Валютний ринок та валютні операції

Постійне посилення міжнародних економічних зв’язків за умови наявності в кожній країні національної валюти вимагає під час товарообмінних операцій обміну однієї валюти на іншу. Це і є передумовою формування й дії валютного ринку.

Валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту країни на основі попиту та пропозиції.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку виступають валютні цінності, як правило, це іноземна валюта окремих країн (американський долар, японська єна тощо), різні види колективних валют та різні платіжні засоби (чеки, векселі, сертифікати і т.ін.) і цінні папери (акції, облігації), які деноміновані в іноземній валюті.

Суб’єктами валютного ринкує:

- підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

- інвестори, які вкладають свій або позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

- спекулянти, які постійно купують-продають валюту з метою одержання доходу від різниці в її курсі;

- хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

- посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.

Ціною на валютному ринку є валютний курс.

В основі функціонування й розвитку валютного ринку лежить саморегуляція, яка дозволяє постійно балансувати протилежні інтереси покупців і продавців валюти і задовольняти ці інтереси з урахуванням змін як в економіці конкретних країн, так і в кон’юнктурі світового ринку.

Але наявність і дія механізмів саморегуляції не означає повної стихійності валютного ринку. Цей ринок має своє правове поле, особливістю якого є те, що воно визначається не тільки законодавством тієї чи іншої країни, а й міжнародними нормами. Прикладом може бути Статут МВФ, окремі статті якого містять певні норми стосовно валюти і її руху.

Валютні ринки певним чином класифікують:

- Залежно від організації торгівлі: біржовий і позабіржовий.

На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється на валютній біржі. Позабіржова валютна торгівля здійснюється, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв’язки між собою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше і дешевше, ніж через біржу. Тому на секторі біржового ринку зосереджуються переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф’ючерсні, опціонні).

- За характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій.

Наринку конверсійних операційкупівля-продажздійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. На цьому ринку формується валютний курс.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджений термін та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді відсотка.

- За територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та інш.

- За видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів.

На валютному ринку здійснюються операції купівлі-продажу валюти. Під валютними операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Виділяють два основні типи валютних операцій:

- операції СПОТ;

- форвардні операції.

Операція СПОТ являє собою касову операцію і здійснюється на короткостроковій основі. Термін реалізації такої угоди не перевищує 48 годин. Цей час необхідний суб’єктам угоди, щоб звірити документи і здійснити поставку валюти. Курс, за яким здійснюється ця операція, має назву СПОТ-курсу.

Форвардні операції належать до операцій строкових. За форвардними угодами її учасники домовляються про купівлю-продаж валюти на певну дату за курсом, визначеним у форвардній угоді. Ці угоди, і це є важливим принциповим моментом, обов’язкові для виконання. Курс валюти за форвардною угодою відрізняється від СПОТ-курсу, який є певною базою для укладання форвардної угоди. При цьому форвардний курс може бути як вищим від СПОТ-курсу (у цьому разі йдеться про продаж з премією), так і нижчим – тоді йдеться про продаж валюти з дисконтом.

Валютні курси, які коливаються на валютному ринку залежно від співвідношення попиту і пропозиції, певною мірою залежать від багатьох чинників і, насамперед, від відсоткових ставок на короткострокові депозити. Залежність між форвардним курсом і відсотком за короткостроковими депозитами на валюту, яку купують, обернено пропорційна. У практиці врахування цих відсоткових змін країни, як правило, орієнтуються на відсоток на міжбанківські депозити в Лондоні, це так звана ставка ЛІБОР.

Процес купівлі-продажу валюти здійснюється за аукціонним методом, коли покупець указує в заявці обсяги валюти, яку він хоче придбати, і курс, за яким він її згоден купити (курс покупця). Продавець, у свою чергу, пропонує певний обсяг валюти і курс, за яким він згоден її продати (курс продавця). Оскільки головними суб’єктами валютного ринку є банки, то якщо обсяги і курс покупця збігаються з обсягом і курсом продавця, у цьому випадку валютна позиція вважається закритою. Якщо ж такої рівноваги немає, то валютна позиція називається відкритою. При цьому, якщо сума продажу валюти перевищила суму купівлі, така відкрита валютна позиція вважається короткою. Якщо ж купівля конкретної валюти перевищила її продаж, то це вже довга відкрита позиція. Наприклад, банк, який мав закриту валютну позицію щодо гривень і доларів, продав 100 тис. грн. за 25 тис. дол., тобто його валютна позиція перейшла із закритої у відкриту. При цьому його позиція щодо гривні перейшла в коротку (бо продано 100 тис. грн.), а щодо долара – у довгу (бо куплено 25 тис.дол.).

Валютні операції, як і операції на будь-якому ринку, супроводжуються певними ризиками. Валютний ризик– це втрати, що можуть мати місце тоді, коли курс валюти платежу зміниться на момент здійснення платежу. Суб’єкти валютного ринку проводять відповідні дії щодо запобігання цим ризикам або їх страхування. Запобігання валютному ризику пов’язано з його прогнозуванням, розрахуванням його можливих розмірів стосовно до валютної операції. Сюди ж входить і система заходів, спрямована на управління валютним ризиком.

Більш поширеним є страхування валютних ризиків, яке має більш оперативний характер і може здійснюватись у різних формах. Перш за все таке страхування можна здійснити за допомогою банків. При застосуванні форвардних операцій, валютний ризик для того, хто страхує валютну угоду, обмежується премією (як правило, у вигляді більш високого, ніж за СПОТ-угодами відсотка), яку він сплачує банку.

Поширеною формою страхування валютного ризику є укладання валютного опціону (право вибору). Згідно з цією угодою один з контрагентів набуває особливих прав, які полягають у його можливості придбати або продати одну валюту за іншу в будь-який термін до закінчення дії опціонного контракту і за попередньо визначеним курсом.

Досить часто використовується і така форма страхування від валютного ризику, як валютний СВОП. Суть цієї форми страхування полягає в тому, що сторони домовляються про обмін еквівалентної суми. Скажімо, клієнт укладає з банком угоду і купує у нього з доставкою через рік 10 тис. дол. За 50 тис. грн. і тут же укладає зворотну угоду про продаж тієї самої суми доларів банкові через той самий термін.

В організації страхування валютного ризику застосовується і така форма, як надання валютної позики. Ось її суть: експортер вивозить свою продукцію за кордон і ще до моменту її продажу отримує позику, яку він може повернути після реалізації своєї експортної продукції та отримання виторгу. Цю валютну позику надають за СПОТ-курсом, і її можна конвертувати в національну валюту.

Поиск по сайту: