Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагороди є факт використання твору в будь-який спосіб.
Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, що має авторське право, право на винагороду, можуть бути:
а) авторський ліцензійний договір (видавничий, постановочний, ценарний, художнього замовлення тощо);
б) факт позадоговірного використання твору, коли за Законом не вимагається згода авторів, але передбачена виплата авторської винагороди (ст. 19 Закону);
в) неправомірне використання твору.
Як бачимо, право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.
Винагорода, яку одержує автор чи інша особа, що має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.
Винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може Здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.
Суміжні права.
Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються на використанні, як правило, чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова пісні, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів тільки певним виконавцем — співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.
Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доход із чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.
Під суміжними правами Закон розуміє три групи прав:
а) права виконавців;
б) права виробників фонограм;
в) права організацій мовлення.
Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання, на інтерпретацію твору. Це низка прав виробників фонограм і прав організацій мовлення на їх програми передач.
Отже, суміжні права можна визначити як права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права на які належать іншим особам.
Об'єктами суміжних прав, таким чином, є:
а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;
б) записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів (фонограми, відеограми);
в) програми (передачі) організацій мовлення.
Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати правову охорону лише за певних умов, визначених Законом.
Права виконавців охороняються, якщо:
1) виконання вперше мало місце на території України;
2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до Закону;
3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.
Права виробників фонограм охороняються, якщо:
1) виробник єгромадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом ЗО днів від дня її публікації в іншій державі;
3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.