних рис і характеристик нематеріальних активів, що є елементами порівняння, відносять:

· обсяг прав, переданих в угоді;

· існування будь-яких спеціальних умов фінансування;

· економічні умови, що існували на відповідному вто­ринному ринку під час угоди;

· галузь або бізнес, де використовувався (буде вико­ристовуватися) нематеріальний актив;

· фізичні, функціональні та технологічні характеристики об'єктів;

· включення інших (нематеріальних) активів в угоду.

У зв'язку з тим, що загальні обсяги продажі» нематеріаль­них активів у цілому й інтелектуальній власності зокрема на вітчизняному інтелектуальному ринку є досить низькими, то для практичної оцінки таких об'єктів порівняльний підхід використовується рідко, а доступна інформація про угоди, що мали місце в недавньому минулому, використовується скоріше як орієнтовна, а не як визначальне підсумкове значення вартості об'єкта.

Поиск по сайту: