Становлення політичної еліти та політичного лідерства в Україні

Вертикальна стратифікація суспільства відображає рівень доступу елітних груп до політичних та економічних важелів та ресурсів. Тут можна виділити дві еліти – новостворену політичну, яка пов’язана з новим бізнесом, та стару номенклатурну, яка теж породила новий бізнес, але, окрім того, ще міцно прив’язана і до старого, соціалістичного за своєю суттю виробництва.

Горизонтальна стратифікація відображає регіональну структуризацію України. Ще в радянську епоху сформувалися такі регіональні утворення, як київське, дніпропетровське, донецьке, харківське, одеське, західноукраїнське та ін. Кожна з регіональних еліт має свій специфічний склад і свою специфічну економічну базу. З них випливають і політичні орієнтації відповідних територіальних елітних груп.

Взаємовідносини між регіональними елітними групами (кланами) розгортаються у напрямку перерозподілу впливів та власності у державі. На першому етапі незалежності та приватизації регіональні та галузеві еліти (клани) більше утверджувалися у регіонах та галузях промисловості. Натомість тепер розпочалися горизонтальні процеси укрупнення капіталів і впливів, які починають формувати вищий рівень елітних груп. Можливо, з часом їх можна буде назвати загальнонаціональними.

У перші роки незалежності в Україні з’явилася своя «українська олігархія». Проте, не відміну від класичних олігархій, вона формувалася за іншим принципом. Це – владні неформальні утворення, що виникли на уламках радянської адміністративно-командної системи і отримали нічим не обмежений доступ до фінансових та економічних ресурсів у зв’язку з прямою чи опосередкованою приналежністю до державного керівництва. Тобто, до реальної влади прийшли колишні радянські чиновники. У центрі формування української олігархії стояли, як правило, чиновники середньої і вищої управлінської ланки або колишні начальники системи держторгівлі, а також легалізовані під час перебудови тіньові підприємці.

Американський дослідник Дж. Мейс дав визначення феномену корумпованої влади як «клептократії» (влади лиходіїв). В умовах корупції спостерігається специфічний «розподіл влади». Він здійснюється між політиками-прагматиками, які належать до «класу керівників», а також особами, союз і взаємодовіра між якими скріплені особистими стосунками та інтересами, різного типу політиками-романтиками, мафіозними колами тощо. В Україні спостерігається перерозподіл сфер впливу між різними кланами керівної олігархії і структурами мафіозного типу. Як наслідок, відбувається замикання політичної еліти на своїх вузько групових, егоїстичних інтересах та дистанціювання її від громадської більшості.

3) 1998 р. – по теперішній час. Головна тенденція цього етапу – олігархізація політичної еліти, зрощення бізнесу і влади.

Суспільний і економічний вплив українських олігархів незмірно зріс з того часу, коли вони отримали прямий і нічим не обмежений доступ до прийняття і реалізації рішень загальнодержавного значення, а також можливість загального та оперативного впливу на перших осіб держави – Президента, прем’єр-міністра тощо. Таким чином, величезна кількість національних ресурсів випадала з офіційної економіки та переходила в її нелегальний сектор.

З початком оформлення багатопартійної системи в Україні почала структуруватися партійно-парламентська еліта. Якщо в перші роки незалежності України ця еліта складалася переважно з комуністів та безпартійних, то вже починаючи з виборів до парламенту 1996 р. вона представлена членами політичних партій різного спрямування. В Україні ще за перших часів незалежності інститут президентства став ключовим інститутом політичної системи. Саме президент міг контролювати процес становлення суспільно-політичних відносин і прийняття політичних рішень.

Таким чином, за роки розбудови державності України відбувається процес формування нової української еліти. В ній виділяється декілька складових: правляча еліта (складається з політиків-чиновників); «олігархи», що використовують головним чином владу грошей; партійно-парламентська еліта; регіональні еліти.

Характерною рисою сучасної української політичної еліти є не тільки глибокі ідеологічні розбіжності між її фракціями, але й наявність не менш суттєвих регіональних відмінностей. Отже, українська політична еліта – це категорія осіб, яка володіє владою незалежно від того, які чинники зумовили їх владне походження: фінансовий стан, зв’язки, освіта або особисті заслуги.

Нашому суспільству в значній мірі властиві такі принципи формування нової еліти, як особиста відданість, земляцтво, досвід попередньої спільної роботи, клановість, протекціонізм тощо. Тому в Україні все ще продовжується олігархізація політичної еліти, тобто зрощення бізнесу і влади. Олігархи самі проходять у владу і стають політиками-депутатами, як в загальнодержавному масштабі, та і на регіональному рівні.

Запитання для перевірки знань