Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Перелік питань до підсумкового контролю (методичні рекомендації)



1 Поняття «історія Стародавнього Сходу».

2 Хронологічні і географічні рамки історії Стародавнього Сходу.

3 Стародавній Схід і сучасність.

4 Проблема спільного і особливого в розвитку цивілізацій Стародавнього Сходу.

5 Особливості міфологічного світосприймання.

6 Джерела з історії цивілізацій Стародавнього Сходу.

7 Найдревніші землеробські культури : умови їх розвитку.

8 Історичне значення культури Стародавнього Сходу.

9 Сучасні проблеми історичного аналізу. Поняття «цивілізація».

10 Наслідки неолітичної революції ти їх вплив на перехід від варварства до цивілізації архаїчного населення.

11 Поява держави та її роль в регуляції суспільних відносин.

12 Соціальна криза в Стародавньому Єгипті часів Середнього царства.

13 Характерні риси стародавніх цивілізацій Стародавнього Сходу.

14 Природні умови, населення Стародавнього Межиріччя (Месопотамії).

15 Особливості господарчого, суспільно-політичного розвитку Стародавнього Шумеру.

16 Закони Хаммурапі як історичне джерело.

17 Природні умови, населення Стародавнього Єгипту.

18 Періодизація історії Стародавнього Єгипту.

19 Нововавилонське (халдейське) царство та його культура.

20 Управління персидською державою за часів Дарія І.

21 Міграції аравійського населення та їх наслідки.

22 Утворення Ассирійської держави та її вплив на розвиток сусідніх цивілізацій.

23 Природні умови, населення Стародавньої Індії.

24 Стародавня Індія. Особливості історико-культурного розвитку.

25 Стародавня Палестина. Біблійні сказання як історичне джерело.

26 Культура Стародавніх шумерів.

27 Історія Стародавнього Сходу в курсі загальної історії, її хронологічні і географічні рамки.

28 Дискусії навколо специфіки рабовласницького ладу Стародавнього Сходу .

29 Стародавня історія Двуріччя (Шумер і Аккад).

30 Стародавній Вавилон як центр політичного і культурного розвитку цивілізацій Стародавнього Сходу.

31 Шумеро-вавілонська культура.

32 Джерела з історії Стародавнього Єгипту.

33 Специфіка соціально-економічного і культурного розвитку Стародавнього Єгипту.

34 Культура Стародавнього Єгипту.

35 Хеттське суспільство і держава.

36 Східне Середземнор’я (Палестина, Фінікія, Сирія) в стародавні часи.

37 Характеристика Біблії як історичного джерела, пам’ятника духовної культури народів Стародавнього Сходу.

38 Стародавня Персія: основні етапи історії.

39 Держава Урарту в системі стародавнїх цивілізацій.

40 Культурне значення Авести.

41 Ведійський період. Арії та проблема їх походження.

42 Специфіка історичного Стародавнього Китаю.

43 Релігія, культура Стародавньої Індії.

44 Джерела з історії Стародавнього Китаю.

45 Специфіка історичного розвитку Стародавнього Китаю.

46 Культура Стародавнього Китаю. Її вплив на сусідні країни.

47 Соціальний ідеал Конфуція.

48 Внесок народів Стародавнього Сходу в культуру світової цивілізації.

49 Джерела з історії Стародавньої Месопотамії.

50 Суспільні відносини Стародавньої Індії у ведійський період.

51 Повстання китайських селян в епоху Цінь і Хань.

52 Писемна традиція Стародавнього Китаю ( Конфуцій, Сима Цянь).

53 Закони Хаммурапі про соціальний захист населення Старовавілонського суспільства.

54 Джерела з історії Стародавнього Середземномор’я.

55 Населення Стародавньої Індії.

56 Утворення загальноіндійської держави Маур’їв. Правові пам’ятки Стародавньої Індії.

57 Міфологія Стародавнього Єгипту.

58 Писемна традиція Стародавніх шумерів.

59 Суспільна думка Стародавнього Китаю епохи «воюючих царств».

60 Середня Азія в системі цивілізацій Стародавнього Сходу.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів.

Самостійна робота студентів завжди була базовим елементом університетської освіти, закономірним продовженням, конкретизацією лекційної роботи викладача та студента і головне – виявом організованості студента, здатності його системно і творчо оволодівати матеріалом курсу.

Її результативність оцінюється різними формами контролю, балів, передбаченими Положенням про модульно-рейтингову систему оцінювання знань студентів з дисципліни, викладання яких забезпечує кафедра всесвітньої історії.

Основною формою контролю за самостійною роботою студентів з курсу „Стародавнього Сходу” є виступи студентів на семінарських заняттях, рівень знань при написані модульних контрольних робіт, здатність до стилізованого мислення, виявлених при різних формах контрольного опитування, в тому числі і під час лекцій, співбесід.

З урахуванням концептуального змісту курсу Стародавній Схід, його конкретно-історичного матеріалу, специфіки першоджерел, неоднозначної літератури, радимо скористатись наступними науково-методичними рекомендаціями.

В першу чергу студентам необхідно максимально використавши потенціал лекційного матеріалу, рекомендованої літератури, можливо консультації з викладачем і розібратись в таких базових поняттях як Стародавній Схід, культура, цивілізація, оскільки вони вимагають осмислення глобального часу, варіантів, логіки історичного життя.

Витоки світової цивілізації, основи та спіралі її культурної еволюції, як особливий предмет історичних студій вимагають під тиском досягнень і проблем постмодерного часу розширення хронологічних та географічних рамок класичної спадщини. Дослідники симптоматично відзначають актуалізацію східних коренів Високих культур, античних ремінісценцій, Гуманізму, Відродження, Реформації, як світоглядної матриці новоєвропейської культури часів духовного Ренесансу. В силу різних причин, в тому числі, особливості логіки „дозрівання” історичних істин, навчальна література методологічно відстає від тенденції інтелектуалізації історичної науки, передбаченої її класиками – Геродотом, Фукідітом.

В зв’язку з цим, важливою проблемою історичного пізнання є подолання знецінення культурного змісту найтривалішої і повчальної своїми уроками життя архаїчної епохи, усвідомлення далеко не лінійного характеру культурного поступу людства, становлення його цивілізаційних інституцій, які не завжди послідовно сприяли гармонізації особливої форми життя – людської, соціальної.

Драматизм взаємодії людини з Природою, вимагає визнання її феноменальності, і в першу чергу в царині духовній, наближення до розуміння взаємозв’язку її неоднозначних явищ, ієрархії сил, цінностей. Сакральний характер життя архаїчного суспільства не дозволяє історику загубити останні, характеризуючи виробничу, соціально-державну діяльність людей, розпізнаючи їх піднесення і падіння, геройство, святість і гріховність.

Неформальний підхід до різних джерел, породжених релігійно-міфологічним, предметно-раціональним світосприйманням, досвідом, ритмами життя, його ситуативністю дозволять зрозуміти як загальні тенденції історичного життя, так і неповторність „обличчя” кожної стародавньої цивілізації Сходу, які справді були колискою світової культури, залишивши не тільки екзотичні пам’ятки, на зразок єгипетських пірамід, але й досвід її творення, саморуйнації.

Часова панорама архаїки (сотні тисячоліть) дозволяє переконатись в тому, що природа не тільки випробувала людину на силу, розум, здатність порозумітися, але й обдарувала по-своєму тих, кого вибирала, живила. На жаль науки, які вивчають природу та історію пересікаються формально. Унікальною культурною ланкою яка може наблизити їх до розуміння, взаємодії великої і малої Природи, умінь, знань людей, які ще стадійно і світоглядно не відірвались від неї, як феноменальної матриці, є міфологеми та матеріали неолітичної революції які переконують у продуктивній співпраці людини і природи.

Як синкретичний, універсальний за рівнями передачі інтуїції, почуттів, думок тип мислення, міфологія є унікальним історичним джерелом, підґрунтям писемної традиції – яка за своїми правилами, законами стилізувала зібрані більшою половиною культурної історії піктограм – знаки, символи, етнічні коди, Час життя, в якому минуле не приноситься в жертву майбутньому. Не випадково саме міфологія може задовольнити метафізичну потребу людини ХХІ ст. в історії. Її перевагою є те, що вона проростає з релігії – вродженого відчуття органічного взаємозв’язку людини зі світом, світотворящими силами.

Давньогрецьке і давньолатинське словникове визначення релігії сфокусували не тільки стадійну, але й світоглядну парадигму традиційного Східного і західно-європейського культурно-історичного типів. Стати свідомим учасником відповідних теоретичних дискурсів і можливо зайняти в них свою позицію читачу сприятиме звернення до витоків культурного життя. Міфологічна і писемна пам'ять древніх допоможуть розчистити від статистичної інформації, упередженості першородне значення вузлових онтологічних понять безцінний досвід, вистражданий нашими предками, феноменальні можливості Природи великої і малої, повчальні уроки їх співіснування. Але ключем до їх відкриття є спеціальне «дешифрування» міфології, античної літератури, яка на рівні філософії – історії, символу – образу її розвинула. Мова йде про залучення неоднозначних методів аналізу, які відповідали б унікальному предмету дослідження – космогонічній картині Світу, глобальним часовим вимірам, різним рівням фіксації людської думки і врешті – соціальним, особистісним езотеричним мотивам її носіїв. Саме міфологія засобами фантастики, алегорії здатна відкрити глибинні сторони життя, його багатофункціональність, обраність механізму захисту. Занурюючи нас у вир почуттів, страхів, мрій, повстань вона виводить нас на шлях майбутнього через минуле – морального врівноваження хаосу самознищення. Вона ж відкриває агональне змагання по щаблям культурного сходження виробників – майстрів – художників – царів – громадян. Закони агону мають свою вперту логіку і, без сумніву, різних домінантів. Несправедливим є те, що право самої участі в його змаганнях отримали не всі народи і це право у них відібрала не історія, а історики. У зв’язку з цим, класична антична спадщина давно стала засобом як спекуляцій, так і етнічної ідентифікації, самопізнання. Духовні пам’ятки Стародавнього Сходу зберегли історію народження народів, їх випробування рабством зовнішнім і внутрішнім. Вони донесли до нас не випадкові перемоги малих народів і держав над великими, доводячи умовність категорії сили. Вітхозавітна оцінка культури ново вавілонського (халдейського) царства залишається не тільки найдревнішою, але й сутнісною, гуманістичною характеристикою справжньої культури, цивілізації.

Загальновідомо, яку величезну роль відігравали космологічні, астральні, солярні перекази у релігійно-міфологічному світогляді давніх людей. Цікаво, що система Зодіаку – сукупності 12 сузір’їв, розташованих уздовж екліптики – великого кола небесної сфери, по якому Сонце здійснює свій хід протягом року, – була розроблена ще приблизно в неолітичні часи, за умов утвердження землеробсько-скотарського господарства на Близькому Сході, і була першою моделлю космічного світобачення.

Мова йде про вміння, інтуїції, знання про природу, які правда, носили не зовсім зрозумілий для нас характер – символічно-магічний. Але багатий археологічний матеріал доводить, що в епоху неоліту людина вміла використовувати стихію вітру, сонця, вогню, ритми природних змін на рівні землі і космосу.

Саме в цей період відбувається репрезентація на історичному шляху великих землеробських цивілізацій. Говорячи про такі суто „річкові” цивілізації, як Месопотамія, Єгипет, Індія, Китай, можна вести мову про особливі природні умови, у значній мірі сприятливі. Це і наявність родючого аллювіального ґрунту, який легко піддавався обробці досить примітивними знаряддями праці, та наявність диких злакових, які людина змогла окультурити і використати з користю для себе.

Так саме епоха неоліту, яку можна назвати революційною дала справді революційні зрушення, насамперед у культурному плані. Якраз в той час розпочалася доместикація тварин, а на кінець VІІІ тис. до н. е. вже існувало землеробство (а отже і окультурені рослини). Виникли перші довготривалі, з перебудовами, а отже багатошарові поселення, де всі шари належали до неолітичної епохи. З’явилися могильники і поховання з прикрасами в межах поселень. Поширилися статуетки тварин та богині матері. Наприкінці епохи існували вже протоміста із захисними мурами.

Подальший ступінь взаємовідносин людини з природою характеризувався все більшою адаптацією першої до умов останньої. Неодмінною ж умовою цих взаємовідносин і характерною їх рисою стало зростання надлишкового і поява додаткового продукту, були обумовлені підйомом у різних галузях виробництва. Особливо ж визначальну роль відіграв подальший розвиток відтворюючого господарства, і подальше виникнення металургії, та інших видів ремісничої діяльності, а також інтенсифікація обміну.

Найсприятливішими умовами для розселення перших землеробів і скотарів, були території біля водоймищ. Саме тут люди могли розвивати і вдосконалювати землеробську техніку. Першим злаком, котрий люди стали спочатку пожинати в дикому вигляді, а потім і сіяти був ячмінь, а потім і інші злаки. Вирощування землеробських культур вимагало від людей створення відповідних знарядь праці. Саме в цей період пануючою являлась так звана „техніка мікролітів” які являли собою кам’яні відщепи, осколки, вставлені у дерев’яні чи кістяні серпи.

Вже в ті далекі часи людство могло похвалитися винайденням таких життєво важливих речей, як лук і стріли, колесо, перші зразки кераміки, що, звичайно ж, у значній мірі посприяло переходу до нового способу життя.

Поряд з цими досягненнями продовжувала розвиватись і техніка обробки каменю, яка в цей період вступає у завершальну фазу свого формування.

Ще одним, якісно новим видом виробництва стало прядіння. Для одержання ниток спочатку використовували волокно деяких рослин, а згодом, із розвитком тваринництва – вовну. Саме прядіння спонукало до винайдення першого маленького колеса (яке, можливо, стало праобразом колеса у транспорті) – прясла, що слугувало за маховичок для веретена. Разом із прядінням виникло мистецтво, в результаті чого було створено штучний продукт – тканину, а також ткацький верстат для її виготовлення.

Наступною рисою переходу на цивілізований рівень розвитку стало поширення водного транспорту. Хоча, потрібно зауважити, що його поширення відбулося лише на певних місцевостях, а в основному поблизу великих рік чи водоймищ. Поряд з водним транспортом виник і наземний. Зразками наземного транспорту тоді були лижі, а також сані і волокуша. Саме з цієї епохи, худоба стає на лише джерелом м’яса, кістки, рогу, вовни, а й тягловою силою.

В епоху неолітичної революції людина намагалася зрозуміти красу, гармонію оточуючого світу і облаштувати не затишний, а іноді і ворожий їй світ. Іде процес пошуку шляхів досягнення гармонійних взаємозв’язків з природою.

Особливим предметом пізнання, дослідження є релігія, як вроджене відчуття органічного взаємозв’язку людини з природою, світотворящими силами.

Досвід Стародавнього Сходу демонструє взаємозв’язок природного виробничо-бізнесового і політичного факторів суспільного життя. Стереотип східного деспотизму, підстав для виключення якого не має, сприяв спрощеним характеристикам різних за організаційним і цивілізаційним вимірами державних спільнот. Навчальна література, на жаль, переймається переважно їх хронологічною констатацією, узагальнено оцінюючи їх як ранньокласові, рабовласницькі, деспотичні. Тим часом, на території вже Стародавньої Месопотамії виявив себе драматизм співіснування типологічно різних форм історичного життя людей, зорієнтованих на цінності поля і полісу, храму і громадської самоорганізації. Важливо підкреслити, що вони не тільки змагалися між собою, але й живили один одного і саме ці видимі і сховані процеси, вибори і склали головну парадигму всесвітньої історії. Міста-держави шумерів – першого культурного, історичного народу, Стародавній Аккад, Ассирія, державні переродження древнього Єгипту, легендарні та історичні Перси-арії, сакралізована Індійська та десакралізована Китайська державність, правовий досвід хеттів вимагають розуміння своєї історичної природи і відповідних характеристик, оцінок. Їх класичний зміст може стати в нагоді тим народам, яких доля позбавила права, переданою своєю етнічною традицію, колективних родичів геройських, божественних, царських родів, захищати своє життя, здоров’я, здобутки, свободу даровані на думку автора „Історії Русів”: „Природою, Творцем”.

Вище згадане дозволяє запропонувати поглиблене розуміння самого поняття Стародавнього Сходу, культури, цивілізації, залишаючи їх відкритими для домислення.

В такому контексті поняття Стародавній Схід означає традиційну, стадійно і світоглядно особливу по відношенні до Заходу варіацію історичного життя, зорієнтовану на феноменальність природи, духовності, релігійності, як вродженого відчуття органічного взаємозв’язку людини зі світом, світотворящими силами.

В процесі самостійної роботи студент зустрінеться з чисельними словниковими визначеннями культури, цивілізації, які на жаль предметно емпірично „гублять” феномен діяльності, творчості людини, драматизм її морального вибору у відносинах з природою, людьми. З оглядом на ці по суті ключові проблеми буття, визначені історично Стародавнім Сходом культурою можна вважати результативність, досконалість виробничої, суспільно-громадянської, духовно-інтелектуальної діяльності людини.

А цивілізацією – окультурене суспільство мирний спосіб реалізації людьми своїх вічних потреб: жити, жити так, як хочеться, мати гарантію існування (бізнес, право, мораль); прагнення до творчої самореалізації.

Культура Стародавнього Сходу має своє, унікальне значення. Воно обумовлене в першу чергу тим, що вона стадійно і світоглядно зорієнтована на закони, культи, феноменальність Природи, особливою частиною якої була і залишається людина, „золотий вік” миру Природи великої і малої, оспіваний Гомером, Т. Г. Шевченком.

«Саул»

В непробудимому Китаї

В Єгипті темному, у нас

І понад Індом і Євфратом

Свої ягнята і телята

На полі вольнім вольно пас

Чабан було в своєму раї.

Досвід цивілізацій традиційної епохи переконує, що особливою складовою культурної еволюції наших предків був прогрес не тільки матеріальний, соціальний, а в першу чергу духовний.

Висока ідея Єдиного Бога ніколи не губилася в свідомості древніх. Згідно чисельним релігійним текстам вона характеризувала його як самосущого, безсмертного, вічного, всемогущого, невидимого, незбагненого творця неба, землі, підземного світу, усього живого, а також посланців своєї волі і Слова. Він є Творець, Справедливий і милосердний суддя, наставник, заступник-батько, таємниця для своїх творінь і виявляє себе як великий Майстер, вічний Дух, розмитий у всьому, здатний розвивати розвиток, себе заради збереження світового Порядку, в якому кожний має своє ім’я – призначення і несе відповідальність за космологічні наслідки особистого морального вибору. Культура Стародавнього Сходу доводить, що культ і культура не випадково мають спільний корінь, свої тяжіння і відштовхування. Історизм культурного спадку Сходу це уроки епохи першотворінь розкріпачення людини, в тому числі і від свого незнання.

Людина ХХІ сторіччя має право на своє бачення світу, своєї в ньому ролі. Воно без сумніву живиться культурною революцією homo ludens і водночас втрачає ступінь самовпевненості під натиском екологічного нездоров’я, пандемії зла. Вчені, наші сучасники відчувають, що вектор історичного життя повернувся від цілісності до свободи самотності, божевілля, хаосу егоїстичних інтересів, вульгарності, розмитих понять. «Справжня історія учить виживати», - підкреслював талановитий український дослідник Микола Чмихав, закликаючи при цьому спиратись на мову і віру своїх предків.

 





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.