Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сутність, зміст, функції політичного лідерства та його типологія



Лідерство– невід’ємний компонент політичної діяльності. Лідерство є всюди, де є організація і влада. Саме слово «лідер» (з англ. «leader») означає «ведучий», «керуючий».

Лідерствопоняття багатовимірне. Під ним розуміється складний механізм взаємодії лідерів і підлеглих. Головними складовими частинами даного поняття є, по-перше, здатність лідера точно оцінювати ситуацію, знаходити оптимальні шляхи вирішення проблем, впливати на розум і енергію людей з метою мобілізації їх на виконання поставлених цілей; по-друге, лідерство як особливий механізм взаємодії лідера і підлеглих допускає, що останні приймають і активно підтримують його рішення і дії, свідомо та добровільно підкоряються йому.

Політичний лідер – це авторитетний член організації, групи, суспільства, особистий вплив якого дозволяє йому відігравати вагому роль у політичних процесах і ситуаціях.

Політичне лідерство – це вищий рівень лідерства, оскільки воно відображає політичні процеси та відносини у вищих структурах влади, фіксує владні відносини між суб’єктом і об’єктом політики на верхівці політичної піраміди.

У світовій політичній науці і практиці відомі щонайменше два пріоритетних підходи до політичного лідерства. Перший – це орієнтація на лідера як на людину – програму, коли основну увагу приділяють певним теоретичним, ціннісним, ідейним міркуванням, викладеним у програмі лідера. Цей пріоритет є специфічною західноєвропейською конструкцією, коріння якої сягають Великої Французької революції. Другий підхід пов’язаний з давніми історичними традиціями персональної оцінки політичних лідерів.

Розглянемо деякі західні концепції лідерства. Однією з популярних упродовж тривалого часу залишається «теорія рис»(і її різновиди). Вона виникла під впливом досліджень американського психолога і антрополога Ф. Гальтона, який пов’язував лідерство зі спадковістю. В рамках цього напряму були здійснені дослідження царських династій різних націй, аналіз шлюбів між правителями тощо.

На політичне керівництво можуть впливати такі чинники:

· політичні уподобання лідера;

· політичний стиль лідера;

· мотиви лідерства;

· реакція лідера на тиск і стрес;

· обставини, в результаті яких лідер вперше опинився у ролі політичного керівника;

· минулий досвід лідера;

· політичний клімат, в якому лідер розпочав свою діяльність.

Важливо також розуміти, як лідер діє: віддає перевагу особистій дипломатії, детально цікавиться проблемами, що виникли, чи нав’язує своє особисте бачення дійсності; від цього залежить його стиль лідерства.

Для політичного лідера однією з головних рис є здатність справляти політичний вплив на своїх послідовників. Цей аспект лідерства пояснює теорія послідовників (конституентів). Вона тлумачить лідерство як особливий тип взаємин між керівником і послідовниками (виборцями, активними прихильниками лідера, тими, на кого він справляє вплив.

Ситуаційна теорія лідерства стверджує, що лідер є функцією певної ситуації (місця, часу, обставин), тому його вибір має визначатися конкретними ситуаціями, що виникають у «піраміді влади». Ці обставини можуть бути сприятливими, нейтральними, несприятливими, такими, що збігаються з програмою лідера, або такими, що заперечують їх. Теоретики ситуаційного підходу (В. Ділл, Г. Хиптон, А. Голднер та ін.) саме дією ситуації пояснюють таке явище, як культ особистості.

Особистісо-ситуаційна теорія. Американські вчені Г. Герт і С. Мілз виділили чотири чинники, які потрібно враховувати під час розгляду феномена лідерства: риси і мотиви лідера як людини; постать лідера і мотиви, які існують у свідомості його послідовників і змушують їх йти за ним; стиль лідера; інституціональний контекст, тобто ті офіційні правові параметри, в яких працює лідер. Отже, лідерство стало розглядатися як відношення між людьми, а не як характеристика окремого індивіда, що позиціонує себе на роль лідера.

Поясненню природи політичного лідерства допомагає психологічна теорія,яка ґрунтується на психоаналізі З. Фрейда. В основі психоаналізу З. Фрейда – теорія фрустрації, яка пояснює стан збудження людини, коли вона усвідомлює, що існують перешкоди на шляху до реалізації її інтересів.

Максимально завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера в історії – сутність феномена культу особи (від лат. cultus – шанування, поклоніння). Це одна з передумов і закономірний наслідок тоталітарного політичного режиму, хоча має місце і в авторитарних, а частково і в демократичних державах.

Поряд з формальним лідерством існує і неформальне політичнелідерство. Неформальне лідерство характеризує суб’єктивну здатність, готовність і вміння виконувати роль лідера, а також визнання за ним права на керівництво з боку членів групи (суспільства). Воно ґрунтується на авторитеті й особистих якостях людини.

Чинники політичного лідерства (характер лідера, взаємозв’язок лідера і конституєнтів, конкретна ситуація) відображені у чотирьох збиральних іміджах: «прапороносець», «служитель», «торговець», «пожежник».

Імідж «прапороносця» базується на демонстрації особистих рис лідера як «великої людини», яка має мрію-ціль. «Служитель» є виразником очікувань виборців, послідовників, коли їх інтереси проголошуються як політичні цілі. «Торговець» переконує конституєнтів «купувати» його ідеї й, ти самим, втягує їх в реалізацію цих ідей. «Пожежник» реагує на виклики ситуації, відгукується на події, що вже сталися, вирішує проблеми конституєнтів, що поставленні конкретною реальністю. У реальному житті більшість політичних лідерів використовують усі чотири названі іміджу, приводять особисті інтереси у відповідність з інтересами свого оточення і будують взаємовідносини з ним, приймаючи до уваги особливості конкретного моменту.

Одним з аспектів проблеми політичного лідерства є питання класифікації цього феномена. В науковій літературі існує багато класифікацій, які базуються на різних критеріях.

Перший критерій – психологічні особливості поведінки лідерів.

Другий критерій –ставлення лідера до пануючих у суспільстві цінностей культури.

Третій критерій – стиль діяльності лідера.

Четвертий критерій –змістовний смисл, суспільна цінність політичної діяльності лідера.

У політології існують й інші класифікації лідерства. Різноманітність типів лідерів пояснюється широким колом функцій, які вони виконують. Функції, які здійснюються лідерами, зумовлюються тими цілями, які вони ставлять, і тією ситуацією (економічною та політичною), в якій їм доводиться діяти.

 

 

Функціїполітичного лідера зосереджені на:

· об’єднанні громадян навколо спільних цілей і цінностей;

· визначенні та прийнятті оптимальних політичних рішень;

· соціальному арбітражі та патронажі, тобто захисті народу від беззаконня влади;

· забезпеченні політичної, інформаційної, емоційної комунікації влади та народу;

· генеруванні у свідомість мас оптимізму, соціальної енергії для досягнення проголошених цілей.

Лідер, як вважають політологи, повинен бути членом своєї групи, команди, «одним із нас», повинен мати однакові або близькі цілі і інтереси, уподобання і принципи. Реальними умовами, що підтверджують право на лідерство є:

· наявність особистої політичної програми;

· вміння боротися за здійснення цієї програми;

· популярність;

· можливості, щоб продемонструвати своє лідерство.

Соціальна значимість і функції лідерів прямо залежать від характеру політичного режиму. Вони відрізняються в авторитарних, теократичних, демократичних державах. У сучасних демократичних політичних системах, як вважають сучасні російські вчені В. Пугачов та О. Соловйов, проявляються три головні тенденції, які змінюють традиційні уявлення про лідерство. Це – професіоналізація, інституціалізація та збільшення ресурсної значимості лідерства.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.