Викиди деяких металів в атмосферу у 1980-х роках, т. в рік

Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Коли ще кілька десятиліть тому (50-70-ті роки XX ст.) в найгіршому стані були поверхневі води Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас, По) і США (річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон, Великі Американські озера), то зараз найбільше нечистот є в ріках Східної Європи (Дунай в середній і нижній течії, Дніпро, Волга). Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод у країнах, що розвиваються.

Підземні води, завдяки природним фільтруючим властивостям гірських порід, забруднені значно менше. Масове проникання шкідливих речовин у горизонти міжпластових вод відбувається переважно при аваріях на нафтових свердловинах або при закачуванні забруднених стічних вод під землю. Проте можливе і природне погіршення якості підземної води при дуже активному її використанні (коли забори води в кілька разів перевищують її поповнення внаслідок інфільтрації) через зміну геохімічних процесів. Крім того, посилене відкачування підземних вод призводить до просідання території, часом на кілька метрів (у Мехіко деякі райони в XX ст. опустились на 5-7 метрів).

У Світовий океан шкідливі речовини потрапляють із багатьох джерел. Основну масу забрудників приносять річкові води, але багато їх також надходить разом із атмосферними опадами, а також в результаті господарської діяльності людини в акваторіях океанів і морів. Найбільш забрудненими районами Світового океану вважаються внутрішні моря Європи (Балтійське, Чорне, Азовське, Північне, Середземне) та Азії (внутрішнє Японське, Жовте, Яванське), а також Перська та Мексиканська затоки. Зараз надходить нова інформація про сильне забруднення морів відходами діяльності військово-промислового комплексу колишнього Радянського Союзу, а тепер Росії. Так, в Японському і Баренцовому морях постійно захоронюється значна кількість радіоактивних відходів, а в Білому морі почалася масова загибель багатьох видів морських організмів, причини якої ще не з'ясовані.

Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами, яких викидалося до 10 млн. т. в рік. Раніше всі води після промивання танкерів і інших суден зливалися прямо в океан, але тепер міжнародні організації змушують власників суден здавати ці води екологічним службам портів. Іншим великим джерелом надходження нафти є аварії танкерів. Особливо "урожайними" на аварії великих танкерів були 70-80-ті роки, коли виливалися десятки або й сотні тисяч тонн нафти біля узбереж Європи і Північної Америки.

Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може займати площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення цієї плівки припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою і гідросферою, що призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій.

Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластмас і синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені — дослідники А. Бомбар, Ж.-І. Кусто, Тур Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських організмів, пластикові вироби часто стають причиною їх загибелі.

На щастя, людство вже має достатньо позитивних зразків боротьби із забрудненням річкових, озерних і морських вод. За останні десятиріччя очищені річки в басейнах Рейну, Міссісіпі, Великі Американські озера, поліпшився екологічний стан Середземного моря. Правда, існують і негативні приклади вирішення водогосподарських проблем. Найяскравішим із них є майже повна деградація геоекосистем Аральського моря. Трагічна доля Аралу повинна служити повчальним уроком для багатьох країн, що розвиваються, які мають обмежені водні запаси.

Деградація земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, хоч втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми.

Деградацію земель спричиняє багато факторів: 1) гірничі розробки; 2) посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; 3) хімічне забруднення ґрунтів міндобривами та отрутохімікатами.

Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія призводять до повної втрати родючого шару землі і формування "місячних ландшафтів", або "бедлендів" (від англ. погана земля). Внесення мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки. Потрапляючи в культурні рослини, тканини комах і тварин через харчові ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму людини, збільшуючи захворюваність і смертність. Яскравим прикладом є використання надзвичайно сильної отрути інсектициду ДДТ, який вже заборонений для використання більше десяти років, але досі циркулює в харчових ланцюгах. Причому, нагромаджується він навіть в організмах морських, арктичних та антарктичних тварин, де ДДТ ніколи не вносився.

Чи загрожує нам глобальна екологічна катастрофа? Різке погіршення стану довкілля у XX ст. поставило проблему глобального виживання людства. Особливо небезпечні тенденції хижацького використання природних ресурсів і наростання маси шкідливих викидів спостерігалися у 50- 70-ті роки. Проте широкий "алармістський" (від англ. тривога, страх) рух учених, а потім ще більш масові громадські рухи "зелених", змусили виробників перейти до більш раціонального природокористування. Зараз вже можна говорити про те, що спільними зусиллями вчених, виробників, урядів країн і громадськості можна відвернути екологічну катастрофу.

Основними шляхами розв'язання екологічних проблем є такі:

1) перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі — до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва;

2) використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем використання ресурсів в залежності від природних економічних та соціальних особливостей території;

3) розосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не можна закрити;

4) розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з нестабільними екологічними системами (тундра, пустеля, вологі екваторіальні ліси);

5) екологічна освіта і виховання населення.

Скоординована робота багатьох країн і організацій дала змогу започаткувати спеціальну програму ООН з охорони довкілля (ЮНЕП), у 1980 р. прийняти "Всесвітню стратегію охорони природи", а у середині 80-х років підійти до концепції стійкого розвитку. Ця концепція, розроблена Всесвітньою комісією з навколишнього середовища і розвитку, отримала назву комісії Брутланд (від прізвища її голови — прем'єр-міністра Норвегії). У доповіді "Наше спільне майбутнє" (1987 р.), підготовленою комісією Брутланд, чітко заявлено про те, що економіка повинна забезпечувати потреби людей, не виходячи за рамки екологічного потенціалу планети. Зупинити прогрес, як це пропонувалося у перших доповідях Римського клубу, неможливо, людство повинно і надалі розвиватися. Але колене покоління, яке використовує природні ресурси планети для своїх потреб, повинно пам'ятати про долю своїх майбутніх поколінь.

Найбільш пам'ятною і успішною була конференція ООН по довкіллю і розвитку у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. У її роботі взяв участь і перший президент України Л.М.Кравчук. П'ять основних документів ("Декларація по довкіллю та розвитку", "Порядок дня на XXI ст.", "Заява про принципи ставлення до лісів", "Конвенція про біологічне розмаїття" і "Конвенція ООН про зміни клімату"), прийняті конференцією, базувались на концепції сталого розвитку.

Найновішим з документів, обсягом у 700 сторінок, є "Порядок дня на XXI ст.", у якому визначені пріоритетні дії людства у найближчі роки і на віддалену перспективу для досягнення сталого розвитку. У ньому розглянуті: проблеми збереження різних геосфер; завдання окремих країн і міжнародних організацій у забезпеченні збалансованого еколого-економічного розвитку, особливо у країнах, що розвиваються; науково-технічні, інформаційні, правові та фінансові ресурси для розв'язання екологічних проблем.

Згідно з оцінками вчених, для забезпечення всіх екологічних програм необхідно приблизно 600 млрд. доларів у рік, з яких 125 млрд. промислово розвинені країни повинні дотувати країнам, що розвиваються. На жаль, саме фінансові питання стали причиною суперечок між різними країнами, і наступна конференція ООН з проблем довкілля, що відбулася у 1997 р. у Нью-Йорку, закінчилася безрезультатно. Багаті країни не завжди хочуть ділитися своїми ресурсами для розв'язання екологічних проблем в іншихрегіонах. Це добре видно на прикладі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, з якими Україна змушена справлятися практично самостійно. Величезні відрахування з бюджету на ліквідацію цієї аварії стримують економічний розвиток України, а всі розвинені країни світу ніяк не можуть зібрати 750 млн. доларів, які необхідні на будівництво нового саркофагу Чорнобильської АЕС.

Незважаючи на певні суперечки між країнами, на невирішеність багатьох регіональних екологічних проблем, людство поступово переходить до нової ідеології еколого-економічного розвитку, пов'язуючи свій добробут не лише із зростаючою кількістю матеріальних благ, а насамперед із здоровим довкіллям.

11.Напрямки вирішення основних екологічних проблем світу.

Вирішальним чинником розв’язання екологічних проблем є провідна роль держави у збереженні та відтворенні навколишнього природного середовища. Про це переконливо свідчить світовий і вітчизняний досвід.

Загальновідомо, що екологія в розумінні збереження довкілля і ринок є антиподами. І будь-які ринкові важелі самі по собі не здатні вирішити екологічні проблеми, котрі вимагають для свого розв’язання певних обмежень в економічній діяльності. Гонитва за найбільшим прибутком примушує суб’єктів економічної діяльності порушувати закони природи, закони, спрямовані на збереження навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів. Тому лише держава є тією загальнонаціональною силою, є тим офіційним представником суспільства, котрий може здолати опір ринкової стихії і навіть поставити ринкову економіку на службу екології і здоров’ю населення. Кожна держава має широкий набір важелів, з допомогою яких екологічні проблеми можуть бути вирішені, а екологічна напруга послаблена або ж знята.

До цих чинників насамперед треба віднести правове регулювання діяльності, пов’язаної з використанням природних ресурсів, їх відтворенням і збереженням навколишнього природного середовища.

В Україні прийнято цілу низку законів в природоохоронній сфері, зокрема це Лісовий (1994), Водний (1995), Земельний (2002) кодекси, Кодекс про надра (1994), Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд» (1992), «Про тваринний світ» (1993), «Про екологічну експертизу» (1995), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»(1995), «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995), «Про відходи» (1998), «Про рослинний світ» (1999), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру», «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2000) та ін.

Проте потрібно не лише створювати закони, а й забезпечити неухильне виконання як цих законів, так і прийнятих на їх основі нормативних актів.

Спираючись на законодавство, держава застосовує адміністративні заходи, скеровані на розв’язання екологічних проблем. Тут є багато можливостей, аж до адміністративного втручання, прямої заборони діяльності підприємств та виробництв, які завдають шкоди довкіллю. В правовому арсеналі держави є ціла система економічних важелів, які притаманні ринковій економіці і які вона застосовує для економного використання природних ресурсів, їх відтворення і збереження здорового життєвого середовища для людей.

Треба сказати, що поряд з просторовими і національними особ­ливостями розв’язання екологічних проблем світове співтовари­ство на форумах у Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі сформулювало і запропонувало усім країнам світу засоби розв’язання екологіч­них проблем на довгострокову перспективу, які успішно можуть бути використані при наявності відповідної політичної волі в усіх державах світу. Президент України оголосив, що Україна йтиме в майбутнє саме цим шляхом, а Кабінет Міністрів України розробив і затвердив Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку (вересень 2002 р., м. Йоганесбург) на 2003—2005 роки.

Регіональна екологічна політика має ґрунтуватися на таких принципах:

дотримання загальнонаціональних пріоритетів у галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів;

забезпечення розмежування повноважень між органами виконавчої влади;

врахування екологічних інтересів інших регіонів, у тому чис­лі за межами України, відповідно до міждержавних угод;

формування механізму фінансового забезпечення природоохоронної діяльності регіонів.

Для нормативно-правового забезпечення реалізації основних напрямів регіональної екологічної політики слід передбачити:

визначення фіксованої частки валової доданої вартості регіо­ну, що спрямовується на охорону довкілля, відповідно до рівня забруднення середовища;

збалансування бюджетних витрат на охорону природи на загальнодержавному та місцевому рівнях на основі пропорційності між внеском регіону в бюджетні надходження та станом природного середовища в регіоні;

створення системи місцевих, регіональних та загальнодержавних екологічних програм;

внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів щодо забезпечення економічної бази природоохоронної діяльності в регіонах;

урахування екологічного фактора при інституційних трансформаціях;

створення і раціональне використання екологічних фондів різного рівня і різних форм власності;

державне стимулювання суб’єктів регіонального управління і господарювання за плідну діяльність у сфері охорони довкілля і відтворення природних ресурсів;

створення законодавчих передумов для приватизації об’єк­тів екологічної інфраструктури регіонів з урахуванням специфічних умов забезпечення їх економічної рентабельності.

Лише за умови об’єднання національних, регіональних і міжнародних зусиль людей можна подолати екологічні загрози, уник­нути локальних і глобальних ризиків і забезпечити сталий розвиток суспільства.

12.Втома і перевтома,їх вплив на життєдіяльність людини.

Надмірні фізичні та нервово-психічні перевантаження зумовлюють зміни у фізіологічному та психічному станах працівника, призводять до розвитку втоми та перевтоми.

Втома - це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою та ін. Оскільки організм - єдине ціле, то межа між цими видами втоми умовна і нечітка. Хід збільшення втоми та її кінцева величина залежать від індивідуальних особливостей працюючого, трудового режиму, умов виробничого середовища тощо. Залежно від характеру вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому або перевтому. Перевтома - це сукупність стійких несприятливих для здоров'я працівників функціональних зрушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми.

Основною відмінністю втоми від перевтоми є зворотність зрушень при втомі і неповна зворотність їх при перевтомі. Відомо, що розвиток втоми та перевтоми веде до порушення координації рухів, зорових розладів, неуважності, втрати пильності та контролю реальної ситуації. При цьому працівник порушує вимоги технологічних інструкцій, припускається помилок та неузгодженості в роботі; у нього знижується відчуття небезпеки. Крім того, перевтома супроводжується хронічною гіпоксією (кисневою недостатністю), порушенням нервової діяльності. Проявами перевтомиє головний біль, підвищена стомлюваність, дратівливість, нервозність, порушення сну, а також такі захворювання, як вегето-судинна дистонія, артеріальна гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, інші професійні захворювання. Втома характеризується фізіологічними та психічними показниками її розвитку. Фізіологічними показниками розвитку втоми є артеріальний кров'яний тиск, частота пульсу, систолічний і хвилинний об'єм крові, зміни у складі крові. Психічними показниками розвитку втоми є: погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає із запізненням; зменшення здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати; посилення мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника щодо трудового процесу; погіршення запам'ятовування та труднощі пригадування інформації, що знижує ефективність професійних знань; сповільнення процесів мислення, втрата їх гнучкості, широти, глибини і критичності; підвищення дратівливості, поява депресивних станів; порушення сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники; зміни частоти слуху, зору.

Характер втоми залежить від виду трудової діяльності тому, що функціональні зміни в організмі при втомі переважно локалізуються в тих ланках організму, які несуть найбільше навантаження. На основі цього втома поділяється на фізичну та розумову за співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо.

13.Вплив біологічних ритмів людини на безпеку життєдіяльності.

Одним із важливих досягнень сучасної біології й медицини є ви­никнення нової галузі знань —біоритмології(або ще хронобіології, хронос- час). Біоритмологія вивчає природу й закономірності рит­мічних процесів у життєдіяльності живих організмів, вплив на них різноманітних чинників зовнішнього середовища.

Біологічні ритми– циклічні коливання біологічних процесів і явищ.Вони притаманні всім живим організмам: від одноклітинних до над­звичайно складного організму людини. Ритмічні процеси і явища спо­стерігаються й у біосфері Землі. Період біологічних ритмів має дуже широкий спектр – від частки секунди до багатьох років. Наприклад, період ритмічних коливань у діяльності серця, дихання вимірюються секундами. Періодичні коливання виділення гормонів мають період у декілька годин. Практично всі функції нашого організму ритмічно змінюються з періодом 24 години, тобто за добу. Існують біологічні ритми з періодами 7, 14, 28 діб. Досить поширені в природі сезонні коливання. Відомі періодичні зміни в природі з циклом 11 і 22 роки.

Вони пов’язані з коливаннями Сонячної активності з такими ж періо­дами. Є відомості про наявність екологічних змін на Землі з періодом у300 й більше років.

В організмі також є свої ритми, багато з них пов’язані із земними циклами і навіть пристосовані до них. Більшість ритмічних змін ми на­віть не помічаємо – такі, наприклад, гормональні припливи і відпливи, цикли швидкої і повільної активності мозку, циклічні коливання тем­ператури тіла.

У кожному біологічному ритмі присутні два компоненти: екзо­генний і ендогенний. Ендогенний компонентбіоритму передається по спадковості, екзогеннийзв’язаний із зовнішніми «датчиками» часу. В ролі «датчиків» можуть виступати і світло, і температура.

Людей, звичайно, більше цікавлять біологічні ритми, що мають тривалість години, дні, роки. Більшість біологічних ритмів підтриму­ється внутрішніми механізмами, але зовнішні періодичні чинники ви­ступають їхніми синхронізаторами. Наприклад, добовий ритм фізіо­логічних функцій синхронізується зміною дня й ночі, а ще точніше – зміною рівня освітленості. Але добові ритми все ж мають і внутріш­ні механізми синхронізації. Так, у тривалих космічних польотах «ніч -день» змінюється через кожні 1,5 години, а температура тіла та й інші фізіологічні процеси мають період 24 години. Проведені досліди показали, що й за відсутності зовнішніх датчиків часу та зміни дня й ночі (люди більше як по 60 днів перебували в печерах) також підтриму­ється ритм фізіологічних функцій близько до 24 годин (від 20 до 28).

Кожний фізіологічний показник у певний період доби досягає свого найбільшого (максимального) значення й знижується до мінімального рівня. Скажімо, температура тіла мінім&тьна з 3-ї до 4-ї години ранку і найбільша з 16-ї до 17-ї години. Амплітуда коливань досягає одно­го градуса. Приблизно в ці ж години змінюється й частота серцевих скорочень. В той же час, якщо систолічний артеріальний тиск крові до­сягає свого максимуму о 15-й годині, то діастолічний є найбільшим від 24-ї до 1-ї години ночі. Саме в цей період найчастіше загострюються гіпертонічні кризи. Хвилинний об’єм дихання найбільший від 11-ї до 12-ї години. Й так само кожна функція нашого організму має протягом доби – в певні періоди – свої найбільші й найменші значення.

Всі процеси в організмі відбуваються в чіткій послідовності. Це має надзвичайно велике значення для його нормальної життєдіяльнос­ті. Тривале порушення біологічних ритмів організму веде до розвитку хронічних хвороб.

Найпоширенішим, вірніше найбільш відомим людям і науці є по­рушення ритму «сон-бадьорість». Сорок п’ять відсотків населення, старшого за 16 років, скаржаться на свій сон, а у 40 % спостерігається сонливість удень. Тому виділяють порушення сну й бадьорості (по­стійна дрімотливість удень). У порушеннях сну (утруднене засинання, неглибокий, неспокійний сон, раннє прокидання) велику роль відігра­ють емоційно-мотиваційні розлади.

Встановлено, що зміни біологічного ритму сну є безсумнівною ознакою розвитку неврозів, при цьому найбільші відхилення від норми виявлені за тривожних етапів і мотиваційних розладів. Особливо не­гативно розлади сну впливають на організми дітей і підлітків. Справа в тому, що існують оптимальні години засинання та прокидання. Сон за своєю структурою неоднорідний. Є періоди глибокого (повільного) сну. Вони тривають 60-70 хвилин, а є періоди неглибокого, так звано­го швидкого сну. Вони тривають 20-30 хвилин. Так, у період від 22-ї до 2-ї годин ночі в мозку найінтенсивніше йдуть процеси відновлення, зміцнення набутків пам’яті, накопичення енергетичних запасів нерво­вих клітин. У другій половині ночі збільшується тривалість неглибоко­го сну, який часто супроводжується сновидіннями. В цей час у мозку відбувається інтенсивний обмін інформацією між його ділянками, сво­єрідний творчий процес під час сну. Тому дотримання режиму сну є першим і обов’язковим кроком до здоров’я.

Значний вплив на характер добових коливань чинить стереотип­ність (однаковість) режиму. У разі постійного й строго повторюваного щоденного ритму чергування роботи й відпочинку спостерігається чіт­ка синхронність зміни показників працездатності. Відсутність такого режиму вживання алкоголю, перевтома, сильні емоційні збудження порушують ритм сну. Особливо хорошим синхронізатором біологіч­них ритмів є фізична робота. Фізична активність дітей молодшого шкільного віку має починатися не раніше 8-ї години 30 хвилин і за­кінчуватись не пізніше 19-ї години.

Протягом доби змінюється також ефективність розумової праці. Так, найбільша точність у вирішенні логічних завдань спостерігається в ранкові години. Швидкість відповідей (число відповідей за одиницю часу) досягає максимуму з 11-ї до 13-ї години. Тоді ж найкращою є зорова пам’ять. Тим-то уроки математики, хімії, фізики доцільно ста­вити в розкладі занять першими та другими, а уроки іноземної мови – третіми й четвертими.

З 14-ї до 16-ї години продуктивність розумової роботи дещо знижу­ється. Це пояснюється режимом харчування. У передвечірні години спо­стерігається друге підвищення працездатності, але для видів діяльності, які не потребують тривалого сильного напруження, пов’язаного з логічним мисленням. Як стверджує давній афоризм, «сови Мінерви виліта­ють ночами».Оскільки Мінерва у давніх римлян вважалася богинею мудрості, то це означає, що найкращі думки приходять увечері.

Встановлено, що існують індивідуальні особливості біологічних ритмів. Одні люди працюють краще у вечірні години (їх називають «со­вами»), інші ж – уранці («жайворонки»). Але, незважаючи на біоритміч-ні типи, дотримання режиму сну та роботи є обов’язковим для всіх.

Велике значення мають біологічні ритми для лікування всіляких захворювань. Організм людини неоднаково чутливий у різні години доби до ліків. І навіть відчуття болю максимальне вранці і зменшуєть­ся з 14-ї до 17-ї години (краще за все якраз у цей час іти до лікаря). Але це вже медичні аспекти біоритмології.

Працездатність людини змінюється й протягом тижня. І не тому, що ми живемо семидобово, а тому, що існує семидобовий біологічний ритм, який синхронізується соціальним ритмом. Загальною закономір­ністю семидобових ритмів є поступове наростання працездатності з понеділка до середи-четверга й різке зниження у п’ятницю й суботу. Відповідно до цієї закономірності й треба розподіляти навантаження на учнів.

Важливими для нашого організму є сезонні біологічні ритми. Вважається, що з 16 лютого по 15 серпня – це біологічна весна й літо, а з 15 серпня по 16 лютого – біологічна осінь і зима. Але щодо роз­витку сезонних депресій, то їх найбільше в зимові місяці й ранньою весною. Зниження функціонального стану організму спостерігається також узимку. У людському організмі біологічні процеси перебігають ритмічно: наприклад, ритмічно скорочуються серце, дихальна мус­кулатура, після активного життя настає сон, змінюється температура тіла. Так, на світанку вона становить 36,0 °С, до полудня – 36,4, увечері – 36,8 °С. 1 оскільки всі фізіологічні процеси в організмі перебігають у певному ритмі, життя учнів теж повинне бути ритмічним.Тому лягати спати й уставати, їсти, навчатися, гратися й відпочивати слід в один і той самий час. При правильному режимі молодші школярі, як правило, почувають себе добре. Ритмічне життя сприятливо впливає на нервову систему, зміцнює здоров’я, сприяє нормальному фізичному та розумовому розвитку.

При складанні режиму дня слід враховувати, що існують періоди високої розумової працездатності: з 8-ї до 12-ї години і з 17-ї до 19-ї години.З огляду на це найефективнішою треба вважати першу зміну, а час підготовки домашніх завдань -і з 17-ї до 19-ї години.Щоправда, при цьому слід враховувати й індивідуальні особливості біоритмів. Одні люди (їх називають «жайворонками») мають високу працездатність у першій половині дня (їх близько 25 %), інші (так звані «голу­би», їх 45-50 %) мають приблизно однакову працездатність протягом усього дня, й «сови» (близько 30 % людей) мають найбільшу працез­датність у вечірні години.

На підставі відомих добових біоритмів, фізіологічних особливос­тей школярів, вимог сучасної гігієни, педагогіки та психології склада­ється добовий бюджет часу, який стає основою режиму дня учня.

14.Наркотики і наркоманія,їх вплив на безпеку життєдіяльності.

Наркоманія — справжнє зло для всіх країн світу. Це хвороба, викликана систематичним вживанням наркотиків, більшість з яких — рослинного походження (морфій, кокаїн, героїн, пантопон, індійські коноплі та їх похідні у вигляді гашишу, маріхуани, анаші та ін.). Наркоманія виявляється синдромом змішаної реакції, психічної і фізичної залежності, а також деякими психічними і соціальними феноменами. До наркоманії належить і зловживання снодійними препаратами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, наркотики стали основною причиною передчасної смерті людей, випередивши серцево-судинні захворювання і злоякісні пухлини. Учені стверджують, що небезпечний кожний наркотик, навіть одноразове його вживання залишає слід у нервових клітинах мозку, печінці, нирках і м'язах серця.

У разі повторного вживання непомітно, але неминуче з'являється звичка. Ще дією наркотиків збуджується нервова система, виникає екстаз, хворобливе захоплення і галюцинації. При відсутності наркотику людина перебуває в особливо болісному стані (абстиненція), її переслідує відчай, неспокій, дратівливість, нетерпіння, біль у кістках, м'язах, вона страждає від важкого безсоння або жахливих снів.

Учені стверджують, що за останні десять років різко збільшилась кількість наркоманів, особливо серед підлітків, які зловживають природними і синтетичними отруйними речовинами. Кількість смертей через передозування наркотиків збільшилася у 12 разів, а серед дітей — у 42 рази. І це не враховуючи дітей та підлітків, офіційно визнаних токсикоманами.

Торгівля наркотиками є однією з руйнівних загроз людської спільноти. За 20 розняти кіз індустрія наркотиків зросла від підприємств масштабу комори до високо організованого міжнародного бізнесу, в якому задіяні сотні тисяч осіб і прибутки яких вимірюються мільярдами доларів. Згідно зі статистикою, сьогодні наркотики споживають понад 200 млн. осіб, а обсяги торгівлі ними обчислюються приблизно в 400 млрд. доларів, що дорівнює 8 % світової торгівлі.

Соціальна небезпека наркоманії:

— наркомани погані працівники, їхня працездатність (фізична і розумова) знижена;

— наркоманія завдає великої матеріальної і моральної шкоди, є причиною нещасних випадків на виробництві;

— наркомани деградують фізично і морально, є тягарем для суспільства;

— наркомани входять до групи ризику розповсюдження СНІДу;

— наркологічна хвороба в усіх її проявах соціально небезпечна, психічні захворювання загрожують майбутньому нації, у зв'язку з цим проблема набуває глобального значення.

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) — це інфекційна хвороба, яка уражає імунну систему, зокрема пригнічує клітинний імунітет. Уперше людство зіткнулося з цією хворобою наприкінці XX — на початку XXI століть. Упродовж останніх років ця соціально небезпечна хвороба в Україні набула загрозливих масштабів, особливо в молодіжному середовищі.

Незважаючи на те, що в Україні прийнятий Закон "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" й активно реалізується розроблена "Програма боротьби зі СНІДом", кількість хворих від цього не зменшилася.

У1987 році в Україні було 6 хворих на СНІД, у 1988 — 20, у 1994 — 34, у 2003 році лише тих ВІЛ-інфікованих (ВІЛ — вірус імунодефіциту людини), що пройшли через медичні установи, — 106 тисяч, 46 тисяч ВІЛ-інфікованих перебувають поза контролем медичних органів держави. За прогнозами фахівців, сьогодні в Україні на один зафіксований випадок СНІДу припадає від 5-ти до 10-ти незафіксованих. Основними факторами зараження СНІДом можуть бути:

— сексуальні контакти, коли один із статевих партнерів інфікований або хворий на СНІД;

— використання для ін'єкцій нестерильних шприців, зокрема серед наркоманів;

— переливання крові від інфікованої людини;

— внутрішньоутробне зараження матір'ю, інфікованою ВІЛ або хворою на СНІД тощо.

ВІЛ-інфіковані можуть не здогадуватися, що вони є носіями вірусу, аж до моменту оголошення результатів обстеження на ВІЛ або до часу виникнення перших симптомів. Початкові симптоми не є специфічними, вони можуть нагадувати перебіг інших хвороб і проявлятися втратою ваги, посиленням потовиділення, втомою. Лише обстеження на ВІЛ-антитіла може підтвердити або заперечити ВІЛ-інфікування.

ВІЛ-інфікована людина виглядає здоровою і не має жодних скарг упродовж тривалого періоду інфікування. Однак здоровий вигляд і відсутність скарг не гарантують безпеки "й статевим партнерам чи новонародженим дітям. На сьогодні медицина не розробила засобів, які б давали можливість лікувати людину від СНІДу.

Через поцілунки, дотики, міцні обійми ВІЛ не передається.

Захиститися від ВІЛ-інфікування людина може тільки шляхом застосування знань щодо запобігання ВІЛ та безпечною поведінкою.

До того ж, це захворювання тісно пов'язане з іншими соціально зумовленими хворобами: наявність ВІЛ/ СНІДу значно збільшує небезпеку ураження туберкульозом та захворюваннями, які передаються статевим шляхом.

Останні чинники суттєво впливають на стан репродуктивного здоров'я людини.

15Алкоголь і алкоголізм,їх вплив на безпеку життєдіяльності.

Він починається з побутового пияцтва, яке веде до алкоголізму, бо людина починає звертатися до алкоголю заради полегшення стресу ("симптоматичне пияцтво") і часто початкові стадії залежності залишаються не поміченими ("запущене пияцтво"). Особливо воно небезпечне для молодих людей, які споживають алкогольні напої або за дуже шкідливою "традицією" - на свята, щоб здаватися незалежнішими, дорослішими, або "просто так", за звичкою - це вже веде до алкоголізму.

Алкоголізм - хвороба, яка виникає з-за регулярного споживання великої кількості алкоголю протягом довгого періоду часу. Це найбільш серйозна форма наркоманії у наш час, до якої належить від 1 до 5% населення більшості країн. Вивчення історії вживання алкоголю серед молоді багато в чому спирається на досвід подібних досліджень за кордоном, які наприкінці Х1Х, початку ХХ ст. широко проводилися у Західній Європі, Північній Америці і велися в самих різноманітних напрямках. Істотне місце серед досліджень цього періоду займали роботи, які показали поширеність і характер звичаїв, коли дітям давали спиртні напої для ніби то "зміцнення здоров"я", "апетиту", "поліпшення росту", "полегшення прорізування зубів", "зігрівання", "угамування голоду", "заспокоєння".

На початку ХХ ст. існувала тверда впевненість у зміцнювальній дії алкоголю, в результаті чого відбувалася пряма алкоголізація дитини. Серед досліджень впливу алкоголю на дитячий організм виділяється робота І.В. Сажина "Вплив алкоголю на нервову систему й особливості організму, що розвивається", яка була видана ще у 1902 р. В роботі переконливо доведено, що вже невеличкі дози алкоголю згубно впливають на мозок, що формується, і особливо людини, яка росте.

Сучасний період вивчення ранньої алкоголізації відзначений численними спробами більш глибоко розкрити причини зловживання спиртними напоями. З'ясовано, що алкогольне поводження матері істотно впливає на алкоголізацію насамперед дочок. Алкогольна поведінка батька обумовлює вплив на сина. Виділяють декілька типів співвідношень між алкогольною культурою, мікросоціальним середовищем і індивідом у відношенні до алкоголізації: "абстинентна культура" - заперечує пияцтво, "амбівалентна культура" - суперечливе ставлення, "ліберальна культура" - допускає помірне вживання алкоголю, але проти одвертого пияцтва, "патологічна культура" - припускає будь-які прояви пияцтва. Відповідно до оцінок, дві третини алкоголіків складають чоловіки. Дослідження випадків алкоголізму показують, що він найчастіше є частиною загальної картини депресивного захворювання людини.

Стадії алкоголізму - їх п'ять. Перша - ранній алкоголізм, який відзначається появою провалів у пам'яті. Алкоголізація підростаючого покоління більшістю дослідників розглядається як істотний індикатор неблагополуччя мікросоціального середовища. До ранньої алкоголізації відноситься знайомство з оп'яняючими дозами алкоголю у віці до 16 років. Ознаки раннього (підліткового) алкоголізму з'являються у віці до 18 років.

Вживання пива у великих кількостях, в чому зацікавлені виробники, шкідливо діє на над нирки. Це призводить до змін у психіці, зменшення га нівелювання сексуальної активності.

Хлопчики частіше дівчат вживають спиртні напої, причому із зростанням міцності ця різниця стає істотнішою. Серед міських школярів поширене споживання переважно слабких алкогольних напоїв - пива, вина. У сільській місцевості більше вживають міцні спиртні напої. За останні 100 років, незалежно від рівня вжитку і зловживання спиртними напоями, показники поширення власне алкоголізму серед молоді зберігаються на достатньо стабільному рівні, який не перевищує 5% хворих до 20 років і 8-10% хворих до 25 років. Цей факт має принципове значення, тому що свідчить про динаміку виникнення і розвиток ранніх форм алкоголізму. Пияцтво нишком і гостра потреба в першій чарці вказують на залежність, яка буде зростати.

Наступною, другою стадією є базовий алкоголізм - питущий не може зупинитися, поки не досягне стадії отруєння. Він підбадьорює себе самооправданнями і пихатими обіцянками, але усі його обіцянки і наміри залишаються не виконаними. Він починає уникати сім'ї і друзів, нехтує їжею, колишніми інтересами, роботою і грошима. Наступає фізичне погіршення здоров'я. Зменшується стійкість до алкоголю.

Третя стадія - хронічний алкоголізм, який характеризується подальшим моральним розпадом, ірраціональним мисленням, неясними страхами, фантазіями і психопатичним поводженням. Фізична шкода наростає. Цієї стадії людина може досягти за 5-25 років. Як правило самостійно людина не може вийти з цієї стадії, бо вже деградована кора мозку, втрачена сила волі та критичний аналіз власних дій - потрібна допомога у вигляді лікування.

Четверта стадія - лікування, яке звичайно проводиться за спеціальними програмами для алкоголіків. Психологічно у алкоголіка відроджується бажання одержати поміч і він починає мислити більш раціонально. В ідеалі в нього виникає надія, моральна відповідальність, зовнішні інтереси, самоповага і задоволеність стримуванням від алкоголю.

П'ята - кінцева стадія алкоголізму наступає, якщо алкоголік відмовляється від лікування або зривається знову після лікування. Незворотні психічні і фізичні порушення звичайно закінчуються смертю. Коли цього ще не сталося, то великі негативні зміни в організмі обов'язково вже наступили у вигляді погіршення роботи багатьох внутрішніх органів. Вони проявляються від'ємними фізіологічними ефектами у різних органах.

Кров. Алкоголь гнітить продукцію тромбоцитів, а також білих і червоних кров'яних клітин. Результатом є недокрів'я, інфекції, кровотечі.

Мозок. Алкоголь уповільнює циркуляцію крові в судинах мозку, приводячи до постійного кисневого голодання його клітин, в результаті чого наступає ослаблення пам'яті, відбувається повільна психічна деградація. У судинах розвиваються ранні склеротичні зміни, і зростає ризик крововиливу у мозок. Алкоголь руйнує зв'язки між нервовими клітинами мозку, виробляючи в них потребу в алкоголі. Руйнація клітин мозку і дегенерація нервової системи, часом призводять до пневмонії, серцевої і ниркової недостатності або органічного психозу. Біла гарячка - стан, що супроводжується крайнім порушенням психічних процесів, божевіллям, занепокоєнням, лихоманкою, трясінням, швидким і нерегулярним пульсом і галюцинаціями, що часто виникають при прийомі великої кількості алкоголю після декількох днів помірності.

Серце. Зловживання алкоголем викликає підвищення рівня холестерину в крові, стійку гіпертонію і дистрофію міокарда. Серцево-судинна недостатність ставить хворого на край могили.

Алкогольна міопатія - дегенерація м'язів в результаті алкоголізму. Причини цього - не використання м'язів, погана дієта, алкогольна поразка нервової системи. При алкогольній кардіоміопатії уражається серцевий м'яз.

Кишечник. Постійний вплив алкоголю на стінку тонкого кишечника призводить до зміни структури клітин, і вони втрачають спроможність повноцінно всмоктувати живильні речовини і мінеральні компоненти, що закінчується виснаженням організму алкоголіка.

Печінка. З огляду на те, що 95% всього алкоголю, що надходить в організм, знешкоджується у печінці, ясно, що цей орган страждає від алкоголю більше всього. Виникає запальний процес - гепатит, а потім і рубцеве переродження- цироз. Така печінка не може виконувати свою функцію по знешкодженню токсичних продуктів обміну, виробляти білки крові та інші важливі функції. Це призводить до неминучої смерті хворого.

Цироз - хвороба підступна: вона повільно підкрадається до людини, а потім б'є і відразу на смерть. Десять процентів хронічних алкоголіків страждають цирозом печінки, і 75% таких людей, що страждають цирозом печінки, - алкоголіки або були їми. Поки цироз не розів'ється в достатньому ступені, симптомів майже немає, потім людина починає скаржитися на загальне погіршення здоров'я, втрату апетиту, нудоту, блювоту і проблеми з травленням. Причиною захворювання є токсичний вплив алкоголю.

Підшлункова залоза. Хворі, що страждають алкоголізмом, у 10 разів більше схильні до занедужання діабетом, чим непитущі, бо алкоголь руйнує підшлункову залозу - орган, що продукує інсулін, і впливає на обмін речовин.

Шкіра. Питуща людина майже завжди виглядає старше свого віку. Його шкіра втрачає свою еластичність і старіє завчасно.

Шлунок. Алкоголь придушує продукцію муцина - слизова речовина, яка виконує захисну функцію стосовно внутрішньої оболонки шлунка і її пошкодження призводить до виникнення виразкової хвороби. Навіть одиничне вживання невеличких доз спиртних напоїв супроводжується у підлітків вираженими проявами інтоксикації

Хвороби, пов'язані з неправильним харчуванням і вітамінною недостатністю, типу цинги, пелагри і бери-бери,що викликаються зневагою до їжі заради пияцтва. З-за цього спостерігається постійне запалення шлунка, а пізніше кишечника з підвищенним ризиком виразки. Лікарі з Данії довели, що 65% хворих на рак шлунку або стравоходу - алкоголіки.

За даними американських дослідників частота раку порожнини рота, глотки, гортані та стравоходу у чоловіків, які вживають 150 мл горілки щоденно зростає у 10 разів. Тепер відомо, що алкоголь має канцерогенну дію і казкою є те що він "виводить радіацію" з організму. Але перед усім він руйнує нервову систему, сприяє втраті в особі людських рис, перетворює її у бродягу,

Статева система. Уражаються статтєві залози, репродуктивні органи - яєчки у чоловіків, яєчники - у жінок. Погіршується якість сперматозоїдів - знижується їх рухливість та кількість, розвивається імпотенція, що робить запліднення неможливим. У жінок - дистрофія є ячників, зменшується вірогідність запліднення.

16.Нікотин і нікотиоманія-проблема безпеки життєдіяльності.

Потяг до куріння тютюну виникає в тому віці, коли великий позитивний вплив можуть зробити школа, батьки, громадськість. Не треба забувати про те, що хоча звичка до куріння розвивається в дитячому і підлітковому віці, негативне відношення до тютюну теж складається в цей період життя. Потреба палити не закладена в організмі. Вона з'являється унаслідок недостатнього виховання і впливу навколишнього середовища. Школярі тягнуться до сигарети, тому що палити модно, «престижно».
Дітям властиве наслідування дорослих. Куріння батьків, особливо матері, має украй негативний вплив. Причиною куріння хлопчиків 8 - 9 років було: впливтоваришів - в 26,8% випадків, цікавість - в 23,2%, балощі - в 17,8%, наслідування дорослим - в 16,7% випадків. Підлітки в процесі підготовки до вступу до «дорослого життя» засвоюють «дорослі норми» поведінки, у тому числі і куріння. Підлітки бачать в курінні ознаку самостійності, дорослості. Куріння в компанії стає свого роду обов'язком, ритуалом, засобом до об'єднання. Старші школярі і студенти молодших курсів не хочуть відстати від «моди», з'являються якісь вагомі причини, що примушують їх палити. Зазвичай діти і підлітки, щоб не показатися слабкими, приховують від товаришів неприємнівідчуття, що викликаються у них першими викуреними сигаретами. Поступово їх організм пристосовується, виробляється звичка, від якої вже важко позбавитися. На жаль, рідкісні бесіди лікарів про шкоду куріння в молодіжному середовищі не приносять бажаного результату.
Однією з основних причин куріння дівчат є «мода». «Сучасній жінці» можна і модно палити, цим нібито затверджуються самостійність, повне рівноправ'я з чоловіком. Сам процес куріння у дівчини зводиться в певний ритуал. Це неквапливе діставання сигарети, повільна її розминка пальцями з манікюром, що впадає в очі, закурювання від манірно піднесеної запальнички або сірника, куріння з випуском диму через колечко складених нафарбованих губ. Їй здається, що все це їй «йде», дозволяє вважати її сучасною. Проте властивістю моди є те, що вона приходить і йде, а зміни в організмі, викликані курінням, можуть залишитися.
Куріння все більше і більше передається з одного покоління в інше. Воно, як звичка, увійшло до побуту багатьох людей, ставши міцною життєвою потребою. На думку багатьох учених, куріння - один з видів соціальної поведінки людини. Сам процес куріння є істотним елементом в спілкуванні людей.
Існує думка, що куріння підсилює працездатність, і багато хто прикривається цим міфом. Насправді дуже короткий час нікотин діє збудливо, потім швидко знижує і погіршує працездатність, як фізичну, так і розумову. До того ж, сьогодні засоби масової інформації закріплюють думку, що із засвіченою сигаретою в руках або в роті людина стає привабливішою, чарівнішою, самостійнішою, розкутою і незалежною.
Тому-то багато людей і піддаються нав'язаному їм насильно бажанню і пробують палити, після чого їм стає вже важко зупинитися.
Перше куріння.
При першому курінні дере в горлі, прискорено б'ється серце, в роті з'являється осоружний смак. Всі ці неприємні відчуття, пов'язані з першою сигаретою, не випадкові. Це захисна реакція організму, і треба нею скористатися - відмовитися від наступної сигарети. Поки не наступила година, коли зробити це буде не так легко. При вдиханні вуглекислого газу витісняється кисень з крові, в результаті куріння знижує рівень обміну речовин в організмі, тобто служить енергозбережним чинником. Без сумніву, куріння на перших порах покращує працездатність, зменшує невротизацію|, агресивність, страх. Але все це як бомба з годинниковим механізмом - курець не зрозуміє своєї помилки, поки не потрапить до лікарні з діагнозом астми, раком або серцево-судинними захворюваннями. Головна небезпека нікотину полягає в тому, що, подібно до кокаїну, він є дуже "тонким наркотиком", що дуже міцно пов'язує нашу психіку з цією активною хімічною речовиною. Так чи варто починати? Чи так важливий імідж «крутого стиляги», адже він ніщо не означатиме при підірваному здоров'ї? Кожен вирішує це для себе сам, але від його вибору залежить і майбутнє його потомства...
Це шкідливо!
Склад тютюну і тютюнового диму.
Не всі курці знають, що в димі тютюну міститься більше 30 отруйних речовин: нікотин, чадний газ, окисел вуглецю, синильна кислота, аміак, смолянисті речовини, органічні кислоти та інші; а шкідливих речовин - майже 1200! Розглянемо окремо шкідливу дію деяких з цих речовин.
Нікотин. Нікотин відноситься до нервових отрут. Отрута!!! А людина приймає його за власним бажанням, «для задоволення»! По своїй отруйності він рівносильний синильній кислоті. Птахи (горобці, голуби) гинуть, якщо до їх дзьоба всього лише піднести скляну паличку, змочену нікотином. Кролик гине від 1/4 краплі нікотину, собака - від 1/2 краплі. Для людини смертельна доза нікотину складає від 50 до 100 міліграма, або 2-3 краплі. Саме така доза поступає щодня в кров після викурювання 20-25 сигарет (у одній сигареті міститься приблизно 6-8 міліграм нікотину, з яких 3-4 міліграми потрапляє в кров). Нікотин швидко всмоктується з легенів в кров, досягаючи головного мозку за 7 секунд. Систематичне поглинання невеликих, несмертельних доз нікотину викликає звичку, пристрасть до куріння, оскільки нікотин включається в процеси обміну, що відбуваються в організмі людини. У експериментах на тваринах і спостереженнях над людьми встановлено, що нікотин в малих дозах порушує нервові клітини, сприяє почастішанню дихання і серцебиття, порушенню ритму серцевих скорочень, нудоті і блювоті. У великих дозах гальмує, а потім паралізує діяльність клітин ЦНС|, зокрема вегетативної. Розлад нервової системи виявляється пониженням працездатності, тремтінням рук, ослабленням пам'яті. Нікотин впливає і на залози внутрішньої секреції, зокрема - на надниркові, які при цьому виділяють в кров гормон - адреналін, що викликає спазм судин, підвищення артеріального тиску і почастішання серцевих скорочень. Нікотин також негативно впливає на статеві залози, сприяючи розвитку імпотенції у чоловіків.
Чадний газ і окисел вуглецю. Це отруйні гази, без кольору і запаху, знижують вміст в крові кисню, що особливо небезпечно для вагітних жінок і людей з хворобами серця. Під час поступання до організму окислу вуглецю розвивається кисневе голодування за рахунок того, що чадний газ легше з'єднується згемоглобіном, чим кисень, і доставляється з кров'ю до всіх тканин і органів людини.
Аміак. Аміак подразнює слизисту оболонку рота, гортані, трахеї, бронхів. От чому у курців не рідкість рихлість ясен, виразки в роті, часто заповнюється зів, що приводить до виникнення ангін. Від тривалого куріння походить звуження голосової щілини, з'являється осиплість голосу.
Смола. У смолі понад 1000 хімічних речовин, зокрема безліч подразників і не менше 60 відомих канцерогенів. У легенях смола осідає в'язким шаром.
Останніми роками учені приділяють пильну увагу речовинам, що викликають рак. До них в першу чергу, відносяться бензопірен| і радіоактивний ізотоп полоній-210|. Якщо курець набере в рот дим, а потім видихне його через хустку, то на білій тканині залишиться коричнева пляма. Це і є тютюновий дьоготь. У нім особливі багато речовин, що викликають рак. Якщо вухо кролика кілька разів змастити тютюновим дьогтем, то у тварини утворюється ракова пухлина.
Наслідки.
Смертельна доза нікотину міститься в одній - двох пачках сигарет. Від смерті курця рятує лише те, що ця доза вводиться в організм не за раз, а поступово, у міру викурювання сигарет. До того ж, дія нікотину частково нейтралізує іншу отруту, що міститься в тютюні, - формальдегід. Підраховано, що за тридцять років середньостатистичний курець викурює 160 кілограмів тютюну, поглинаючи при цьому 800 грамів нікотину; притому, що смертельна доза нікотину для людини складає приблизно 50-100 міліграм! Якщо некуряща людина в один прийом отримає значну дозу нікотину, може наступити смерть. Такі випадки спостерігалися в різних країнах. Ученим - фармакологом М.П.Крафковим описана смерть молодої людини після того, як він вперше в житті викурив велику сигару. У Франції, в Ніцці, у результаті конкурсу «Хто більше викурить» двоє «переможців», викуривши по 60 сигарет, померли, а решта учасників з важкимотруєнням потрапила до лікарні. У Англії зареєстрований випадок, коли 40 - літній чоловік вночі, під час важкої роботи, викурив 14 сигар і 40 сигарет. Вранці йому стало погано, і, не зважаючи на надану медичну допомогу, він помер. У літературі описаний випадок, коли в кімнату, де лежав тютюн в зв'язках, поклали спати дівчинку, і вона через декілька годин померла.
Розглянемо окремо дію куріння на організм.
1 Дихальна система.
В області дихальних шляхів розвивається кашель і активізується виділення мокроти. Тривала дія диму надає ушкоджувальна дія на вії епітелію і утрудняє їх нормальне функціонування. Хронічний бронхіт курців приводить до порушення виділення слизу за допомогою вій. У легенях курців виявляється підвищений вміст запалених клітин. Напади астми відбуваються частіше і набувають важчої форми. Виникає схильність до рецидивів респіраторних інфекцій.
2 Серцево-судинна система.
Після кожної викуреної сигарети підвищується тиск систоли і діастоли крові. Також збільшується число ударів серця і його об'єм. Крім того, сигаретний дим викликає звуження судин периферичних артерій. Разом з цим куріння сприяє розвитку станів, що приводять до утворення тромбів, унаслідок: прискореній агрегації і адгезії тромбоцитів; підвищення рівнів фібриногену| в плазмі і в'язкості крові; скорочення періоду життя тромбоцитів і часу згортання крові.
Куріння приводить до підвищення загального змісту холестерину в сироватці крові і рівня вільних жирних кислот в плазмі. Куріння також підсилює ризик настання раптової смерті і розвитку атеросклерозного захворювання периферичних судин, що, у свою чергу, підвищує ризик омертвіння тканини і ампутації кінцівок у таких пацієнтів. Разом з цим куріння найбезпосереднішим чином взаємозв'язане з гіпертензією і підвищенням вмісту холестерину в крові, що підвищує ризик розвитку коронарної хвороби і серцево-судинної хвороби. Дослідженнями встановлено, що ризик серцево-судинних захворювань і передчасної смерті підвищується в два рази для жінок, що викурюють всього три сигарети в день.
3 Онкологічні захворювання.
Ще в 20-і роки минулого сторіччя висловлювалися припущення про зв'язок куріння з онкологічними захворюваннями. Проте незаперечні докази були отримані лише в 50-і роки. Як було доведено дослідним шляхом, сигаретний дим містить канцерогени, що діють як стимулятори зростання пухлин. Численні дослідження, зокрема включені в експерименти на тваринах, дозволяють пов'язати куріння з багатьма формами злоякісних новоутворень.
Куріння є основною причиною виникнення злоякісних новоутворень губи, порожнини рота і глотки, гортані, стравоходу, трахеї, бронхів і легенів. 95% померлих від раку легенів (за статистичними даними, отриманими в різних країнах) були злісними курцями, що викурюють 20-40 сигарет в день, тобто можна стверджувати, що практично всі випадки смерті від раку легенів безпосередньо пов'язані з курінням. Причому серед хворих раком гортані ті, що палять складають 80-90%.
Поєднання куріння і вживання алкоголю збільшує ризик виникнення раку стравоходу в 9-15 разів і рак шлунку в 9.5 разу, чим у некурящих. Крім того, виявлений високий ступінь зв'язку між курінням і раком сечового міхура. Є також дані про зв'язок куріння і раку молочної залози (20%).
4 Інші клінічні наслідки.
Вагітна жінка, що палить, піддає себе, підвищеному ризику можливого викидня, народження мертвої дитини або дитини з низькою масою тіла. Серед курців чаші зустрічається виразка шлунку і дванадцятипалої кишки; більш того, у разі такої виразки небезпека летального результату у тих, що палять вища, ніж у некурящих хворих. Крім того, септичні виразки у курців погано піддаються лікуванню.
У декількох дослідженнях було показано, що на якість шкіри впливає куріння, незалежно від віку і дії сонця. Курці одержують ранішу і більш виражену зморшкуватість обличчя, особливо навколо очей і рота, залежно від кількості викурюваних сигарет і тривалості куріння. У багатьох людей, що палять, розвивається "обличчя курця" або зморшки на обличчі. Лицьові зморшки розходяться під правильними кутами від верхньої і нижньої губ або ж неглибокі зморшки з'являються на щоках і нижній щелепі.
Дим може впливати на шкіру декількома шляхами. Зовнішня дія дратівливих хімічних речовин диму може сприяти сухості або роздратуванню шкіри або ж обумовлювати пошкодження сполучної тканини. Було також показано, що куріння наносить шкоду колагену і еластину, тобто речовинам, які також важливі для збереження пружності шкіри.
Пасивне куріння.
Тютюновий дим не тільки вдихається| курцем, але і поступає в навколишнє повітря. Поза затягуванням він в основному створює умови для пасивного куріння. У повітря потрапляє половина диму плюс те, що видихає той, що палить. Цілком зрозуміло, що таке повітря забруднене нікотином, окислом вуглецю, аміаком, смолами, бензопіреном|, радіоактивними речовинами і іншими шкідливими компонентами. У приміщенні, де палять, забрудненість повітря може збільшитися в 6 разів. Дівчата, що працюють в наповненому сигаретним димом повітрі установ, як би викурюють до 20 сигарет щоденно. Дружиналюдини, що інтенсивно палить, в добу пасивно викурює 10 - 12 сигарет, а його діти - 6 - 7.
Діти, що живуть в накурених приміщеннях, частіше і більше страждають на захворювання органів дихання. У дітей батьків, що палять, протягом першого року життя збільшується частота бронхітів і пневмонії і підвищується ризик розвитку серйозних захворювань. Тютюновий дим затримує сонячні ультрафіолетові промені, які важливі для дитини, що росте, впливає на обмін речовин, погіршує засвоюваність цукру і руйнує вітамін С, необхідний дитині в період зростання. У віці 5-9 років у дитини порушується функція легенів. Внаслідок цього відбувається зниження здатностей до фізичної діяльності, що вимагає витривалості і напруги. У дітей, матері яких палили під час вагітності, є схильність до припадків. Вони значно частіше захворюють епілепсією. Діти, що народилися від матерів, що палили, відстають від своїх однолітків в розумовому розвитку.
Помітно зросла кількість алергічних захворювань. Ученими встановлено, що алергізующою| дією володіє нікотин і сухі частинки тютюнового диму. Вони сприяють розвитку багатьох алергічних захворювань у дітей, і чим менше дитина, тим більшу шкоду заподіює її організму тютюновий дим.
Що робити?
Кидаємо палити.
Зрозумівши шкоду цієї звички, давайте тепер подумаємо, як же кинути палити. Спосіб поступової відмови від куріння представляється малоперспективним. З нього можна почати, якщо ви палите дуже багато (пачку і більш в день). По-справжньому кинути палити ви зможете, тільки якщо зберете свою волю в кулак і одного прекрасного дня відмовитеся від сигарет раз і назавжди. Щоб кинути палити, найголовніше - дуже цього захотіти. Запитаєте себе: «Чи серйозно я хочу кинути палити?» Почекайте, поки таке бажання не зміцніє. Умовно процес кидання куріння можна розділити на два етапи - підготовчий і остаточний.
Підготовчий етап. Завдання цього етапу - розробити для себе переконливу мотивацію, чому ви хочете кинути палити. Записуйте кожну сигарету, що викурюється вами за добу. Викладете на папері причини, по яких вам треба кинути палити, - бажання укріпити своє здоров'я, бажання продовжити своє життя, прагнення жити повноцінним життям, зобов'язання перед рідними, необхідність позбавити ваших дітей від цієї шкідливої звички, можливість заощадити гроші, ви тонше відчуватимете смак їжі і напоїв, зникне уранішній кашель, зменшиться схильність до респіраторних захворювань і інші перевагижиття без куріння. Повісьте цей листок на видному місці і щодня читайте його. Збирайте недопалки в банку з водою. Тримайте цю гидоту перед очима і думайте про те, що відбувається у вас в легенях.
Остаточний етап. Призначте день, обведіть це число в календарі і з цього дня повністю відмовіться від куріння. Коли наступить вибраний вами день, з цієї миті для вас нічого не повинно бути важливіше наміченої мети. Тепер ваше завдання - перебороти| гостре бажання закурити, коли воно виникатиме (зазвичай воно триває не більше 5 - 10 хвилин). Коли таке бажання наступить, ви повинні підтвердити для себе вашу рішучість кинути палити і спробувати відвернути свою увагу на що-небудь інше. Спробуйте умовити одночасно кинути палити всіх членів сім'ї або близьких друзів, щоб у важкі перші дні ви могли підтримати один одного. У перші дні користуйтеся будь-якими засобами, замінюючими вам сигарету, - жуйте жуйку, крутіть в пальцях ручку або олівець, якщо не знаєте, куди дівати руки без сигарети. Для подолання синдрому абстинента користуйтеся нікотинозаміщаючими| препаратами. Спробуйте застосовувати техніку розслаблення для зняття напруги. Радійте тому, що ви не палите! Не забувайте: ви економите цим купу грошей. Користуйтеся ними якнагородним фондом для себе. Протягом перших тижнів їжте, скільки хочете, але хай це буде здорова їжа. Відчуваючи напругу і неспокій (результати подолання звикання), захочеться зайвий раз перекусити і можете набрати декілька зайвих кілограмів. Пам'ятаєте, що найважчі - перші чотири тижні.
А зараз розберемося, що може нам допомогти кинути палити. Найпоширенішим способом є заміна куріння застосуванням нікотиновмісних| засобів. Це нікотинові пластирі, жувальні гумки, інгалятори. Механізм їх дії однаковий: вони забезпечують доступ нікотину в організм, захищаючи тим самим людину від неприємного синдрому абстинента. При цьому стимулюючий ефект нікотину на серцево-судинну систему зберігається, проте в організм більше не поступають токсини, що містяться в тютюновому диму. Ці засоби можна застосовувати достатньо довго, поки тяга до сигарет не пропаде.
· Нікотиновий пластир. Нікотиновий пластир наклеюється на плече або стегно один раз в день і забезпечує надходження в організм певної дози нікотину через шкіру. Курс продовжується 8 - 10 тижнів. Кожні три тижні пластир міняється на слабкіший. У деяких людей під пластиром може виникнути роздратування шкіри. В цьому випадку наступного разу наклейте його на інше місце. По словах учених, рекламований нікотиновий пластир ще далекий від досконалості, крім того, нікотин поступає в організм зовсім іншим шляхом, «не сигаретним», втрачаючи, очевидно, по дорозі всі кохані курцями властивості, а заразом і ефективність.
· Нікотинова жувальна гумка. Нікотинова жувальна гумка забезпечує надходження нікотину через слизисту оболонку рота. Її недоліком є неприємний для деяких смак і необхідність довго, близько 30 хвилин, жувати і тримати в роті (якщо швидко жувати і глитати слину її ефект знижується). Іноді вона викликає розлад шлунку. Та зате вона достатньо сильна і допомагає навіть завзятим курцям.
· Нікотиновий носовий інгалятор. Це один з новітніх никотинозамінителей|. Користуватися ним слід, якщо не допомогли ні пластир, ні жуйка. Нікотиновий інгалятор формою нагадує сигарету і дозволяє вдихати нікотин. Але доводиться робити близько 80 "затягувань" щоб отримати дозу нікотину, що міститься в одній пластинці жувальної гумки, що не завжди зручно.
·Іншими способами, що допомагають кинути палити, є застосування спеціальних лікарських препаратів (по рекомендації лікаря). Вони не містять нікотину, а є антидепресантами, поновлюючими душевну рівновагу в початковий період відмови від куріння. Вони дозволяють позбавитися від прискореного серцебиття і інших негативних симптомів, пов'язаних із споживанням нікотину. Їх є сенс застосовувати тільки "завзятим" курцям. Можливо також полоскання рота спеціальними розчинами, що викликають огиду до куріння. Цибан - це перша в світі вільна від нікотину пілюля для відвикання від куріння. Вона глушить симптоми перебудови організму в мозку. Перші три дні терапії курець приймає одну пігулку, потім щодня по дві і зменшує поступово кількість сигарет.
·До альтернативних методів відмови від куріння відносяться голкотерапія (рефлексотерапія) і гіпноз. При голкотерапії голки вводяться у вушну раковину, впливаючи на певні структури головного мозку. В результаті руйнується "рефлек

Поиск по сайту: