СТРУКТУРА ГРОШОВОГО РИНКУ

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення ок­ремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

•/ за видами інструментів, що застосовуються для переміщен­ня грошей від продавців до покупців;

v за інституцій ним й ознаками грошових потоків;

•^ за економічним призначенням грошових коштів, що купу­ються на ринку.

За першим критерієм, як зазначалося в підрозділі 3.2, у гро­шовому ринку можна виділити три сегменти: ранок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в ор­ганізаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостій­но, між ними існує тісний внутрішній зв'язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи попе-ремінно на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на рин­ку боргових зобов'язань з допомогою своїх депозитних сертифі­катів мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних па­перів або на валютному ринку. І навпаки, кошти, виручені від продажу цінних паперів, банк може розмістити під позичкові зо­бов'язання чи на придбання валютних цінностей.

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділи­ти такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банків­ських кредитів; ринок послуг небанкІвських фінансово-кредит­них установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківсь-кого позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фі­нансування збільшення основного й оборотного капіталу в про­цесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи: І) акції, що є вимогами на ча­стку в чистому доході І в активах корпорації; 2) боргові зобов'я­зання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 І більше років) термінів дії, що є зобов'язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі про­центів через певні проміжки часу аж до повного погашення. Кожна з цих груп інструментів фондового ринку має певні недоліки і пере­ваги перед Іншою. Так, дохід за борговими зобов'язаннями фіксо­ваний І має високий ступінь гарантії його одержання. Цієї переваги

не мають акції, зате вони дають власникам пряму вигоду від збіль­шення прибутковості корпорації, а також від зростання номінальної вартості активів корпорації, оскільки власники акцій мають право власності на відповідну їх частку. Водночас з погляду корпорації акції мають І такий Істотний недолік, як необхідність оплати вимог власників акцій після виплат за вимогами власників боргових зо­бов'язань. Через зазначені недоліки акцій їх ринок у розвинутих країнах, як правило, вужчий, ніж ринок боргових зобов'язань.

Ринок банківських кредитів та ринок послуг небанкІвських фінансово-кредитних установ будуть розглянуті в розділі 10.

За третім критерієм — економічним призначенням купівлі грошей — грошовий ринок поділяють на два сектори:

«ринок грошей;

• ринок капіталів.

Наринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). ЦІ кошти використовуються в обороті позичаль­ника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопи­ченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обо­роту і повертаються кредитору. Класичними операціями грошово­го ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку ко­мерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостро­ковими державними зобов'язаннями, короткострокові вклади фі­нансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо. Проте й Інші — не фінансові — суб'єкти втягуються на ринок грошей, коли свої короткострокові грошові кошти вкладають у банки чи передають у розпорядження інших фінансово-кредитних Інституцій, або ж одержують від них короткострокові позички чи Інше фінансування.

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним ін­дикатором кон'юнктури грошового ринку взагалі І слугує базою формування процентної політики в країні. Це дає підстави роз­глядати механізм формування попиту і пропозиції на грошовому ринку тільки на підставі ринку грошей.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондо­вими Інструментами — акціями, середньо- та довгостроковими

облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвес­тиційних та фінансових компаній тощо,

На ринку капіталів можуть працювати всі суб'єкти грошового ринку — кредитори, позичальники І фінансові посередники. Зокре­ма, банки емітують фінансові інструменти (акції, облігації) для на­рощування власного капіталу, а також можуть купувати чужі фон­дові цінності для зберігання, Інвестуючи тим самим своїх клієнтів,

Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки за­лишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон'юнктури, як на ринку грошей. Це повинні враховувати банки у своїй процентній політиці, з тим щоб створити сприятливі умо­ви для інвестування економіки.

Розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капі­талів має досить умовний характер. Адже запозичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в оборо­ті позичальника капітал не збільшиться протягом цього терміну. І навпаки, запозичення на строк більше року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення коротких платежів і не вплинуть на кон'юнктуру ринку грошей. Проте навіть умовне розмежування цих ринків має важливе практичне значення для їх функціонування, оскільки дає можливість їх суб'єктам здійснюва­ти свою діяльність більш цілеспрямовано й ефективно.

Якщо всі три види структуризацІЇ грошового ринку звести в єдину систему, то її можна подати у вигляді такої схеми (рис. 3.3).

Грошовий ринок

| За економічним

'Призначенням їресурсів

І За шституційними

{ознаками

г-

| За видом

[фінансових

І і негру менті в

Рис.3.3. Схема системної структуризацІЇ грошового ринку

Як видно знаведеної схеми,між усіма елементамигрошового ринку,незалежно від того, за якими критеріямивони були вичле-нені,Існує внутрішнійвзаємозв'язок, що підтверджує його внут­рішню ЄДНІСТЬ.

ПОПИТ НА ГРОШІ

Попит на гроші — одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною пробле­мою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та Інструменти гро­шово-кредитної політики. В Україні, де тільки формується цей ринок освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває особливого теорети­чного та практичного значення¹.

Поняття попиту на гроші.На відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину сво­го портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власни­ки портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, І навпаки. Такий (порт­фельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гро­ші теорією переваги ліквідності.

Трактування попиту на гроші як явища залишку зумовлює Істот­ну відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за об­сягами, ні за напрямами І динамікою руху. Наприклад, економічний суб'єкт хоче мати в цьому місяці дохід 10 тис. грн., а запас грошей на кінець місяця — 4,0 тис. грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це означатиме, що його попит на гроші зріс

На жаль, цянадзвичайно актуальна для України проблема поки що знайшла висвітлення дише в двох працях українських авторів: у посібнику А.Гальчинського «Теорія грошей» (К., 1996. — Тема3) тав монографії* В. Юшенка і В. Лисицького «Гроші: розвиток попиту і пропозиції в Україні» (К., 1998).

на 4,0 тис. грн. Для його задоволення з доходу 10,0 тис. грн. він по­винен витратити на поточні потреби 6,0 тис. грн., а 4,0 тис. грн. від­класти в запас. Проте він може задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши частину наявних у його пор­тфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, ав­томобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.

За такого трактування попиту на гроші це явище набуває важ­ливого значення в практиці управління грошовою сферою. Наяв­ність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єк­ти триматимуть гроші в себе, не «викинуть» на товарний, валют­ний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну! межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде безІнф-ляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

Попит на гроші і швидкість обігу грошей. Попит на гроші тісно пов'язаний ЗІ швидкістю обігу грошей обернено пропор­ційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпо­рядженні окремого економічного суб'єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають важливе практичне значення:

» оскільки попит на гроші — явище динамічне, то І швидкість обігу грошей не може бути постійною;

• зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту
на гроші може компенсувати дефіцит платіжних засобів при зни­
женні рівня монетизації валового національного продукту і по­
слабити кризу неплатежів;

• падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на
них послаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на
кон'юнктуру ринків, гальмує його інфляційні наслідки;

• у парі «попит — швидкість» визначальним є попит на гроші,
а похідним — швидкість їх обігу. Тому фактори зміни попиту на
гроші об'єктивно впливають і на швидкість їх обігу. Проте це не
виключає зворотного впливу зміни швидкості обігу грошей на
динаміку їх попиту. Наприклад, якщо суто організаційними захо­
дами (збільшення частоти виплат доходів, підвищення дохідності
короткострокових фінансових інструментів, удосконалення сис­
теми розрахунків тощо) забезпечується прискорення обігу гро­
шей, то це вплине і на формування попиту на них, особливо на
Його трансактивну складову.

Цілі та мотиви попиту на гроші. У теорії грошей чи не най­актуальнішим було і залишається питання, чому економічні суб'єкти накопичують гроші? Правильна відповідь на це питання створює базу для визначення економічних чинників, які вплива­ють на обсяг і динаміку попиту на гроші, а також для формуван­ня механізму його регулювання. У цьому питанні слід розрізняти два аспекти:

— задля яких цілей економічні суб'єкти накопичують гроші;

— які мотиви спонукають їх. до цього.

Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із са­мих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства), У першому випадку метою є створення запасу купівельних і платіжних засобів, до­статнього для задоволення поточних потреб економічних суб'єк­тів у товарах та послугах, у другому — накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента. Може бути і третій випадок, коли на­копичення певних запасів грошей підпорядковується першій і другій цілям одночасно.

Відповідно до зазначених цілей накопичення грошей попит на них можна розділити на три частини: попит на поточний запас платіжних засобів; попит на постійний запас грошей як форму багатства, що призначена давати додатковий дохід їх власникові; попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх пла­тежів та одержання додаткових доходів.

Відповідно до вказаних цілей виділяються три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб'єктів: трансакцІйний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекулятивний мотив.

Трансакцшниймотив полягає втому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійс­нення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. ЦІ гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання). Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною касою. Він ство­рює для власника значні зручності, бо забезпечує йому належну ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.

Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізич­ні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спро­можності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задоволь­нити свої непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

Непередбачувані потреби в грошових витратах зумовлюються переважно надзвичайними подіями — хвороба членів сім'ї, поло­мка автомобіля чи інших дорогих предметів вжитку (холодильни­ки, комп'ютери тощо), аварії на виробництві, необхідність запро­вадження новітніх вузлів чи деталей замість застарілих тощо. Задоволення подібних потреб економічних суб'єктів рівноцінне гарантії їх безпеки, має надзвичайно важливе значення для їх жит­тєдіяльності І пояснює їх бажання мати в наявності певний запас грошей. Такий запас має переважно страхове призначення.

У діяльності економічних суб'єктів трапляються також неспо­дівані події, які не викликають непередбачуваних витрат, а навпа­ки, відкривають можливість їх скоротити й одержати неперед-бачуваний дохід. З'являється несподівана можливість поліпшити своє фінансове становище. Для цього теж потрібно мати певний запас грошей, наприклад, щоб негайно купити потрібний товар у разі раптового зниження цін, чи за низьких ринкових цін придба­ти цінні папери з наміром продати їх, коли вони подорожчають, чи здійснити взагалі вигідну купівлю про запас за сприятливої кон'юнктури тощо. В усіх подібних випадках рушійною силою накопичення грошей теж є мотив завбачливості.

Сформований за цим мотивом запас грошей є запасом купіве­льної спроможності, і з цього погляду він подібний до операцій­ного запасу, тобто має трансформаційне призначення — забезпе­чити безперервну реалізацію товарів та послуг. Тому його можна розглядати як складову трансформаційного запасу. Водночас за­пас грошей за мотивом завбачливості більш довготривалий, ніж операційний запас, і тому може використовуватися для одержан­ня додаткового доходу через розміщення в довгострокові депози­ти, цінні папери тощо.

Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні пев­ний запаїс грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові Інструменти, а при погіршенні цих умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову фор­му, яка хоч і малодохІдна, але безризикова.

Ідея спекулятивного мотиву попиту на гроші привнесена в економічну теорію Дж. М. Кейнсом. Вона вважається чи не най­вагомішим Його внеском у теорію грошей взагалі¹. Головна пере­вага цієї Ідеї КеЙнса полягає в тому, що вона відкрила шлях до

¹ Див.: Гальчинський А. Теорія грошей. — К., 1996. — С. 111.

встановлення залежності попиту на гроші та накопичення грошей від зміни процента. Визнання цієї залежності сприяло осмислен­ню широких можливостей використання процента в практиці ре­гулювання грошової маси, перетворенню його в центральний ін­струмент грошово-кредитної політики.

Механізм спекулятивного мотиву базується на тому, що запа­си грошей І запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні види активів (багатства), які дають не однаковий дохід І містять у собі не однакові ризики. Актив у формі грошей приносить мінімальний (часто нульовий) дохід і має максималь­ний захист від ризику. Зберігаючи гроші, Індивіди втрачають до­ходи, які називаються альтернативною вартістю зберігання грошей. Величина її залежить від середньої норми процента за фінансовими активами та запасом грошей. Щоб не допустити зростання втрат доходів (альтернативної вартості) у разі підви­щення норми процента, індивіди повинні зменшувати запас гро­шей, тобто попит на гроші.

Активи у формі запасів фінансових інструментів можуть при­носити значний дохід, проте одержання його пов'язане з істот­ними ризиками. Якщо доходи від фінансових інструментів недо­статньо високі чи знижуються при відчутних ризиках, пов'язаних з їх одержанням, то альтернативна вартість зберігання грошей знизиться, економічним суб'єктам буде вигідно мати запаси гро­шей, І їх попит на гроші зростатиме, І навпаки, при високих чи зростаючих доходах від фінансових інструментів та стабільності їх ризикрвості альтернативна вартість грошей зростатиме, вони будуть віддавати перевагу накопиченню запасів цих інструментів і попит на гроші знижуватиметься.

Після Кейнса його Ідея спекулятивного попиту на гроші набу­ла істотного розвитку в працях Тобіна, Баумола та інших еконо­містів. Зокрема, вони довели, що спекулятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші, тобто і на трансакційну, і на за­вбачливу його складові. Такий підхід істотно розширює роль процента як фактора формування попиту на гроші. Новим є та­кож визнання фінансового ризику як мотиваційного чинника впливу на попит на гроші. Воно помітно послабило роль процен­та, оскільки зростання процентного доходу супроводжується зро­станням ризику його одержання. Тому інтерес економічних суб'­єктів до одержання доходів може нейтралізуватися зростаючою загрозою втрат від ризику і вони можуть віддати перевагу нако­пиченню грошей навіть при зростанні доходу від альтернативних активів.

Нові висновки помітно послабили значення виділення трьох мотивів у дослідженні механізму попиту на гроші взагалі і спеку­лятивного мотиву зокрема. Чи не тому М. ФрІдман, що заклав основи сучасної монетаристської теорії, досліджуючи попит на гроші, відмовився від урахування зазначених мотивів, а зосере­див своє дослідження виключно на грошах як одному з цілого ряду дохідних активів, до якого він відніс і звичайні товари. По­пит на гроші окремих індивідів він мотивує виключно відношен­ням очікуваного доходу на гроші до очікуваних доходів на інші активи. Очікуваний дохід на гроші він трактує не тільки як певні зручності від наявності запасу грошей, а й як певний рівень про­центного доходу, що тепер виплачується за поточними вкладами.

Очікуваний дохід за фінансовими активамизабезпечується процентами та дивідендами, а очікуваний дохід за товарними активами -— рівнем інфляції. Якщо очікувана зміна їх співвід­ношення буде на користь грошей, то попит на гроші зростатиме, а якщо на користь негрошових активів — то скорочуватиметься.

У цьому зв'язку підхід до визначення попиту на гроші Фрід-мана не можна розглядати як альтернативу підходу Кейнса. Тра­ктування ФрІдмана пов'язане з трактуванням Кейнса і є його по­дальшим розвитком у тому плані, що попит на гроші мотивується не тільки зміною процентного доходу на облігації, як стверджу­вав Кейнс, а й багатьма іншими чинниками (процентним доходом за вкладами, рівнем інфляції, доходом за акціями). Відмінність трактування Фрідмана полягає в основному у його висновках, згідно з якими вплив зміни процента на попит на гроші не на­стільки значний, як це вважав Кейнс, бо зростання процентної ставки зачіпає не лише альтернативну вартість грошей, а й очіку­вані доходи на грошові вклади та інші активи і співвідношення їх рівнів може істотно не змінитися. Тому і відповідний мотив до накопичення грошей істотно не змінюється.

Але це не означає, що мотив до накопичення запасу грошей, який зумовлюється процентним доходом, зовсім зникає. Пред­ставники всіх сучасних теорій грошей визнають альтернативну вартість зберігання грошей (готівки та поточних рахунках), її вплив на бажання мати такий запас грошей І на попит на гроші в цілому. У цьому мотиві Істотно послаблений спекулятивний ас­пект і посилений аспект дохідності активів взагалі. Тому цей мо­тив краще назвати мотивом капіталізації. У міру зростання процента та інших доходів на активи бажання суб'єктів мати ви­сокодохідні активи буде посилюватися, а попит на високоліквідні форми грошей (попит на гроші), навпаки — послаблюватиметься.

Чинники впливу на попит на гроші.З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить — на динаміку попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумо­влюється трансакційним мотивом нагромадження грошей — чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже і національного доходу, тим більшим може бути обсяг опе­рацій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій. Цю залежність можна формалізува­ти як МД =/(0, де 2 — номінальний обсяг ВНП, МД — обсяг попиту на гроші.

Зміна обсягу валового національного продукту, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками — динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного, ІНаприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального виробництва, І навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпа­ми. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу ви­робництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропор­ційним — у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обся­гу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися. Залежність МД від указаних двох чинників можна формалізувати як МД =/(Т, Р), де Т — фі­зичний обсяг ВНП, Р — рівень цін.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з'являється третій чинник — швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпа­ки. Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впливають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу до аналізу попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей е відносно стабільною, тому її вплив на попит мало відчутний. Через це у своїх теоретичних ви­сновках вони абстрагуються від цього чинника. Тому до формули попиту на гроші чинник швидкості, як правило, не входить.

При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї викорис-

товується чинник зміни норми процента. Така трансформація чинників не випадкова. Адже швидкість обігу грошей — явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші, який є явищем залишку. Попит на гроші скоріше кореспондує з тривалістю збе­рігання їх запасу індивідом, яка є протилежним швидкості показ­ником руху грошей: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні (альтернативні гро­шам) активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на альтер­нативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного до­ходу —- зростати. Вплив цього чинника на попит виражається фор­мулою: МД =/(/?), де К — норма доходу на капіталізовані ак­тиви, яка значною мірою залежить від норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали тради­ційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення ба­гатства, Інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнк­тури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що еконо­мічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох на­прямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, не­минуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляцій­не зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента І всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види акти­вів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість гро­шових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне І не провокує інфляцій­них очікувань,

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікуван­ня погіршення кон'юнктури ринків взагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти

віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, І попит на гроші скоротиться.

З урахуванням новітніх чинників впливу на попит формулу його можна записати у такому вигляді:

де Т — реальний обсяг ВНП;

Р — середній рівень цін;

К — рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи;

В — обсяг багатства;

/—рівень інфляції;

О — очікування змін ринкової кон'юнктури.

Графічне зображення попиту на гроші. Щоб краще зрозумі­ти функціональну залежність між основними чинниками, що ви­значають попит на гроші, зобразимо їх у вигляді кривих у систе­мі координат, як це показано на рис. 3.4.

І

г г ІІ

а

о

млрд грн.

8,0 10,0

Попитна гроші

Рис.3.4. Графік кривої попитуна гроші

Знаки (+), (-), що стоять над літерами, показують залежність змінипопиту на гроші від змінивідповідного фактора; (+) означає пряму залежність,(-} — обернену.

По вертикалі системи координат відображена норма (в %) очі­куваного доходу на альтернативні грошам активи, включаючи норму депозитного процента. Зміна цієї норми означає зміну аль­тернативної вартості зберігання грошей у формі, яка не прино­сить доходу. По горизонталі відображений обсяг попиту на гроші в млрд грн. Сукупність кривих МД, МД_Ь МД₂ відображає функ­ціональну зміну попиту на гроші залежно від двох груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного до­ходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПКІ і ПК₂ відбивають зміну поточної каси як трансакційної складової попиту на гроші.

Залежність попиту на гроші від номінального обсягу ВНП (ї) виявляється у зміщеннях кривої МД вліво І вниз у позицію МДі, якщо Т зменшується, чи вправо і вверх у позицію МДг, коли ї збільшується. У цих випадках передусім зміщується крива пото­чної каси (ПК), яка реагує лише на зміни обсягу Т, про що свід­чить її вертикальне положення. При зменшенні обсягу ВНП по­треба в поточній касі буде зменшуватися, ПК зміститься в позицію ПКІ і «потягне» за собою криву загального попиту МД у позицію МД]. Відповідно при збільшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі зростатиме, ПК зміститься в позицію ПК₂ І «вишто­вхне» криву МД у позицію МД2- Аналогічно може впливати на зміну положення кривої МД зміна обсягу багатства, що його ма­ють у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, оскільки вона, власне, є наслідком зміни обсягу ВНП.

Залежність попиту на гроші від норми очікуваного доходу (К) виявляється у переміщенні його величини безпосередньо по кривій МД. Якщо норма доходу зростає, наприклад з 6% до 10%, то попит з точки А, яка адекватна обсягу 4,0 млрд грн., пе­реміститься в точку Б, яка відповідає обсягу 3,0 млрд грн., тобто скоротиться на 1,0 млрд грн. І навпаки, при зниженні норми до­ходу, наприклад з 6% до 4%, обсяг попиту переміститься в точ­ку В, адекватну 5,0 млрд грн., тобто зросте на 1,0 млрд грн. При цьому крива ПК залишається нерухомою, бо вважається, що трансакційна складова попиту не реагує на зміну норми доходу (процента)¹.

У разі одночасної зміни обох чинників впливу на попит від­будеться зміщення кривої попиту в нове положення (ДМ) чи

Насправді лінія ПК теж може реагувати на зміну рівня доходу завдяки більш раціональному зберіганню запасу грошей в поточній касі протягом пла­тіжного періоду, наприклад розміщення частини їх у фінансові активи на ^строк, коротший від тривалості платіжного періоду.

ДМ2) І самої точки попиту на новій кривій, що спричинить зміну попиту в іншому розмірі, ніж при зміні кожного з цих чинників окремо.

З наведеного вище графічного зображення попиту на гроші чі­тко видно два різні характери його руху:

• у вигляді переміщення самої кривої попиту — уверх І впра­
во чи вниз і вліво, що свідчить про еластичність попиту на гроші
від номінального обсягу валового продукту;

• у вигляді руху точки попиту по його кривій — уверх І вліво
чи вниз і вправо, що свідчить про еластичність попиту на гроші
від процента та інших очікуваних доходів на активи. ЦІ два види
руху потрібно чітко розрізняти, але розглядати у взаємозв'язку,
щоб мати завершену картину динаміки попиту на гроші.

Особливості формування попиту на грошів умовах пере­хідної економіки України.Розглянуті вище мотиви, чинники та закономірності руху попиту на гроші можна вважати класичними в тому плані, що вони широко визнані у світовій літературі як об'єктивно діючі в розвинутій ринковій економіці. Найповніше вони можуть виявлятися в умовах стабільної і добре розвинутої банківської системи, високорозвинутого ринку цінних паперів, лібералізованого ціноутворення, у тому числі формування про­цента, вільного руху грошей по каналах обороту, низької ризико-вості грошових операцій тощо. Все це забезпечує економічним суб'єктам можливість найповніше реалізувати свою мотивацію до накопичення запасів грошей.

В умовах перехідної економіки України всі перелічені умови перебувають у процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні чинники впливу на попит на гроші ді­ють у деформованому вигляді.

1. Високі темпи підвищення цін провокують зростання попиту на трансакційнІ запаси, проте пов'язані з цим інфляційні очіку­вання та ризики втрат від зберігання грошей примушують еконо­мічних агентів шукати захисту в альтернативних активах, відда­ючи перевагу більш надійним, незважаючи навіть на їх дохід­ність. ЦІ тенденції деформують залежність трансакційної складо­вої попиту від динаміки номінального ВНП, послаблюють вплив альтернативної вартості зберігання грошей на динаміку попиту та мотивацію переваг ліквідності, стимулюють зростання попиту на такі нетрадиційні для фінансового ринку інструменти, як інвалю­та, ювелірні і мистецькі вироби, провокують відплив їх за кордон для підвищення надійності з наступною реалізацією для попов­нення трансакцІйного запасу.

2. Високий рівень інфляції провокує зростання номінального
процента. Проте реальний рівень процента підтримувати трива­
лий час дуже складно і він нерідко виявляється від'ємним, що
робить вкладання грошей в альтернативні активи збитковим. Це
спричинює високу ризиковість капіталізації грошей, послаблює
мотиваційну роль альтернативної вартості зберігання грошей.
Порушуються ринкові механізми зв'язку між процентом і попи­
том на гроші.

3. У цьому ж напрямі діє чинник недостатнього розвитку рин­
ку цінних паперів та ринку банківських послуг. Навіть у періоди,
коли реальний процент має достатнє позитивне значення, еконо­
мічні суб'єкти не мають можливості швидко і надійно трансфор­
мувати свій запас грошей у запас дохідних активів. Це істотно
послаблює еластичність попиту на гроші від процента, призводить
до надмірного накопичення грошей у готівковій формі тощо.

Населення України протягом всього перехідного періоду, по суті, було відрізане від ринку державних цінних паперів і не мало можливості скористатися перевагами такого дохідного активу, як облігації державних позик, що їх Дж. М. Кейнс розглядав як єди­ну альтернативу грошовим запасам. Украй обмежений доступ на­селення і до такого альтернативного активу, як строкові та ощад­ні сертифікати через ненадійність банківських структур України.

4. Наявні структура багатства, рівень доходів та споживання в
Україні в перехідний період теж істотно деформують еластич­
ність попиту на гроші як по ВНП, так і по очікуваному рівню до­
ходу на альтернативні активи. У структурі багатства ще незначна
частка таких дорогоцінних і високоліквідних активів, як приват­
не житло, будинки, земельні ділянки, сучасні автомобілі, меблі
тощо. При низькому середньому рівні реальних доходів та спо­
живання в портфелях активів випереджаючими темпами повинні
зростати запаси грошей, щоб накопичити масу платіжних засобів,
достатню для подальшого збільшення негрошових активів. Проте
накопичення грошей пов'язане з ризиком інфляційних втрат та з
ризиком банкрутства банків, що нерідко штовхає економічних
суб'єктів до пошуку обхідних шляхів трансформації грошових
запасів у негрошовІ активи, і навпаки.

Залежність попиту на гроші від класичних чинників Істотно деформується також тіньовими процесами в економіці, що набу­ли широкого розмаху в Україні. З'являються нові мотиви нако­пичення грошей, зокрема такі, як утаювання доходів від оподат­кування та приховування кримінальних грошових доходів, від­мивання тіньових грошей тощо. У всіх цих випадках зміна попи-

ту на гроші може відбуватися незалежно від впливу класичних чинників, що знижує ефективність останніх та можливості їх ви­користання в практиці регулювання попиту на гроші.

У перехідній економіці діють й інші чинники, що визначають особливий характер формування попиту на гроші. Проте дія всіх таких чинників буде поступово послаблюватися, І вирішального значення набуватимуть класичні чинники. Тому вивчення меха­нізму попиту на гроші має важливе значення для практики регу­лювання грошового обороту як у сучасних умовах, де його зако­номірності Істотно деформовані, так і на перспективу, де вони діятимуть у більш чистому вигляді.

ПРОПОЗИЦІЯ ГРОШЕЙ

Поняття пропозиції грошей.Пропозиція грошей — друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон'юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб 'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо факти­чний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості збері­гання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запа­су грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні по­питу над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються — при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропози­цією грошей, а при зниженні — з попитом на гроші.

На макроекономїчному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночас­но не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити про­позицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією

грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту — як скорочення пропозиції грошей.

Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни про­позиції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньоекономІчними процеса­ми чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Посила­ючись на екзогеннїсть пропозиції грошей, окремі автори роб­лять спроби відірвати рух пропозиції грошей від руху попиту, надати йому самостійного значення. Подібний підхід загрожує розривом двох складових грошового ринку — попиту і пропо­зиції, втратою об'єктивних меж зміни пропозиції грошей, пе­реходом на позиції суб'єктивізму і волюнтаризму в грошово-кредитній політиці.

Зважаючи на викладене, дуже важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошово­го ринку: яка з них є первинною, а яка — вторинною. Без прави­льної відповіді на це питання неможливо правильно визначити об'єктивні межі пропозиції грошей, а отже і емісії грошей.

Оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші змінює­ться насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формую­ться всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією гро­шей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон'юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об'єктив­ними і не матимуть руйнівних наслідків,

Отже, є підстави вважати, що ті чинники, які визначають змі­ну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей. Спробу знайти якісь Інші чинники, що визна­чають обсяг пропозиції грошей, не зачіпаючи попиту на гроші., відкривають шлях до вольових рішень у монетарній політиці. Адже будь-які емісійні вливання (збільшення пропозиції грошей) можуть бути виправдані необхідністю фінансове забезпечити пе­вні «гострі» потреби суспільства, виробничого інвестування, під­тримання пріоритетних виробництв тощо. При цьому потреби самого обороту, тобто попит на гроші, будуть проігноровані І стабільність грошей буде підірвана.

Формування пропозиції грошей і його чинники. Визнання попиту на гроші об'єктивною межею для пропозиції грошей, а самої пропозиції — результатом діяльності банків може створити враження, що завданням монетарної політики банківської систе­ми є суто технічне «підтягування» грошової маси до попиту на гроші при зміні його обсягу. Проте це лише поверхове, загальне враження. За ним криється надзвичайно складний процес зрос­тання маси грошей (грошової пропозиції)) на який, крім рішень центрального банку, впливає значна кількість інших чинників, що можуть деформувати пропозицію грошей порівняно з визна­ченими цілями, відхиляючи її від попиту на гроші. Тому кожний із цих чинників можна розглядати як самостійний фактор впливу на обсяг пропозиції грошей.

Щоб спростити аналіз цих чинників, запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули:

М, =

де М] — пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;

т — коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

Мб — грошова база.

Зміна пропозиції грошей (МІ) може бути викликана дією чин­ників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора.

Оскільки грошова база (М§) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок пев­них операцій цього банку — операцій на відкритому ринку, ре­фінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції гро­шей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією цен­трального банку.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рі­шеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі, І можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Такими чинниками можуть бути зміни:

— норми обов'язкових резервів;

— облікової ставки;

— типової ринкової процентної ставки;

— процентної ставки за депозитами до запитання;

— обсягу багатства економічних суб'єктів;

— тІнізацІЇ підприємницької діяльності;

— стану довіри до банків, банківської паніки.

Розглянемо механізм впливу кожного з цих факторів на
позицію грошей. І

Зміна норми обов'язкового резервування викликає протилеж-* ну за напрямом зміну коефіцієнта (т) мультиплікації грошової

1 Г

маси, оскільки він визначається за формулою т = -, де г — нор­ма обов'язкового резервування. Тому чим нижчою буде норма (г), тим вищим буде коефіцієнт мультипликації, а отже більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки.

Зміна облікової ставки впливає на грошову базу. При під­вищенні облікової ставки зменшується попит комерційних бан­ків на позички рефінансування, внаслідок чого зменшуються залишки коштів на їх коррахунках у центральному банку, тоб­то грошова база, скоротяться також надлишкові резерви банків та їхні можливості надавати позички, а отже і рівень мульти­плікатора.

Зміни типової ринкової процентної ставки впливають на пропозицію грошей у кількох напрямах. Зокрема, при зростанні процентної ставки за позичками І облігаціями у комерційних банків розширюються можливості одержувати позички рефінан­сування навіть при зростанні облікової ставки, унаслідок чого зростають грошова база, банківські резерви і коефіцієнт мульти­плікації, що сприяє розширенню пропозиції грошей. Водночас у цій ситуації можуть зменшуватися попит на банківські позички, зростати надлишкові резерви і скорочуватися мультиплікація де­позитних грошей.

Зміна багатства призводить до зміни співвідношення між депозитною і готівковою складовими грошової маси: чим бідніші економічні суб'єкти, тим більшу частину своїх грошей вони три­мають у формі готівки, і навпаки. Але оскільки депозитна складо­ва зумовлює мультиплікативний процес, а готівкова — ні, то зміна їх співвідношення приводить до зміни загального обсягу пропози­ції грошей. Так, при зростанні багатства депозитна складова гро­шової маси зросте швидше ніж готівкова, що посилить мультиплі­каційний ефект і збільшить пропозицію грошей. Зменшення багат­ства матиме протилежний вплив на пропозицію грошей.

Тінїзація підприємницької діяльності зумовлює зміну струк­тури грошових запасів на користь готівки. Це послаблює мульти-плікативне збільшення депозитів, оскільки готівка виходить з банківського обороту і не використовується для цілей кредиту­вання. Падіння рівня мультиплікації зменшує пропозицію грошей У депозитній формі значно більше, ніж зростає готівкова маса.

Тому загальна грошова пропозиція скорочується в міру зростан­ня тінІзацІЇ економіки.

Низький стан довіри до банків, банківська паніка теж нега­тивно впливають на процес мультиплікативного збільшення де­позитів, бо спричиняють вилучення грошей з депозитів чи стри­мують їх зростання. Збільшення готівкової складової грошової маси не компенсує втрат депозитної складової, оскільки через мультиплІкативний ефект вони значно перевищують суми готів­кових вилучень.

В умовах посилення недовіри до банків рівень мультиплікації може знижуватися і тому, що банки змушені збільшувати свої надлишкові резерви і скорочувати кредитування, з тим щоб по­силити свою ліквідність на випадок відпливу вкладів,

Отже, загальний обсяг пропозиції грошей скорочується про­порційно падінню довіри до банків, а в період банківських панік таке скорочення стає лавиноподібним, здатним паралізувати всю платіжну систему країни.

Зростання процентних ставок за депозитами до запитання сприяє залученню банками готівки на поточні вклади І розширенню процесу мультиплікації депозитів, унаслідок чого зростає пропози­ція грошей. У принципі за депозитами до запитання банки мо­жуть не виплачувати процентного доходу, оскільки це «короткі» гроші, використання яких приносить банкам незначні доходи. Проте сучасна банківська практика довела доцільність виплат доходу І за такими депозитами, для чого відкриваються особливі депозитні рахунки типу нау-рахунки, су пер-нау-рахунки, рахун­ки з автоматичним «очищенням» тощо.

Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта муль­типлікації можуть викликати й інші чинники, зокрема сезонні зростання потреби населення в готівці, що призводить до змен­шення поточних депозитів і зниження процесу мультиплікації, а отже — зменшення пропозиції грошей. У цьому ж напрямі діє збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонно­го чи будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності.

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чо­тирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить упра­вління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не досить відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й

забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.

Графічне зображення пропозиції грошей. Оскільки пропозиція грошей як явище екзогенне формується насамперед банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі коор­динат буде залежати від тактичних цілей грошово-кредитної полі­тики. Якщо тактичною ціллю цієї політики є підтримання на не­змінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме такий вигляд (рис. 3.5).

2,0 40 6,0 8,0 10,0

Пропозиція грошей

Рис. 3.5. Крива пропозиції грошей при орієнтації монетарної політики на підтримання маси грошей в обороті на незмінному рівні

Пряма вертикальна лінія, проведена з точки 4,0, свідчить про те, що фактична пропозиція грошей склалася на рівні 4,0 млрд грн. і банківська система планує підтримувати її на цьому рівні незалеж­но від зміни процентної ставки. Якщо буде прийнято рішення за тих же умов збільшити пропозицію грошей до 5,0 млрд грн., то крива пропозиції зміститься вправо в точку, адекватну 5,0 млрд гри., але залишиться у вертикальному положенні, що свідчить про її незалежність від зміни процентної ставки.

Якщо грошово-кредитна політика визнає за тактичну ціль ут­римання на незмінному рівні процентної ставки при вільному ру­сі грошової маси, то крива пропозиції набуде такого вигляду (рис. 3.6).

14 ..

12 --10

А_ А"

-МІ

М!

₄ .-

2,04,0

6,0 8,0 10,0

Пропозиція грошей

Млрд грн.

Рис. 3.6. Крива пропозиції грошей при орієнтації монетарної політики на підтримання процентної ставки на незмінному рівні

Горизонтальна лінія М] проведена з точки 8, свідчить про те, що пропозиція грошей (точка А) повинна змінювати своє поло­ження вліво чи вправо на горизонтальній прямій МІ (залежно від зміни попиту на гроші) так, щоб утримувати процентну ставку на рівні 8%. Якщо ж як ціль монетарної політики буде встановлено підтримання процентної ставки на рівні 10%, то лінія пропозиції грошей переміститься вверх у точку 10, але збереже горизон­тальне положення.

Зміщення пропозиції грошей (точка А) на обох рівнях у на­прямку, потрібному для утримання ставки процента на незмін­ному рівні (8% чи 10%), центральний банк може забезпечити продажем цінних паперів на відкритому ринку (пропозиція гро­шей зменшиться) чи купівлею їх (пропозиція грошей збільшиться).

Крива пропозиції грошей може набути вигляду нахиленої лінії, якщо грошово-кредитна політика передбачає збільшення маси грошей, проте меншою мірою, ніж це потрібно для збереження стабільного рівня процента. У такому разі одночасно змінюється і маса грошей, і норма процента, а крива пропозиції грошей зай­ме положення, показане на рис. 3.7.

Вибір тактичної цілі грошово-кредитної політики І відповідної їй кривої пропозиції грошей залежить від конкретної економічної си­туації в країні та тих чинників, які обумовили зміну попиту на гро-

о

І

р й І & 10 х д л & ЄЄ ₈

.ї ж

з- 5 о |

2,0 4,0 6,0 8,0 10,0 млрдгрн. Пропозиція грошей

Рис. 3.7. Крива пропозиції грошей при орієнтації монетарної політикина одночасну змінумаси грошей І процентної ставки

шІ, відповідно до якої банківська система повинна відкоригувати пропозицію грошей. Коли, наприклад, зростання попиту на гроші викликано зростанням цін, то, щоб не спровокувати розвиток ін­фляційного процесу, доцільно зафіксувати масу грошей на рівні, що склався, і відпустити у «вільне плавання» процентну ставку. У цьо­му випадку кривій пропозиції грошей доцільно надати однозначно вертикальне положення (рис. 3.6). Якщо попит на гроші знижується під впливом, наприклад, прискорення обігу грошей унаслідок удо­сконалення технологій міжбанківського переміщення грошей, то, щоб захистити реальну економіку від небажаного впливу зміни процентних ставок, їх рівень доцільно зафіксувати, а масу грошей відпустити «у вільне плавання». Цій ситуації відповідатиме горизо­нтальна крива пропозиції грошей (див. рис. 3.6).

Глибше уяснити механізм цих зв'язків можна на повній графі­чній моделі грошового ринку, яка включає криву попиту І криву пропозиції грошей.

Поиск по сайту: