Монетаризм як сучасна теорія грошей

Кейнсіанство від самого початку зазнало гострої критики з боку тих, хто виступив проти втручання держави в економіку. На базі цих критичних виступів сформувалася нова течія в економічній теорії – монетаризм. Свою назву ця теорія отримала через те, що в основу всіх практичних дій щодо її застосування в практиці було покладено використання кредитно-грошових важелів.

Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У "передатному механізмі" впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів.

Монетаризм зародився в 50-х pp. минулого століття у США. Основоположником і інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський економіст, Нобелівський лауреат, представник чиказького університету Мілтон Фрідмен (1912-2006). Основні монетаристські ідеї М.Фрідмен виклав у фундаментальній праці "Монетарна історія США. 1867-1960" (написану у співавторстві з іншим представником чікагської школи - Анною Шварц).

Монетаризм як система економічних поглядів став альтернативою неокейнсіанській концепції у зв'язку з неспроможністю останньої розв'язати проблеми економічного розвитку США у 50-60-х pp. Економічні ідеї сучасного монетаризму і кейнсіанства діаметрально протилежні насамперед у питанні про внутрішню стабільність ринкової економіки і ролі держави у її забезпеченні. .

Як відомо, кейнсіанська концепція стверджує, що ринковий механізм неспроможний забезпечити макроекономічну рівновагу і динамічне економічне зростання без суттєвої допомоги державного регулювання. Монетаристи ж вважають вплив держави на економічні процеси багато у чому навіть шкідливим. Вони переконані, що тільки повна економічна свобода і вільне підприємництво спроможні забезпечити стабільність і ефективність економічного розвитку. Монетаристи однозначні в оцінці негативного впливу держави на економіку. Вони стверджують, що держава, проводячи антициклічну фіскальну політику з метою регулювання сукупного попиту, норми нагромадження, споживання і інвестицій, сама цього не бажаючи, порушує економічну рівновагу і посилює циклічні коливання. М.Фрідмен вважає, що пряме державне регулювання дає ефект із запізненням (часовим лагом) у 8-14 місяців, тобто тоді, коли потрібний прямо протилежний вплив.

Монетаристи роблять висновок, що державне централізоване управління і регулювання економіки є бюрократичним, шкідливим для приватної ініціативи і свободи людини, тому державний сектор в економіці, на їх думку, повинен бути якомога меншим. Основним засобом економічного регулювання Фрідмен та його послідовники вважають монетарну (грошову) систему, через яку можливо і необхідно розв'язувати усі економічні проблеми країни.

Рівняння обміну Фішера стало основоположним для монетаризму, Запозичивши основну ідею кількісної теорії грошей Фішера, сучасні монетаристи надали їй динамізму, внесли в неї ряд доповнень, застосували для її обґрунтування новітні методи статистичного аналізу. Зокрема, вони відмовились від твердження про пропорційність динаміки грошової маси і цін. Водночас визнається незмінність швидкості обігу грошей, враховуються зміни товарної маси при аналізі довготривалих періодів. При цьому циклічні економічні коливання пов'язуються із закономірностями грошового обігу. На відміну від теорії Фішера, де потреба в грошах визначається сумою товарообмінних угод, кількісна теорія грошей Фрідмена пов'язує її з "наданням переваги активам". Тут цінність грошей, їх купівельна спроможність пов'язані оберненою залежністю з рівнем цін.

На думку Фрідмена, грошова пропозиція - єдиний важливий фактор, який впливає на рівень виробництва, зайнятість і ціни, оскільки її розширення стимулює попит на усі реальні і фінансові активи, результатом чого є зростання цін і обсягів виробництва. Швидкість обігу грошей монетаристи вважають стабільною у тому розумінні, що вона не змінюється або змінюється дуже повільно в залежності від грошової пропозиції. Виходячи з цього, робиться висновок про можливість прогнозування впливу, грошової пропозиції на рівень і динаміку національного доходу.

Важливе місце в монетарній концепції займає теорія економічного циклу. В її основі лежить ідея про стабільний попит на готівку (наявні гроші) і безготівкові запаси (чекові депозити) і нестабільну пропозицію грошей. Якщо центральний банк країни, міркують монетаристи, здійснить емісію (випуск в обіг) надмірної або недостатньої кількості грошей, то у першому випадку це приведе до інфляції, а у другому - до кризи неплатежів. Тому причини економічної нестабільності вбачаються у зіштовхуванні стабільного попиту на гроші та їх нестабільної пропозиції. Такий висновок М.Фрідмен зробив на основі узагальнення статистичних даних про взаємозв'язок між змінами темпів зростання грошової маси і циклічними коливання в економіці США за 1867-1960 роки. Засобом прямого співставлення змін грошової маси і доходу протягом 20-ти економічних циклів М.Фрідмен (разом із А.Шварц) виявив загальну закономірність, за якою зміни грошової пропозиції на кілька місяців випереджують зміну обсягу доходу та інших макроекономічних показників на усіх стадіях (фазах) економічного циклу. Поворотні пункти у динаміці грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу.

Проведений аналіз дав підставу стверджувати: причиною економічної циклічності є зміна темпів зростання грошової маси. Зокрема, економічний спад пов'язується із зниженням темпів зростання кількості грошей або навіть зменшенням їх пропозиції порівняно з попитом. Особливо чітко цей зв'язок проявився у роки так званої Великої депресії - найглибшої кризи 1929-1933 pp., коли пропозиція грошей скоротилась на 35,2 відсотка, що й зумовило економічний крах.

Виходячи з даних аналізу, Фрідмен стверджує, що кризові явища виникають не як наслідок внутрішньої нестійкості ринкової економіки, а є результатом помилкової грошово-кредитної політики держави (центрального банку країни). У випадку Великої депресії така помилкова політика спровокувала "грошовий голод", наслідком котрого були неплатежі по угодах, різке скорочення нагромадження, падіння виробництва, масове безробіття.

Таким чином, основні постулати монетаризма, як сучасної економічної теорії зводяться до наступного:

- головним важелем, який впливає на такі макроекономічні показники, як рівень виробництва, цін та зайнятості, є гроші;

- швидкість обігу грошей - це величина змінна, параметри цієї змінної передбачувані, а в ролі чинників, які впливають на швидкість обігу грошей, виступають ставка відсотка і темп інфляції;

- механізм взаємодії грошової маси й суспільного виробництва полягає в грошовій пропозиції, тобто збільшення грошей в обігу призводить до бажання населення витратити ці «зайві» гроші, тому зростає сукупний попит населення на всі види активів (як реальних. Так і фінансових), а це призводить до збільшення обсягів виробленої продукції;

- практика бюджетного дефіциту і його покриття за рахунок державних позик має негативні наслідки, бо держава через продаж облігацій створює конкуренцію підприємцям у боротьбі за отримання фондів і тим самим позбавляє їх можливостей збільшити інвестиції (виходом тут, на думку монетаристів, має стати створення нових грошей для покриття бюджетного дефіциту);

- грошова пропозиція повинна бути обмеженою і коливатися в межах 3 – 5 % на рік (грошове правило М.Фрідмена), тому що середній темп виробництва для країни в довгостроковому періоді становить 3 %.

Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму зводяться насамперед до:

- проведення жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М. Фрідменом "грошове правило";

- максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.

Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, яку у 80-ті рр. минулого століття провадив президент США Р.Рейган. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм, за деякими підрахунками, близько 750 млрд. дол.. Водночас було здійснено скорочення державного апарату на 100 тис. чоловік. Активно відходячи від рецептів кейнсіанства, яке вже на той час вичерпало себе, адміністрація Р.Рейгана скоротила соціальні програми (тільки за перші чотири роки правління Рейгана соціальні програми було скорочено на 120 млрд.дол.). Усе це призвело до значного зростання промислового виробництва, темпи якого піднялися із 7,3 % у 1982 р. до +6,0 в 1983 р. і 11,5 % у 1984 р. Проте слід зауважити, що хоча монетаризм і став практикою більшості розвинених країн світу, однак ефективність застосування цієї теорії не скрізь висока. Це пов’язано як з недоліками організації втілення цієї економічної теорії в практику суспільного виробництва, так і з певними вадами самої теорії. Останнє, пов’язано з певним ігноруванням в аналізі сфери безпосереднього виробництва і з тим, що монетаризм у центр уваги ставить досягнення стабільності функціонування економіки на основі забезпечення максимальної свободи підприємницької діяльності і залишає поза увагою проблеми економічного зростання.

Поиск по сайту: