ДРУГА СПРОБА ДОБИТИСЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ РУСЬКОЇ ЦЕРКВИ (1147 р.)

В умовах феодальної роздробленості Руська православна церква вирішила здобути незалежність від візантійського патріархату.

У 1147 р. при підтримці київського князя Із’яслава Мстиславовича чернігів-ський єпископ ОНУФРІЙскликав собор єпископів ( прибуло 7 із 10 ). На соборі

було обрано митрополитом русича Клима Смолятича (без погодження із патріар-хом). Але церква незалежною не стала ,бо проти цього виступили частина єпис-

Копів і Юрій Долгорукий , який в цей час захопив Київ і став великим князем.

Тому Клим Смолятич відмовився від посади митрополита і виїхав у Володимиро – Суздальське князівство.

ГАЛИЦЬКО – ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛЯ.

До 1199 року Галицька і Волинська землі існували окремо.

ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО.

Розташованеу Прикарпатті і верхньому Подністров’ї. Центр – спочатку Перемишль, потім був поділ князівства на кілька уділів.

Виникло в серед. ХІ ст. ( 1054 р. ) ,коли Ярослав Мудрий віддав Галичину своєму внуку Ростиславу. Він і став засновником першої династії галицьких князів – Рости-славовичів.

Київський князь Із’яслав Ярославович забрав у Ростислава Галичину. Тільки у

1084 році уже великий князь Всеволод Ярославович повернув синам Ростислава Галичину( їх було 3 ).

1- Рюрик Ростиславович -став князювати у Перемишльській землі ( землі над

річками Сян і верхньому Дністрі).

2- Василько Ростиславович – став правити у Теребовлянському князівстві ( землі

Поділля, Буковина і східна частина укр. Карпат).

3- Володар Ростиславович – правив у Звенигородському князівстві ( знаходилось між Перемишльським та Теребовлянським ).

Сусіди Галичини: на півночі – Волинські землі ;

на півдні -- степ , а також залежне від Галича Берладське кн..

на заході -- Угорщина і Польща;

на сході -- Київське кн..

Після Любецького з’їзду ( 1097 р.) Галицьке князівство вийшло з-під влади Києва.

Після смерті братів – Ростиславовичів їхні діти у 1124 р. поділили Галичину на 4 кня-зівства : Перемишльське , Звенигородське, Теребовлянське і Галицьке.

Тільки у 1141 р. , після смерті братів Володаревичів і Васильковичів ці землі знову

об’єднав в єдине князівство Володимирко Володаревич.У цьому ж1141р. Володи-

Мирко переніс столицю князівства з Перемишля у м. Галич.

Володимирко вів боротьбу за владу із своїм племінником Іваном Берладником.

Потерпівши поразку у боротьбі за Галич , Іван заснував окреме Берладське князівст-во (1150 – 1160-і р.р.).Помер Володимирко у 1152 р. , а Галицьким князем став його

син Ярослав Осмомисл.

ПРАВЛІННЯ ЯРОСЛАВА ОСМОМИСЛА

(1152 - 1187 )

За його правління Галицьке князівство досягнуло свого найвищого розвитку. Він вів

боротьбу з київським князем Із’яславом за спірні порубіжні міста ( Болохівщина ) і

зумів їх втримати за собою. Укріпив багато галицьких міст , кілька міст збудував ,

в т.ч. і м. Ярослав ( тепер Польща).

В 1153 - 1157 р.за наказом Ярослава у Галичі було збудовано Успенський собор , де згодом князя і було поховано.

Ярослав приєднав до Галицького князівства землі між Карпатами і Дністром ,

Пониззя Дунаю і аж до Чорного моря.

Відсутність воєн із сусідами, мир всередині країни сприяли економічному і культур-ному піднесенню Галичини за Ярослава. Найбільшою проблемою під час правління

Осмомисла були непокірні галицькі бояри, які неодноразово виступали проти князя ( Настя Чагрівна ). Особливо непокірним був боярський рід Кормильчичів. Приборкати бояр так4 і не зумів.

Осмомисл відмовився взяти участь у поході А. Боголюбського у 1169 р. на Київ.

Зовнішня політика.

1. Брав участь у походах проти половців .

2. Уклав союз із німецьким імператором Фрідріхом Барбароссою і визнав себе його

васалом.

3. Відновив добрі стосунки з Польщею і Угорщиною.

4. Мав великий авторитет на Русі. До нього звертався автор «Слова о полку Ігоревім»

«Високо сидиш ти , княже, на своїм золотокованім престолі, підпер гори угорські своїми полками , зачиняєш ворота Дунаю … і суд по Дунаю рядиш».

Помер у 1187 р. Літописець писав про нього : «Був то князь мудрий ,красномовний

богобійний і поважаний у всіх землях . Був щедрим , милостивим і правосудним ,

через те безліч іноземців йому служило».

Після його смерті в Галичі йде боротьба за владу. Бояри вигнали з князівства поза-

шлюбного сина Осмомисла -Олега і передали владу шлюбному сину - Володимиру.

Його правління не залишило вагомого сліду. Після смерті Володимира (1199р.) його

сини відмовились повернутись з Угорщини , тому Галичина залишилась без князів. В боротьбу за ці землі включились волинські князі.

ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО.

Виникло в кін. Х – на поч.. ХІ ст.. Центр– м. Володимир – Волинський. Аж до серед.

ХІІ ст. своєї окремої князівської династії не мало , бо київські князі вважали Волинь своєю вотчиною і не хотіли віддавати іншим у спадкове володіння. Статус спад-кової вотчини Волинь набула лише після реформи Ярослава Мудрого (1054 р.).

Поиск по сайту: