Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ



ВСТУП

 

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і добробут суспільства значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Не буде перебільшенням твердження, що однією з найпотужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людей.

У сучасних умовах будь-який вид діяльності людини – виробництво, оборона, охорона здоров’я тощо – просто неможливий без належного науково-технічного забезпечення, так само, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку. Це щільно взаємопов’язані процеси, які, в свою чергу, взаємозалежні. Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її необхідними інструментами, приладами, устаткуванням. Виробництво не може прогресувати без розвитку науки і техніки.

Зрозуміло, що будь-який прогрес суспільства неможливий без добре налагодженої системи освіти. Отже сучасна цивілізація тримається на трьох „китах” – освіта, наука, культура. Світовий досвід переконує, що там, де глибоко усвідомлюють значення і роль цих трьох чинників для суспільного розвитку і приділяють їм належну увагу, країна залучається до числа держав із високо розвинутою економікою. Вірогідність цієї тези легко простежити на досвіді Південної Кореї та інших країн Східної та Південної Азії, які не мають ні своєї сировини, ні власних енергоносіїв.

Що таке творчість? Творчість – це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість притаманна людині, оскільки передбачає творця – суб’єкт творчої діяльності, яким може бути тільки людина.

Часто творчість визначають як інтелектуальну. Інтелект у перекладі з латинської означає пізнання, розуміння, розум. Інтелект – це є здатність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість – це і є розумова діяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може, бо творити здатна тільки людина, наділена розумом. Проте вислів „інтелектуальна творчість” часто зустрічається в широкому вжитку.

Творчість властива будь-якій діяльності людини, але далеко не будь-яка творчість завершується досягненням певного об’єктивного результату. За кінцевими результатами творчість також розрізняється технічна, художня, літературна, наукова, виробнича тощо (ст.54 Конституції України).

За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно розподілити на два основних види: духовна творчість і науково-технічна творчість.

До першого виду належать результати художньої творчості.

До другого – науково-технічної.

І перша і друга охоплюють великі кола різноманітних видів творчості. Ст. 5 Закону України „Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року дає перелік результатів художньої творчості, на які поширюється авторське право: це твори літератури, мистецтва, науки. Архітектура і мистецтво, містобудування, живопис, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії, скульптура, графіка, дизайн, картини, твори прикладного мистецтва, науки, літератури – все це результати творчої діяльності людини, які підпадають під поняття духовної творчості і під дію Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Результати художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду.

Другу величезну групу складають результати науково-технічної творчості, які підпадають під поняття „промислова власність”. Результати технічної творчості застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг. Вони сприяють передусім підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, продуктивності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг. Тому результати науково-технічної творчості користуються особливо великим попитом на ринку науково-технічної продукції. Ця продукція зумовлює науково-технічний прогрес у суспільстві і тому має не менш важливе значення, ніж література і мистецтво. Поняття «промислова власність» іноді помилково ототожнюється з матеріальними об’єктами промисловості – будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність – це вид інтелектуальної власності. Вираз „промислова власність” може здатися не зовсім точним, оскільки поки мова йде лише про винаходи; основним сектором економіки, який зацікавлений в них, є промисловість. Дійсно, винаходи використовуються, як правило, на промислових підприємствах. Але товарні знаки, знаки обслуговування, комерційні найменування та позначення являють інтерес не лише для промисловості, а й для торгівлі. Незважаючи на недостатню точність, вираз „промислова власність” набув в європейських мовах значення, яке охоплює не тільки винаходи, а й інші згадані об’єкти.

Нарешті третя група об’єктів інтелектуальної власності – це засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товару і послуг. Це також своєрідний товар, який сприяє збуту іншого товару. У наш час перед виробниками, особливо в країнах із розвинутою економікою, часто постає проблема збуту. Однорідних товарів виробляється так багато, що ринок уже не спроможний усі їх поглинути. Споживач починає у морі однорідних товарів вишукувати той, який вирізняється якістю, зовнішнім оформленням, економічністю та іншими якісними чи естетичними ознаками. Тут споживачеві у пригоді стають спеціальні позначення і найменування, які допомагають йому відрізняти товар одного виробника від однорідного товару іншого виробника. Тому такі позначення у сучасних умовах також є товаром, який на ринку продається і купується. Раціональне і доцільне використання зазначеного товару забезпечує його власникові досить солідні прибутки. Його можна використовувати багатьма різноманітними способами, але в межах , визначених законом.

Конвенція, якою 14 липня 1967 року у Стокгольмі було засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), зазначає, що „інтелектуальна власність” містить права, які стосуються:

1. літературних, художніх та наукових творів;

2. виступів виконавців, фонограм та програм ефірного мовлення;

3. винаходів у всіх сферах людської діяльності;

4. наукових відкриттів;

5. промислових зразків;

6. корисних моделей;

7. товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв та позначень, найменування місця походження;

8. припинення недобросовісної конкуренції

а також всіх інших результатів інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній або художній областях.

Здобуття Україною статусу незалежної держави, перехід її до ринкових відносин зумовили багато нових проблем у соціальній, економічній та майновій сферах діяльності. Хоча тепер і спостерігається значний підйом виробництва, однак потреба у розгортанні науково-технічних досліджень в напрямі переоснащення виробництва, посилення ролі технологічних чинників у соціально-економічному розвитку, і значення цих досліджень для народного господарства неперервно зростає.

Слід пам’ятати, що Україна має сформований десятиліттями потужний науковий та науково-технічний потенціал, який дає можливість формувати засади науково-технічної діяльності, орієнтованої на перспективу, в галузі створення нових матеріалів, технологій, інженерних рішень тощо. Науковий потенціал України, напрацьований не одним поколінням, є надбанням нації.

Розвиток науки і техніки повинен сприяти вирішенню економічних і соціальних задач, які стоять перед українським суспільством, прискоренню переходу економіки на шлях інтенсивного розвитку, підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Виходячи з того, що в найближчі роки вітчизняна промисловість повинна забезпечити випуск машин, обладнання, приладів, матеріалів та іншої продукції, яка відповідає по своїм техніко-економічним показникам світовому рівню, перед нашим суспільством постають два основні завдання:

1. Покращити систему науково-технічної інформації і патентно-ліцензійну роботу;

2. Всебічно сприяти подальшому розвитку творчості винахідників і раціоналізаторів.

Винахідницька діяльність є проявом творчої ініціативи робочих, інженерів, технічного персоналу, вчених. З цією діяльністю безпосередньо пов’язані темпи науково-технічного прогресу, підвищення продуктивності праці. Тому від подальшого вдосконалення, покращання організації і розвитку винахідницької діяльності багато в чому залежить успішне виконання економічних і соціальних задач нашого суспільства.

Ефективне використання науково-технічного потенціалу України з метою подолання кризи, здійснення структурної перебудови економіки та соціально-економічного розвитку України пов’язане із встановленням особливого режиму її правової охорони.

Проведення економічних та правових реформ для подолання кризи в науково-технічній сфері, посилення впливу держави на процеси формування інноваційного потенціалу, структурних перетворень економіки, а також забезпечення державної підтримки розвитку науки, техніки і культури в Україні тісно пов’язані з наявністю нормативної та правової бази в сфері охорони інтелектуальної власності.

Поступальний рух України по шляху розвитку державності, входження в міжнародне науково-технічне співробітництво зумовили необхідність розробки законодавства в сфері охорони інтелектуальної власності.

В Україні основи законодавства про науково-технічну творчість було закладено одразу після проголошення незалежності. Зараз основними джерелами законодавства України про інтелектуальну власність є Закони України:

1. Закон України „Про власність”, лютий 1991 р.

2.Закон України „Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності”, грудень 1991 р.

3.Закон України „Про науково-технічну інформацію”, червень 1993 р.

4.Закон України „Про авторське право і суміжні права”, грудень 1993 р.

5.Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, грудень 1993 р.

6. Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”, грудень 1993 р.

7. Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, травень 1993 р.

8. Закон України „Про охорону прав на сорти рослин”, квітень 1993 р.

9. Закон України „Про видавничу діяльність”, червень 1993 р.

10. Закон України „Про телебачення і радіомовлення”, грудень 1993 р.

11. Закон України „Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів”, травень 1995 р.

12. Постанова Кабміну України ”Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва”, липень 1995 р.

13. Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, червень 1996 р.

14. Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, листопад 1997 р.

15. Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”, „Про внесення змін до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, червень 1999 р.

16. Закон України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм”, березень 2000 р.

17. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, червень 2000 р.

18. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності”, травень 2003 р.

19. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 року,

а також Укази Президента України та Постанови Кабміну України стосовно права інтелектуальної власності.

Цими Законами передбачається здійснення комплексу заходів по підвищенню рівня розвитку техніки, більш широкому використанню відкриттів та винаходів, вдосконаленню системи патентної інформації, розвитку творчої активності винахідників та раціоналізаторів. Необхідність цих заходів полягає у великому значенні відкриттів і винаходів в прискоренні науково-технічного прогресу та зростанні питомої ваги винаходів у зовнішньоторгових операціях.

У відповідності з цими Законами керівники міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ зобов’язані розробити і здійснити заходи по розвитку винахідництва і підвищення його ефективності. При цьому необхідно систематично використовувати відкриття і винаходи на всіх етапах розробки і опанування нових виробів, матеріалів і технологічних процесів; спрямовувати діяльність конструкторів, розробників і дослідників на створення принципово нових об’єктів з врахуванням останніх досягнень винахідництва; створювати лабораторії і спеціальні групи по реалізації винаходів та раціоналізаторських пропозицій.

Окрім цього, Закони передбачають ряд заходів по підвищенню ефективності патентної інформації, забезпеченню патентної чистоти технічних засобів та пристроїв, що розробляються та випускаються промисловістю, покращанню планування використання винаходів, підвищенню ролі державної патентної експертизи винаходів.

Особливого значення робота по винахідництву і раціоналізації, а також по захисту прав винахідників і раціоналізаторів, набуває в світлі Конституції України (прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.). У відповідності із статтею 41 Конституції України:

Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У відповідності із статтею 54 Конституції України:

Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятком випадків, встановлених Законом.

Питання використання і охорони об’єктів промислової власності, тобто винаходів, „ноу-хау”, товарних знаків, промислових зразків, корисних моделей стали невід’ємною частиною міжнародних угод по економічному і науково-технічному співробітництву. Співпраця в області винахідництва і патентної справи стає швидко розвиваючою областю міжнародних угод по економічному і науково-технічному співробітництву.

Існують дві основні взаємопов’язані підстави, за якими країни приймають закони, спрямовані на охорону промислової власності:

Перша – це необхідність законодавчо оформити моральні і економічні права авторів інтелектуальної діяльності;

Друга – прагнення стимулювати в рамках урядової політики творчу активність людей, розповсюдження та використання її результатів, а також заохочувати приватну торгівлю.

Загалом це сприяє економічному і соціальному розвитку суспільства.

Вивчення основ інтелектуальної власності в вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації зумовлене необхідністю стимулювання винахідницької діяльності та використання її результатів для розвитку національної економіки, усвідомлення суспільством недоторканості права власності на результати інтелектуальної діяльності.

Сучасний грамотний інженер, випускник вузу повинен володіти певними знаннями в сфері інтелектуальної власності та винахідницької діяльності. Відсутність на даний час цих знань у інженера або наукового співробітника приводить до значного зниження ефективності їх праці, а іноді і до втрати пріоритету нашої держави в деяких розробках. Пояснюється це тим, що із значної кількості поданих заявок на винаходи біля половини відхиляються державною патентно-технічною експертизою, що обумовлено недостатньою патентною підготовкою сучасних інженерів і наукових робітників.

Ліквідувати недоліки підготовки спеціалістів в цій сфері покликаний курс „Основи інтелектуальної власності”, який читається для студентів фізичного факультету Ужгородського національного університету.

Метою курсу “Основи інтелектуальної власності” є підвищення рівня знань з інтелектуальної власності та закономірностей розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні, створення умов для формування і розвитку кожної молодої людини як особистості, здатної чітко орієнтуватися в сучасних реаліях і перспективах розвитку соціальної, науково-технічної і культурної сфер, ознайомлення з загальними питаннями інтелектуальної власності, винахідницької, патентної і раціоналізаторської діяльності, з основами законодавства України з питань інтелектуальної власності та охорони прав на винаходи.

Випускник вищого навчального закладу, особливо технічного, повинен не тільки вміти спроектувати той чи інший об’єкт, але й професійно підготувати обгрунтування щодо вибору певної конструкції, певних дій з матеріальними об’єктами та порядку їх виконання в часі, певних інгредієнтів тощо; повинен уміти правильно використовувати нормативні документи, що регламентують порядок складання, оформлення заявок на різні об’єкти промислової власності.

В зв’язку з цим завдання курсу полягає в наданні майбутньому спеціалісту знань, які необхідні для того, щоб:

1. Орієнтуватися в основних поняттях сфери інтелектуальної власності;

2. Орієнтуватися в патентній інформації і документації;

3. Досліджувати і правильно формувати ознаки новизни в розроблюваних об’єктах, допомагати в створенні нових технологічних процесів;

4. Грамотно користуватися чинною нормативно-законодавчою базою з метою правового захисту розроблюваних об’єктів та їх введення у господарський обіг для одержання прибутку у власних інтересах та в інтересах суспільства.

5. Грамотно оформити заявку на винахід;

6. Грамотно аналізувати технічні рішення з метою визначення їх охороноздатності і патентної чистоти по різним країнам.


РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.