4) атрофуються жувальні та мімічні м'язи, кістки лицевого черепа. Атрофія верхньої щелепи більша за атрофію нижньої, що порушує
прикус, утруднює відкушування і жування. Слини продукується менше, тому в роті сухо, характерні тріщини язика і кутів рота.
Стравохід з віком подовжується і стає викривленим через кіфоз. Усі його шари мають елементи атрофії. М'язові волокна заміщуються на волокнисті елементи, зменшується кількість залоз. Частіпіе атрофія розвивається в середній частині стравоходу, що призводить до порушення проходження їжі. З віком збільшується частота рефлюкса, що пов'язано зі зменшенням м'язів сфінктера стравоходу.
Відбуваються також атрофічні зміни у всіх шарах стінки шлунка. Товщина слизового шару зменшується, сплощуються шлункові ямки, зменшуються секреторні клітини в залозах. Змінюється взаємовідношення артеріальної та венозної сітки, відбувається розрив і запустіння анас-томозів між артеріальними судинами, багато з них стають звивистими, зменшується кількість капілярів на одиницю площі. Розвивається гіпоксія органа. Зміни в слизовій оболонці шлунка, порушення нейрогуморальної функції призводять до зниження секреторної діяльності шлунка.
У віці 30—40 років знижується об'єм шлункового соку і дебіт вільної соляної кислоти за 1 год (мал. 46, 47).
Базальна секреція кислоти змінюється в процесі старіння організму (мал. 48). її показники в 20—30 років у два рази більші за базальну секрецію в 40—50 років.
Унаслідок старіння організму знижується вміст кислого компоненту (соляна кислота і пепсиноген) в об'ємі шлункового соку (мал. 49), лужний компонент практично не змінюється.
З віком збільшується довжина кишок, частіше окремих частин товстої кишки. У стінці відбуваються атрофічні зміни, що призводять до порушення мембранного травлення, всмоктування вуглеводів, білків, жирів. Змінюється мікрофлора кишок: активізується гнилісна мікрофлора, знижується молочнокисла.
Зі зниженням секреції травного тракту збільшується кількість продуктів неповного гідролізу, а вони є середовищем для розмноження мікробів.
Секрети слини, шлунка, печінки, підшлункової запози мають бактерицидні властивості.
З віком збільшується кількість мікробів (табл. 17) у тонкій кишці, що гальмує гідроліз і всмоктування. Збільшенню кількості мікробів сприяє послаблення моторики і перистальтики.
Зменшується маса печінки, знижується функція гепатоцитів, що призводить до порушення білкового, жирового, вуглеводного обміну, зниження антитоксичної функції.
Збільшується в об'ємі жовчний міхур і знижується його тонус, збільшується передньо-задній розмір і довжина міхура. Рухова активність його послаблюється. В умовах збільшення виділення холестерину формуються камені.
Обмін речовин та енергії
У дорослих спостерігається рівновага надходження та використання енергії. Енергія міститься в продуктах, які споживають гетеротрофні організми. Поживні речовини мають не тільки енергетичне, а й пластичне значення. Вони використовуються для росту і самооновлення організму. Внутрішньоутробному періоду і періоду дитинства притаманні процеси синтезу росту, тому в ці періоди онтогенезу енергетичний обмін позитивний. Для організму, що росте, характерний позитивний білковий баланс, який супроводжується накопиченням в організмі азоту. Під час росту поживні речовини використовуються як будівельний матеріал, як джерело енергії для синтезу ферментів і. нуклеїнових кислот. Енергетичні витрати організму складаються з основного обміну та робочих прибавок (витрати енергії та виконання фізичної роботи, на терморегуляцію та специфічно-динамічну дію їжі).
Обмін речовин у плода
Поживні речовини плід отримує з крові матері. Головним джерелом енергії є глюкоза, більше значення має анаеробна фаза розщеплення глюкози. Перехід глюкози через плаценту відбувається шляхом дифузії. Концентрація глюкози в крові плода становить 3,55 ммоль/л, а в крові матері — 4,5— 6 ммоль/л. Глюкоза використовується для утворення глікогену. У плода концентрація глікогену в печінці в три рази, у скелетних м'язах — у п'ять разів, у міокарді — у десять разів більша, ніж у дорослих.
Метаболізм амінокислот в організмі плода найбільш інтенсивний, НІ і в усі вікові періоди. Амінокислоти використовуються для синтезу білків ферментів, гормонів білкової природи, що забезпечують ріст плода, Кой центрація амінокислот у плазмі крові плода в 2 рази більша, ніж у матері.
Через плаценту з крові матері у невеликій кількості можуть транспортуватися білки. Велике значення має перехід гаммаглобулінів, особливо наприкінці вагітності. Переходять через плаценту в невеликій кількості й альбуміни.
Перенесення через плаценту ліпідів виражене слабко. Концентрація їх у крові плода в 2—3 рази менша, ніж у крові матері. Повільно транспортуються через плаценту жирні кислоти, які зв'язуються з альбумінами.
У печінці плода відбувається інтенсивний синтез жирних кислот, які використовуються тканинами плода для синтезу жирів. Синтез жирних кислот у плода відбувається і в легенях, і в мозку. Значна кількість жирів у плода синтезується з вуглеводів.
У перші місяці кількість жиру в плода незначна. У віці 5 міс жир становить 1 % від маси тіла плода. У цей період уже розрізняють білі й бурі жирові клітини. Кількість жиру в плода збільшується до 7—8 міс і становить у цьому віці 2,5—5 % від маси тіла. Перед народженням кількість жиру становить 16 % від маси тіла (як у дорослих). Починаючи з другого півріччя життя жир відкладається під шкірою (близько 80 %).