Місце і роль інтелектуальної власності в соціально -економічному розвитку держави

Соціально – економічний розвиток будь-якої країни передбачає:

1. розвиток суспільного виробництва тобто, по – перше, збільшення виробництва матеріально - речових благ та послуг (товарів та послуг), що задовольняють матеріальні потреби людей, і, по – друге, розвиток галузей, що виробляють нематеріальні блага та послуги (охрона здоров’я, освіта, спорт, культура, мистецтво тощо), призначені для задоволення духовних потреб населення;

2. соціальний прогрес тобто підвищення матеріального і культурного (духовного) розвитку суспільства, створення найкращих умов для всебічного розвитку людини, підвищення рівня життя населення, рівня соціального захисту та добробуту кожного громадянина і суспільства в цілому.

Одна з основних властивостей інтелектуальної власності саме і полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь або сприяти духовному розвитку громадян.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в деяких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними задачами вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.

Людина за своєю природою схильна до будь-якої творчості, вона завжди перебуває у процесі пошуку кращих умов життя, прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки тощо. Але в силу тих чи інших причин рівень інтелектуальної діяльності в різних країнах неоднаковий. Він у першу чергу визначається рівнем усвідомлення значення цієї діяльності для розвитку суспільства, створенням сприятливих умов для цього виду творчості та іншими чинниками, які певною мірою їй сприяють.

Неважко помітити, що всі країни з високорозвинутою ринковою економікою вирізняються високим рівнем освіти, науки і культури. Саме це зумовлює та визначає рівень цивілізованості того чи іншого суспільства. Вони ж є у переважній більшості саме результатом творчої діяльності людини, оскільки стан і освіти і культури зумовлюється рівнем розвитку науки. Наукова діяльність – це, безсумнівно, творчий процес.

Інтелектуальна власність, яка вже давно визнана у промислово розвинених країнах, сьогодні використовується як важливий інструмент духовного, технологічного та економічного розвитку і в основному в країнах, що розвиваються. Більшість з них розуміють, що в їхніх інтересах створити національні системи інтелектуальної власності, зміцнити та вдосконалити існуючі системи, які були успадковані з минулого і вже не відповідають адекватно новим потребам та пріоритетам. Там, де належним чином сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рівень добробуту народу, зміцнюються морально-естетичні засади суспільства. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і вміло використовують її здобутки.

Безсумнівно, суспільне виробництво успішно розвивається в тих країнах, де висока винахідницька активність, де винахідництво добре стимулюється, де діє налагоджене правове регулювання цього виду творчої діяльності. Яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Світовий досвід підтверджує цей неспростовний висновок. Японія відзначається досить високою винахідницькою діяльністю і, як кажуть, результати очевидні.

Сьогодні як державні діячі, так і прості громадяни все частіше приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, що прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян починаючи з дошкільного віку.

Таким чином, інтелектуальна власність є необхідною умовою процвітання тих культур, де її важливість є повністю зрозумілою і сприйнятою та ефективно захищається законами, виконання яких гарантується державою.

На відміну від природних ресурсів; землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких мають певну межу, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Поиск по сайту: