Сутність, види і причини інфляції

Одним із неодмінних атрибутів грошового обігу в країнах, де основу суспільного виробництва складає ринкова економіка, є інфляція.

Інфляція(від лат. Inflаtio - роздмухування) – це порушення грошового обігу, що виявляється у переповненні грішми сфери обігу. Це явище знаходить свій вияв у знецінюванні грошей. Уперше термін інфляція відносно порушень грошового обігу було застосовано у США в період громадянської війни 1861 – 1865 рр.

Зовнішнім виявом інфляції є підвищення цін – пряме відображення знецінювання грошей. Але хоч інфляція і виявляється в зростанні цін, однак це не означає, що будь-яке підвищення цін – це інфляція. Так, підвищення цін може бути викликано зміною вартості грошового металу внаслідок зниження витрат на його виробництво, масовим зменшенням довіри населення країни до національної валюти з огляду на ті чи інші конкретні політичні події. У цих випадках має місце зростання цін, але воно не пов’язане з переповненням каналів обігу грошима.

Як явище інфляція вже була відома в рабовласницькому суспільстві в умовах дії монетних грошових систем. Причиною знецінювання монет було навмисне зменшення в них грошового металу. Так, у Римській імперії імператором Семптимієм Севером у 198 р. вміст міді в срібних монетах було збільшено на 50-60 %, що призвело до знецінювання грошей і зростання цін.

Після відкриття Америки і масового напливу в XVI ст. в Європу золота й срібла, награбованого європейцями у народів Америки, ціни в Європі різко зросли. Але це явище визначалось факторами, що лежали за межами суспільного виробництва.

Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії з 1769 р. по 1895 р. (за винятком періоду 1843-1853 рр.); США – у період війни за незалежність 1775-1783 рр. та громадянської війни 1861-1865 рр.; Англії – під час війни з Наполеоном на початку XIX ст.; Франції – у період Французької революції 1789-1791 рр. Особливо високих темпів інфляція набула у Німеччині після Першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 396 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів. Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце і в минулому. Але до скасування золотого стандарту інфляція була явищем спорадичним. А вже у XX ст.. з переходом до паперово-грошових систем інфляція стала частим і грізним явищем для економіки більшості країн.

Сучасній інфляції притаманний ряд відмінних особливостей. Якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – всеохоплюючий; раніше вона охоплювала певний період, тобто мала періодичний характер, а зараз – хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, а й негрошових факторів. Таким чином, сучасна інфляція є наслідком дії багатьох факторів.

Щодо причин інфляції існує кілька теорій:

1.Теорія інфляції попиту, засновником якої був Дж.Кейнс. Він пов’язував інфляцію, перш за все, зі зростанням попиту і його переважанням над пропозицією.

2. Теорія інфляції витрат,суть якоїу тому, що витрати виробництва суттєво зростають, передусім через позицію профспілок, які змушують роботодавців підвищувати заробітну плату за відсутності зміни або за меншої динаміки зростання попиту, а це, у свою чергу, змушує роботодавців підвищувати ціни.

3. Теорія монетаристів, засновником якої є М.Фрідмен. Він вважав інфляцію суто грошовим феноменом, а її основну причину пов’язував з відносно надмірною масою грошей порівняно з валовим внутрішнім продуктом.

4. Комплексний підхід, суть якого полягає в тому, що інфляція – це наслідок дії цілої низки причин, які лежать як у сфері грошового обігу, так і у сфері самого виробництва.

Чинники інфляції не діють окремо, вони неоднорідні і різні за своєю спрямованістю. До найбільш істотних причин інфляції належать:

- Емісія грошей, що викликає диспропорцію між реальною потребою народного господарства в грошах і реальною грошовою масою.

- Прискорення обороту грошей, що може бути викликано різними обставинами. До них належить, наприклад, широке впровадження системи безготівкових розрахунків, застосування нової техніки у процесах, пов’язаних з організацією грошового обігу.

- Значне скорочення товарообігу, обумовлене, наприклад, скороченням виробництва через кризовий стан економіки, неврожай або якесь стихійне лихо.

- Кредитна експансія, що стає причиною збільшення безготівкового грошового обігу, тобто емісії кредитних грошей. Вона може бути викликана депозитно-чековою емісією, здійснюваною комерційними банками. Але оскільки така емісія завжди обмежена можливостями банку, то ця причина якщо й буває, то має скоріше допоміжний характер. Головна причина, як правило, емісія, яка є наслідком певної політики центрального банку.

- Значне збільшення попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати, що не супроводжується таким самим або більшим за динамікою зростанням продуктивності суспільної праці. До такого ж наслідку може призвести також збільшення попиту, викликане мілітаризацією економіки, що знаходить своє вираження у зростанні військових замовлень держави.

- Кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів. Прикладом може бути енергетична криза, що почалася у світі в 1973 р. і була пов’язана, головним чином, з політикою країн-членів ОПЕК з обмеження видобутку нафти.

Чинники, які впливають на виникнення інфляції, можна класифікувати на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх чинників належать:

- високий рівень монополізації економіки (у монополістичних об’єднань з’являється реальна можливість штучно підвищувати ціни);

- значні обсяги розміщення державних цінних паперів (їх покупці – комерційні банки – дуже часто реагують на це випуском кредитних грошей під забезпечення державними цінними паперами, тим самим суттєво збільшують обсяг цих платіжних засобів у загальній грошовій масі).

Зовнішніми чинниками інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни (як правило, через ціни імпортованих товарів), нелегальний експорт золота, валюти.

Отже, інфляція як багатофакторний процес – це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що обумовлено порушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини інфляції знаходяться як в сфері обігу, так і в сфері виробництва, і дуже часто обумовлюються економічними і політичними відносинами в країні.

При інфляції капітал переміщується із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно й посилює інфляційні процеси (механізм інфляції само відтворюється, на його основі зростає дефіцит заощаджень, зменшуються обсяги кредитів, інвестицій у виробництво і пропозиція товарів).

Отже, фактори інфляції діють як при зміні обсягів виробництва і реалізації товарів, так і при зміні маси і швидкості обігу грошей.

Для оцінки та вимірювання інфляції використовують її показник. Він може розраховуватися різними способами, але найчастіше застосовуються:

- індекс цін валового внутрішнього продукту, або дефлятор ВВП;

- індекс цін виробників (індекс оптових цін);

- індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін).

Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Визначають його через порівняння вартості валового внутрішнього продукту у звітному і базисному періоді.

Індекс цін виробників характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують підприємства для виробничого споживання. Цей індекс можна розраховувати по окремим товарним групам, наприклад, оптові ціни на промислову продукцію або на продукцію сільського господарства. Визначається цей індекс за формулою Ласпейреса:

Іцв = (P1q0/P0q0)100,

де P1, Р0 – рівень цін одиниці товару (послуги) звітного і базисного періодів відповідно;

q0 – кількість товарів у базисному періоді.

Однак найпоширенішим способом є визначення рівня інфляції за зміною цін споживчих товарів. Індекс споживчих цін характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник має найбільш чітко виражений соціальний аспект, оскільки він відбиває зміну цін за товарами кінцевого споживання. Визначається він за вартістю певного законодавче зафіксованого набору товарів і послуг (споживчого кошика) за такою формулою:

І сц = (Р1/Р0) 100,

де І сц – індекс споживчих цін;

Р1 – вартість споживчого кошика в звітному році;

Р0 – вартість споживчого кошика у попередньому році.

Якщо, наприклад, вартість споживчого кошика в 2009 р. склала 700 грн, а в 2008 р. 650 грн., то індекс споживчих цін становитиме:

Ісц = (700/650) 100 = 116,6 %, тобто ціни за рік зросли на 16,6 %.

У західній літературі розрахунок індексу інфляції часто здійснюють аналогічним методом через розрахунок змін у вартості життя. Для цього використовують формулу Ласпейреса.

Визначити індекс інфляції за споживчим кошиком можна не тільки способом зіставлення його загальної вартості на початок і на кінець якогось періоду. Якщо зміна цін на товари, що входять у цей кошик, не була рівномірною щодо тих чи інших товарів,або взагалі характеризувалася різнонаправленістю, то тоді індекс інфляції можна визначити, використовуючи індекси цін на кожну групу товарів. Але при цьому необхідно враховувати питому вагу витрат середнього споживача на конкретну групу товарів у загальних витратах на його споживання. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Припустимо, що середній споживач у загальних витратах на задоволення своїх потреб 50 % витрачає на придбання продовольства. На інші товари в нього йде 40 % усіх витрат і, нарешті, залишок 10 % своїх витрат він витрачає на послуги. Припустимо, що за рік ціни на товари, які входять у цей кошик, змінилися в такий спосіб. На продовольство ціни знизилися на 10 %, тобто їх рівень наприкінці року склав 90 % від цін на початку року. Ціни на інші товари зросли за той самий період на 10 %, склавши 110 % наприкінці року відносно його початку, і на послуги відповідно на 30 %, 130 % - на кінець року. Розрахуємо індекс інфляції, помноживши (зваживши) індекс цін на питому вагу витрат за кожною товарною групою:

.

Отже, інфляція, розрахована в такий спосіб, за рік склала 2 %.

Інфляція в її відкритому вигляді завжди виявляється в зростанні цін. Прогноз їх збільшення можна зробити на основі даних середнього річного рівня інфляції. При цьому знаходження терміну подвоєння цін базується на так званому правилі 70. Це правило дає змогу визначити, через яку кількість років за даного середньорічного рівня інфляції відбудеться подвоєння цін. Для обчислення необхідно число 70 поділити на відсоткове вираження інфляції. Наприклад, якщо темп щорічного збільшення рівня цін становить 10 %, то подвоєння цін відбудеться через 70/10 = 7 років.

В економічній літературі зустрічаються різні варіанти класифікації видів інфляції, але найбільш коректною уявляється класифікація за наступними критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції, направленістю.

За формами прояву інфляції розрізняють відкриту та подавлену інфляцію. Відкрита інфляція проявляється у збільшенні цін, подавлена– у виникненні дефіциту товарів та погіршенні їх якості. В умовах подавленої інфляції ціни контролюються державою, тому підвищений попит на товари виражається в появі розриву між попитом та пропозицією і, як наслідок, у відхиленні адміністративно-регульованої ціни рівноваги. Оскільки державна ціна є нижчою за рівноважну, зникають стимули для збільшення кількості та підвищення якості товарів. Наслідком цього є виникнення дефіциту та збільшення негрошових витрат споживачів.

Відкриту інфляцію можна класифікувати за темпами знецінення грошей. Розрізняють 3 види інфляції:

- повзучу (коли ціни змінюються повільно – від 5 % до 10% в рік);

- галопуючу (коли зростання цін набуває стрімкого характеру і коливається у межах 10 – 100 % на рік);

- гіперінфляцію (зростання цін складає понад 100 % на рік, іноді 1000 % і більше).

Повзуча інфляція не призводить до значного зростання цін. У цих умовах господарюючі суб’єкти і населення використовують певний надлишок грошей для нагромадження, що уповільнює швидкість їх обігу і діє як антиінфляційний фактор. До того ж така інфляція має певні позитивні моменти, стимулюючи виробництво. Вона не спричиняє помітних негативних явищ і тому може тривати протягом довгого часу. Її негативний потенціал накопичується поступово і за інших незмінних умов вона врешті-решт переростає в галопуючу.

Галопуюча інфляція характеризується стрімким зростанням цін. Воно посилюється зростанням споживчого попиту, бо споживач прагне швидше витратити гроші, поки вони не знецінились ще більше. Довіра до грошей різко падає і господарюючим суб’єктам стає невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Гроші зі сфери нагромадження переходять у сферу обігу і тим самим прискорюють швидкість руху грошей, що стає додатковим стимулом до нарощування цін. Сфера грошового обігу розладнується, гроші втрачають свою купівельну спроможність, і суб’єкти господарювання переходять до бартерних операцій.

Гіперінфляція характеризується повним розладом грошового обігу. Емісія грошей вже не покриває потребу в них і держава вдається до випуску банкнот великих номіналів, але й це не вгамовує голоду на гроші. Водночас втрачають свою вартість і активи, розміщені в цінні папери, депозити тощо. Особливо незахищеними виявляються заощадження. Вони знецінюються і втрачають свій сенс. Гіперінфляція вражала економіки багатьох країн. Потужної гіперінфляції зазнала, наприклад, Німеччина 1920-х рр. У 1950-70-і роки гіперінфляцію пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і рр. – Югославія та Ізраїль, на початку 90-х рр. – Росія, Україна та інші країни, які виникли в результаті розпаду СРСР. Найбільшу у світі інфляцію зафіксовано після Другої світової війни в Угорщині, коли в червні 1946 р. були випущені банкноти вартістю в егімільярд більйонів (один мільярд мільярдів).

В залежності від чинників, що викликають інфляційні процеси, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат виробництва.

Інфляція попиту традиційно виникає при надмірному попиті. Попит на товари більший, ніж пропозиція товарів, в зв'язку з тим, що виробничий сектор не в змозі задовольнити потреби населення. Цей надлишок попиту призводить до зростання цін. Спостерігається наявність великої кількості грошей при невеликій кількості товарів.

Інфляція попиту може бути зумовлена:

• мілітаризацією економіки та збільшенням військових витрат. Військова техніка та військова продукція не функціонують на ринку, її придбає держава та направляє у запас. Гроші для обслуговування цієї продукції по суті не потрібні, оскільки вона не переходить із рук в руки;

• дефіцитом бюджету та зростанням державного боргу. Покриття дефіциту здійснюється або державними позиками, або емісією банкнот, що дає державі додаткові кошти, а отже, і додатковий попит;

• кредитною експансією банків. Розширення кредитних операцій банків та інших кредитних закладів призводить до збільшення кредитних знарядь обігу, які також створюють додаткові вимоги на товари та послуги;

• припливом іноземної валюти в країну, яка за допомогою обміну на національну грошову одиницю викликає загальне зростання обсягу грошової маси, а отже, і надлишковий попит.

Отже, інфляція попиту спостерігається тоді, коли зростання рівня цін відбувається під впливом загального збільшення сукупного попиту.

Інфляцію витрат виробництва розглядають зазвичай з позиції росту цін під впливом наростаючих витрат виробництва, перш за все росту витрат на заробітну плату.

Причинами такої інфляції є:

• зниження темпів зростання продуктивності праці, викликане циклічними коливаннями або структурними змінами у виробництві, що призводить до збільшення витрат на одиницю продукції, а отже, до зменшення прибутку. У кінцевому результаті це відбивається на зниженні обсягу виробництва, скороченні пропозиції товарів та зростанні цін;

• розширення сфери послуг, поява нових видів з більшою питомою вагою зарплати та відносно низькою в порівнянні з виробництвом продуктивністю праці. Як наслідок виникає загальне зростання цін на послуги;

• підвищення оплати праці при певних обставинах в результаті активної діяльності профспілок, що контролюють номінальну заробітну плату. Компанії відповідають на таке зростання інфляційною спіраллю: підвищення заробітної плати викликає ріст цін та нове підвищення заробітної плати;

• високі непрямі податки (що включаються до ціни товарів), характерні для багатьох держав;

• загальний рівень витрат зростає.

Інфляція витрат та інфляція попиту взаємопов'язані та взаємообумовлені, їх важко чітко розділити. Надлишкова грошова маса в економіці завжди породжує підвищений попит, викликаючи порушення рівноваги ринків в сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції, реакцією на яке є зростання цін. Будучи продуктом розбалансованого грошового ринку, інфляція попиту розповсюджується далі, вражає виробництво і споживання, деформує споживчий попит, посилює нерівномірність і непропорційність розвитку різних галузей господарства, призводячи в результаті до інфляції витрат.

Будь-яка сучасна система економіки інфляційна, і в ній діють фактори, що викликають як інфляцію попиту, так і інфляцію витрат.

За направленістю виділяють збалансовану і незбалансовану інфляцію.

Збалансована інфляція характеризується відносно рівним і однонаправленим зростанням цін на всі товари. Утім ситуація, що припускає незмінність співвідношення цін на різні товари відносно один одного, скоріше теоретична. Частіше зміна цін відбувається як різнорівнева, а в окремих випадках і як різнонаправлена. Таку інфляцію називають незбалансованою.

Поиск по сайту: